Перейти до вмісту

Іран

Матеріал з Хабадпедії
Палац у Тегерані, що в минулому служив шахові Ірану

Іран — ісламсько-шиїтська держава, розташована в Західній Азії, на території давньої Персії. Вона межує з Вірменією, Азербайджаном і Туркменістаном на півночі, з Афганістаном і Пакистаном на сході, з Іраком і Туреччиною на заході.

Площа держави — близько 1 650 000 кв. км. Станом на 5785 рік держава налічує близько 92 мільйонів жителів, з них близько 10 000 євреїв.

В Ірані впродовж тисяч років існувала велика єврейська громада, залишки якої існують донині.

Перед революцією шлухім Ребе відвідували Іран кілька разів, а після неї шлухім розгорнули масштабну операцію з порятунку єврейських юнаків і дівчат із країни.

Історія

Єврейська громада в Ірані існує ще з часів вавилонського вигнання, і відтоді й донині існувала там славна єврейська громада, центр якої — у столиці Тегерані та в інших містах, таких як Мешхед, Ісфаган, Шираз та інші. Упродовж поколінь євреї Ірану зазнавали різних переслідувань.

Після створення Держави Ізраїль і водночас із посиленням переслідувань більшість євреїв Ірану репатріювалися до Країни. Становище громади, що залишилася, погіршилося, і її духовний рівень знизився.

У 5739 році (1978/1979) в Ірані відбулася революція, яка повалила правителя — Мохаммеда Резу Шаха Пахлаві — і звела на його місце аятолу Рухоллу Хомейні (був «верховним лідером» Ірану 9 з половиною років, до своєї смерті в 5749 році (1988/1989), коли його змінив Алі Хаменеї, який був «верховним лідером» відтоді й до його ліквідації в адарі 5786 року (2025/2026)). Правління шаха було вільнішим і відкритішим, із західними схильностями й симпатією до Ізраїлю, і відповідно до цього єврейська громада користувалася відносним добробутом під його владою. Хомейні ж, навпаки, був радикальним мусульманином, і під його керівництвом Іран став ворогом Ізраїлю та Сполучених Штатів, а також установився суворий внутрішній режим, що ускладнив єврейське життя. Багатьох із них також стратили внаслідок революції.

Від часу революції виїхала абсолютна більшість євреїв, які перебували в ньому до неї, і сьогодні громада налічує близько 10 000 євреїв.

Операція «Ам ке-лаві»

У місяці сіван 5785 року (травень–червень 2025) Ізраїль у межах операції «Ам ке-лаві» атакував ядерні об'єкти Ірану та інші важливі цілі й завдав їм тяжких ушкоджень. Під час операції, на початку місяця тамуз, приєдналися й Сполучені Штати і теж атакували ядерні об'єкти Ірану — удар, який призвів до їх майже повного знищення.

Операція «Рик лева»

У Шабат Захор в адарі 5786 року (2025/2026) (як частина війни «Залізні мечі») Ізраїль і Сполучені Штати завдали спільного удару по Ірану. Однією з перших цілей удару було зібрання найвищих осіб режиму, серед них верховний лідер — Алі Хаменеї, — якого було успішно ліквідовано з допомогою Небес. Унаслідок цього почалася спільна війна, яка тривала близько 40 днів поспіль.

Хабадська діяльність

Діяльність для вихідців із Персії

Уже в 5711 році (1950/1951) Ребе доручив організації «Цеірей Агудат Хабад» скласти план дій для вихідців із Персії[1].

У 5723 році (1962/1963) Ребе написав панові Ар'є Еліаву, який тоді відвідав Іран, про видання перською мовою силами «Мерказ ле-іньоней хінух»[2].

Сьогодні існує хабадське видавництво перською мовою в Нью-Йорку. Також рав Моше Антізаде, хасид Хабаду, служить рабином перської громади в Нетанії.

Діяльність в Ірані

Шлухім Ребе приїжджали до Ірану кілька разів у межах «Мерказ шліхут» у літні місяці. У 5736 році (1975/1976) там побували шлухім Йосеф-Іцхак Райчик і Йосеф-Шмуель Герліцький протягом кількох тижнів як частина їхнього шліхуту на Далекий Схід.

У 5738 році (1977/1978), приблизно за рік до революції, до Ірану прибули рав Герцль Ілуліан і рав Шалом-Дов-Бер Гехт. Шлухім здійснили великий духовний переворот у єврейській громаді, яка тоді занепадала, у питаннях кашруту і чистоти сім'ї. Основна їхня діяльність була в галузі єврейської освіти — вони складали списки юнаків, які були б готові вчитися в єшиві (списки, які згодом виявилися списками для порятунку юнаків і вивезення їх з Ірану, як викладено нижче). Говорилося тоді навіть про постійного шаліаха, якого пошлють до Ірану.

У той період шлухім організували друкування «Танії» в місті Тегерані, яке було 119-м виданням книги «Танія». Для друкування туди приїхав рав Йосеф-Іцхак Райчик.

Пізніше розповідав рав Єдідья Езрахіан, рабин громади, що книга «Танія» врятувала його громаду: після революції вийшов закон, що слід знищити кожен предмет чи документ, на якому є згадка про царський дім і про шаха. В архіві громади були тисячі історичних предметів, які ніхто не наважувався знищити, і тоді прийшли інспектори влади, і небезпека була тяжкою. Інспектор узяв першу книгу, що потрапила йому до рук, — «Танію», і попросив рабина перекласти йому уривок із книги. Вислухавши уривок із «Танії», він оголосив: «У місці, де є такі книги, — більше перевіряти не потрібно», — і вийшов, не торкнувшись небезпечного архіву[3][4].

Шліхут до американського консульства

На початку 5739 року (1978/1979), під час революції, іранські демонстранти спалили американське консульство, і багато працівників консульства втекли. Кілька десятків працівників утримували в консульстві як заручників. Під тиском ООН іранці погодилися дозволити прибуття двох священників для заручників, а після тиску було погоджено впустити також рабина для євреїв серед них. Обраним рабином був рав Аврагам-Мордехай Гершберг із Мексики.

Перед своєю місією рав Гершберг увійшов до Ребе, і Ребе доручив йому запалити ханукальні свічки з євреями. Рав Гершберг здивувався, оскільки це було за два місяці до Хануки, але зрештою поїздку відклали до двох днів перед святом Хануки. І справді, рав Гершберг запалив ханукальні свічки з обложеними євреями і зміцнив їхній дух[5].

Порятунок дітей Ірану

Основна стаття – Порятунок дітей Ірану

Таємне вивезення з Ірану

Улітку 5738 року (1977/1978), коли шлухім Ребе діяли в Ірані, почалися демонстрації, які були прелюдією до революції. Євреї відчували, що земля горить, і багато хто хотів швидко вивезти своїх дітей з Ірану, поки кордони відкриті, — перш ніж вони закриються. Євреї звернулися до шлухім Ребе, які перебували на місці, і попросили їх долучитися до операції. І справді, троє шлухім — рав Ілуліан, рав Гехт і рав Райчик — узяли на себе завдання вивезти з Ірану якомога більше юнаків. Діапазон віку був 8-30.

Перші юнаки, що записалися, отримали американські візи через консульство в Ірані. Далі — коли заворушення розгорілися й американське консульство було спалене — почали запитувати для юнаків італійську візу. Групи юнаків виїжджали до Рима, Італія, і там чекали на американську візу та продовження свого перельоту до Сполучених Штатів.

Перша група виїхала з Тегерана до Рима наприкінці 5738 року (1977/1978) і налічувала 250 юнаків і дівчат. Представник Ребе в Європі, рав Біньямін Городецький, прибув за вказівкою Ребе до Рима, щоб допомогти юнакам у їхніх потребах у дні їхнього перебування в Римі. Американський консул у Римі зрозумів тяжке становище юнаків і пом'якшив для них правила: він зібрав великі групи з них, роздав їм необхідні бланки й підписав їм візи протягом двох годин.

Після виїзду першої групи становище в Ірані погіршилося, і рав Ілуліан побоювався повертатися туди, щоб вивезти нові групи, але Ребе доручив йому повернутися і врятувати якомога більше. У холь га-моед Сукот 5739 року він повернувся до Ірану, і прохань, які він тоді отримав, було більше, і вони були терміновіші.

Прийом у Нью-Йорку

У Нью-Йорку рав Яаков-Єгуда Гехт, батько рава Шалома-Дов-Бера, узявся за прийом великої кількості юнаків. З благословення Ребе він підготував для них додаткові класи в навчальних закладах Краун-Гайтс: «Гадар га-Тора» для хлопців і «Махон Хана» для дівчат.

З часом потік юнаків зріс і перевищив тисячу, і рав Гехт купував усе нові й нові будівлі для їх розміщення. Частина дітей мусила тимчасово перебувати в сім'ях хасидів Хабаду в кварталі, які прийняли їх до свого дому. Увесь цей час рав Гехт був у тісному зв'язку з Ребе, який давав йому докладні вказівки в усьому, що стосувалося опікування юнаками. Серед іншого Ребе доручив не втручатися в їхні звичаї і давати їм їсти кітнійот на Песах, як вони звикли, — попри те що в Хабаді це не прийнято.

Рав Гехт швидко накопичив великі борги, щоб фінансувати утримання юнаків, і Ребе благословив його вибратися з них.

Діти пробули в хабадських навчальних закладах протягом одного року, а після цього продовжили навчатися там, де забажали.

Висловлювання Ребе

Ребе супроводжував операцію протягом усього її перебігу і також дуже підбадьорював юнаків та активістів.

На фарбрейнгені Пурима 5739 року (13 березня 1979) Ребе сказав: «Оскільки присутні тут такі, хто нещодавно прибув із Персії, — нехай скажуть усі разом „лехаїм“, а присутні, слід гадати, допоможуть їм, і з наспівом радості». Ребе попросив перекласти це перською для юнаків, які не говорять їдишем. Юнаки сказали «лехаїм» Ребе, і Ребе доручив, щоб вони заспівали свій нігун. Перси заспівали нігун «Їгдаль Елокім хай ве-їштабах», а потім Ребе доручив їм знову сказати «лехаїм» і почав співати нігун «Мі-Міцраїм геалтану».

Того Пурима Ребе надіслав кожному з юнаків мішлоах манот від свого імені.

У переддень Песаху, коли рав Яаков-Єгуда Гехт підійшов, щоб отримати від Ребе мацу під час роздавання маци для седеру юнаків, Ребе попросив його, щоб йому дали вісім «кезайтів» марору саме перських юнаків![6]. Ребе також повідомив йому, що відвідає зали, у яких вихідці з Персії проводили свій седер (на додачу до закладів, які він тоді відвідував щороку, — центральної єшиви «Томхей Тмімім» і «Махон Хана»). Ребе виголосив для них благословення і попросив, щоб його переклали перською. Юнаки відповіли: «Кен єгі рацон», і Ребе відповів за ними: «Амен, кен єгі рацон» у сефардській вимові[7].

На фарбрейнгені Ахарон шель Песах Ребе в сіхі торкнувся прийому юнаків і сказав, що їхній порятунок з Ірану, безсумнівно, був для того, щоб вони додали в справах Тори і заповідей. Ребе попросив, щоб ці його слова переклали перською. Ребе тоді доручив раву Гехту сказати «лехаїм» і благословив його.

Також на Песах 5741 року (19 квітня 1981) Ребе відвідав седери вихідців із Персії і благословив їх.

Прийом дітей Ірану в Країні

У місяці тевет 5739 року (грудень 1978 – січень 1979) рав Ефраїм Вольф отримав вказівку від секретаріату Ребе прийняти якомога більше дітей Ірану, які прибувають до Землі Ізраїлю, у заклади Хабаду. Протягом того року він листувався із секретаріатом і отримував вказівки від Ребе діяти в цьому питанні[8]. Водночас рав Шалом-Дов-Бер Ліпшиц, голова «Яд ле-ахім», вів запеклу боротьбу проти нерелігійних інстанцій, серед них Єврейське агентство й «Аліят га-ноар», — які відібрали сотні релігійних дітей і перевели їх на нерелігійне виховання.

У своїх сіхот того року Ребе викривав безсилля деяких громадських діячів, готових «продати» дітей і відмовитися від їхнього релігійного виховання заради бюджетів. Ребе бачив у цьому повторення справи дітей Тегерана, яких було забрано на нерелігійне виховання 36 роками раніше[9].

Загроза безпеці з боку Ірану

Демонстрація на подвір'ї Музею «Цівос Гашем» у Краун-Гайтс проти угод між Іраном і Сполученими Штатами

28 тішрея 5752 року (6 жовтня 1991) Ребе сказав під час роздавання доларів панові Ронові Нахману пояснити американцям, що їм слід зміцнювати Землю Ізраїлю як противагу арабам, у яких інтереси, протилежні Сполученим Штатам, — і вони хочуть посилення Ірану[10].

Могила Мордехая і Естер

Існує давній переказ, що могила Мордехая і Естер розташована в місті Хамадан в Ірані, і євреї Ірану, а також неєвреї мали звичай приходити молитися на їхній могилі про зцілення, успіх, прожиток і порятунок[11].

Додаткова література

  • Аврагам Якобсон, ‏«Ребе на телефонній лінії до Ірану», тижневик «Бейт Мошіах», випуск 235, сторінки 18-23 (5759) קישור לשבועון בית משיח

Зовнішні посилання

Примітки

Повідомити про помилку на цій сторінці