Перейти до вмісту

Заборона кітніот на Песах

Матеріал з Хабадпедії

Заборона кітніот на Песах — звичай, прийнятий в ашкеназьких громадах починаючи з епохи рішонім; він — одна з найдавніших і найпоширеніших огорож, прийнятих на Песах через побоювання заборони хамецу. Ця заборона поширюється на вживання кітніот у їжу, але з них дозволено мати користь, і на них не поширюється «бал єраее у-бал їмаце».

Джерело заборони та її причина

У Гемарі та в галасі прямо постановлено, що заборона хамецу поширюється лише на п'ять видів злаків: пшеницю, ячмінь, полбу, овес і жито. Інші ж види, навіть якщо тісто з них підіймається, — це називається не закисанням, а псуванням, і воно дозволене[1].

На початку епохи рішонім, близько останнього століття п'ятого тисячоліття (4900–5000), у єврейських громадах Ашкеназу і Франції поширився звичай утримуватися від уживання кітніот на Песах. Рабі Іцхак з Корбея, «Смак», який жив на початку шостого тисячоліття, пише про цей звичай, що «весь світ дотримується його як заборони з часів давніх мудреців»[2]. Деякі з рішонім заперечували цей звичай, адже в Гемарі прямо сказано, що до кітніот незастосовне побоювання хамецу; рабі Єхіель з Парижа з цієї причини їв кітніот, і Рабейну Єрухам теж написав[3], що «це дурний звичай».

Водночас «Смак» дотримується цього звичаю і пояснює, що підставою тих, хто забороняє, було не побоювання, що кітніот закисають (як і прямо сказано в Гемарі, що вони не закисають), а постанова, спричинена тим, що в останніх поколіннях люди, не обізнані в Торі, які не розрізняють види, можуть сплутати кітніот із забороненими видами злаків і порушити заборону хамецу[2]. Свояк «Смака», «Мордехай», наводить слова «Смака» і зазначає, що і рабі Рабейну Барух, і рабі Шмуель з Евре були суворі й не їли кітніот[4].

І хоча на початку епохи рішонім не всі ашкеназі прийняли цей звичай, наприкінці епохи рішонім Магаріл пише від імені свого вчителя, рабі Шалома з Австрії: «І хай не каже людина: оскільки це не заборонено Торою, нема чого побоюватися, — адже кожен, хто порушує те, що постановили мудреці, заслуговує на смерть і порушує „не відхиляйся від слова, яке вони скажуть тобі“ . . річ, заборона якої очевидна, а він приходить дозволити її силою звичаю, — хай замкнуться уста тих, хто говорить неправду; і навіть якщо він посилається на мудреця, — марнота і неправда слова того пророка, а якби той мудрець був там, він відповів би на вигадки й марноту і відкинув би їх з порогу»[5].

Тур і «Бейт Йосеф»[6] наводять цей звичай і додають до нього причину: є побоювання, що до кітніот домішалися види злаків, а їх важко як слід відокремити. Але обидва постановляють, що в кітніот немає побоювання, і лише ашкеназі цього побоювалися. Відповідно, у «Шулхан арусі» «Бейт Йосеф» постановив, що кітніот дозволені, а Рама у своїй примітці зазначає, що «звичай в Ашкеназі — бути суворими, і не слід його змінювати»[7].

Так постановив і Алтер Ребе у своєму «Шулхан арусі», але Алтер Ребе навів головним чином першу причину — побоювання підміни кітніот злаками, а не побоювання домішки злаків у кітніот[7]. Водночас він постановляє, що слід побоюватися й домішки, — і тому той, хто хоче їсти на Песах навіть види, не заборонені постановою про кітніот, мусить ретельно очистити їх від злаків, а деякі види, як-от кмин і кріп, які дуже важко очистити, рекомендовано через суворість не вживати до останнього дня свята[8].

Заборонені види кітніот

Загалом заборонені в їжу лише кітніот, але не інші види городнього насіння. Галахічне визначення для розрізнення кітніот та інших видів насіння таке: кітніот — це рослини, у яких їдять насіння, а городнє насіння — ті, у яких їдять плід, а насіння — ні[9].

Однак, оскільки побоювання стосується підміни кітніот злаками, заборона поширюється й на додаткові види, які за галахою не визначаються як кітніот, наприклад на гірчицю, яка росте в стручках і цим схожа на види кітніот[10].

Так само заборонені й кітніот, яких не було за часів рішонім, що встановили заборону, наприклад кукурудза[11].

Деталі, що входять до заборони

Заборона кітніот — лише заборона вживання в їжу, але не заборона мати користь, і тому рішонім постановили, що дозволено запалювати олію, зроблену з кітніот, і вже напевно дозволено тримати їх удома без побоювання «бал єраее у-бал їмаце». Також кітніот, що потрапили у страву, нейтралізуються більшістю, і не потрібно, щоб її було ушістдесятеро більше[12].

Кітніот, які оберігали від зіткнення з водою, змелені й спечені під ретельним наглядом так, що, будь це навіть види злаків, не було б побоювання хамецу, а результатом була б маца, — це обговорювали ахаронім, і деякі з них хотіли їх заборонити[13]. Але Алтер Ребе постановляє, що вся заборона — лише «якщо на них потрапила вода», а коли їх оберігають від води, як мацу, вони дозволені[14]. Його учень, рабі Іцхак-Айзік з Вітебська, свідчить, що «наші вчителі в Межирічі» мали звичай пекти мацу з борошна кітніот, щоб використовувати це борошно для страв і тому подібного, — чого не можна було робити з мацовим борошном через побоювання розмоченої маци[15].

Олію з кітніот дехто хотів дозволити, але Цемах Цедек довів на підставі рішонім, які дозволили олію кітніот для отримання користі, що, отже, в їжу вона заборонена. Водночас він погодився дозволити її за скрутних обставин за умови, що перед приготуванням олії кітніот прокип'ятять способом, подібним до випікання, таким, за якого злаки не можуть дійти до закисання[16].

Деякі ахаронім обговорювали питання про дозвіл щодо постанови про кітніот за скрутних обставин. Одні з них дозволяли[17], інші забороняли[18]. Цемах Цедек пише про такий дозвіл: «І я не знаю, звідки він це взяв», і постановляє забороняти навіть за скрутних обставин[19].

5739 року (1978/1979), коли в кварталі Краун-Гайтс прийняли врятованих дітей, яких таємно вивезли шлухім Ребе від революції в Ірані, Ребе вказав раву Яакову-Єгуді Гехту, якому було доручено подбати про їхнє влаштування, щоб на свято Песах їм варили кітніот, за їхнім звичаєм згідно із сефардською традицією.

Додаткова література

Зовнішні посилання


Примітки

  1. ^ «Псахім», 35а. Рамбам, «Закони хамецу і маци», розділ 5, галаха 1.
  2. ^ 1 2 «Смак», розділ 122.
  3. ^ Натів 5, частина 3.
  4. ^ Трактат «Псахім», розділ 588.
  5. ^ Магаріл, «Закони забороненої їжі на Песах».
  6. ^ «Орах хаїм», розділ 453.
  7. ^ 1 2 Там само, пункт 1.
  8. ^ Там само, пункт 6.
  9. ^ «Шулхан арух», «Йоре деа», 297, 3.
  10. ^ Алтер Ребе, там само, пункт 4; на підставі «Смака», там само, і «Таза», там само, сеїф катан 1.
  11. ^ Алтер Ребе, там само, пункт 3.
  12. ^ Алтер Ребе, там само, пункт 5; на підставі «Трумат га-дешен», розділ 113, і Рами, там само.
  13. ^ Респонси «Маамар Мордехай», «Орах хаїм», розділ 32. Див. також респонси «Хатам софер», «Орах хаїм», розділ 121.
  14. ^ Там само, пункт 5.
  15. ^ Його відповідь надруковано в збірнику «Ягділь Тора» (Бруклін), випуск 12, с. 10.
  16. ^ Респонси «Цемах Цедек», «Орах хаїм», розділ 56. Див. також відповідь рабі Іцхака-Айзіка з Вітебська, згадану вище, у збірнику «Ягділь Тора».
  17. ^ «Хаєй адам», правило 126, пункт 1. «Нішмат адам», розділ 20. Респонси Магаріма з Бриська, розділ 48. «Мішна брура», там само, сеїф катан 7. І в інших місцях.
  18. ^ Респонси «Тшува меагава», розділ 259. Респонси «Хатам софер», «Орах хаїм», розділ 122. І в інших місцях.
  19. ^ Респонси «Цемах Цедек», там само.

Повідомити про помилку на цій сторінці