Ташкент

Ташкент (узбецькою: Toshkent ; російською: Ташкент ; дослівний переклад з узбецької: «кам'яне місто») — столиця Узбекистану. Ташкент розташований на сході країни і є столицею області, названої його ім'ям.
Під час Другої світової війни мільйони громадян Радянського Союзу втекли у внутрішні частини країни, де знайшли безпечне місце далеко від районів нацистської окупації. Багато біженців прибули в райони Середньої Азії.
Серед цих біженців було й багато хабадських хасидів, що прибули головним чином до міст Самарканд і Ташкент.
Хасиди прибувають
Хасиди почали прибувати до Ташкента влітку 5701 року (1940/1941)[1]. Біженцям у Ташкенті доводилося покладатися на обмежену допомогу окремих євреїв із бухарської громади, які відчинили свої домівки й серця перед братами-біженцями. До міста прибули сотні тисяч біженців, абсолютна більшість яких не мала нічого. Багато хто блукав вулицями, не знаючи, де прихилити голову найближчої ночі. Таким було становище біженців загалом, і особливо — хабадських біженців.
Уже в перші місяці їхнього перебування в місті склалися два хасидські осередки: більший із них був у районі «Стари-Горд» (Старе місто), а другий — у «Карасу», кварталі на околиці міста. Згодом більшість хасидів оселилися в «Стари-Горд».
Матеріальне становище в Ташкенті
Величезна хвиля біженців прибула між літом 5701 і зимою 5702 року (1941/1942), тоді ж прибула й більшість хасидів. Величезна хвиля залишила безпорадною і владу, нездатну впоратися з тяжкими завданнями забезпечення біженців житлом і роботою. Запаси хліба й пшениці швидко вичерпалися, і їх не вистачало на всіх. Громадяни змушені були стояти в черзі довгими ночами, щоб дістати буханку хліба, і навіть тоді не завжди отримували бажане. Продукти харчування на чорному ринку дуже подорожчали. Голод і бруд, тіснява в житлі — усе це спричинило епідемію тифу, що поширилася серед біженців. Переповнені лікарні не могли приймати більше хворих. На вулицях міста довгими днями лежали тіла померлих, і нікому було ними займатися. Зі слабшанням потоку біженців медичне й економічне становище трохи поліпшилося. Лише на початку 5703 року (1942/1943) прибули партії продовольства та ліків завдяки щедрості Сполучених Штатів, і вони дещо полегшили становище.
Голод і хвороби, звісно, вразили й хабадських хасидів — чоловіків, жінок і дітей і навіть немовлят, які злягли. Деякі з них сконали в муках. Їх поховали на старому ашкеназькому кладовищі «Бортюк», яке, на превеликий жаль, з роками було зруйноване, і багато надгробків сьогодні неможливо розпізнати.
Ті, що приймають гостей
Попри тяжке становище, велика хасидська родина робила все, щоб об'єднатися і згуртуватися, допомагати одне одному наскільки можливо. Люди давали одне одному з того небагатого, що в них було. Якщо не було, то бодай утішалися близькістю одне одного[2]. Нові біженці, що прибували, у перші дні знаходили місце в «старих» біженців, які самі прибули до Ташкента незадовго до того. Так, наприклад, було в домі родини р. Єхіеля-Йосефа Рівкіна, де в одній кімнаті жили двадцять осіб.
Родина машпіа рава Шломо-Хаїма Кесельмана тривалий час гостювала в домі рава Шмуеля Пруса[3], як і інші тмімім, що жили в їхньому домі в той чи інший період. Рав Берл Рікман потерпав від нестачі заробітку й тяжко працював, щоб купити хліба для своєї родини. Попри це він прийняв у свій дім єврейського біженця на ім'я Єшая Гербер, який став у нього своєю людиною в домі до кінця війни.
Серед головних діячів на користь біженців були рав Мордехай Сирота і рав Шмуель-Менахем Кляйн. Ці двоє щосили діяли задля біженців загалом і хабадських біженців зокрема.
Рав Хайкл Ханін і його дружина Хая-Лея прибули до Ташкента як біженці з двома доньками. Вони прибули в Рош ходеш елул 5702 року (серпень–вересень 1942), і відтоді до кінця війни присвятили всі свої сили допомозі хабадським біженцям. Кілька хасидів постійно гостювали в домі родини Ханін, серед них рав Аврагам-Еліягу Плоткін.
Хасидське життя в Ташкенті
Коли війна була в розпалі, основна увага влади в Радянському Союзі була звернена на палаючий фронт і менше — на громадян, і тому анаш хабадські хасиди могли організовувати молитви в мін'яні, засновувати єшиви й «хедери», хоча й не відкрито. У деяких місцях організувалися хабадські мін'яни. На вулиці Чекар відкрилася хабадська синагога, у якій молилися багато величних хасидських постатей. Рабином у синагозі служив рав Шнеур-Залман Гарелік, шамашем був рав Хаїм-Біньямін Брод, а відповідальним за мікву, що містилася поруч із синагогою, був рав Мордехай-Дов-Бер Лакшин. Рав Шломо-Хаїм Кесельман був машпіа і в межах цієї посади давав балебатім урок «Лікутей Тора».
Великі машпіїм проводять фарбрейнгени
На фарбрейнгенах, які проводилися здебільшого в домі р. Мордехая Сироти, фарбрейнгени проводили великі машпіїм тих днів: р. Йона Полтавер, р. Ісраель Невелер, р. Перец Мочкін, р. Шломо-Хаїм Кесельман та інші. «У ті ночі „машке“ в домі лилося як вода, — згадує один із тих, хто бував у домі, — танцювали на столі до ранкового світла»[потрібне джерело].
Коли р. Мордехай виїхав із Радянського Союзу, він поїхав до Ребе на 10 швата 5732 року (26 січня 1972). Коли він увійшов на «єхідут», Ребе запитав його з широкою усмішкою: «Чому ти не привіз сюди стіл, на якому проводили стільки фарбрейнгенів?»
Заснування талмуд-тор
Деякі хасиди подбали про те, щоб найняти «меламедів», які навчали б синів, кожного у себе вдома. Р. Перец Мочкін найняв для своїх дітей як меламеда р. Ісраеля Невелера, а пані Хая-Перла Гальперін подбала про те, щоб рав Давид Лабковський навчав її сина Шломо.
Через деякий час почали складатися невеликі класи для вивчення Гемари. Рав Шломо-Хаїм Кесельман вів два класи, у кожному з яких було лише кілька учнів.
Невдовзі рав Йона Полтавер (Коген) подбав про заснування «хедерів» і єшив у Ташкенті. Для цього він подбав про меламедів і про будинки, у яких відбуватимуться заняття. Він також подбав про гарячий обід для всіх учнів, що в ті дні коштувало цілий статок.
Серед меламедів і магідей шіур того періоду були вершки хабадської громади в Ташкенті: рав Хаїм-Меїр Гарелік, рав Гіршл Ліберман, рав Яаков-Шнеур-Залман Певзнер, рав Шломо-Хаїм Кесельман, рав Ісраель Невелер. Рав Нахум Требник, що прибув до Ташкента в середині війни, був призначений «екзаменатором» «хедерів» і єшив.
Також рав Аврагам Майор (Дризін), який був одним із керівників єшив «Томхей Тмімім» у Радянському Союзі, прибув до Ташкента 5704 року (1943/1944) і відтоді почав екзаменувати учнів єшиви в місті. Час від часу він проводив фарбрейнгени зі старшими учнями, як і з анаш.
Один клас «хедера» було засновано в домі пані Хаї-Перли Гальперін, там викладав рав Ісраель Невелер. Попри послаблення переслідувань, час від часу поліцейські та співробітники таємної поліції намагалися зловити учнів «хедерів» і єшив. Через ці та інші події «хедери» та єшиви дуже часто переходили з місця на місце. Р. Ісраель Невелер і його учні кочували з одного дому до іншого.
Інший клас було засновано в домі родини р. Залмана-Лейба Астуліна. Господаря дому було призвано до Червоної армії, і логіка підказувала, що влада не захоче переслідувати пані Рейзл Астуліну, тоді як її чоловік воює за батьківщину. Тож учні щодня збиралися в їхньому домі, ранньої години, щоб не потрапити на лихе око. І ввечері вони не залишали дому, доки не припинявся рух перехожих вулицями. Пані Рейзл Астуліна присвятила себе облаштуванню місця та приготуванню поживної їжі для учнів.
Крім того, це місце слугувало відділенням «Томхей Тмімім» для юнаків молодшого віку. Деякий час рав Залман-Лейб був також машгіахом. У певний період рамом був р. Ісраель Невелер, що викладав Гемару і «Танію».
הישיבה מנתה שתי כיתות, האחת למבוגרים והאחת לצעירים. כשר' ישראל היה מוסר שיעור למבוגרים, היו הצעירים יושבים בקצה השני של החדר ולומדים לעצמם, וכן להיפך. בכיתת המבוגרים היו בן ציון פרידמן, שלום דובער שם טוב, שלום פלדמן, חיים ישראל שפרלין, שלמה גלפרין, זאב סירוטה, חיים רטובסקי ועוד מספר בחורים. בכיתת הצעירים היו בערל שייקביץ, ישראל דוכמן, שמריה פרוס, ברוך בריקמן, יוסף גרינברג, חיים רבקין, בערל רטובסקי ועוד.
«Хедери» для всієї громадськості
Окрім «хедерів» для дітей хабадських хасидів, були засновані також «хедери» для нехабадських дітей. Тими, хто дбав про них, були хабадські хасиди. Рав Елі Ліпскер звернувся 5704 року (1943/1944) до рава Агарона Хазана і попросив його взяти на себе цю святу працю. Рав Хазан погодився і через кілька місяців заснував у Ташкенті чотири «хедери», у яких навчалося близько вісімдесяти учнів — починаючи з читання сидура й аж до вивчення Гемари включно.
Рав Хазан відвідував єврейські домівки й пояснював, що годиться, щоб їхні діти знали трохи юдаїзму, обіцяючи, що уроки вони отримуватимуть безплатно. Після того як батьки висловлювали згоду, рав Хазан починав навчати дітей у них удома. Він писав у зошиті літери абетки, і за кілька днів діти знали літери. Тоді він пояснював батькам, що для розширення знань їхніх дітей варто перевести їх навчатися до «хедера».
Бюджет закладів
Бюджет на заснування цих закладів був дуже великий. Грошові витрати були величезні: сама лише платня «меламедів» становила двадцять тисяч карбованців на місяць. Крім того, учням давали одну трапезу на день, яка коштувала десятки тисяч карбованців. До цього слід додати плату за квартири «хедерів».
Тягар витрат несли головним чином заможні хабадські хасиди, які отримували свої прибутки незаконним шляхом. В умовах радянського режиму це було пов'язано з небезпекою для життя. Крім того, у хабадських підприємців були знайомі, що мали з ними торговельні зв'язки, — євреї, далекі від Тори, однак хабадські хасиди впливали на них, щоб вони щедро жертвували на заклади Тори.
Рав Хазан служив інспектором навчального розпорядку й водночас відповідав за матеріальний бік. Він мав забезпечувати трапезу щодня для всіх учнів, і меламеди теж отримували платню з його рук, не знаючи, що жертводавцями на це є хабадські хасиди.
Наближаються до Хабаду
У період війни і також після неї були ті, хто наблизився до Хабаду через знайомство з хабадськими хасидами, що прибули до міста, а також юнаки, які навчалися у відділеннях «Томхей Тмімім», заснованих у Ташкенті.
Один із яскравих прикладів — р. Шломо Майданчик, який наблизився до Хабаду, вражений справжньою духовною радістю, що була долею хасидів усупереч подіям страшного часу[4].
Рабини хабадської громади
- Рав Шнеур-Залман Гарелік — рабин хабадської громади в Ташкенті в період Другої світової війни[5]. Під час Голокосту, після періоду поневірянь, він прибув до Ташкента, де зібралося багато хасидів. Рав Гарелік діяв задля підтримання юдаїзму в місті й служив рабином місцевої хабадської громади. Він також подбав про заснування «талмуд-тори» і мікви» на місці. Після закінчення війни він таємно перейшов кордон через Львів, як багато хасидів («Виїзд із Росії 5706»), до Польщі, а через кілька років був призначений рабином Кфар-Хабада[6].
- Рав Залман Певзнер (Бубер) — рабин хабадської громади в Ташкенті в 5710-ті та 5720-ті роки[7]. У дні, коли вибухнула Друга світова війна, він перебував в ув'язненні; його дружині з рештою членів родини вдалося втекти до Узбекистану, і під час війни його дружина померла від голоду. Після звільнення з ув'язнення він оселився в Ташкенті, в Узбекистані, невдовзі став найдомінантнішою постаттю в житті громади і став мара де-атра хабадської громади, що склалася на місці. Великий мудрець, що мав широкі знання. У Ташкенті він вважався беззаперечним авторитетом. Насамперед він займався вивченням Тори з молоддю. І молодь тягнулася до нього. Його шлях в ухваленні галахічних рішень полягав у тому, що, окрім ухвалення рішення, він пояснював тому, хто запитував, причину постанови, яку ухвалив, і не відпускав його, доки не бачив, що той як слід зрозумів причину. Помер у Ташкенті 13 нісана 5731 року (8 квітня 1971)[8].
Хасиди, що померли в Ташкенті
Деякі з видатних хасидів померли в Ташкенті в період Голокосту, серед них:
- Рав Хаїм-Езра Бронштейн, якого Ребе Раяц називав «Езра-книжник», оскільки він був вправним сойфер стам.
- Рав Залман Прус
- Рав Файтл Левін, свояк машпіа рава Шломо-Хаїма Кесельмана
- Рав Нахум-Гілель Пінський та інші.
- Однією з трагічних бід був відхід з життя Іти-Гені Левін, доньки хасида р. Ісраеля Невелера. Іта-Геня не могла витримати вигляду свого батька, що помирав від голоду, і приносила йому свою денну пайку хліба, розповідаючи, що їй вдалося купити хліб на чорному ринку. Через нестачу їжі вона захворіла на дизентерію і 26 швата 5702 року (13 лютого 1942) померла у віці двадцяти років.
Ташкент після війни
У 5706—5707 роках (1945–1947) більшість хабадських хасидів залишили Радянський Союз у відомій втечі через місто Львів. Більшість хабадських хасидів, що перебували в Ташкенті, теж виїхали цим шляхом, і в місті залишилося лише кілька десятків. Громада продовжувала існувати ще близько чверті століття, до початку 5730-х років, коли більшість членів хабадської громади міста репатріювалися до Святої Землі.
У 5710-ті та 5720-ті роки в Ташкенті була згуртована хасидська громада. І багато видів діяльності для всієї Росії, включно з республіками, виходили з Ташкента[потрібне уточнення].
Фарбрейнгени відбувалися з кодами й знаками про те, хто є хто з тих, що приходять, серед хасидів.
Були хасиди, які багато діяли щодо місцевого юдаїзму, серед них:
- Рав Залман Бубер Познер -рабин хабадської громади в Ташкенті- багато років провів в ув'язненні.
- Рав Леві Персман.
- Рав Моше Гольдшмід.
- Рав Мотл Козлінер — один із видатних громадських діячів, що відповідав за освіту, мікви тощо; його сміливість і винахідливість були загальновідомі, особливо серед юнаків, які його оточували.
- Р. Ашер Сасанка — людина самопожертви.
- Брати р. Шнеур-Залман Кляйн, р. Шоель-Моше Кляйн, який був одним зі стовпів хабадської громади, і р. Ліпа Кляйн.
- Р. Мордехай Сирота — люди справжнього милосердя, що самовіддано жертвували собою заради ближнього. Були одними з перших, хто пік мацу в підпіллі.
- Р. Яаков-Йосеф Левківкер — які також приймали у своєму домі мін'ян з іншими хасидами.
Шлухім Ребе до Ташкента
Рав Аба-Давид Гуревич
Ще до остаточного падіння комунізму в Радянському Союзі, коли проросли перші зерна «перебудови», до Ташкента повернувся один із його колишніх мешканців, рав Аба-Давид Гуревич, на шліхут Ребе, щоб зберегти й посилити єврейське життя в місті. З часом він був призначений шаліахом і головним рабином Середньої Азії.


У наступні роки до Ташкента прибули нові шлухім Ребе, які допомагали головному шаліахові, і серед них — онуки громадських діячів Хабаду, що діяли в місті в роки війни в умовах підпілля
Рав Гуревич багато зробив у місці свого шліхуту в Ташкенті, і багато євреїв брали участь у його заходах. Щороку він проводив публічний седер за участю сотень місцевих євреїв[9], а також заснував там єврейську школу «Бейт Менахем»[10].
5768 року (2007/2008), після низки переслідувань рава[11], рава було вислано з країни, після того як йому не продовжили візу[12]; є ті, хто стверджує, що йдеться про переслідування на фінансовому ґрунті[13].
Виїхав на вимогу влади й жив у Святій Землі.
Шлухім
Шлухім Ребе в Ташкенті в наступні роки:
- Рав Дов Аксельрод,
- Рав Давид Колтон,
- Рав Барух Абрамчаєв
- Нині — рав Хаїм Шейкевич, керівник розгалуженої хабадської діяльності.
Додаткова література
- Шалом-Дов-Бер Левін, «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», 5749.
- Нафталі-Цві Готліб, «Ягадут га-дмама», 5744.
- Гілель Зальцман, «Самарканд — підпілля, вплив якого поширився далеко», 5773, сторінки: 23-25, 253-255, 534-537, 563-564 та ін.
- Менахем Зігельбойм, книга «Спогади р. Мулі», тевет 5781 (грудень 2020 – січень 2021)
- Шнеур-Залман Рабінович, «Га-Тамім га-рішон», рав Шнеур-Залман Гарелік — рабин хабадської громади в Ташкенті
- Шнеур-Залман Бергер, «Громада „завдяки“ війні», тижневик «Бейт Мошіах», випуск 609, с. 46 — 53 (5 ава 5767 (20 липня 2007))

Зовнішні посилання
- Йосеф-Іцхак Неймарк, «Хто може бути рабином? Той, хто не боїться!»', тижневик «Бейт Мошіах», 21 іяра 5759 (7 травня 1999), с. 18
— рав Залман Бубер, рабин хабадської громади в Ташкенті.
- Шнеур-Залман Бергер, «Хасид без дзвіночків», історія р. Шоеля-Моше Кляйна і членів його родини
- Міста-притулки в Голокост: Ташкент і Самарканд

- Шмуель Софер, Життя з хасидами в Самарканді й Ташкенті, розділ із серії «Мі-шулей толдот Хабад»
(англійською)
Примітки
- ^ Рав Шалом-Дов-Бер Левін, «Толдот Хабад бе-Русія га-совєтіт», с. 219
- ^ Див. передмову Менахема Зігельбойма до «Соарот бі-дмама», ч. 1, с. 24
- ^ Менахем Зігельбойм, «Спогади р. Мулі», тевет 5781 (грудень 2020 – січень 2021)
- ^ Шломі Хаскі, «Локомотив Хабаду», с. 23
- ^ Згідно зі статтею про нього
- ^ Докладно див. у «Га-Тамім га-рішон», розділ другий — Ташкент
- ^ Згідно зі статтею про нього
- ^ «Бейт Мошіах», «Кфар-Хабад»
- ^ Пасхальний седер у Ташкенті
- ^ Євреї Ташкента відсвяткували свято вручення сидура
- ^ ЮНЕСКО проти знесення синагоги в Таджикистані, Донька президента хоче розкішний квартал; шліхут у небезпеці
- ^ Ексклюзив: шлухім вислано з Ташкента.
- ^ «Вікілікс» розкриває: що призвело до вислання шаліаха?