Перейти до вмісту

«Томхей Тмімім» Шанхай

Матеріал з Хабадпедії
Група хасидів Хабаду в єшиві «Томхей Тмімім» Шанхай

Єшива «Томхей Тмімім» Шанхай — філія єшиви «Томхей Тмімім», що існувала в місті Шанхаї в Китаї; єшиву було засновано в період Другої світової війни, і вона складалася з бахурім, яким вдалося втекти від війни.

Тмімім були переважно учнями єшиви «Томхей Тмімім» Отвоцьк, які з початком війни втекли до Вільна, столиці Литви, де навчалися в єшиві, відкритій заново після того, як незадовго до цього її було закрито.

Єшива існувала до закінчення Другої світової війни, у 5706 році (1945/1946).

Головою єшиви був рав Меїр Ашкеназі.

Ребе Раяц дбає про порятунок

Ребе Раяц, який уже врятувався з пекла у Варшаві і прибув до Риги 5 тевета 5700 року (17 грудня 1939), одразу ж почав діяти задля порятунку тмімім, які перебували у Вільні[1]. Спершу він розсилав телеграми із закликами про допомогу на користь тмімім у Вільні. 14 тевета він написав докладного листа раву Ісраелю Джейкобсону, одному з керівників «Агудат хасидей Хабад» у Сполучених Штатах; нижче наводяться короткі цитати з листа:

В одній із телеграм я писав про необхідність переведення п'ятдесяти учнів, хай живуть вони, до їхньої країни... І прошу зробити в цьому так, як знайдуть за потрібне, задля того, щоб справа перейшла з можливості в добру дію з поспіхом і якнайшвидше...[2].

Першою метою було отримати візи до Сполучених Штатів для тих тмімім, які перебували у Вільні, щоб якнайдалі віддалити їх від лінії фронту. Другою метою було отримати фінансування на квитки.

У наступні місяці робилися спроби різними шляхами, і серед іншого розглядалася можливість отримати «сертифікати» — дозволи від британців на в'їзд до Святої Землі. Певну кількість таких дозволів мав надіслати головний рабин Ізраїлю рав Іцхак-Айзик Герцог до особливого комітету під головуванням рава Хаїма-Озера Гродзенського, рабина Вільни. Ребе Раяц просив їх обох виділити тмімім та їхнім рамім щонайменше сто «сертифікатів», але зрештою це не здійснилося.

Ребе Раяц продовжував невтомно діяти своїми шляхами, щоб урятувати тмімім із Вільна. Він звертався до рабинів, громадських діячів, єврейських і міжнародних організацій, щоб вони допомогли в порятунку. Той, хто багато допомагав порятунку і взагалі Хабаду в цей період, — рав д-р Еліягу Юнг з організації «Джойнт».

Різні шляхи порятунку виникали й скасовувалися, доки Ребе Раяц не звелів обрати шлях, яким пішла частина учнів інших єшив, що перебували у Вільні: їхати до Москви і там отримати візи до Сполучених Штатів. Для цього тмімім мали отримати в'їзні візи до Радянського Союзу. Про це розповів один з учнів, рав Хаїм-Меїр Букієт:

«Для поїздки нам треба було запастися транзитними візами до Росії. Цей факт викликав розбіжності серед учнів єшив у Вільні — чи варто взагалі їхати через комуністичну Росію, і чимало було тих, хто через це відмовився від можливості втечі на Далекий Схід. Однак група учнів-тмімім була одностайна в рішенні вирушити в цю путь, бо ми знали, що так звелів нам Ребе Раяц.

«Отже, чиновник, відповідальний за видачу віз у російському представництві у Вільні, був євреєм, комуністом, звісно, і звали його Шлосберг. Мабуть, він знав хасидів Хабаду в Радянському Союзі, бо, щойно помітив молодих людей із бородами, одразу сказав нам: ви, напевно, любавичери, — а потім, на наш подив, попросив дістати йому таліт, який, за його словами, був потрібен йому для батька. Звісно, ми виконали його прохання».

Брак готівки був однією з тяжких проблем Хабаду в ті дні, але Ребе Раяц не знав ні відпочинку, ні спокою, добував позики з різних джерел і відправляв тисячі доларів на витрати довгої і дорогої поїздки тмімім.

Сусід-праведник — адмор з Амшинова

Взимку 5701 року (1940/1941) тридцять шість учнів групами виїхали з Вільна до Москви. Однак тим часом прибуття віз затрималося, а строк дії російських віз уже минув. Тоді тмімім були змушені продовжити шлях до міста Кобе в Японії, де залишалися до літа через труднощі з отриманням американських віз. Коли влітку 5701 року (1940/1941) вони нарешті отримали візи, вони ще не встигли виїхати з Японії, як уряд Сполучених Штатів уже анулював візи, і тмімім «застрягли» в Японії.

Розповідав рав Ісраель Ханович, один із групи: «Ми прибули до Японії групами, і хоча там була ашкеназька громада, американський „Джойнт“ ще не діяв там, і ми знали, що без його допомоги не зможемо там залишатися. Ашкеназька громада, яка налічувала близько тридцяти єврейських сімей, утримувала і годувала тисячі єврейських біженців! Ми знали, що їхня допомога не зможе тривати всю війну. Більшість біженців були учнями єшив, і серед них багато походили з хабадських родин, які вирізнялися агават Ісраель, яку вони виливали довкола. У тмімім на той час був окремий будинок у Японії, і на горищі цього будинку жив адмор з Амшинова рабі Шимон-Шалом Каліш».

Ще коли тмімім перебували у Вільні, Ребе Раяц звелів їм, якщо в них виникне сумнів у якомусь питанні, питати адмора з Амшинова, оскільки в ті дні було ясно, що тмімім буде важко надсилати листи Ребе Раяцу і швидко отримувати відповідь у разі потреби.

Адмор з Амшинова мав особливу прихильність до учнів-тмімім, оскільки він і сам до війни жив в Отвоцьку і підтримував зв'язок з Ребе Раяцем. Він часто мав звичай молитися разом з учнями єшиви або заходити до єшиви послухати читання Тори.

Про епізод, що стався під час одного з цих його відвідувань єшиви, розповів рав Шимон Гольдман:

«Уранці однієї із субот адмор з Амшинова спустився зі своєї квартири, щоб приєднатися до нас на молитву, і запитав першого бахура, який трапився йому на шляху, де стоїть хазан. Це було під час повторення молитви хазаном, і бахур, дуже схвильований тим, що адмор стоїть перед ним і говорить з ним, насилу випалив від хвилювання, що хазан стоїть на „Цар, що умертвляє“. Ребе, почувши відповідь, тупнув ногою об землю на знак невдоволення і одразу додав: „І оживляє... Цар, що умертвляє і оживляє!“ Бахур зніяковіло всміхнувся, а ми тим часом уловили думку про те, як адмор бачить діяння Творця світу. Ми добре зрозуміли, що головне — не „умертвляє“, а „оживляє“!»

Вигнання з Японії

Тмімім отримали зрештою візу до Японії лише на десять днів, і в цей час їм доводилося знову і знову просити японську владу продовжити їм візу, щоб вони могли залишатися на місці.

Проте коли Японія вирішила зміцнити зв'язок з нацистською Німеччиною, було ухвалено рішення вислати єврейських біженців до Шанхая в Китаї — міста, яке вважалося міжнародною територією і до якого дозволялося в'їжджати без жодної візи.

Незадовго до того, як тмімім переселилися до Шанхая, Ребе Раяц повідомив, що добув для них візи до Парагваю і Канади, проте зрештою візи з Парагваю не прийшли, а щоб отримати візи до Канади, Ребе Раяц звернувся з особливим листом (від 24 менахем-ава), в якому просить відповідальних у Японії за канадські візи затвердити візи для учнів-тмімім, проте це прохання не було задоволене.

Це було в п'ятницю, 29 менахем-ава 5701 року (22 серпня 1941), коли тмімім піднялися на корабель і ще до настання Шабату прибули до берегів міста Шанхая. Разом з ними на кораблі пливли також сотні учнів єшиви «Мір» зі своїм головою єшиви равом Хаїмом Шмулевичем і машгіахом равом Єхезкелем Левенштейном. Разом із цією групою учнів та іншими групами учнів єшив тмімім пережили радісні, а також небезпечні пригоди за час свого перебування в Шанхаї.

У ті дні туди йшов великий потік біженців з Європи, що почався з приходом нацистів до влади вісьмома роками раніше. Загалом там було понад двадцять п'ять тисяч єврейських біженців, з яких двадцять тисяч — вихідці з Німеччини та Австрії, здебільшого члени сучасних громад, далекі від релігії.

Два хасиди в Шанхаї

Тмімім дуже тепло прийняв рабин міста рав Меїр Ашкеназі, один із видатних хасидів Хабаду. Рав Ашкеназі до цього служив рабином міста Владивостока в Росії, недалеко від Японії. Після семи років, протягом яких він служив рабином у Владивостоці, він отримав пропозицію обійняти посаду рабина в одному з міст Сполучених Штатів, проте, коли він був зайнятий приготуваннями до поїздки, до нього прийшло прохання стати рабином ашкеназької громади в Шанхаї. Члени громади благали його в листі, який вони надіслали, прийняти запропоновану ними посаду рабина. Рав Ашкеназі знав про жалюгідне становище громади в Шанхаї — громади вихідців з Росії, більшість яких віддалилася від дотримання заповідей, — і після нелегких вагань вирішив узяти на себе тягар рабинської посади в Шанхаї.

У 5686 році (1925/1926) його було призначено рабином Шанхая, де на той час було дві громади — сефардська й ашкеназька. До міста він прибув зі своїми батьками, равом Шнеуром-Залманом Ашкеназі і його дружиною, та зі своїми домашніми. Після прибуття він почав будувати життя громади на міцних засадах; завдяки своїй натурі і приємній вдачі йому вдалося встановити дружні стосунки з обома громадами, згідно з вказівкою, даною йому Ребе Раяцем.

Як хасид Хабаду, він час від часу проводив хасидські фарбрейнгени, в яких брали участь члени обох громад, ашкеназі й сефарди разом. Ребе Раяц надавав великого значення тому, що хабадський рабин фактично керує єврейськими громадами в такому віддаленому місці. Листи з особливими вказівками Ребе надсилав раву Ашкеназі та членам місцевих громад. Серед іншого Ребе Раяц просив його збирати пожертви в місцевій громаді для «хадарім» і єшив у Радянському Союзі. Рав Ашкеназі справді створив особливий комітет із членів ашкеназької громади, які діяли в цій справі; пожертви відправлялися Ребе Раяцу, і Ребе у своїх листах дякував раву Ашкеназі за зібрані ним пожертви.

У 5694 році (1933/1934) батьки рава Ашкеназі переселилися до Святої Землі, і з ними їхній онук рав Моше Ашкеназі, який почав навчатися в єшиві «Торат емет». У період, коли тмімім прибули до Шанхая, там було лише два хасиди Хабаду: рав Ашкеназі і хасидський шойхет рав Хаїм Плоткін, який прибув до міста кількома роками раніше.

Ребе просить подбати про тмімім

בתקופה בה שהו התמימים ביפן, ביקש אדמו"ר הריי"צ מהרב אשכנזי לדאוג שהתמימים יוכלו להגיע לשנחאי, הן אלו הנמצאים בווילנה והן אלו הנמצאים באזורים אותם כבשה ברית המועצות בזמן המלחמה, כמו תלמידי ישיבת 'תומכי תמימים' בדנקרא שליד ריגה.

Рав Ашкеназі присвятив себе вказівці Ребе Раяца і всіма силами взявся за справу задля тмімім, які врятувалися з долини пекла, а водночас дбав про всіх біженців і учнів єшив, які прибули до міста.

У спільній діяльності з керівниками місцевих громад він подбав про відповідні будівлі для учнів єшив. Тмімім отримали притулок у великій сефардській синагозі, а через короткий час перейшли жити до Єврейського клубу на вулиці Моулмейн-роуд; це була розкішна будівля з гарним подвір'ям. У будівлі розміщувалася також єшива «Хахмей Люблін». Клуб розташовувався в гарному районі, в американському кварталі міста, оскільки міжнародне місто було поділене на квартали: американський, французький тощо.

У тішреї 5702 року (1941/1942) Ребе Раяцу вдалося добути дев'ять віз для учнів єшиви, і їх одразу ж було послано відкрити єшиву «Томхей Тмімім» у Монреалі.

У 5706 році (1945/1946) єшива закрилася, після того як більшість учнів перейшли до «Томхей Тмімім» Брюнуа.

Видання

Із закінченням Другої світової війни і внаслідок піднесення видавничої діяльності, що почалося з прибуттям Ребе до Сполучених Штатів і його призначенням керівником «Кегот», склалося становище, за якого дешевше було друкувати книги в далеких країнах і поширювати їх звідти, ніж друкувати в Сполучених Штатах.

У межах діяльності з друкування книг хасидуту в далеких країнах філія єшиви в Шанхаї також почала займатися друкуванням книг хасидуту, і серед книг, надрукованих нею, були книги «Покеах іврім» і «Дерех хаїм» Мітлер Ребе[3].

Серед випускників, які навчалися в єшиві

Додаткова література

  • «Ва-яхану бе-мідбар Сін», тижневик «Кфар-Хабад» 1845, с. 30
  • Єшива «Томхей Тмімім» у Шанхаї, Китай, рав А.-Й. Гарфінкель, тижневик «Кфар-Хабад» № 335, с. 31–33.

Зовнішні посилання


Примітки

  1. ^ Про хабадську єшиву у Вільні в період Голокосту написано в межах цієї серії в тижневику «Бейт Мошіах», у випуску 515
  2. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, т. 5, 1133
  3. ^ Див. фотографію форзацу однієї з книг, подарованої з присвятою д-ру Кауфману.

Повідомити про помилку на цій сторінці