Єшива Хабаду Агадир

Єшива Хабаду Агадир, Марокко, — це хабадська єшива, що діяла в 5715 — 5720 роках (1954–1960) у місті Агадир-Марокко, тоді зруйнована землетрусом. Коли вийшла книжка «Хабад у Марокко», було опубліковано список тих, хто врятувався, і загиблих з єшиви, — який відкрив членам родин зниклих учнів, що список підтверджує їхнє побоювання, що член їхньої родини не був знайдений після землетрусу і, можливо, був переправлений до іншої країни для всиновлення, — що викликало широкий відгук у загальних і хабадських ЗМІ, поряд із практичними кроками в спробі знайти учнів єшиви Хабаду, про долю яких під час землетрусу нічого не відомо.
Заснування
У 5715 році (1954/1955) шлухім у Марокко розглядали створення єшиви в Агадирі, місті в Марокко на березі Атлантичного океану, в якому була давня і значна єврейська громада.
Шаліах рав Нісан Пінсон прибув до Агадира, щоб вивчити можливості створення єшиви, і після його візиту було вирішено разом із шаліахом равом Шломо Матусовим створити єшиву, якою керуватиме Аврагам Бен-Шушан, учень єшиви Хабаду в Мекнесі.
На етапах створення були труднощі, але за короткий час рав Іцхак Хазан, рабин Агадира, почав організовувати місцеву громаду для допомоги єшиві, і почався період процвітання, як розповідається в книжці «Толдот Хабад бе-Марокко»: «Єшива піднялася й розквітла, і коло учнів швидко зростало. Учні, що приїжджали з Агадира і з навколишніх сіл, навчалися в єшиві, а ті, хто приїжджав із сіл, користувалися повними умовами інтернату, тому потрібна була особлива підготовка для забезпечення місця, їжі, а також одягу, бо в селах панувала бідність і були учні, про яких треба було подбати щодо одягу та іншого особистого спорядження»[1].
Через кілька місяців після створення єшиви рав Шломо Матусов поїхав до Ребе і передав Ребе особливий огляд розвитку установ Хабаду по всьому Марокко, і ось його опис єшиви в Агадирі:
«Агадир. Це можна назвати єшивою, і вона збирається розвиватися з допомогою Всевишнього, благословенний Він... Є два класи: один — Мішни і початку Гемари, близько двадцяти учнів, більшість із ближніх і далеких сіл. Другий — складання слів і молитви.
Навчальні кімнати є для двох класів. Становище учнів, і особливо з огляду на те, що їх стане більше, вимагає трьох класів. Також ще не влаштоване питання ночівлі учнів — ночують у навчальній кімнаті; для всього цього потрібне місце, і збираються винайняти.
Також є потреба винайняти окреме місце для їжі та облаштувати кухню, бо досі їдять у тісноті в господарів, а деяку їжу — також в єшиві. Намагаємося знайти для всього вищезазначеного відповідні місця»[2].
Голова єшиви рав Азріель Хайкін
У період, коли було створено єшиву, за вказівкою Ребе до Марокко прибув шаліах тамім Азріель Хайкін, і він діяв у містах і селах по всьому Марокко в міру потреби. На початку літа 5716 року (1955/1956) він уперше прибув до Агадира, щоб з'ясувати, як розширити і зміцнити єшиву, і відтоді продовжував відвідувати це місце разом із Хаїмом Альбазом, випускником єшиви в Касабланці. І разом вони діяли, щоб перевести єшиву до нової і розкішної будівлі, що звалася «Дім губернатора» на ім'я губернатора, який жив там у давніші роки; будівля стояла на пагорбі навпроти берегів Атлантичного океану. У наступний період Хаїм Альбаз керував єшивою, кількість учнів якої дедалі зростала, але р. Ісраель Шіф, директор «Джойнту» в Марокко в ті дні, рекомендував, щоб рав Хайкін керував єшивою, аби зміцнити її з допомогою постійного і здібного директора, і так і було зроблено. І в цей період в Агадирі було збудовано мікву мегадрін за заохочення і благословення Ребе [3].
Узимку 5716 року (1955/1956) рав Азріель Хайкін одружився з донькою рава Міхаеля Ліпскера, шаліаха Ребе в Мекнесі, сватом був рав Біньямін Городецький. Молоде подружжя оселилося в Агадирі для постійного шліхуту, і єшива продовжувала розширюватися і збільшувати кількість учнів [4]. Розповідав рав Єгуда Ельхарар, тоді учень єшиви, а нині шаліах Ребе в Іммануелі:
«Рав Хайкін не задовольнявся дітьми з релігійних домівок — навпаки, він хотів залучити саме тих дітей, які навчалися у французьких школах і були здебільшого синами асимільованих євреїв, що жили в неєврейських кварталах, і щоб дістатися до них, потрібна була особлива операція. Спочатку він знайшов кількох 17-річних юнаків з учнів французької школи і захопив їх своїми словами регулярно відвідувати в нього уроки юдаїзму у вільний час. Коли він побачив, що вони виявляють зацікавленість і починають досягати успіхів у навчанні, він спонукав їх поки що залишатися в школі — попри те, що вони вже прагнули перейти до єшиви, — щоб вони почали впливати на дітей молодшого віку. Так дісталися і до мене»[5].
У місяці нісан 5717 року (квітень–травень 1957) рав Хайкін був у Ребе, і на «єхідуті» Ребе говорив про постійне спільне навчання рава Хайкіна з рабином Агадира і другом Любавичів равом Єгудою Шитрітом, і говорив з ним про єшиву і «Бейт Рівка» в Агадирі, і про це рав Хайкін написав раву Шитріту:
«Удостоївся увійти у внутрішнє святилище, в особливу кімнату його святості Ребе шліта (Адмора шліта), передав йому всі записки підйон нефеш, а також список учнів, і його святість Ребе шліта (Адмор шліта) зволив поцікавитися всім цим і благословив усіх. І сказав мені, що якщо в нього буде час, він бажає надіслати кожному окремо своє благословення до свята. Також затримався, щоб запитати про постійне навчання, яке в нас є, — тобто в мене з Вашою честю, — і висловив свою думку, що воно має бути щонайменше двічі на тиждень. Багато говорив про справу «Бейт Рівка» і сказав, щоб у жодному разі не думати припиняти це, а тільки продовжувати, і само собою зрозуміло, що треба дбати про розширення справи як у кількості, так і в якості. Також запитав про р. Аврагама Бен-Шушана (вчителя, який заснував єшиву, а тим часом одружився і живе в Агадирі)»[6].
Вигнання
16 швата 5718 року (6 лютого 1958) американський консул повідомив раву Хайкіну, що марокканський уряд хоче вислати його через підозру в тому, що він займається справами алії, і тому вирішив, що найближчими днями прибуде до Касабланки, щоб зустрітися з равом Шломо Матусовим і з'ясувати цю справу. Рав Матусов, працівники американського консульства в Касабланці та американського посольства в Рабаті діяли, намагаючись скасувати указ, але невдовзі дійшли висновку, що марокканський уряд остаточно вирішив вислати рава Хайкіна.
Про всі вжиті заходи доповідали Ребе, і Ребе особисто надіслав телеграми послу Сполучених Штатів у Марокко і консулу Сполучених Штатів у Касабланці, щоб спробувати скасувати указ. У телеграмі консулу Ребе запевнив, що знає рава Хайкіна вже багато років і що його робота — лише в релігійному вихованні і що він виховує молоде законослухняне покоління. Протягом кількох тижнів тривало клопотання, і були великі побоювання за всю справу шліхуту в Марокко, але зрештою з'ясувалося, що влада вирішила вислати тільки рава Хайкіна, а решта шлухім, зокрема його тесть рав Ліпскер, залишаться на своїх посадах і місцях. І справді, рав Хайкін покинув Марокко.
Про висилку розповідає рав Хайкін у книзі «Хабад у Марокко»: «У районі Агадира був помітний вплив крайніх націоналістів, і тому було призначено крайнього губернатора округу, який хотів довести всім свої крайні погляди. У той час, коли він вислав мене, було вислано і консула Іспанії. Так йому вдалося приписати мені «злочин», ніби я допомагав алії до Святої Землі, а насправді всі знали, що я цим не займався. Члени громади в Агадирі хотіли мені допомогти і вирішили звернутися прямо до губернатора, і я пішов разом з ними до його дому. Але це надзвичайно його розгнівало: коли він побачив, що ми наближаємося, він вийшов з дому і закричав гнівним голосом: «Заради нього ви прийшли? Він шпигун! У них у школі вчать іврит, а арабську там не вчать». Ми покинули це місце в пригніченому настрої. Відтоді як мене запідозрили, усюди мене супроводжували співробітники служби безпеки. Так — доки я не піднявся в літак і не сів на своє місце, і тоді супровідники мене залишили»»[7].
Учень Хаїм Альбаз, який працював тоді в єшиві в Мекнесі, повернувся до Агадира і був призначений директором і рош-єшивою замість рава Хайкіна.
Коли рав Альбаз готувався до свого весілля, замість нього було прислано учня єшиви Хабаду в Касабланці Масуда Какона (брата радіоведучого Нісима Кінана), і вони тимчасово виконували цю посаду разом, причому тим часом Масуд Какон вважався машгіахом в єшиві.
Землетрус
На початку адара 5720 року (лютий–березень 1960) в Агадирі стався смертоносний землетрус. Будівля єшиви обвалилася, 25 учнів загинули, і багато було поранено.
У ніч на вівторок, 2 адара 5720 (1 березня 1960), близько півночі в Агадирі стався сильний землетрус магнітудою 6,7 за шкалою Ріхтера. Тисячі жителів опинилися поховані під руїнами будинків, і рятувальні сили стояли безпорадні перед масштабами страшної катастрофи. Після десяти днів пошуків з'ясувалося, що загинули понад десять тисяч жителів, серед них багато євреїв, і серед них учні єшиви Хабаду. Точна кількість загиблих незрозуміла досі через масштаби катастрофи, велику кількість тих, хто опинився під завалами, і великі родини, що загинули під руїнами.
Землетрус добре відчувався і в єшиві Хабаду в домі губернатора на пагорбі навпроти моря, і відтоді поширилося безліч чуток про становище учнів і про кількість загиблих. Порятунок забрав час, і в частині випадків батьки, знайомі та інші витягали дітей і переправляли їх до медичних центрів або до членів їхніх родин.
Пошук і порятунок
Після землетрусу шаліах рав Шломо Матусов прибув до зруйнованого міста. Свої жахливі враження він записав через тиждень після землетрусу: «Я знайшов місце єшиви цілком зруйнованим і вкритим купою каміння і цегли. Ті, хто врятувався живими, тікали, рятуючи своє життя. Я зустрівся з равом Єгудою Шітрітом, який урятувався з усією своєю родиною...
Ночували в єшиві – 61 учень, і Хаїм Альбаз, і Масуд Какон (це машгіах, якого ми послали з Касабланки). Учитель Шломо Або, цей останній урятувався з-під обвалу, який придавив йому ногу, і був тут кілька днів у лікарні й уже вийшов здоровим, благословенний Всевишній. Хаїм Альбаз – мир праху його, ночував у конторі сам, про нього було багато чуток, але з'ясувалося, що він залишив життя всьому живому, і його поховали у вівторок в одній могилі з 46 людьми (кажуть, що тільки євреї, серед них 12 учнів). Масуд Какон був в одній кімнаті зі Шломо Або, і Шломо відчув, що той одразу помер.
Як з'ясувалося щодо учнів, 33 залишилися живими, багато з них зараз у Касабланці, а інші розсіялися по селах до своїх родин; ще про трьох є різні думки, і 13 майже напевно загинули, а решта ще під сумнівом, доки не з'ясується. 17–18 ночували в інших будинках у своїх батьків або родичів, з них шестеро напевно залишилися живими, а про інших ще не з'ясовано. Були з них урятовані, які тікали посеред ночі в цілковитій темряві й знайшли якісь діри, крізь які вийти, а потім, о десятій ранку, Моше Шітріт привів французьких солдатів, і вони врятували Шломо Або і всіх учнів, яких можна було врятувати, і, як я бачу за списком наших учнів у кожній кімнаті, вони рятували з кожної кімнати, а також винесли мертвих і поховали їх».
Рятувальні роботи тривали довгі місяці, і частину врятованих учнів було переведено до єшиви Хабаду в Касабланці, де їх прийняли як повноправних учнів. Повідомлення про землетрус загалом і про катастрофу в єшиві зокрема публікувалися в пресі у Святій Землі.
Ставлення Ребе до землетрусу
Унаслідок важкого землетрусу Ребе вказав шлухім у Марокко, щоб у піст Естер, що припав на ті дні, додали в молитві й цдаці. Водночас він надіслав спеціальну телеграму головному рабинові Марокко, раву Шаулю Данану:
«Разом з усіма нашими братами в Марокко, шліта, оплакуємо пожежу, яку запалив Всевишній, що творить діло творіння, у святій громаді Агадир, і наша молитва разом із громадою — щоб Всевишній загородив пролами Свого народу в усіх місцях, де вони перебувають, і відновив його руїни незабаром, воістину, і в спокої та достатку були збудовані громади й установи Тори і заповідей, аж до здійснення обітниці „і відбудую її, як за днів давніх“ із приходом нашого праведного Мошіаха. З вітанням миру нашим стражденним братам, з повагою і благословенням, Менахем Шнеєрсон»[8]
Через кілька днів після землетрусу, під час фарбрейнгену свята Пурим, Ребе згадав про катастрофу; під час своєї промови Ребе навіть плакав:
«Мабуть, усі читали про подію „те, що з ним сталося“ в Агадирі. Треба зміцнитися в надії та впевненості, що знайдуть живими ще багатьох, зокрема з тих, кого ще не перевезли в інші місця. І в усякому разі є такі, про яких відомо (що загинули в катастрофі), а адже навіть одна душа з Ізраїлю — це цілий світ (згідно з постановою Мішни). І на це є одна порада: попередивши висловом наших мудреців, благословенної пам'яті, який наводить Алтер Ребе в „Ігерет га-тшува“: якщо він звик читати один аркуш — нехай читає два аркуші, повторювати один розділ — нехай повторить два розділи тощо. І не лише двічі так, а багаторазово так […] І подібним чином щодо виправлення справи в тому, що стосується нас і наших дій, — щоб замість однієї установи заснували кілька установ, замість одного учня виховали багато й багато учнів і замість однієї учениці виховали багато й багато учениць»
У листі, який Ребе надіслав у Шушан Пурим панові Шалому Левіну, генеральному секретареві Спілки вчителів в Ізраїлі, Ребе писав:
«Однією з причин затримки моєї відповіді було також нещастя в Агадирі, і хоча останні звістки звідти повідомили про порятунок певної кількості учнів, хвала Б-гові, але ж навіть одна душа в Ізраїлі — цілий світ, і тим паче багато з них. І нехай буде воля, щоб у наших братів, синів Ізраїлю, хоч би де вони були, не було жодних прикрощів, і щоб усі сили й засоби використовувалися в добрих справах, дедалі добріших і дедалі світліших».
Зельда хоче всиновити дитину
Поетеса Зельда Шнеєрсон-Мішковська, двоюрідна сестра Ребе, була бездітною, і в період після землетрусу, коли до Святої Землі прибули діти без батьків, вона захотіла всиновити одну дитину і про це запитала Ребе:
«Я дуже-дуже прагнула взяти в наш дім і виростити дитину з дітей Агадира, з урятованих від землетрусу, яких, як я прочитала, привезуть до Ізраїлю, – і не знаю, як це здійснити. Будь ласка, благословіть нас чистим і живим серцем і добрими справами і благословіть наш дім, ваша двоюрідна сестра, Шейне-Зельда, дочка Рахелі». Сьогодні невідомо, що Ребе їй відповів, але насправді вона не всиновила дитини[9].
Зниклі безвісти в Агадирі
Після виходу книжки «Хабад у Марокко» родинам учнів, про долю яких нічого не відомо, стало ясно, що в книжці опубліковано записи рава Шломо Матусова, в яких задокументовано учнів єшиви під час землетрусу, і про кожного докладно зазначено, що з ним сталося. І кілька родин відновили пошуки учнів на підставі відомостей, які вони зрозуміли з книжки. Мабуть, під час рятувальних робіт кілька дітей було передано на всиновлення за кордон разом із групами дітей, відправленими в ті дні на всиновлення до Бельгії.
Один з учнів — Масуд Оханона — якого від часу землетрусу його родина намагалася знайти, але марно, а його племінниця пані Яель Охана побачила в списку загиблих і врятованих у книжці, що поряд з іменем дядька немає жодної інформації, і це зміцнило її бажання шукати дядька. Про пошуки повідомили у ЗМІ та в соціальних мережах, і внаслідок цієї історії було вирішено в «Спілці вихідців з Агадира» присвятити церемонії пам'яті загиблих в Агадирі — що відбулися на початку місяця адара 5777 року (лютий–березень 2017) — учневі Масуду Оханоні. На церемоніях р. Шнеур-Залман Бергер, автор «Хабад у Марокко», представив святі листи Ребе, пов'язані із землетрусом, як було опубліковано на сайті «Хабад он-лайн»:
«Шнеур-Залман Бергер, автор книжки „Толдот Хабад бе-Марокко“ — який представив учасникам два листи Ребе, з яких можна багато дізнатися про зусилля з розшуку зниклих учнів. У першому листі Ребе пише шаліахові раву Шломо Матусову, директорові установ Хабаду в Марокко, і в цьому листі, написаному через десять днів після землетрусу — коли шанс знайти врятованих був украй малий, Ребе пише: „Моя надія сильна, що ще багато з наших братів, синів Ізраїлю, і учнів єшиви знайдуться в повному здоров'ї та незабаром“, тобто що незабаром знайдуть ще зниклих, як і сталося в ті дні, що було знайдено поодиноких зниклих, зокрема й євреїв, приблизно до двох тижнів після землетрусу. І Ребе продовжує: „І так само як ви повідомили в минулому про те, що знайшлися багато з них, так нехай буде воля Всевишнього, благословенний Він, щоб ви повідомили про це і в майбутньому, дедалі більше й більше“.»[10] Медійний діяч Нісим Кінан, брат якого, тамім Масуд Какон, служив машгіахом в єшиві в Агадирі й загинув під час землетрусу, пояснив на церемоніях історію зниклих в Агадирі, що розкрилася публіці внаслідок публікації «Хабад у Марокко»:
«Окрім землетрусу, який стався в ці дні [57 років тому], був ще один землетрус, для кількох родин, які виявили своїх близьких у новій книжці. Людина, яка знає про родича, що загинув 57 років тому, і думає, що його немає, раптом у книжці бачить ім'я, що він „живий“, це викликає тремтіння, це потрясіння, це забирає в місця, про які в житті не думав. Так я познайомився з родиною Оханона і з Яель [яка шукає свого дядька, учня єшиви Масуда Оханону], яка робить святу роботу в усьому, що пов'язано з розшуком зниклих. Важливо зазначити, що є історії, які ми чули, що діти з Агадира були знайдені через роки, наприклад Вів'єн Перец, яка виросла в церкві в Бельгії й повернулася до своїх батьків»»[11]
У наступні місяці Яель Охана зв'язалася з Хасаном Баргуті — бельгійським журналістом марокканського походження, який займається зникненням дітей Агадира, і Хасан давно обіцяв передати список справ про всиновлення, але, попри всі звернені до нього прохання, ігнорує і не надає потрібної інформації, щоб дізнатися, куди зникли учні єшиви Хабаду в Агадирі, які пропали від часу землетрусу.».[12]
Відгук у ЗМІ
Відгук у ЗМІ: історія зниклих учнів єшиви Хабаду в Агадирі викликала сильний резонанс і була опублікована в багатьох ЗМІ:
Телебачення: «Канал 20»
Радіо: «Коль Ісраель», «Радіо Морешет», «Радіо Даром», «Коль бе-Рама».
Газети: «Ба-кегіла», «Йом ле-йом».
Інтернет-сайти: сайт «Мако», «Гідбарут».
Хабадські ЗМІ: тижневик «Бейт Мошіах», тижневик «Кфар-Хабад», інтернет-сайти «Хабад Інфо», «Хабад он-лайн» і «Штурем».
Додаткова література
- Шнеур-Залман Бергер, «Хабад у Марокко», документація діяльності Хабаду в Марокко, хешван 5777 (листопад 2016). Розділи 25, 26, 27, 28, 29.
Зовнішні посилання
- Загублені діти з єшиви Хабаду Агадир. Нісим Кінан і Амір Івгі «Аруц 7»
- Менді Різель, Загадка: де справи про всиновлення учнів єшиви Хабаду в Агадирі?, «Радіо Даром»
- Шнеур-Залман Бергер, Мій брат задокументований у листі до Ребе, тижневик «Бейт Мошіах», 12 менахем-ава 5777 (4 серпня 2017)
- Іцхак Горовіц, Пошуки зниклих дітей Агадира, «Ба-кегіла», 18 адара 5777 (16 березня 2017)
- Шмуель Гершкович, Катастрофа в Агадірі, щотижневик «Кфар-Хабад», випуск 1684
Примітки
- ^ «Хабад у Марокко» сторінки 175-177
- ^ «Хабад у Марокко», с. 177
- ^ «Хабад у Марокко»
- ^ І паралельно було відкрито школу «Бейт Рівка» для дівчаток
- ^ «Хабад у Марокко», сторінка 182
- ^ «Хабад у Марокко», с. 184. І див. також р. Шнеур-Залман Бергер, тижневик «Бейт Мошіах», випуск 1367 Ребе і рабини Марокко — таємниця зв'язку
- ^ «Хабад у Марокко», сторінки 186-187
- ^ Мій брат задокументований у листі Ребе
- ^ «Хабад у Марокко» сторінка 203
- ^ Листи Ребе оприлюднено на вшануванні пам'яті загиблих під час землетрусу в Агадірі
- ^ Листи Ребе розкрито на поминальній церемонії за загиблими під час землетрусу в Агадирі
- ^ Менді Різель, Загадка: де справи про всиновлення учнів єшиви Хабаду в Агадирі?, «Радіо Даром»