Перейти до вмісту

Дніпро

Матеріал з Хабадпедії
Карта України з Дніпропетровською областю

Дніпро — третє за величиною місто України і центр Дніпропетровської області. Місто розташоване на річці Дніпро, яка дала йому своє ім'я (у поєднанні з іменем комуністичного робітничого ватажка на ім'я Петровськ). До 5686 року (1926) місто називалося Катеринослав. Завдяки тому, що це місто входило до смуги осілості і було дозволене для проживання євреїв, воно в багатьох відношеннях стало столицею області, а для євреїв навіть було столицею всієї України. Рабинами міста протягом певного періоду служили хасиди Хабаду, і найвідомішим із них був рабі Леві-Іцхак Шнеєрсон, який очолював єврейську громаду служив рабином міста з силою і величчю протягом тридцяти років.

Сьогодні в місті Дніпро є хабадська громада, що налічує близько 100 сімей анаш, і в неї багато установ, на чолі яких — найбільший у світі Бейт Хабад «Мерказ Менора».

Історія

Місто Дніпропетровськ в Україні було засноване в 5533 році (1772/1773) князем Потьомкіним, одним із наближених цариці Катерини Другої, на честь якої місто спочатку й було назване — Катеринослав. Назву міста було змінено в 5686 році (1925/1926) на Дніпропетровськ, на честь пана Петровського, який на той час був головою Верховної ради України, а також на честь «Дніпра» — річки, що перетинає місто.

Спочатку місто було засноване в іншому місці, не там, де воно розташоване зараз, однак через п'ять років після заснування його перенесли на теперішнє місце, на західний берег річки Дніпро.

Коли його перенесли на теперішнє місце, його думали зробити столицею нового краю, завойованого тоді в турків і названого «Новоросія» — Нова Росія. Тому місто було сплановане з великою ретельністю, у ньому проклали широкі вулиці та збудували вражаючі площі.

Євреї оселяються в місті

Указ про «смугу осілості» ускладнював життя євреїв у Росії. Указ забороняв євреям жити у великих містах, дозволяючи лише в невеликих поселеннях. Проте Катеринослав був одним із небагатьох міст, у яких євреям було дозволено жити. З цієї причини з роками в ньому оселилося багато євреїв.

Синагога «Золота троянда», розташована поруч із домом рабі Леві-Іцхака, до її ремонту

Перші євреї, які приїхали жити в місто, прибули до нього із Західної України. Потім прибули нові євреї також із Литви та з Білої Русі. Переважна більшість із них дотримувалися Тори і заповідей. Розмовною мовою громади був їдиш, а справами громади керував «кагал» до його скасування в 5604 році (1843/1844). Після скасування «кагалу» громаду представляли представники «Єврейського товариства», якими насправді були рабин міста та інші поважні люди, що займалися потребами громади. У ті роки громада жила під скіпетром рабинства гаона-хасида рава Ельханана, одного з хасидів Ребе «Цемах Цедека». Він керував єврейською громадою загалом і хабадською зокрема твердою рукою.

Для прожитку євреї займалися кількома галузями, про які розповідається в книзі «Катеринослав-Дніпропетровськ»: «Прожитком євреїв Катеринослава були шинки, дрібна торгівля, постачання для армії та для різних державних установ. Деякі нажили великі статки своєю господарською діяльністю.

Місто Катеринослав слугувало останньою станцією для плотів, коли ліс приходить водами річки. У торгівлі лісом євреї брали велику участь, а також у створенні лісопилень».

Після відходу з життя рава Ельханана було призначено двох нових рабинів міста: одного з боку хасидів — гаона-хасида рава Дов-Зеєва — р. Бере-Вольфа Кожевникова, а з боку «ашкеназів» — рава Біньяміна-Зеєва Закгейма. Обидва керували громадою, що налічувала близько десяти тисяч душ.

Рав Кожевников, який був одним із видатних хасидів Хабаду, вважався у своєму місті святою людиною. Він мав звичай щодня сидіти в таліті і тфілін, займаючись Торою і молитвою, до четвертої години дня. Крім своєї величі в Торі та хасидуті, він також особисто займався допомогою бідним і знедоленим.

У 5651-5653 роках (1890–1893) єврейське населення значно зросло, і це сталося внаслідок «вигнання з Москви». Багатьох євреїв Москви було вигнано з міста, і тисячі з них прибули до Катеринослава. Зі зростанням населення розширилися і єврейські установи. Було засновано «талмуд-тори», збудовано нову будівлю для лікарні, а також засновано багато благодійних установ для нужденних. У ті дні уряд поклав на правління Великої синагоги турботу про всі єврейські установи міста.

За переписом, проведеним у містах Росії в 5657 році (1896/1897), у Катеринославі було враховано 40 971 єврея, які становили тридцять сім відсотків від усіх жителів міста. Громада Катеринослава була, отже, однією з найбільших громад у Росії.

У місті здіймалися дванадцять синагог, серед них кілька хабадських; у талмуд-торах навчалися близько тисячі чотирьохсот учнів, а крім того, у місті були єшива і шістнадцять єврейських шкіл. Більшість торгових домів у місті належала євреям. Того ж року в місті навіть було засновано єврейський банк.

Попри зростання населення і зміцнення єврейської громади, євреї не знали спокою. У місяці елулі 5664 року (1903/1904) антисемітські погромники напали на євреїв міста, але їх негайно приборкала поліція.

Але це був лише початок, що віщував біду, оскільки протягом 5665 року (1904/1905) відбулися нові погроми, цього разу проти всіх євреїв України. Погроми дісталися Катеринослава наприкінці того ж року. Євреї оборонялися зі зброєю, і серед них було кілька поранених. І цього разу міська влада негайно вжила необхідних заходів, і погроми було придушено в зародку. У місті знову запанував спокій, однак лише ненадовго.

На початку 5666 року (1905/1906) громада постраждала від погромів, і понад сто євреїв було вбито, тоді як багато інших було поранено. Понад триста крамниць було пограбовано, і велику кількість будинків було зруйновано й спалено. Збиток єврейській громаді був великий. Страх і жах охопили євреїв міста, і багато хто покинув місто.

У книзі «Катеринослав-Дніпропетровськ» зазначається також, що про те, що сталося під час погрому, немає багатьох подробиць, оскільки цензура заборонила газетам публікувати додаткові подробиці про повідомлення, що в місті Катеринославі стався погром.

Попри тяжкий удар, якого зазнала громада, євреї швидко оговталися і почали відновлювати життя громади. Однак ставлення влади не повернулося до колишнього, на додачу до того, що міським головою було обрано відвертого ненависника Ізраїлю. Час від часу траплялися напади на євреїв, тоді як влада й пальцем не ворухнула.

Після років духовного розквіту в місті настав сильний занепад. Євреї почувалися приниженими і безпорадними. Якщо до погромів євреї міста мали велику гордість, то тепер були такі, хто приховував своє єврейство, аж до того, що були молоді люди, які змінили віру, щоб мати змогу навчатися у вищих навчальних закладах, де євреям було заборонено навчатися.

Рабі Леві-Іцхак Шнеєрсон служить рабином міста

Рабі Леві-Іцхак Шнеєрсон

У той період помер рав Кожевников, хасидський рабин міста. Також «ашкеназький» рабин був уже старий і немічний. Через ситуацію, що склалася, керівники громади поспішили обрати нових рабинів. Міснагдім узяли собі за рабина рава Пінхаса Гельмана, а хасидам Ребе Рашаб запропонував призначити їм за рабина рава гаона рава Леві-Іцхака Шнеєрсона, який у ті дні служив рабином міста Миколаїв, також в Україні.

Деякі з керівників сіоністського руху в місті побоювалися його, оскільки в ті роки Ребе Рашаб вів гостру боротьбу проти сіоністського руху, і вони побоювалися, що рекомендований Рашабом також належить до його табору. Тому Ребе Рашаб звернувся листом від 6 адара I 5668 року (1907/1908) до багатія рава Фейтеля Палея, одного з поважних членів громади Катеринослава, і попросив його діяти задля призначення рава Леві-Іцхака рабином міста.

На початку листа Ребе Рашаб висловлює скорботу через відхід з життя рава Кожевникова і просить подбати про його дружину, яка залишилася з величезними боргами, що їх залишив по собі її чоловік, рабин (багато бідняків стукали в його двері, і ніхто не йшов, не отримавши гідної допомоги. Його дружина ребецн завжди скаржилася, що її чоловік роздає всю свою платню на цдаку і їй нема на що жити. Тому керівники громади переказували його платню прямо ребецн. Заможні хасиди приносили йому великі суми на цдаку, але й їх не вистачало на його витрати на цдаку. Коли він помер, він залишився винен суму в чотири тисячі рублів — величезну суму на ті часи).

Далі в листі йдеться про призначення рава Леві-Іцхака:

А оскільки зараз із ними перебуває мій родич, знаменитий гаон і рав, наш учитель рав Леві-Іцхак Шнеєрсон, хай світить його світильник, людина, в якій є дух, і як я добре його знаю, вінець рабинства йому личить в усіх необхідних подробицях. Він великий учений і вкрай богобоязливий, чистий думкою і м'який вдачею, володар добрих і дуже піднесених якостей, і розуміється на керівництві зі знанням і розумінням, і немає для них кращого за нього.

Перелічивши його чесноти й обдарування, Ребе додає і зазначає:

Ось, з досвіду, який я бачив у кількох містах, де мудрували і чинили так, вони спричинили цим те, що справи міста були зіпсовані без можливості виправлення.

Ключ до його прийняття на посаду рабина був у руках Шмар'ї, сина хасида, який отримав хасидське виховання, але після свого весілля зійшов зі шляху і змінив ім'я на Сергій Вольфович. Він керував великим вітряком і лісопильнею. Крім того, він був одним із керівників сіоністського руху в місті.

Попри його віддаленість від світу хасидуту, схоже, що в його серці залишився теплий куточок для Ребе і для хасидуту, бо після того, як було отримано лист Ребе Рашаба, він запросив рабі Леві-Іцхака до себе додому на бесіду, яка тривала шість годин поспіль. Бесіда справила на нього сильне враження, і наприкінці її він вирішив боротися за його призначення рабином міста серед своїх товаришів-сіоністів.

Його боротьба, що тривала близько року, зрештою увінчалася успіхом — і рава Леві-Іцхака було призначено рабином міста. Про це Ребе Рашаб написав йому листа з подякою.

І так, коли йому було лише близько тридцяти одного року, наприкінці 5669 року (1908/1909), рав Леві-Іцхак прибув, щоб служити рабином міста, — служіння, що тривало тридцять років, до його арешту в 5699 році (1938/1939).

Протягом тридцяти років, що він служив рабином міста, він діяв задля зміцнення справ єврейства всіма можливими способами. Уже після прибуття він скликав керівників громади і обговорював із ними, як зміцнити євреїв міста, попри труднощі в матеріальному і духовному. Разом вони ухвалили низку рішень з метою зміцнити заклади Тори в місті. Також було вирішено посилити діяльність серед молоді та юнацтва.

Одним із його перших кроків було взятися за місцеву мікву, яка вже не була придатна для використання. Він скликав керівників громади і роз'яснив їм серйозність справи, але керівники громади ухилилися під приводом браку грошей у громадській касі. Молодого рабина це не вразило. Він підвівся на весь зріст, зняв своє нове пальто, куплене незадовго до того з нагоди вступу на посаду: «Ось вам це пальто, що коштує значну суму, і його вартість буде присвячена як початок на будівництво мікви».

Слова рава Леві-Іцхака справили сильне враження, і керівники громади почали займатися спорудженням нової мікви.

«Хедери» Ребе

У цей період у місті вже було двадцять чотири синагоги і ще близько десяти постійних міньянів. Частина синагог і міньянів були нусаху Хабад. Також у місті були хабадські талмуд-тори, одна з них була в меламеда рава Шнеур-Залмана Віленкіна, який навчав кількох дітей хасидів у місті, і серед них синів рава Леві-Іцхака.

Розповідав машпіа рав Нахум Гольдшмід:

«Хедер був ні малий ні великий, і в ньому навчав один меламед. Групу дітей було поділено на дві. У старшому класі навчався загалом один учень, а саме первісток р. Левіка — Ребе, якого різниця в три роки відділяла від другого за старшинством брата, а в молодшому класі навчалися двоє інших синів р. Левіка разом із ще кількома дітьми, і я серед них.

«І такий був порядок навчання в меламеда: спочатку він давав урок Ребе в одному з кутків хедера, а в цей час молодший клас сам повторював Гмару, після цього меламед звільнявся і давав урок молодшому класу».

Коли діти хедера підросли, велика старанність Ребе призвела до того, що його батько, рабин міста, коли йому треба було йти на громадські заходи, брав із собою як супровідника р. Нахума Гольдшміда, оскільки його первісток хоча й допомагав йому в громадських справах, але волів вивчати Тору, ніж брати участь у громадських заходах, що тривали багато годин.

Місто переходить з рук у руки

Минуло кілька років, і в 5674 році (1913/1914) вибухнула Перша світова війна. Життєвий уклад було повністю порушено. У цей період до міста прибули маси єврейських біженців. Хабадська громада на чолі з равом Леві-Іцхаком і його дружиною ребецн Ханою кинулася на допомогу біженцям — як матеріальною допомогою, так і духовною.

Кілька великих рабинів з-поміж біженців гостювали в домі рава Леві-Іцхака, і серед них рав Менахем-Мендл Камінер, свояк адмора, автора «Імрей емет» з Гура, якого було вигнано разом із багатьма євреями з його рідного міста Варшави (на фарбрейнгені Шушан Пурим 5737 року (5 березня 1977) Ребе розповів, що його батько виявляв раву Камінеру особливу пошану, садовив його на чолі столу і розмовляв із ним про Тору). У ті дні до міста прибув також рав Хаїм-Озер Гродзенський із Вільни, який діяв разом із равом Леві-Іцхаком задля біженців.

У розпал війни, в 5677 році (1916/1917), почалася також комуністична революція. Спочатку євреї міста прийняли революцію з симпатією і радістю, сподіваючись, що тепер настане кінець погромам, які повторювалися знову і знову.

У ті дні було створено єврейські партії, і багатьох євреїв було обрано членами міського управління. Однак у 5678 році (1917/1918) міська влада перейшла до рук ради робітників і військових. Унаслідок цього матеріальне становище почало погіршуватися. Наприкінці 5678 року (1917/1918) німці захопили район і передали владу до рук місцевих українців. Економічне становище, щоправда, поліпшилося, але німецька армія час від часу проводила облави, під час яких згодом було заарештовано кількох євреїв.

Зі вступом до Катеринослава «червоних» — солдатів комуністичної армії — на початку 5679 року (1918/1919) настав новий період. Усю діяльність партій і організацій було припинено; від власників вимагали внести до міської скарбниці значні суми. Євреї почали страждати ще сильніше, і деяких із них навіть було кинуто до в'язниці.

Єврейська рота

Після Песаху 5679 року (15 квітня 1919) сили «білих» — армія Денікіна, що протистояла комуністичній революції, — захопили Катеринослав. Євреї раділи звільненню від комуністів, однак радість була лише недовгою. Зі вступом до міста «білі» почали грабувати крамниці й торгові заклади, а вночі вдиралися до домівок євреїв, грабували їхні гроші, а іноді й убивали їх. У єврейських колоніях в околицях Катеринослава в той період було вбито тисячі євреїв, і серед них також рава Менахема-Мендла Шнеєрсона, сина адмора рабі Шмар'ягу-Ноаха з Бобруйська.

Коли до міста дійшли звістки про погроми, які влаштовують «білі», євреї міста вирішили захищати себе. Незабаром було створено оборонні загони, які називалися: «Рота єврейської громади». Створення роти відбулося за згодою міської управи, яка виділила також необхідний бюджет. Роту було забезпечено сотнями гвинтівок і тисячами набоїв. Рота отримала також будівлю на головній вулиці міста, яка слугувала штабом і збройним складом. Роту було організовано як справжній військовий підрозділ, і її члени проводили навчання з вогнепальною зброєю. Рота поділялася на два взводи, кожен з яких налічував 110 осіб. Кожен взвод ніс варту протягом 24 годин, а після цього мав день відпочинку, за винятком надзвичайних випадків, коли всі несли варту.

Штаб роти намагався різними шляхами збільшити кількість зброї у своїх руках, і це для того, щоб збільшити число людей, які зможуть битися з «білими» погромниками. Також неєвреї цінували діяльність єврейської самооборони, оскільки її бійці охороняли і їх від нападів погромників.

У книзі «Міста дитинства» розповідається, що Ребе, якому було тоді лише сімнадцять років, і був тим, хто стояв за діяльністю цієї особливої роти; про це хасидам стало відомо через багато років.

Письменник Давид Маркіш, син відомого письменника Переца Маркіша, розповідав згодом: «У 5735 році (1974/1975) моя дружина була в Сполучених Штатах, і один із друзів родини влаштував їй можливість увійти на єхідут до Любавицького Ребе; серед іншого Ребе сказав їй: „Вашого свекра я добре знав; ми служили разом в єврейських силах самооборони в місті Катеринославі в 1919 році, коли «білі» захопили наше місто“».

Розповідав пан Мордехай Губер, один із керівників сіоністів у Катеринославі:

«Я був одним із командирів тієї самооборони. Я був дуже здивований, виявивши, що той, хто планував і стояв за всією діяльністю самооборони, — сімнадцятирічний юнак, син рабина міста. Діяльність єврейської самооборони увінчалася великим успіхом, і страх перед нею напав на „білих“, які більше не наважувалися „безчинствувати“ в Катеринославі, як в інших містах. Цей юнак сьогодні... Любавицький Ребе!»

Єврейська рота проіснувала близько пів року, доки комуністи знову не захопили місто і не припинили беззаконня. Унаслідок цього рота розпалася; частину зброї було здано владі, а іншу частину сховано. Кількох бійців роти, спійманих зі своєю зброєю, ледь не стратила радянська влада, і тільки завдяки втручанню рава Леві-Іцхака Шнеєрсона та кількох керівників громади їх було відпущено на волю.

«Євсекція» переслідує

Тепер, із приходом комуністів до влади, почалося загальне придушення, і особливо життя єврейства. Життя єврейської громади майже повністю припинилося. Заклади громади: хедери єврейські школи і синагоги було закрито, а будівлі забрано для потреб комуністичної влади. Лише окремі синагоги вціліли, і навколо них зосередилася вся єврейська діяльність, яка ще була дозволена.

Заможних євреїв, які в минулому підтримували й утримували єврейські заклади, було позбавлено їхнього майна і становища. Багато з них утекли з міста.

Сумнозвісна «Євсекція» теж почала діяти і жорстокою рукою придушувала все, від чого віяло єврейством. Євсеки обходили синагоги і отруювали життя членам хабадської громади на чолі з равом Леві-Іцхаком Шнеєрсоном — які заснували підпільні хедери. Замість закритих навчальних закладів євсеки відкрили школи для єврейських дітей, у яких учнів виховували в дусі комунізму.

У 5680 році (1919/1920) помер рав Пінхас Гельман, рабин «міснагдім» у місті, і рав Леві-Іцхак став єдиним рабином міста, узявши на свої плечі всю єврейську діяльність. Тільки завдяки його винахідливості та безмежній самовідданості єврейська громада продовжувала триматися єврейських цінностей.

Влада швидко зрозуміла, де перебуває центр сили, і почала переслідувати рава Леві-Іцхака Шнеєрсона. Біля його дому постійно крутилися співробітники таємної поліції, які записували кожного, хто входив до його дому і виходив із нього. Куди б він не йшов і куди б не прямував, вони стежили за ним. Але він не відступив і не злякався. Він продовжував підтримувати єврейське життя, яке ще було дозволене, наприклад: кошерний забій, випікання маци на Песах і уроки Тори для дорослих.

У 5684 році (1923/1924) діячі «Євсекції» закрили Велику синагогу, а з решти синагог конфіскували цінності, наприклад корони для сувоїв Тори.

Тими, хто стояв праворуч від рава Леві-Іцхака в його величезній роботі задля зміцнення єврейства в місті, були члени хабадської громади загалом і його первісток, а саме Ребе, зокрема.

Підпільна єшива

Основна стаття – «Томхей Тмімім» Катеринослав

У 5689 році (1928/1929) у місті відкрилася підпільна єшива «Томхей Тмімім». Це сталося після того, як відділення єшиви в Невелі і в Харкові було закрито через переслідування влади, і тоді було вирішено відкрити відділення в місті Дніпропетровську. Близько двадцяти учнів прибули до єшиви, яка перебувала під наглядом машпіа рава Менахема-Мендла Футерфаса. Хасиди Хабаду в місті дбали про учнів єшиви та її керівників.

Єшива протрималася близько двох років, але внаслідок безперервного стеження тмімім були змушені покинути це місце. І після закриття єшиви на місці залишився хедер для молодших учнів, яким керував р. Аврагам Рогулін.

Заслання рабина міста

У ті роки переслідування дедалі посилювалися. Влада конфіскувала синагоги, серед них і синагогу рава Леві-Іцхака «Мернор шул». Вони залишили лише одну синагогу для всіх євреїв міста, на вулиці Йорданській (нині Коцюбинського). Рав Леві-Іцхак, отже, перейшов молитися до цієї синагоги. Навколо синагоги зібралося небагато літніх євреїв, яким уже не було чого боятися. Ця синагога залишалася відкритою всі роки і діє донині.

Як уже згадувалося, за равом Леві-Іцхаком велося ретельне стеження, однак його не було заарештовано. Його проповіді в синагозі, його енергійна діяльність із випікання маци мегадрін і багато інших справ задля зміцнення єврейства «заважали» комуністам, але вони весь час стримувалися, мабуть побоюючись реакції світу на арешт рабина важливого міста. Рав Леві-Іцхак зі свого боку продовжував підбадьорювати хабадську громаду і вдихав живий дух у єврейство в місті. Він робив це, хоча знав, що його дії документуються.

Це було в 5699 році (1938/1939), коли влада переконалася, що він веде підпільну діяльність у місті й за його межами, і тоді вирішила заарештувати його і тим самим завдати єврейській діяльності в районі смертельного удару. Це було в ніч на 9 нісана 5699 року (29 березня 1939), коли його було заарештовано в його домі на вулиці Барикадній, 13, о третій годині ночі. У двері дому пролунав грубий стукіт, і ребецн відчинила двері. Перед нею стояли четверо співробітників НКВС.

«Де рав Шнеєрсон?» — запитали вони і ввійшли до дому. Після ретельного обшуку його відвезли до будівлі НКВС у місті, де його довгі дні допитували тяжкими і виснажливими допитами. Один із допитів тривав двадцять чотири години поспіль!

Після завершення допитів було підготовлено особливо тяжкий обвинувальний висновок. В обвинувальному висновку згадуються як його син Ребе, так і його сват — Ребе Раяц. Крім того, його було звинувачено за проповіді, які він виголошував у синагозі: «Право на щотижневу проповідь у синагозі Шнеєрсон використовує для наклепу на радянську владу і на її керівників».

Після завершення допитів його перевели до Києва, а звідти повернули до в'язниці в Дніпропетровську, де він був ув'язнений на кілька місяців до його вислання на заслання в містечко Чиїлі в Казахстані.

Рав Леві-Іцхак помер у стражданнях на казахстанському засланні 20 менахем-ава 5704 року (9 серпня 1944).

Близько двох років єврейська і хасидська громада в місті продовжувала своє життя без керівника, доки на неї не впала нацистська сокира, хай зітреться ім'я їхнє.

Під час Голокосту

Перед початком Другої світової війни у місті проживали близько ста тисяч євреїв. Вони становили близько п'ятої частини всього населення. На початку війни в місті ще не знали, що відбувається на фронті і що чинять нацисти з євреями Польщі та в інших окупованих районах. Коли почалася «операція „Барбаросса“», під час якої німецька армія раптово вдерлася вглиб Радянського Союзу, почалася швидка евакуація державних установ. Потім було евакуйовано також великі заводи і установи комуністичної партії.

Разом з установами і заводами виїхали також багато робітників, багато з них євреї. Евакуація відбувалася безладно і в паніці. Евакуація розширилася після бомбардування міста літаками німецьких військово-повітряних сил у місяці тамузі 5701 року (1940/1941).

Коли нарешті почали надходити достовірні чутки про ставлення німців до євреїв, почалася масова втеча євреїв у напрямку Середньої Азії. Натомість були євреї, які пам'ятали німців із часів Першої світової війни, коли їхнє ставлення до євреїв було стерпним порівняно з принизливим ставленням комуністів, і вони вирішили почекати в місті й подивитися, як повернеться справа.

Коли німецька армія наближалася до міста, українські мешканці почали зачіпати євреїв, кажучи, що з приходом німців до міста вони зведуть рахунки з євреями. Настрій у місті був украй тяжкий. Кількість євреїв, які бажали покинути місто, швидко зростала. Виїзд із міста відбувався переповненими потягами, які вирушали в дорогу в нічні години через побоювання обстрілів; інші тікали на запряжених кіньми возах, але не встигли відійти далеко. Частина з них потрапила в полон до німців, а частина зневірилася і повернулася до міста.

Серед тих, хто втік, були також багато хасидів, і серед них: р. Іцхак Гольдшмід (його син р. Нахум виїхав до Святої Землі за кілька років до цього), р. Ноах Гуцинський р. Менахем Ганзбург та інші. Останній помер під час війни внаслідок голоду і виснаження сил.

Після того як місто зазнало бомбардування з повітря, його захопили німці в Рош ходеш менахем-ава 5701 року (липень–серпень 1941). Одразу після захоплення міста українські мешканці міста почали відкрито виявляти своє антисемітське ставлення до сусідів. Вони нападали на євреїв, і траплялися навіть випадки жорстоких убивств. Німці теж вдиралися до домівок євреїв, грабували і вбивали без розбору.

Невдовзі було видано наказ, за яким євреї мали носити маген Давид на рукаві. 17 тішрея, у перший день хол га-моеду Сукот 5702 року, євреям було наказано внести до каси німецької комендатури велику суму в розмірі 25 або 30 мільйонів рублів (щодо розміру суми є суперечливі версії).

У Шабат хол га-моеду Сукот 5702 року євреям Дніпропетровська було наказано зібратися в день Шміні Ацерет у будівлі великого універмагу міста — «Універмагу»', розташованого на головній вулиці міста, для «переселення їх в інше місце задля їхньої безпеки і захисту».

Євреям дозволили взяти з собою цінності та продукти харчування. Багато євреїв повірили оголошенню і масово прийшли до будівлі універмагу. У них відібрали всі їхні речі, і їм наказали йти пішки в супроводі українських поліцаїв на південь міста, за транспортне училище. Вони йшли впевнено, не знаючи, куди їх ведуть. Вони вірили, що їх ведуть у безпечне місце, де антисеміти-українці не зможуть їм зашкодити. Коли вони виявили, що з ними збираються зробити, було вже пізно.

Тисячі євреїв поставили на краю великої ями і розстріляли з кулеметів. «Акція» тривала і наступного дня, у день Сімхат Тора. Під час страти німці привели на місце оркестри, які грали на тлі останніх криків тих, кого вбивали.

Багатьом хасидам Хабаду вдалося втекти з міста до того, як його було захоплено, але були хасиди, які залишилися в місті та його околицях і були вбиті на освячення Імені Всевишнього, серед них брат Ребе, р. Дов-Бер, і бабуся Ребе, ребецн Рахель Яновська.

Одним із членів цієї групи був рав Йосеф-Реувен Дубкін і члени його родини. Він навчався в єшиві «Томхей Тмімім» Любавич у Любавичах, служив рабином і шойхетом-бодеком у кількох містечках, і серед них Нибодровка і Амур. Він, його дружина Рівка, уроджена Гольдшмід, і кілька його дітей загинули.

Крім них, є ще багато сотень хасидів Хабаду, що загинули на освячення Імені Всевишнього.

55 432 загиблих

У дні радості — Шміні Ацерет і Сімхат Тора — було розстріляно і вбито десятки тисяч євреїв Дніпропетровська, і серед них багато хасидів Хабаду, і лише одиницям дивом вдалося врятувати своє життя з долини смерті.

У звітах айнзацгруп нацистів у Радянському Союзі, що зберігаються в «Яд Вашем», написано: «У Дніпропетровську 55 432 умертвлених на початку жовтня 41».

Лише небагато євреїв залишилися в місті після страшної різанини в Сімхат Тора 5702 року (1941/1942); з них одні втекли до сусідніх сіл, а інші переховувалися в домівках своїх сусідів.

Так було зрубано хабадську громаду в місті, на чолі якої стояли хабадські рабини близько ста років і в якій виріс Ребе.

Дніпро сьогодні

Цей розділ неповний. Будь ласка, зробіть внесок у Хабадпедію і доповніть його. Можливо, подробиці є на сторінці обговорення.
«Мерказ Менора» — найбільший у світі єврейський центр, розташований у місті Дніпропетровську

Сьогодні шаліах і рабин міста — рав Шмуель Камінецький разом з іншими шлухім. Він заснував «Мерказ Менора» — найбільший у світі центр Хабаду, і відкрив єврейську школу «Ор Авнер Леві-Іцхак», а також заснував єшиву «Нахалат Леві» в 5751 році (1990/1991) . У 5757 році (1996/1997) єврейській громаді було повернуто синагогу «Золота троянда», яка є центральною синагогою міста.

Під його керівництвом у місті діє шаліах Ребе рав Меїр-Цві Стамблер, який є також головою Союзу єврейських громад України і який відкрив у місті за допомогою р. Леві Леваєва коледж професійної підготовки до викладання під назвою «Бейт Хана», куди приїжджають єврейські дівчата з усієї України, щоб здобути вищу освіту.

Шойхети в місті

Шойхетом і бодеком за часів р. Леві-Іцхака служив рав Іцхак Гольдшмід, із забою якого їв рабі Леві-Іцхак. Ще до того, як рабі Леві-Іцхак прибув служити рабином, у період служіння хабадського рабина р. Бере-Вольфа Кожевникова, який прославився як хасид високого рівня. І Іцхак Гольдшмід, який був присутній тоді, коли переносили тіло р. Бере-Вольфа в інше місце, коли готувалися зруйнувати старе єврейське кладовище, і побачив, що тіло було цілим — через двадцять із гаком років після його відходу з життя!

Див. також

Додаткова література

Зовнішні посилання

Міста України

Волинський регіон: Дніпропетровська область — Дніпропетровськ · Дніпродзержинськ • Житомирська область — Овруч · Бердичів · Житомир · Луцьк · Корець · Рівне • Хмельницька область — Ганнопіль • Херсонська область • Славута • Львівська область • Миколаївська область • Сумська область — Ромни • Київська область — Чорнобиль · Анатівка • Полтавська область — Гадяч · Кременчук • Чернігівська область — Кролевець · Ніжин • Погар • Рівненська область — Острог · Межиріч • Харківська область · Черкаська область · Олександрія · Кривий Ріг • Чернівецька область — Чернівці

Містечка в Росії • Містечка в Білорусі • Містечка в Литві • Містечка в Латвії • Міста в Польщі • Містечка у Франції

‏‏

Дніпро згадується ще в 201 статті Хабадпедії. Усі згадки

Повідомити про помилку на цій сторінці