План розмежування


Вигнання з Гуш-Катифа — урядовий план, здійснений 9 ава 5765 (2005) Державою Ізраїль з ініціативи прем'єр-міністра Аріеля Шарона, під час якого майже десять тисяч євреїв було вигнано з двадцяти п'яти поселень у секторі Гази. План викликав величезну хвилю протидії, і протягом року, що передував його здійсненню, відбулися демонстрації та протести за участю сотень тисяч людей, по всій країні перекривали дороги, і по всій країні розклеювали наліпки, що засуджували план. Попри протидію, солдати ЦАХАЛу були змушені виконати завдання, пов'язане із запеклим опором з боку поселенців, і силою та примусом евакуювати тих, хто відмовлявся йти, яких підтримували тисячі підлітків.
Оскільки план суперечив торанічно-оборонному вченню Ребе, багато хасидів Хабаду взяли участь у боротьбі за запобігання планові, і на чолі їх — рав Гдал'ягу Аксельрод, рав Йосеф Герліцький, рав Шалом-Бер Вольпо, рав Куті Рапп, рав Зімроні Цик, рав Давид Нахшон і шаліах Ребе в Гуш-Катифі рав Ігаль Кіршензафт.
Передісторія плану
У 5763 році (2003) Аріеля Шарона було обрано очолювати партію від партії «Лікуд», яка на виборах представила виразно праву платформу з рішучою протидією поверненню територій і з прямою обіцянкою Аріеля Шарона, що він не евакуює жодного поселення, і він заявив: «Доля Нецаріма — як доля Тель-Авіва».
Попри це, після свого обрання він різко змінив свої позиції і слідом за розпочатим проти нього поліцейським розслідуванням представив у будівлі Кнесету план розмежування, який викликав шок у всіх його наближених і членів його партії — через представлення плану, що суперечив платформі партії і суперечив політичному життю Шарона, який сам допомагав створенню цих поселень.
Після оприлюднення плану розмежування ЗМІ та поліція припинили інтенсивно займатися справою про розслідування і почали вихваляти дії Шарона щодо просування «миру».
Щоб просунути план і провести його через Кнесет, Шарон чинив тиск на міністрів уряду і звільняв з посади міністра всіх, хто заперечував проти здійснення плану.
З оприлюдненням плану й початком хвилі протестів Шарон обіцяв винести план на референдум, але після того як йому не вдалося зібрати більшість на підтримку свого плану на референдумі, вирішив проігнорувати рішення народу і продовжив просувати здійснення плану, зневажаючи всі правила політичної порядності й поводячись як диктатор, що нав'язує суспільству свої політичні погляди та державні плани.
Протест проти плану розмежування
Протест проти розмежування почався з роз'яснювальної діяльності, що передувала референдуму, під час якої тисячі активістів ходили від дому до дому й роз'яснювали божевілля і небезпеку здійснення плану, і їм вдалося досягти більшості в шістдесят відсотків, що проголосувала проти плану на референдумі членів «Лікуду», який відбувся 11 іяра 5764 (2 травня 2004).
Після того як Шарон відмовився підпорядкувати свої погляди результатам референдуму, план надійшов на затвердження Кнесету, і після того як закон про здійснення плану пройшов третє читання 11 хешвана 5765 (26 жовтня 2004), хвиля протидії посилилася, і мітинги протесту та демонстрації на дорогах набирали обертів, які дедалі зростали в міру наближення терміну здійснення плану.
Протест проти плану був найбурхливішим і найбільш висвітлюваним у ЗМІ від часу заснування держави, і в ньому брали участь мільйони людей з усіх верств суспільства. Сотні тисяч людей носили різні предмети одягу помаранчевого кольору, обраного символом протесту, прикріплювали помаранчеві стрічки до своїх автомобілів і виходили на перехрестя, щоб демонструвати й вимагати від уряду поховати план.
Акції протесту проти плану
Живий ланцюг
7 ава 5764 (25 липня 2004) відбулася акція солідарності, покликана з'єднати живим ланцюгом поселення Гуш-Катифа з Єрусалимом і тим самим символізувати зв'язок жителів Гушу із серцем Ерец-Ісраель.
Ланцюг простягся на 90 кілометрів, і в ньому брало участь близько 130 тисяч осіб.
На відміну від інших акцій, проведених релігійно-національною громадськістю, ця акція не супроводжувалася порушенням громадського порядку в країні чи насильницькою провокацією, а розтяглася вздовж узбіч доріг і мала характер тихого громадського протесту.
Протидія рабинів



Протягом року, що передував здійсненню плану, кілька рабинських форумів збиралися й заявляли свою негативну думку щодо плану, і навіть постановили для своїх учнів і послідовників, що наказ евакуювати євреїв з їхніх домівок є аморальним наказом, і тому солдат, який отримав такий наказ, повинен відмовитися виконувати наказ і утриматися від сприяння планові.
Одне з головних зібрань було проведено Рабинським конгресом за мир у місяці тевет 5765 (грудень 2004 – січень 2005) за організації шаліаха Ребе в Тель-Авіві рава Йосефа-Шмуеля Герліцького і за участю членів конгресу: головного рабина рава Мордехая Еліягу, Адмора із Садгори рава Аврагама-Яакова Фрідмана, рабина Кір'ят-Арби і Хеврона рава Дова Ліора і рава Давида-Меїра Друкмана, рабина Кір'ят-Моцкіна.
Крім того, 15 адара I у «Біньяней га-Ума» в Єрусалимі відбулося величезне зібрання, організоване равом Шалом-Довом Вольпо і равом Гдал'ягу Аксельродом від Всесвітнього штабу порятунку народу і землі, за участю тисяч людей. Зібрання проходило під гаслом «Мі ла-Шем елай» і включало промови на підтримку відмови виконувати наказ, а під час нього рабини, які брали участь у зібранні, одяглися у верети й сурмили в шофари на знак жалоби з приводу просування плану.
Приблизно через півтора місяця після цього, 26 адара II, у готелі «Рамада Ренесанс» відбулося ще одне зібрання для національно-релігійної громадськості на чолі з головними рабинами равом Аврагамом Шапіро і равом Мордехаєм Еліягу та рабинами єшив і міст, що належать до єшиви «Мерказ га-Рав».
«Томхей Тмімім»
Під час підготовки до розмежування в Гуш-Катифі було відкрито єшиву «Томхей Тмімім» для американських юнаків.
Єшиву було відкрито в поселенні Неве-Дкалім у Гуш-Катифі, і головою єшиви був рав Еліягу Полтрак.
9 ава 5765 (14 серпня 2005), у межах евакуації, учнів єшиви було вигнано з місця.
Пульса де-нура
12 тамуза 5765 (19 липня 2005) на кладовищі в Рош-Пінні відбулася церемонія «Пульса де-нура» за участю каббалістів, противників плану, які прокляли ініціаторів плану й молилися про припинення їхнього перебування на посаді, супроводжуючи це читанням кількох уривків із книги «Зогар».
Попри нечисленність учасників цієї церемонії, вона викликала широку громадську полеміку й розгнівала журналістів, депутатів Кнесету та діячів ЗМІ. Багато хто засудив цей вчинок, серед них і ліві активісти, які називають себе атеїстами, що злякалися прокльонів і засудили учасників церемонії.
Кфар-Маймон
У середині місяця тамуз десятки тисяч демонстрантів проти розмежування йшли з Нетівота до КПП Кісуфім із заявленим наміром увійти маршем до Гуш-Катифа, який був тоді закритий, у межах того, що було названо «маршем єднання». Ще до початку заходу поліція намагалася завадити автобусам по всій країні привозити демонстрантів. Тисячі поліцейських і солдатів перекрили шлях маршу перед Кфар-Маймоном, доки не було вирішено дозволити учасникам маршу ночувати всередині селища й оточити його. Марш зрештою мирно розійшовся, однак Рада Юдеї, Самарії та Гази оголосила, що організує проникнення невеликих груп до Гуш-Катифа.
Мітинг біля Стіни Плачу
За лічені дні до початку здійснення плану, у розпал Дев'яти днів, 5 менахем-ава 5765 (10 серпня 2005) відбувся масовий молитовний мітинг, організований Штабом за мир народу і Землі, що діє при організації «Цеірей Хабад» Святої Землі.
Сотні рабинів виступили із закликами підтримати участь у мітингу і зуміли привести на площу біля Західної стіни понад пів мільйона осіб.
У мітингу брали участь найвизначніші рабини Країни, серед них головні рабини рав Аврагам Шапіро, рав Мордехай Еліягу, рав Овадья Йосеф, багато адморів хасидських дворів, члени «Моецет гдолей га-Тора», члени Рабинського суду Хабаду у Святій Землі[1].
Автобусна кампанія
Всесвітній штаб порятунку народу і землі провів перед розмежуванням автобусну кампанію протесту під гаслами: «План Шарона — підняття руки на Всевишнього і Його Тору, і він накликає біду на Ізраїль» і «Ребе Мелех га-Мошіах попереджає: розмежування — страшна небезпека для євреїв». Під час кампанії плакати було вивішено приблизно на тисячі автобусів по всій країні.
Здійснення розмежування
Розселення вигнаних
- Група поселень у Ніцані та розширення на північ від Ашкелона.
- Кілька поселень у пісках Халуци та в районі Ешколь.
- Група поселень у Негеві, поблизу Нетівота.
- Група поселень у районі Лахіш, що включає 9 нових поселень для вигнаних.
- Кілька поселень поблизу Легавіма.
- У різних поселеннях в Юдеї і Самарії, головним чином в Аріелі та в Іцгарі.
Шлухім Ребе в поселеннях вигнаних
- Рав Ігаль Кіршензафт — поселення Ніцан та інші поселення
- Рав Яаков Бен-Его — Ацмона — Шомрія
- Рав Шмуель-Еліезер Коген — Беер-Ганім
- Рав Моше Корнет — Ганей-Таль
Наслідки розмежування
У місяці тевет 5766 (січень 2006) терористична організація ХАМАС захопила сектор Гази і посилила ракетні обстріли Ізраїлю.
У подальші роки серед прихильників плану були такі, хто відмовився від своєї підтримки, стверджуючи, що він не покращив безпеку держави і навіть завдав їй шкоди. Інші прихильники не відмовилися від підтримки самого кроку, але критикували те, як його було здійснено, і особливо те, як було евакуйовано жителів Гуш-Катифа, або те, як з ними поводилися після цього. Серед тих, хто відмовився від підтримки чи висловив застереження, можна назвати політиків, які були помітними прихильниками плану, таких як Шимон Перес, Узі Даян, Іцхак Герцог і Гершон га-Коген — командир дивізії, що командував солдатами операції; крім того, близько 80% жителів Ізраїлю стверджували, що розмежування було страшною помилкою, яка завдала серйозної шкоди безпеці Ізраїлю[2].
Увічнення, документування і протести слідом за
Слідом за розмежуванням було створено музеї і розпочато діяльність зі зміни свідомості громадськості. Рав Шалом-Бер Вольпо виступив ініціатором створення Музею Гуш-Катифа в Єрусалимі. У музеї багато відомостей про єврейське заселення району Гази з давніх часів і до розмежування. Метою створення музею було запобігти повторенню подібного відступу в майбутньому. А поселенці Гуш-Катифа створили Центр Гуш-Катифа для документування й увічнення поселень Гуш-Катифа і катастрофи розмежування; Центр Гуш-Катифа розташований у поселенні Ніцан.
Невдовзі після того як Аріель Шарон виступив ініціатором плану, він переніс інсульт[3]. Близько восьми років він пролежав у комі до свого відходу з життя 10 швата 5775 (30 січня 2015).
Слідом за Другою ліванською війною рав Шалом-Бер Вольпо виступив ініціатором кампанії під назвою «Ми вам казали», під час якої поширив мільйон роз'яснювальних брошур в ізраїльській пресі проти плану консолідації та розмежування. Також він вийшов із кампанією «Є суд і є суддя», у якій опублікував фотографії відповідальних за здійснення плану розмежування і стверджував, що кожен, хто доклав руку до цього плану, був покараний Небесами. Учасники плану розмежування мають покаятися, попросити прощення у вигнаних і заявити, що не повторять подібних діянь.
З іншого боку, були хасиди, які, ретельно вникаючи в слова Ребе протягом років, вказували, що нам не слід вести небесні розрахунки за іншого.
Напад ХАМАСу на Сімхат Тора
Основна стаття – Війна «Залізні мечі»
Війна «Залізні мечі» спалахнула вранці свята Сімхат Тора 5784 із широкомасштабного нападу на поселення прикордоння Гази та міста півдня. У перші тижні війни напад вважався цілковитою несподіванкою[4], однак із часом було оприлюднено[5], що надходили попередження зсередини армії про планування широкомасштабного нападу з боку ХАМАСу, але всі вони були з порога відкинуті високопосадовими військовими під приводом, що ХАМАС стриманий, — і так спалахнув широкий напад, що включав масову різанину[6].

На першому етапі терористи відкрили масштабний ракетний обстріл населених пунктів і баз ЦАХАЛу в прикордонні Гази та міст Ізраїлю на півдні й у центрі, а на другому етапі близько 3000 терористів[7] проникли на пікапах, мотоциклах, човнах, парапланах і пішки на територію Ізраїлю по всій довжині кордону сектору Гази.
Оскільки ЦАХАЛ не був готовий до цього нападу, цілі поселення в прикордонні Гази та міста Офакім, Сдерот і Нетівот[8] зазнали нападу, кілька позицій ЦАХАЛу, що перебувають у цьому районі, потрапили до рук терористів, які ходили від дому до дому, убивали й підпалювали будівлі. Сотні ізраїльських цивільних осіб і солдатів, серед них старі, жінки, діти й немовлята, були жорстоко викрадені терористами ХАМАСу й забрані в полон до Гази. Під час нападу було вбито понад 1500 терористів.

ЦАХАЛ спочатку зволікав, і в перші години на суші, на морі й у повітрі діяли нечисленні сили, а водночас почався призов резервістів за «наказом 8»[9]. ЦАХАЛ атакував численні цілі в секторі Гази, тоді як терористи безперервно атакували ракетами південь і центр із метою вбити якомога більше євреїв.
Близько 240 чоловіків, жінок і дітей було викрадено до Гази й утримувано в різних місцях ХАМАСом та іншими терористичними організаціями[10]. Їхній стан невідомий, і деякі з них були поранені під час різанини в прикордонні або під час боїв у Газі. Багато хто з викрадених є власниками іноземного або подвійного громадянства, і з боку інших держав чинився тиск задля їхнього звільнення.
Війна вважається прямим наслідком плану розмежування.
Визначні особистості в протесті проти вигнання
- Рав Йосеф-Іцхак Гутнік — фінансував акції протесту і чинив тиск на ініціаторів плану
- Рав Гдал'ягу Аксельрод, голова рабинського суду Хайфи
- Рав Шалом-Бер Вольпо, автор книг
- Рав Єкутіель Рапп, директор Бейт Хабаду аеропорту Кеннеді
- Рав Зімроні Цик, директор Бейт Хабаду Бат-Яма
- Рав Давид Нахшон, голова «Мобільних центрів Хабаду» і «Цівос Гашем»
- Рав Залман Нотік — машпіа
- Рав Йосеф Герліцький — шаліах Ребе в Тель-Авіві
- Аріель Зільбер — співак протесту[потрібне уточнення]
Додаткова література
- Менді Куртес, Настав час збирати врожай, тижневик «Кфар-Хабад», випуск 2120, с. 24 (5785)

- Менді Куртес, «Різанина (війна „Залізні мечі“) була породжена розмежуванням», тижневик «Кфар-Хабад», випуск 2120, с. 36 (5785)

Зовнішні посилання
- «Назустріч рішенню в питаннях життя і смерті», стаття рава Товії Блоя

- «Захопливий щоденник литовського юнака з Бейт Хабаду в Гуш-Катифі»

- Проєкт:Канал розмежування

- Мітка: Гуш-Катиф на сайті

- «Не забудемо й не пробачимо: гірка документація днів вигнання»

- «Через 12 років: Бейт Хабад Гуш-Катифа отримав будівлю»

Примітки
- ^ Фотографії з мітингу
.
- ^ Опитування проводилося приблизно через два роки після здійснення плану
- ^ Багато хто бачить у цьому покарання з Небес за здійснений ним план розмежування, див. «Є суд і є суддя»
(непрацююче посилання). Опитування.
- ^ Дехто порівнював неготовність до нападу з Війною Судного дня, після якої Ребе вигукував, що не виконали постанову мудреців: «Якщо хтось іде вбити тебе — випереди і вбий його».
- ^ Приголомшливе викриття: голова АМАН знав про план ХАМАСу і проігнорував його
- ^ Шнеур-Залман Левін опублікував низку здивованих запитань у зв'язку з бездіяльністю ЦАХАЛу на початку нападу і висловив побоювання, що це пов'язано з протестами лівих (тижневик «Бейт Мошіах» 1387).
- ^ Спочатку думали, що проникло близько тисячі терористів, але через кілька тижнів з'ясувалося, що їх було близько 3000
- ^ У Нетівоті — лише квартал «Неве-Шарон»
- ^ Хабадські рабини у Святій Землі постановили, що хабадські солдати мають з'явитися на призов у Шабат і свято, і були також рабини за кордоном, які виносили постанови летіти до Святої Землі в розпал свята (рав Браун про питання «що» і «чому», «Бейт Мошіах» 1382).
- ^ «Прес-служба ЦАХАЛу: кількість викрадених зросла до 240»
.