«Маасейну ве-аводатейну»
«Маасейну ве-аводатейну» — це сукупність служіння Всевишньому всіх синів Ізраїлю протягом часу вигнання, яке приводить і здійснює Геулу.
І кожна з обітниць Геули спричиняється і здійснюється певною частковістю служіння Всевишньому — «наших діянь і служіння», подібною до цієї часткової обітниці, яка здійснює її за принципом «міра за міру».
Джерело вислову «Маасейну ве-аводатейну»
«Маасейну ве-аводатейну» — це вислів, який увів Алтер Ребе у «Танії», розділ 37, що охоплює сукупність служіння Всевишньому протягом часу вигнання, яке приводить Геулу. Його святими словами: «Мета цієї досконалості днів Мошіаха і воскресіння мертвих, яка є розкриттям світла Ейн Соф, благословенний Він, у фізичному цьому світі, залежить від наших діянь і служіння протягом усього часу вигнання».
Наші Ребе, провідники поколінь, багато користувалися цим висловом, і він трапляється з особливою частотою в сіхот і маамарах Ребе.
Суть «Маасейну ве-аводатейну»
Усі чудесні речі, які Святий, благословенний Він, звершить під час Геули, — це не лише оплата винагороди за нашу працю, але по суті наслідок того, що ми здійснюємо зараз, через наші діяння і нашу працю в Торі та заповідях під час вигнання.
Приклад цього — посів у землю, внаслідок якого є проростання; заповіді подібні до посіву, а проростання — це розкриття в прийдешньому майбутньому[1].
Більше того, по суті, виконуючи заповіді, ми вже притягуємо сюди через заповідь розкриття світла Ейн Соф, благословенний Він; виходить, отже, що сама заповідь — це суть розкриттів прийдешнього майбутнього (днів Мошіаха і воскресіння мертвих), розкриття світла Ейн Соф, благословенний Він, у фізичному цьому світі[2].
Але ми не бачимо цього явно, бо зараз виконанням заповідей додають світла в Ацилут, і Ребе Магараш[3] пояснює, що ці світла в Ацилут перебувають там ніби покладеними в скриньку, бо вони не для Ацилут, а для потреб нижнього світу і не розкриваються в Ацилут. І те, що ми звершили, ми побачимо лише в прийдешньому майбутньому.
Це правильно щодо кожної частковості з обітниць прийдешнього майбутнього: кожна з них окремо — це міра за міру того, що ми робимо[4].
Чи можна порівнювати?
На перший погляд незрозуміло: як може бути, що Тора, молитва і мовлення в наш час здійснять прихід Мошіаха – адже тоді всі справи Тори, молитви і мовлення будуть незрівнянно піднесенішими?!
Пояснення 1
Хоча Тора, і молитва, і мовлення теперішнього часу неспівмірні з цими справами такими, якими вони будуть у дні Мошіаха, все ж через них здійснюють прихід Мошіаха.
І подібно до роз'ясненого про «усім єством твоїм», «якою б мірою Він не міряв тобі», що оскільки «міри Святого, благословенний Він, — міра за міру», цим притягують «меод» Святого, благословенний Він:
На перший погляд незрозуміло: «меод» Святого, благословенний Він, — це справжнє «меод», вище за всяке вимірювання й обмеження, тоді як «усім єством твоїм» — це лише «меод» твоє, тобто це вище за міру, до якої він звик, але щодо того, хто більший за нього, це все ще у вимірюванні й обмеженні, а не у вигляді «меод», і тим паче що щодо Святого, благословенний Він, це не вважається «меод»; а якщо так, як може бути, щоб через «усім єством твоїм» було притягнуто справжнє «меод» згори?!
І роз'яснення цього – що це вища милість Святого, благословенний Він: хоча Його «меод» справді безмежне, а «меод» людини — у вимірюванні й обмеженні, проте «меод» Святого, благословенний Він, буде притягнуто через служіння людини «усім єством твоїм».
Пояснення 2
Хоча Святий, благословенний Він, дає всі речі згори, Його воля — щоб була також якась дія з боку людини.
І як ми знаходимо в Мідраші щодо рабі Ханіни бен Доси, який хотів здійснити паломництво до Єрусалима і принести щось (адже паломництво має бути таким, щоб «не з'являлися перед лицем Моїм з порожніми руками»), але оскільки він був бідний, йому не було чого принести, «що він зробив? Вийшов у пустелю свого міста і побачив там один камінь тощо» (і набув його в який би то не було спосіб), але не мав він сил «підняти його до Єрусалима», і не мав він грошей, «щоб найняти собі робітників», які «піднімали б .. цей камінь до Єрусалима», «послав йому Святий, благословенний Він, п'ятьох ангелів в образі людей, сказав він їм: підніміть мені цей камінь; сказали йому: .. ми піднімемо тобі твій камінь до Єрусалима, тільки щоб ти приклав свою руку й палець разом із нами; він приклав свою руку й палець разом із ними, і опинилися вони стоячими в Єрусалимі».
І річ тут у тому – адже на перший погляд, так чи інакше: якщо вони могли підняти камінь, навіщо знадобилося, щоб він приклав руку й палець разом із ними; а якщо вони не могли підняти камінь, яка користь від того, що він прикладе руку й палець разом із ними?! – бо навіть коли немає можливості, щоб приношення було цілком його, він має щонайменше допомогти, приклавши свою руку й палець.
І так у всіх справах людини: хоча правда, що «Святий, благословенний Він, допомагає йому», і все, що зробить людина, — це «мало» порівняно з допомогою Святого, благословенний Він, тобто порівняно з величчю того, що робиться згори, але проте від неї вимагають зробити своє, і тоді «Святий, благословенний Він, допомагає йому».
І подібно до цього щодо приходу Мошіаха, який буде саме через наші діяння і служіння, адже, хоча це служіння зовсім неспівмірне зі станом прийдешнього майбутнього [як зрозуміло з того, що хоча «винагороди за заповідь у цьому світі немає», і як пояснює Алтер Ребе, що весь світ недостатній навіть для винагороди за одну заповідь, то у прийдешньому майбутньому зможе бути винагорода за заповідь у світі, оскільки світ підніметься до стану ще піднесенішого, ніж було навіть в Адама га-Рішона «в Ган Едені споконвіку», до гріха (адже якби піднесення прийдешнього майбутнього було лише таким, яким воно було до гріха, виходить, що нічого не додалося б через сходження)], проте, щоб прийти до стану прийдешнього майбутнього, потрібне саме це служіння[5].
Саме через наші діяння
Якби Геула була згори, то Геула не мала б справжньої тривкості, бо бракувало б дії знизу вгору, і тому вона не проникла б у нижнього, і можливо було б, щоб знову було вигнання, не дай Б-г; саме коли вона приходить через наше служіння, Геула буде стійкою[6].
Уточнення формулювань
Подвійний вислів «Маасейну ве-аводатейну»
Щодо точності подвійного вислову та його значення було висловлено різні роз'яснення: формулювання Алтер Ребе таке: «І ось, мета цієї досконалості днів Мошіаха і воскресіння мертвих . . залежить від наших діянь і служіння[7]». Тобто він надає значення подвійному вислову[8] і ділить Геулу на 2 частковості («дні Мошіаха» і «воскресіння мертвих»), і відповідно до цього 2 частковості в служінні Всевишньому, які приводять до цих розкриттів («маасейну» і «аводатейну»)[9][10], і як продовжує Алтер Ребе відразу після цього, що кожне розкриття подібне до самої дії («бо причина винагороди за заповідь — сама заповідь»).
Сенс цього в тому, що «маасейну» приводять дні Мошіаха[11], а «аводатейну» приводить воскресіння мертвих[12], і зміст цього в служінні Всевишньому в тому, що «маасе» — це коли людина служить Всевишньому відповідно до своєї природи, і це приводить дні Мошіаха, які є природою, неминуче закладеною у творінні світу[13], тоді як «аводатейну» вказує на те, як людина служить Всевишньому понад свою природу і звичку[14], і це служіння здійснює і приводить воскресіння мертвих, яке протилежне природі світу[15].
Ребе додає до цього, що вислів «маасейну» — від значення примусу[16], а «аводатейну» — від значення вичинки шкір[17], тобто перший вислів вказує лише на те, що людина примушує себе зараз виконувати волю Всевишнього і не змінює себе повністю (іткафья), тоді як другий вислів вказує на внутрішнішу зміну, подібно до шкіри, яку вичиняють, і вона стає придатною для носіння і використання (ітгапха)[18].
Крім того, в устах хасидів роз'яснюється[19], що «маасейну» означає виконання заповідей, коли людина діє зі світом поза собою, тоді як «аводатейну» означає служіння молитви, працю людини над собою[20].
Уточнення вислову «протягом часу вигнання»
Геула приходить саме через служіння у вигнанні, бо розкриття самопожертви — саме під час вигнання, і це вказує на те, що корінь приховування — заради розкриття[21].
Служіння у вигнанні і становище в нашому поколінні
Ребе Цемах Цедек пов'язує сукупність служіння у вигнанні з висловом мудреців про різницю між першим шлюбом і другим шлюбом: перший шлюб визначається згори ще до зачаття дитини, тоді як другий шлюб — відповідно до справ людини, і виходячи з цього весь час вигнання і навіть за часів Храму — це другий шлюб, і все залежить від наших діянь і служіння, і саме досконалість другого шлюбу — це «день радості серця його», досконалість радості Святого, благословенний Він, ще більша, ніж при першому шлюбі[22].
У сіхот 5751-5752 років (1990–1992) Ребе багато разів висловлювався, що ми вже завершили «наші діяння і служіння», потрібні для приведення Геули, і зараз немає жодної причини для подальшої затримки Геули, а служіння Всевишньому зараз — це особлива справа[23].
Див. також
Зовнішні посилання
Примітки
- ^ «Лікутей сіхот», т. 22, с. 76 (заповіді уподібнено до посіву — «Тора ор», маамар, що починається словами «Га-баїм яшреш Яаков»). І в інших місцях.
- ^ «Танія», початок розділу 37. Сіха Шабату тижневої глави «Теце» 5751.
- ^ У маамарі, що починається словами «Пізар натан», 5642. І див. другу примітку в «Танії», розділ 40. Маамар, що починається словами «Ерда на», 5658 [«Сефер га-маамарім 5658», с. 33].
- ^ Ніч другого дня Песаху 5729 (3 квітня 1969), «Торат Менахем», с. 68. Шабат тижневої глави «Шофтім» 5751.
- ^ Ахарон шель Песах 5729 (10 квітня 1969), «Торат Менахем», с. 129 і далі. І вказані там джерела.
- ^ «Гітваадуйот» 5748, т. 4, с. 116.
- ^ У тексті «Танії» стоїть «аводатену» без йуда, але Ребе зазначає в «Лікутей сіхот», т. 25, с. 352, примітка 40, що слід читати з йудом. І так надруковано в «Танії», першій редакції.
- ^ І Ребе зазначає в «Сефер га-сіхот 5749», т. 1, с. 197, примітка 69, що й Рамбам у «Законах тшуви», розділ 10, використовує обидва вислови «маасе» і «авода».
- ^ «Лікутей Леві-Іцхак» на «Танію», с. 15.
- ^ Але після цього періоду воскресіння мертвих настане час «сьомого тисячоліття», яке зовсім не залежить від наших діянь і служіння, а є розкриттям у вигляді дару згори, неспівмірного зі служінням нижніх. Див. «Танія» з коментарем «Хасидут мевоерет», т. 1, с. 145 і далі.
- ^ Згідно з роз'ясненим в «Ігерет га-кодеш», 12, «І буде діяння цдаки — мир».
- ^ Про різницю між «днями Мошіаха» і «воскресінням мертвих» див. «Танія» з коментарем «Хасидут мевоерет», т. 6, с. 126.
- ^ Як написано «Межу поклав Він темряві», тобто вже від самого початку, коли Святий, благословенний Він, творив світ, Він поклав «межу» і кордон темряві вигнання.
- ^ Як продовження вірша, роз'ясненого в «Ігерет га-кодеш», 12, «а служіння цдаки — спокій і безпека навіки».
- ^ Маамар, що починається словами «Ве-гая екев тішмеун», тижнева глава «Екев» 5727, пункт 3.
- ^ «Лікутей Тора», Бехукотай, 48а. «Маамарей Мітлер Ребе», Ваїкра, т. 2, с. 761. І в інших місцях.
- ^ «Тора ор», Мішпатім, 76а.
- ^ «Лікутей сіхот», т. 25, с. 352, примітка 42. І див. «Сефер га-маамарім — Мелукат», т. 5, с. 164, де пояснюється навпаки, що «маасейну» — це виконання заповідей відповідно до природи, ітгапха, тоді як «аводатену» — це зусилля в Торі та заповідях усупереч природі, іткафья.
- ^ Подібно до слів Арізаля в «Таамей га-міцвот», тижнева глава «Бе-гар», що дні Мошіаха залежать від «наших молитов і наших діянь у цьому світі». І див. роз'яснене в «Сіхот кодеш 5740», т. 3, с. 747.
- ^ Зі слів р. Шломо-Хаїма Кесельмана, наведено в «Танії» з коментарем «Бі-нтівей га-біур», т. 4, с. 124.
- ^ Маамар, що починається словами «Ве-наха», 5725, «Сефер га-маамарім — Мелукат», т. 2. «Лікутей сіхот», т. 17, с. 95.
- ^ «Сефер га-лікутім — ДАХ» Цемах Цедека ДАХ Цемах Цедека, стаття «Зівуг», с. 69.
- ^ Див., наприклад, – сіху Шабату тижневої глави «Матот-Масей» 5751. Пункт 13. «Двар малхут» Ваїшлах. «Двар малхут» Шофтім. І інші.