Перейти до вмісту

Моше Нісілевич

Матеріал з Хабадпедії
Цю статтю необхідно переписати. Можливо, стаття містить помилки, або її формулювання і стиль викладу не підходять.
Ви можете допомогти й виправити недоліки, але, будь ласка, не видаляйте це повідомлення, доки сторінку не виправлено. Можливо, подробиці знайдуться на сторінці обговорення.
Цю статтю необхідно переписати. Можливо, стаття містить помилки, або її формулювання і стиль викладу не підходять.
Ви можете допомогти й виправити недоліки, але, будь ласка, не видаляйте це повідомлення, доки сторінку не виправлено. Можливо, подробиці знайдуться на сторінці обговорення.
Моше Нісілевич
Основна інформація
Дата народження2 тішрея 5684 (12 вересня 1923)
Місце народженняКременчук
Дата смерті14 адара I 5771 (18 лютого 2011)
Місце похованняДілянка Хабаду на Оливковій горі
Сім'я
БатькоХаїм Ніселевич
ДітиЕліезер Ніселевич
Еліезер Нісілевич
Хаїм Ніселевич
Хаїм Нісілевич
Йосеф-Іцхак Ніселевич
Йосеф-Іцхак Нісілевич
Родовід

Рав Моше Нісілевич (на прізвисько Моше дер Гелер (-Жовтий); 2 тішрея 5684 (12 вересня 1923) – 14 адара I 5771 (18 лютого 2011)) — справжній хасид, великий служитель Всевишнього, людина високого рівня і самопожертви, засновник і голова організації «Хама» (Хеврат Мезакей га-рабім) і багатогранний хасидський громадський діяч.

Біографія

Дитинство

Народився другого дня Рош га-Шана 5684 року (12 вересня 1923) у місті Кременчук в Україні, у родині рава Хаїма Нісілевича і його дружини пані Сари.

Його батько був шадаром єшиви «Томхей Тмімім» Кременчук і залишив сина вдома, не погоджуючись віддати його до світської школи, однак через донос був змушений віддати його на короткий час до школи, але й тоді наполіг, щоб той не ходив на заняття в Шабати. Через це родина зазнавала переслідувань і погроз, доки не була змушена втекти до Кутаїсі в Грузії. У юності р. Моше навчався в єшиві «Томхей Тмімім», заснованій у Грузії, де багато що отримав від видатних хасидів — рава Шмуеля Нотіка і рава Бецалеля Вільшанського.

За кілька років вибухнула Друга світова війна, і влада почала примусово призивати учнів єшив, навіть тих, хто мав звільнення. Кожного юнака, що йшов вулицею, підозрювали в дезертирстві та перевіряла влада. Одного разу р. Моше йшов вулицею вночі, коли раптом його схопили кілька солдатів. Після того як з'ясувалося, що при ньому немає документів, його доправили до військкомату і направили прямо до начальника військкомату, який уже знав, що тмімім у Кутаїсі ухиляються від призову. Той почав кричати і, виливши на нього свій гнів, звелів йому піти додому попрощатися з батьками і негайно повернутися. Р. Моше вислухав ці слова, пішов і не повернувся. За короткий час його знову схопили і знову привели до начальника військкомату; у гніві той приставив пістолет до скроні р. Моше і сказав йому, що шкодує його лише тому, що знає батьків р. Моше. І знову сказав йому, щоб той пішов додому і прийшов призиватися. Р. Моше пообіцяв йому, що повернеться, щоб призватися, і пішов своєю дорогою. Це було, звісно, велике диво. Він розповів друзям про те, що сталося, і сказав, що в нього немає вибору і він мусить призватися. Рав Моше Морозов, який був тоді одним зі старших учнів, сказав йому, щоб він не призивався. Р. Моше Нісілевич заперечував йому, що начальник військкомату вб'є його, якщо він зараз не повернеться, але р. Моше Морозов заперечив йому: «Якщо тебе відправлять на фронт, хіба там тебе не вб'ють?!». Тоді ж юнаки вигадали хитромудрий виверт, завдяки якому р. Моше вдалося залишитися в Кутаїсі до кінця війни, не призиваючись.

Після війни р. Моше намагався виїхати з Радянського Союзу, але безуспішно, і лише після Другої світової війни відкрилася можливість виїзду з Радянського Союзу за допомогою польських паспортів. У ті роки рабини постановили, що тікати з Росії обов'язково, навіть у Шабат, і справді він утік у Шабат до прикордонного міста Львова.

Разом із матір'ю і сестрою він сів у поїзд, що йшов до Москви (звідти їм треба було дістатися до Львова); поїздка тривала кілька днів. Перед Шабатом він вийняв з кишень усі документи, гроші та інші речі, що є мукце, і поклав їх у пакунки, які були з ним. Уранці в Шабат поїзд зупинився на станції в районі Куйбишева. Мама і я зійшли з поїзда. Перед тим як ми зійшли, диктор оголосив, що поїзд простоїть на місці близько пів години, але не минуло й п'яти хвилин, як поїзд раптом рушив з місця і поїхав… Його сестра залишилася сама в поїзді, р. Моше з матір'ю залишилися на станції без документів і грошей! Вони блукали вокзалом, доки поліцейські не затримали їх і не звинуватили р. Моше в тому, що він шпигун на користь Німеччини. Після короткого допиту його звільнили, і за допомогою євреїв сусіднього містечка він після Шабату купив квитки на інший поїзд, що йшов до Москви.

Через втрату документів і грошей вони чекали понад три місяці в Москві, доки не дістали для р. Моше підроблені документи, з якими він мав їхати до Львова, а звідти таємно перейти кордон до Польщі разом з іншими хасидами. Оскільки в нього не було грошей на квитки, йому дістали солдатські квитки, куплені за символічну суму, однак перевірка, проведена на станції Київ, виявила, що він цивільний, який їде за солдатським квитком. Його зняли з поїзда, і він знову опинився сам у незнайомому місті. Труднощі були великі.

Незабаром комуністи виявили, що хасиди тікають з Росії з підробленими документами. Багатьох було схоплено, а ті, кому не вдалося перейти кордон, залишилися ще на довгі роки під комуністичною владою, і р. Моше серед них, і оскільки він боявся бути схопленим, він перевдягнувся і втік з міста.

У наступний період р. Моше змінив прізвище з Нісілевич на Фрідман, і відтоді всі називали його Моше Фрідман або прізвиськом, що пристало до нього в роки єшиви: «Моше дер Гелер».

Хеврат Мезакей га-рабім

Основна стаття – Хеврат Мезакей га-рабім

З України р. Моше прибув до Узбекистану, де приєднався до хасидів, що залишилися в Самарканді.

У 5716 році (1955/1956) одружився зі своєю дружиною, пані Марою, уродженою Малковською. Весілля відбулося в місті Фрунзе, а до останнього із семи благословень молода пара повернулася до Самарканда.

У період після весілля він заснував організацію «Хама» — Хеврат Мезакей га-рабім.

А пізніше вони навіть отримали благословення Ребе на виїзд з Радянського Союзу.

Земля Ізраїлю

Минуло небагато днів, і вони удостоїлися побачити здійснення другого благословення, і вони отримали дозволи на виїзд з Радянського Союзу. Родина Нісілевичів залишила Самарканд не раніше, ніж керівництво «Хамою» перейшло до кількох євреїв з громади Бухари, які утримували організацію в наступні роки.

12 іяра 5731 року (7 травня 1971) родина Нісілевичів прибула до Святої Землі й оселилася в Нахалат-Гар-Хабаді. Через півтора місяця в них народилися близнюки.

По прибутті до Країни він хотів продовжити роботу серед євреїв — вихідців з Росії разом зі своїми товаришами, які діяли з ним у Самарканді. Цей свій план він написав Ребе, але відповіді не отримав. Невдовзі після цього до Країни приїхав р. Біньямін Городецький, представник Ребе в Європі. Він запросив хасидів, які нещодавно приїхали з СРСР, на спеціальну зустріч у готелі «Двора» в Тель-Авіві, де він зупинився. Серед тих, хто прийшов, був і р. Моше.

Після зібрання р. Моше підійшов до р. Біньяміна і виклав перед ним плани духовної діяльності серед тисяч репатріантів, що прибували в ті роки з Радянського Союзу. В одному з випадків було повідомлено, що Ребе виділятиме тисячу доларів щомісяця на розгалужену діяльність організації «Хама» у Святій Землі.

Починаючи з наступних місяців р. Біньямін Кляйн на прохання Ребе надсилав тисячу доларів на щомісячну діяльність, а згодом фінансування надходило через рава Ефраїма Вольфа, директора єшиви центральної «Томхей Тмімім». Цю підтримку «Хама» отримувала відтоді протягом двадцяти трьох років.

Перший візит до Ребе

На місяць тішрей 5732 року (вересень–жовтень 1971) р. Моше поїхав до Ребе. Той тішрей був зовсім особливим завдяки поїздці до Ребе багатьох репатріантів з Росії. Хто приїжджав до Ребе вперше, удостоювався від Ребе особливої субсидії в розмірі сімдесяти відсотків вартості квитка. На одному з фарбрейнгенів Ребе звернувся до гостей і сказав, що той, хто керував єшивою «там» (у Росії), нехай підійде отримати «машке». Кілька хасидів умовляли р. Моше піти, але він засоромився і не зрушив з місця, доки врешті-решт до Ребе не підійшов хтось інший і не отримав «машке» замість нього.

Під час роздавання кос шель браха на виході Рош га-Шана, коли р. Моше проходив перед Ребе, Ребе запитав його: «Чому ти не підійшов, коли тебе покликали?» Р. Моше відповів, що засоромився. Ребе сказав йому: «Якщо так, як же ти хочеш займатися поширенням джерел?!» Р. Моше відреагував і сказав: «Дер Ойберштер вет гелфн» [= Всевишній допоможе].

Перед поверненням до Країни р. Моше увійшов на «єхідут», що тривав близько сорока п'яти хвилин. Р. Моше передав Ребе фотографії учнів, які навчалися в підпіллі, а Ребе роз'яснив йому шляхи діяльності організації «Хама» у Святій Землі, яка щойно виникла.

Р. Моше виклав свої плани перед Ребе, однак Ребе «заспокоїв» його і вказав йому, що початок діяльності полягатиме в тому, щоб поставити стіл у відділенні Цеірей Агудат Хабад у Тель-Авіві. Також Ребе вказав йому назвати організацію «Хама» і не приєднувати до неї назву «Хабад».

Його діяльність у Святій Землі

Р. Моше (третій зліва) на мівцоїм із солдатами ЦАХАЛу в пісках Синаю

Коли р. Моше повернувся до Святої Землі і передав керівництву «Хами» зміст єхідуту, р. Єгошуа Раскін купив на блошиному ринку конторський стіл і поставив його у відділенні Цеірей Агудат Хабад у Тель-Авіві. Так почалася діяльність. Усього через півтора місяця було вирішено розширитися, і з благословення Ребе відкрився самостійний офіс на вулиці Нахмані в Тель-Авіві.

У наступний період до офісу «Хами» надійшов телефонний дзвінок від рава Ходакова — коли Ребе слухав розмову на другій лінії, — і вимога була ясною: займатися записом дітей репатріантів до відповідних навчальних закладів.

До цієї роботи було залучено р. Йосефа Ладієва і ще кількох енергійних юнаків, які вже діяли в Самарканді. Вони почали діяти серед нових репатріантів, переважно серед євреїв-репатріантів з Бухари, у напрямку, вказаному Ребе.

У певний момент уже виник великий попит на релігійні навчальні заклади, але, на великий жаль, не було достатньо відповідних рамок, щоб прийняти всіх. Рав Нісілевич не відступив і разом із друзями створив навчальну рамку в Ашдоді, звідки учні продовжували навчатися в єшиві «Ахей Тмімім» у Рішон-ле-Ціоні.

У місяці тевет 5733 року (грудень 1972 – січень 1973) учнів перевели до Кфар-Хабада в нову рамку, створену «Хамою»: «Бухарську єшиву». Рава Берке Шифа було призначено директором, і разом з равом Сімхою Городецьким, равом Шломо Майданчиком, машпіа р. Мендлом Футерфасом і равом Шмуелем Хефером було засновано цю установу, над якою на початку її шляху «Хама» на короткий час простягла своє покровительство. У цій установі за роки навчалися багато тисяч.

У наступний період рав Нісілевич подбав про заснування середньої школи «Бейт Хана» у Цфаті, і це теж у рамках організації «Хама». І тут, після того як установа зміцніла і стала на ноги, р. Нісілевич подбав і призначив р. Шломо Раскіна керувати установою «Бейт Хана» у Цфаті, а сам продовжив звичайну діяльність.

Паралельно зі створенням цих установ почалися приготування до будівництва центру «Хами» в Нахалат-Гар-Хабаді. Діяльність дедалі розширювалася, і з початком «перебудови» в Радянському Союзі «Хама» повернулася до широкої діяльності в Радянському Союзі паралельно з діяльністю в Землі Ізраїлю з новими репатріантами. І в цей період «Хама» направила також шлухім до Радянського Союзу рава Хаїма Нісілевича, рава Моше Мішуловіна, рава Шалома-Дов-Бера Нісілевича і рава Йосефа-Іцхака Нісілевича, для поширення юдаїзму в Радянському Союзі.

Протягом років р. Моше удостоювався особливої уваги Ребе, відповідей, фінансової підтримки та особливих вказівок. Р. Моше, за своїм звичаєм, зберігав усе в таємниці, і лише завдяки його друзям ми знаємо сьогодні малу частину особливого ставлення Ребе до організації «Хама».

Після медичної події, що сталася у Рош ходеш кислев, були хасиди, які дарували Ребе частину свого життя. Рав Моше Нісілевич не вагався і написав Ребе, що дарує все своє життя в повний дар Ребе! На це Ребе відповів йому знаменитою відповіддю: «Щиро дякую за його благословення і побажання зцілення і здоров'я. З милості Всевишнього, що зцілює всяку плоть і творить чудеса, і в заслугу молитви багатьох, яка мені допомогла, поліпшився стан мого здоров'я»... додавши: «І вже сказано, що всякий, хто благословляє, благословляється від Всевишнього своїм благословенням, додаток до якого більший за основне, в матеріальному і духовному. З благословенням довгих днів і добрих років та успіху у святій роботі».

Особисті устрожіння

Р. Моше був особливою особистістю — справжній хасид, людина високого рівня і великий служитель Всевишнього, у нього були особливі звичаї, притаманні лише йому. Коли була потреба, він робив усе відкрито, але устрожіння, що стосувалися особисто його, приховував і не виставляв напоказ.

Він узяв на себе багато устрожінь, про які чув з різних джерел. Так, наприклад, в омиванні рук він прийняв на себе особливу обережність ще в юності в Кутаїсі.

Його сини пам'ятають, як він омивав руки кількома великими кухлями води і витирав кількома рушниками, і це після багаторазових перевірок рук. Після омивання рук до кінця трапези не можна було торкатися його рук, а якщо торкалися, він поспішав знову омити руки. Ця проблема непокоїла його впродовж усієї трапези, доки він не вирішив їсти в рукавичках.

Жити Мошіахом

Рав Моше Нісілевич на зібранні Штабу Мошіаха (5768)

Р. Моше жив темою Геули і Мошіаха особливим чином. Ще в Самарканді, коли хтось хотів на час покинути місто, р. Моше попереджав його, що ось-ось прийде Мошіах, і мандрівник може застрягти десь у той час, коли Мошіах розкриється...

Ще в 5730-ті роки він писав Ребе під заголовком: Адмор Мелех га-Мошіах шліта. З цієї причини він не погоджувався думати про купівлю ділянки на кладовищі для себе і щороку клав книгу кінот у генізу, адже наступного року їх уже не доведеться промовляти...

На молитвах і публічних заходах він волав з глибини серця молитвою і проханням «Єхі адонейну морейну ве-рабейну Мелех га-Мошіах ле-олам ваед», і той, хто бачив, як р. Моше з величним обличчям промовляє це з підкорювальною серйозністю, не міг залишитися байдужим.

І після 3 тамуза він продовжував поширювати віру у вічність життя Ребе і здійснення пророцтва про Геулу, а також брав участь у зібраннях «Геула і Мошіах», що проводилися в 5755 році (1994/1995) равом Зімроні Циком для зустрічі Ребе Мелех га-Мошіаха і поширення віри у вічність його життя, а також в інших зібраннях «Геула і Мошіах» у наступні роки.

Його книги

Він особливо ставився до книги «Танія» кадіша. У кишені він завжди носив маленьке видання книги «Танія», і на його столі теж завжди лежала ця книга.

В останні роки він присвятив себе темі «Танії». Також він випустив книгу «Танія кадіша та її Б-жественна сила», що містить особливу добірку про важливість і святість книги «Танія» з листів і сіхот наших Ребе, провідників поколінь, а також з особливого запису, який він зробив зі слів хасида рава Хаїма-Аврагама Духмана, який, як відомо, був хранителем переказів і дуже точним у своїх розповідях. Запис зберігався в глечиках, закопаних у землю на подвір'ї будинку родини Нісілевичів, і коли вони переїхали до Країни, він привіз запис із собою.

Він спрямовував і наставляв свого сина р. Йосефа-Іцхака у виданні брошур з поясненнями «Танії» для дітей багатьма мовами, а також коментаря до «Танії» російською. Усе це поширюється сьогодні в безлічі примірників і сильно впливає на поширення джерел назовні.

У нього був план написати книги про зв'язок з Ребе і про заповідь цдаки згідно з ученням наших Ребе і на основі хасидських історій. У його шафі були наклеєні численні записки з ідеями, пов'язаними з написанням цих книг, а в багатьох книгах лежали закладки.

Він не думав про прибуток від написання цих книг. Його перша книга «Танія кадіша та її Б-жественна сила» продавалася за особливо низькою ціною, і такий самий був план щодо наступних книг — продавати їх за собівартістю друку, і не більше.

Попри свою велич і високий рівень, а також похилий вік, р. Моше ставився сердечно до кожної людини, хоч би ким вона була. Знайомі можуть засвідчити, що він першим вітав кожного і щедро обсипав благословеннями без кінця. Голова його була зайнята поширенням і словами хасидуту, а ноги — на землі. Коли він казав «кадиш», неможливо було його не почути, а коли проголошував «Єхі», ніхто цього не пропускав. Його сини розповідають, що він чинив так навмисно, бо хотів, щоб усі чули те, що має бути почуте.

Відхід з життя

На початку місяця кислев 5771 року (листопад–грудень 2010) у нього стався серцевий напад, а обстеження виявили, що страшна хвороба вже давно гніздиться в ньому, і його стан виявився тяжким. 14 адара I він помер[1]. Похоронна процесія вийшла з його дому в Нахалат-Гар-Хабаді до синагоги «Центральна» за участю безлічі хасидів, знайомих і родичів. Мара де-атра рав Іцхак-Єгуда Ярославський попрощався з покійним і підкреслив його чесноти: він був великою богобоязливою людиною, мав справжню досконалість в усьому і робив усе для того, щоб прискорити розкриття Мелех га-Мошіаха. Р. Моше поховано на ділянці Хабаду на Оливковій горі[2].

Родина

Його дружина, пані Маре (уроджена Малковська), померла 1 швата 5781 (14 січня 2021) і похована на Оливковій горі.

Їхні сини:

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

Моше Нісілевич згадується ще в 29 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 6160649100

Повідомити про помилку на цій сторінці