Книга Єгошуа
Книга Єгошуа — перша книга в ряду книг Пророків, у якій описується історія синів Ізраїлю від дня відходу з життя Моше Рабейну, їхній вхід у Країну та її завоювання, здійснені Єгошуа бін Нуном, — на ім'я якого названо книгу, — до його відходу з життя.
Гемара каже в трактаті «Бава батра»[1], що «Єгошуа написав свою книгу» — до слів «І було після цих подій, і помер Єгошуа бін Нун і т. д.»[2], а звідти до вірша 33 написав Ельазар, син Агарона-когена. Останній вірш — «І Ельазар, син Агарона, помер і т. д.» — написав Пінхас, син Ельазара, сина Агарона-когена.
Зміст книги
Книга Єгошуа — пряме продовження закінчення книги Дварім, де Тора розповідає, що Моше Рабейну помер (7 адара), після чого сини Ізраїлю оплакували його тридцять днів. І Єгошуа бін Нун став на місце Моше. І тут книга починає свою розповідь:
Вхід у Країну
Мудреці розповідають[3]: у дні плачу за Моше було забуто 3000 галахот, і коли Єгошуа спитав про них Всевишнього, Той відповів йому, що тільки Моше Тора могла відкритися таким чином, а щодо синів Ізраїлю — «іди, займи їх війною». Всевишній звелів йому увійти в Країну і завоювати її всю і пообіцяв йому, що буде з ним і ніхто не встоїть перед ним. Аби тільки він зміцнювався у вивченні Тори та її дотриманні.
Єгошуа звелів наглядачам оголосити народові, що через три дні вони перейдуть Йордан у бік обіцяної Країни. Також він посилає покликати коліно Реувена, Гада і половину коліна Менаше, які отримали свій наділ за Йорданом, і нагадує їм про їхнє зобов'язання перед Моше Рабейну, що вони підуть озброєним авангардом на війну, доки сини Ізраїлю не здобудуть спокою в місці свого наділу в Країні (розділ 1).
Ще до закінчення тридцяти днів Єгошуа таємно послав двох розвідників[4] (мудреці кажуть, що це були Калев бен Єфуне і Пінхас бен Ельазар[5]) до Єрихона, який був, за описом мудреців[6], «замком Країни Ізраїлю», — щоб перевірити, як його завоювати. Прибувши до Єрихона, вони пішли ночувати до дому Рахав; коли цар Єрихона послав шукати їх, Рахав виявила їм милість і сховала їх у себе на даху. Під час цієї зустрічі вона розповіла їм, що всі мешканці Країни бояться війни із синами Ізраїлю відтоді, як почули про події розділення Червоного моря і війни із Сигоном та Огом. У нагороду за свої вчинки вона попросила, щоб вони пообіцяли не вбивати її та її родину; вони погоджуються, але ставлять умови: 1. вона прив'яже червону нитку до того вікна, через яке спустить їх, 2. уся її родина буде в домі, і 3. вона нікому не розповість про це. Одразу після цього розвідники втекли через вікно її дому і за її порадою перечекали три дні, доки їхні пошуки не припинилися; повернувшись, вони повідомили народові про страх ворогів перед ними і про те, що шлях перед ними відкритий (розділ 2).
Наступного дня після повернення посланців, 9 нісана, Єгошуа встав рано-вранці і повів синів Ізраїлю до Йордану. Він звелів наглядачам оголосити народові порядок руху: когени несуть ковчег, а всі — позаду, і щоб стежили за тим, щоб бути на відстані 2000 ліктів від ковчега. Всевишній сказав Єгошуа, що цього дня Він звеличить його в очах Ізраїлю, і вони дізнаються, що Він з ним, як був з Моше; а також що когени лише ступлять на край вод Йордану і зупиняться в ньому.
10 нісана Єгошуа скликав увесь народ і оголосив їм, що Всевишній розділить для них Йордан за допомогою ковчега і що це буде їм знаком, що Всевишній з ними і Він вижене перед ними сім народів. І попросив кожне коліно виділити йому одну людину, яка буде напоготові при ньому. А також сказав їм, що коли ковчег зупиниться посеред Йордану, усі його води станутьстіною єдиною.
Негайно всі рушили до річки, а попереду них ішов ковчег; і коли когени дійшли до річки і занурили в неї ноги, води одразу почали громадитися і утворили стіну води, і русло Йордану від міста Адам, що біля Цартана, до Мертвого моря висохло. Сини Ізраїлю перейшли Йордан навпроти міста Єрихон, а когени весь цей час стояли в Йордані (розділ 3).
Коли всі перейшли Йордан, Всевишній звелів Єгошуа взяти 12 людей з усіх колін і взяти 12 каменів за числом 12 колін з Йордану, щоб віднесли їх до місця ночівлі тієї ночі. Єгошуа покликав 12 людей, яких приготував заздалегідь, і звелів їм узяти камені з Йордану, щоб вони були знаком для їхніх дітей — що ці камені було взято, коли Йордан висох перед ними, — і так вони будуть пам'яттю для синів Ізраїлю. Вони взяли камені. А Єгошуа поставив на тому самому місці 12 інших каменів на пам'ять про місце чуда.
Коли сини Ізраїлю стояли посеред Йордану, Єгошуа сказав їм, що вони переходять за умови, що виженуть усіх мешканців Країни; а якщо ні — води Йордану їх затоплять. Потім усі сини Ізраїлю швидко перейшли, разом із 40 000 із синів Реувена, Гада і Менаше, які прийшли бути авангардом. Потім Єгошуа сказав когенам вийти з Йордану — на східному його боці. І коли вони вийшли — води Йордану повернулися на своє місце, і тоді ковчег поніс своїх носіїв і перейшов Йордан[7]. Сини Ізраїлю отаборилися в Гільгалі, і там він поставив 12 каменів — і оголосив синам Ізраїлю, що вони будуть пам'яттю про чудо, яке сталося, і що це нагадуватиме їм про трепет перед Б-гом (розділ 4). Усі царі, що були в Країні Ізраїлю, почули про те, що сталося, і серце їхнє розтануло перед синами Ізраїлю.
11 нісана[8] Всевишній сказав Єгошуа обрізати синів Ізраїлю вдруге, бо всі, хто вийшов з Єгипту і був обрізаний за днів Моше, померли, а ті, що народилися в пустелі, не були обрізані. Мудреці вказали дві можливі причини цього[9]: 1. у пустелі на них не віяв північний вітер, і тому обрізання було небезпечним. 2. Ідеться про прію, яку не було дано праотцю Аврагаму. Він обрізав їх, і місце було названо «Гіват га-аралот» на ім'я цієї події. Потім Всевишній явився Єгошуа і сказав йому, що сьогодні «Я зняв з вас ганьбу Єгипту», і тому місце було названо «Гільгаль». Потім сини Ізраїлю 14 нісана зарізали пасхальну жертву, а наступного дня вперше принесли жертву омеру, після чого почали їсти з нового врожаю, і тоді закінчилися залишки манни, що лишилися в них.
У той час Єгошуа обходив околиці Єрихона і побачив там воїна з мечем у руці і спитав його: «Чи ти наш, чи з ворогів наших?» А той відповів, що він — ватажок війська Б-жого, який прийшов тепер[10], щоб допомогти йому завоювати Єрихон. Єгошуа вклонився йому, а той звелів йому зняти взуття, оскільки він стоїть на святому місці (розділ 5).
Завоювання Єрихона
Відтоді як сини Ізраїлю перейшли Йордан, цар Єрихона наказав закрити місто, і нікому не дозволялося входити до міста і виходити з нього. Всевишній вказав Єгошуа порядок облоги: щодня, починаючи з першого дня тижня, робитимуть один обхід навколо міста, причому попереду — сім когенів із сімома шофарами, за ними — когени, що несуть ковчег, і весь народ позаду них. Щодня сурмитимуть один раз, а сьомого дня — у Шабат — обійдуть місто 7 разів, потім просурмлять 7 разів, і наприкінці весь народ здійме клич — і стіна обвалиться на своєму місці, і кожен увійде до міста зі свого місця. Єгошуа передав це народові, і справді вони почали обходити місто, щодня по разу, причому авангард (сини Реувена і Гада) ішов попереду. Народові Єгошуа звелів весь час зберігати мовчання. Сьомого дня, на світанку, вони вийшли до Єрихона; Єгошуа сказав народові, щоб здійняли гучний клич, бо Б-г віддав їм місто; і що все місто — херем, і здобич його — Б-гові, і щоб залишили живими лише Рахав та її родину (бо вона врятувала розвідників). А все срібло, золото, мідь і залізо хай принесуть до скарбниці Б-жої (до Мішкану). Коли когени просурмили всьоме, народ здійняв клич, і стіна обвалилася на своєму місці, і вони захопили місто і вбили всіх, включно з чоловіками, жінками і дітьми, а також тваринами, що були там. Двоє розвідників пішли вивести родину Рахав, і після того як вивели їх з міста, спалили місто вогнем, а метали принесли до скарбниці дому Б-жого.
Тоді Єгошуа закляв синів Ізраїлю не відбудовувати Єрихон знову і сказав: «Проклятий перед Б-гом чоловік, який візьметься відбудовувати це місто, Єрихон: на первістку своєму закладе він основу його і на наймолодшому своєму поставить ворота його» (розділ 6).
Завоювання Аю
Ахан, син Кармі, сина Завді, сина Зераха, з коліна Єгуди, порушив заборону херему, і Б-г розгнівався на синів Ізраїлю через нього. І коли Єгошуа послав людей оглянути місто «Ай», щоб дізнатися, як можна його завоювати, вони сказали йому, що для такого маленького міста досить 2000 або 3000 людей, щоб його завоювати, і немає потреби в усьому народі. Насправді туди вийшли 3000 людей, але вони втекли перед мешканцями Аю, і ті вбили з них близько 36 людей (мудреці кажуть[11], що це був Яїр бен Менаше, який був рівноцінний більшій частині Синедріону). Народ почав боятися поразок у битвах, і Єгошуа зі старійшинами сумували перед ковчегом Б-жим до вечора. Єгошуа звернувся до Б-га і сказав перед Ним, що після того як ми впали і втекли перед ними, це лише питання часу, коли всі прийдуть і знищать нас, «і що Ти зробиш для Свого великого Імені?» Б-г відповів йому: навіщо ти падаєш на обличчя своє? Сини Ізраїлю згрішили і порушили херем, і взяли зі здобичі Єрихона і сховали серед своїх речей, і тому вони не можуть перемогти своїх ворогів. Завтра збери синів Ізраїлю і скажи їм, що це сталося тому, що хтось порушив херем, і ви не зможете перемогти, доки не усунете херем зі свого середовища. І киньте жереб між колінами і родами, доки не знайдете, хто згрішив. І спаліть того, хто згрішив, і все, що йому належить, бо він «учинив мерзоту в Ізраїлі». Уранці він зібрав усіх, і жереб упав на коліно Єгуди, у ньому — на рід Зерахі, у ньому — на дім Завді, і в ньому було викрито Ахана. Коли той почав заперечувати скоєне, Єгошуа сказав йому: «Сину мій, віддай же славу Б-гові, Б-гові Ізраїлю, і принеси Йому визнання; і розкажи мені, що ти зробив, не приховуй від мене». Коли він побачив, що люди його коліна збираються на війну, він зізнався і сказав, що справді порушив херем, і не лише в Єрихоні, а й у херемах, що були за днів Моше, він чинив порушення, і взяв зі здобичі «шінарську мантію», 200 шекелів срібла і злиток золота в 50 шекелів, і сховав у своєму наметі. Єгошуа послав принести те, що той сховав, і коли принесли це перед ним і перед народом, він «кинув їх» перед Б-гом (ніби кажучи: через це має впасти більша частина Синедріону?![12]). Єгошуа взяв Ахана і всі його речі і відвів їх до «Емек Ахор», і там сказав йому: за те, що ти накликав біду на Ізраїль, Б-г накличе біду на тебе цього дня (але не у світі прийдешньому[13]). І весь народ побив його камінням, спалив його вогнем, а потім покрили його великою купою каміння. І тому назвали це місце «Емек Ахор» (розділ 7).
Потім Б-г звелів Єгошуа взяти весь народ і вийти на війну проти Аю, але цього разу здобич належатиме народові, а не святині. А способом захоплення буде засідка біля міста. Єгошуа взяв 30 000 людей і послав їх уночі сховатися поблизу міста: коли він разом із народом, який з ним, підійде до міста, ті вийдуть переслідувати їх (як зробили минулого разу), а коли вони будуть на відстані, ви ввійдете і підпалите його. Вони пішли і розташувалися між Бейт-Елем і Аєм із західного боку, а Єгошуа ночував тієї ночі серед народу. Уранці він узяв ще 5000 людей[14] і поставив їх у засідку ближче до міста, а сам підійшов з північного боку Аю. Коли цар Аю побачив це, він поспішив, встав рано і вийшов із мешканцями свого міста переслідувати Єгошуа, а ті почали тікати. Коли всі мешканці Аю вийшли з міста, Б-г сказав Єгошуа простягти спис у бік міста. Він простяг, і засідка, побачивши знак, побігла до міста і підпалила його; і коли мешканці Аю обернулися і побачили це, у них зникла сміливість битися, а Єгошуа і народ, що з ним, з одного боку, і засідка — з другого, оточили їх і перебили всіх, а царя захопили живим і привели до Єгошуа. Коли закінчили вбивати всіх людей, народ повернувся до міста і перебив усіх, хто в ньому залишався, і кількість убитих того дня сягнула 12 000. І Єгошуа тримав простягнутий спис, доки вони не закінчили вбивати всіх мешканців Аю. Худобу і здобич сини Ізраїлю взяли собі. Єгошуа спалив місто і повісив царя на дереві до вечора, потім його зняли і кинули біля воріт міста і покрили купою каміння.
Тут пророк повертається до опису дня їхнього входу в Країну[15]: Єгошуа прийшов до гори Ейваль і збудував там жертовник Б-гові, як повелів Моше Рабейну, — будувати з цільних каменів, і принесли шламім. А потім він написав на каменях книгу Дварім, після чого здійснили церемонію, яку повелів Моше: щоб половина народу стояла на горі Гарізім, а половина — на горі Ейваль, і промовляли благословення і прокляття в порядку, сказаному там (розділ 8).
Гівонітяни
Усі царі, що були в Країні, зібралися воювати з Ізраїлем. Але мешканці Гівона, почувши про те, що було зроблено з Єрихоном і Аєм, злякалися і тому прийшли до Єгошуа з хитрістю: вони відправили посланців, одягнених у зношений одяг, узяли старі мішки на ослів, і всі їхні речі мали такий вигляд, ніби вони прийшли здалеку; і вони прийшли до Єгошуа в Гільгаль і сказали йому і всьому Ізраїлю, що прийшли з далекого місця і хочуть укласти із синами Ізраїлю союз. Сини Ізраїлю спочатку запідозрили їх у тому, що вони, можливо, з мешканців Країни, але вони повторили Єгошуа, що прийшли з далекої країни і чули про те, що було зроблено з Єгиптом, із Сигоном та Огом, і голови їхнього народу послали їх із припасами на дорогу, щоб прийти до синів Ізраїлю і укласти з ними союз; і вони навіть показали сухий запліснявілий хліб та інші свої речі, що зносилися в дорозі. Вони прийняли їхні слова і не запитали Б-га, і Єгошуа уклав з ними мир і уклав з ними союз, і князі громади поклялися їм. Через три дні з'ясувалося, що це були гівонітяни; коли прийшли до їхнього місця і народ хотів воювати з ними, князі сказали, що це неможливо, оскільки вони уклали з ними союз. А на скаргу народу відповіли, що клятву порушити вони не можуть, але зроблять їх дроворубами і черпальниками води для всієї громади. Єгошуа покликав гівонітян і сказав їм: оскільки ви обдурили нас, ви прокляті і будете дроворубами і черпальниками води для дому Б-жого навіки[16]. Гівонітяни виправдовувалися і сказали, що боялися за своє життя, бо чули про повеління Б-га знищити всіх мешканців Кнаану, і тепер беруть на себе це рабство, аби тільки він не вбив їх (розділ 9).
Нове в цій книзі
Про це сказали мудреці: «Якби не згрішили євреї, їм дали б тільки П'ятикнижжя Тори і книгу Єгошуа, але через те, що згрішили, їм було дано галаху, мідраш і агаду, як сказано: бо від великої мудрості — великий гнів».
На це висловлювання Ребе Магараш[17] ставить запитання: адже на перший погляд важко — виходить, що той, хто згрішив, отримує вигоду; і крім того, він ставить запитання щодо тлумачення Раші, який пояснив: «Через те що сильно гнівили, їм дано багато Тори, щоб обтяжити їх понад міру», — і це теж незрозуміло: як можна сказати про нашу святу Тору, що вона — тягар, не доведи Б-г.
Магараш пояснює це питання на основі сказаного у вірші «Миліші Мені слова мудреців, ніж вино Тори» і пояснює, що перевага вина — у розкритті внутрішніх сил душі: «Увійшло вино — вийшла таємниця», а таємниця, прихована в душі, — це прихована любов; і завдяки тому, що в його душу ввійде аспект «вина Тори», тобто аспект належного виконання Тори і заповідей, завдяки цьому притягується розкриття прихованої любові, щоб любов вийшла в розкриття в серці Кнесет Ісраель, щоб вони палали простою любов'ю «бути одним в Єдиному» — і скасовуватися перед Ним, благословенний Він.
Суть справи в тому, що суворості мудреців і постанови мудреців ґрунтуються на темі «Я полюбив вас, сказав Б-г» — за притчею про любов батька до сина: він суворо стежить за ним, щоб той ішов добрим шляхом, бо хоче, щоб той був праведний в очах Б-га і людей, тому суворо стежить і стягує з нього все, що тільки можна стягнути, і причина всього цього — любов, укорінена в серці батька до сина; або, наприклад, як дорогоцінну перлину охороняють чудово: якщо річ не дорога, про її охорону не дбають, але чим річ дорожча, тим ретельніше її охороняють; і так само слід зрозуміти в аналогії вгорі: через велику любов до Ізраїлю Він суворий до них, тому дав їм Усну Тору, яка є темою суворостей.
Однак за часів Храму у всьому цьому не було потреби, бо завдяки величезному розкриттю, що було в Храмі, було розкриття і в душі, як сказали мудреці: як приходив, щоб бути побаченим, так приходив і бачити; тому бажання і пристрасті тіла і тваринної душі не були такими сильними, і було легко прийти до любові, і не потрібно було такого тривалого споглядання — подібно до того як праотцю Аврагаму не було заповідано прію, але йому було досить однієї заповіді обрізання; але після руйнування Храму, з покоління в покоління, коли серця подрібніли і припинилося світло прихованої любові, що є в серці кожного єврея, і зміцніла сила ситра ахра, що панує і владарює, мимоволі потрібні величезні й великі зусилля, щоб прийти до любові; і тому наші мудреці встановили всі огорожі та загородження, і мусар «Піркей авот», і все, що міститься в тлумаченнях мудреців, корінь яких — у вищій «Великій любові»; і завдяки дотриманню огорож і загороджень мудреців у душу дається сила прийти до любові.
| Книги Танаху | ||
|---|---|---|
| Тора | Берешит • Шмот • Ваїкра • Бемідбар • Дварім | |
| Невіїм (Пророки) | Єгошуа • Шофтім • Книга Шмуеля • Млахім • Єшаягу • Ірміягу • Єхезкель •
Трей асар (Гошеа ⁃ Йоель ⁃ Амос ⁃ Овадья ⁃ Йона ⁃ Міха ⁃ Нахум ⁃ Хавакук ⁃ Цфанья ⁃ Хагай ⁃ Зхарья ⁃ Малахі) | |
| Ктувім (Писання) | Тегілім • Мішлей • Іов • Шір га-Ширім • Рут • Ейха • Когелет • Естер • Даніель • Езра і Нехемья • Діврей га-ямім | |
Примітки
- ^ Аркуш 15а.
- ^ Єгошуа 24, 29
- ^ Трактат «Тмура» 16а.
- ^ Раші наводить два можливі тлумачення цього слова: 1. щоб вони вдавали глухих. 2. щоб перевдяглися продавцями глиняних горщиків. І це на додаток до простого тлумачення (див. Радак), що 3. вони пішли таємно (щоб цього не помітили сини Ізраїлю і мешканці Єрихона).
- ^ Мідраш «Агадат Танхума», наведено в тлумаченні Раші.
- ^ «Бамідбар раба», «Бегаалотха», розділ 15, 15.
- ^ Див. «Сота» 35а. Наведено в Раші.
- ^ «Седер олам раба», розділ 11
- ^ «Євамот» 71б.
- ^ Мудреці кажуть, що він сказав йому «тепер», тому що він приходив і за днів Моше, але той не захотів прийняти його, бо хотів, щоб саме Всевишній перебував серед синів Ізраїлю, а не через ангела, — Раші тут (5, 14).
- ^ Трактат «Бава батра» 121б.
- ^ Трактат «Сангедрін» 44а.
- ^ Трактат «Сангедрін» 43б.
- ^ З цих 30 000 — Ралбаг.
- ^ Див. коментаторів.
- ^ Те, що князі сказали «для всієї громади», стосувалося лише часу війни, — коментатори.
- ^ «Торат Шмуель» 5632, частина 1, ганахот — «Ва-йомер... псоль леха», с. 245