Перейти до вмісту

Єхіель-Йосеф Рівкін

Матеріал з Хабадпедії
Запит «Єхіель-Йосеф Рівкін» перенаправляється сюди. Якщо ви мали на увазі інше значення, див. Єхіель Рівкін (значення).
Єхіель-Йосеф Рівкін
Основна інформація
Дата народження5654 (1893/1894)
Місце похованнякладовище «Шомрей Шабат», Бней-Брак
КраїнаРадянський Союз, Франція, Ізраїль
Місце проживанняКременчук, Климовичі, Гомель, Єгор'євськ, Ташкент, Париж, Кфар-Хабад
Рід діяльностівиробник шпильок
Сім'я
БатькоНахман-Єгошуа Рівкін
МатиРіша-Рахель (уроджена Красик)
ДружинаШейна, дочка рава Моше-Нісана і Хаї-Сари Азимов
ДітиФрейда Левін, Цві-Гірш Рівкін, Гіта Цейтлін, Зуша Рівкін, Браха-Ріша-Рахель Рейхман, Хаїм Рівкін
Брати й сестриМеїр Рівкін
Родовід

Хасид р. Єхіель-Йосеф Рівкін (5654 — 1 менахем-ава 5721 (14 липня 1961)) — справжній хасид, просякнутий і сповнений щирої агават Ісраель, відданий і самовідданий для ближнього. Багато разів був готовий пожертвувати собою заради інших, аби лише не завдати їм шкоди.

Біографія

Р. Єхіель-Йосеф Рівкін (близько 5710 року (1949/1950))

Народився в 5654 році (1893/1894) у хасидському містечку Хотимськ у Білорусі, у батьків р. Нахмана-Єгошуа Рівкіна і Ріші-Рахелі (уродженої Красик). Його батько народився в Мстиславлі в р. Іцхака-Ноаха, сина р. Мендла, та його матері Хаї.

Р. Йосеф Рівкін був вихований і виріс у хасидській атмосфері. У домі батьків він отримав живий приклад життя справжніх хасидів. Його батько часто їздив до Любавичів, щоб сховатися в тіні Ребе Магараша і Ребе Рашаба.

У 5677 році (1916/1917), коли комуністична революція була на порозі, він створив хасидський дім зі своєю дружиною пані Шейною, донькою хасида рава Моше-Нісана і Хаї-Сари Азімов[1], з міста Климовичі в Білорусі.

Після весілля р. Йосеф Рівкін оселився в місті Кременчук в Україні, де була прекрасна хасидська громада. Він відкрив свій дім для хасидів, які приходили на фарбрейнгени, переважно у святкові й особливі дні. Потім переїхав жити до міста Климовичі, поблизу тестя і тещі, а кілька років потому переніс місце проживання до Гомеля.

Р. Йосеф Рівкін вкладав усю свою плоть і кров, щоб виховати своїх шістьох дітей на шляхах юдаїзму і хасидизму.

Одного разу співробітники таємної поліції постукали в двері дому р. Йосефа і зажадали від нього золото, яке було в його володінні.

Р. Йосеф заперечував, що в нього є золото; вони йому не повірили і заарештували його.

У в'язниці він зазнав багато мук. Спершу лиходії хотіли відрізати бороду, що прикрашала його обличчя, але він рішуче опирався. Він не боявся їх і сказав: «Якщо ви наполягаєте на тому, щоб відрізати бороду, спершу відріжте голову»... Побачивши його твердість, вони дали йому спокій.

Відтоді він пройшов довгу низку допитів і катувань, під час яких слідчі давали йому зрозуміти, щоб він зізнався в наявному в нього золоті. Після того як він стояв на своєму, йому «поступилися» і сказали, що, оскільки він належить до шановних членів громади, він напевно знає, хто ховає золото. Р. Йосеф відмовився вимовити хоч слово. Коли його почали катувати, він сказав їм: «Навіть якщо ви вб'єте мене, я нічого вам не відкрию». Його піддавали тяжким катуванням, але в усьому, що стосувалося інших євреїв, він ніби набрав у рот води. Слідчі запропонували йому розповісти те, що він знає про своїх товаришів, і тоді його негайно відпустять додому, але він зневажив їх.

З кімнати допитів р. Йосефа відвели до тісного підвалу, де в страшній тісноті перебували десятки ув'язнених. На нього вдягли товсте пальто і поставили поруч із розпеченою піччю, що горіла в підвалі. Р. Йосеф, ослаблений допитами і катуваннями, ледве міг стояти; сильні в'язні штовхали його, щоб у них було більше місця. Його тіснили, і він дуже страждав, аж поки в нього не стався серцевий напад.

Побачивши, що нічого не зможуть із нього витягти, його відправили додому, але не раніше, ніж послали з ним поліцейських, щоб забрати в нього десять доларів і каблучку, про які він сказав, що вони в нього є.

Через те що він твердо стояв на своїх цінностях і не працював у Шабат, його звільняли з усіх місць роботи. Так сім'я — батьки і шестеро маленьких дітей — залишилася без засобів до існування. Р. Йосеф зрозумів, що так далі жити неможливо, і почав шукати собі інше заняття. Він став виконувати випадкові роботи, як-от лагодження замків тощо.

Одного разу р. Йосеф дізнався, що в містечку Єгор'євськ поблизу Москви є можливість отримати роботу вдома, тобто роботу з можливістю дотримуватися Шабату. Він поїхав туди і, з'ясувавши все досконально, повернувся додому і вирішив переїхати жити туди.

Прибувши на місце, він почав виготовляти шпильки. Своїми благословенними руками і особливим талантом він винайшов особливий спосіб виготовлення кольорових шпильок. Хоча це був його винятковий винахід, він розкрив секрет і іншим хасидам, не побоюючись посягання на свій промисел. Перед його очима стояла мета допомогти іншим хасидам і зробити їм добро. Те, що це забере частину його й без того мізерного заробітку, його не турбувало.

Літо 5701 року (1940/1941). Німці, хай зітреться їхнє ім'я, вторглися в Росію, і всіх чоловіків було призвано до армії. Р. Йосеф, чия борода передчасно посивіла через численні біди, з'явився на призовний пункт і заявив, що він на десять років старший за вік, записаний у його документах. На доказ своїх слів він з гордістю показав свою білу бороду. Офіцери призовної комісії повірили, що його слова правдиві, і його направили на медичну комісію, яка встановила, що в документах справді сталася помилка і що він уже вийшов із призовного віку.

Отримавши звільнення, він зміг утекти з району Москви, який безперервно бомбили німецькі літаки.

Разом із десятками тисяч мешканців, серед яких було й багато хасидів, сім'я Рівкін утекла з районів боїв углиб Росії, і після довгих поневірянь вони дісталися до Ташкента в Узбекистані.

Там вони жили в зовсім ненормальних умовах. Близько двадцяти членів сім'ї — уся велика родина — жили в однокімнатній квартирі! Це була квартира узбеків, у якій не було підлоги, і на землі була розкидана солома, на якій спали двадцять людей. В одному боці кімнати спали чоловіки, а в іншому — жінки.

Лише через довгий час кожна сім'я знайшла собі інше житло, і життя стало повертатися у свою колію.

Після закінчення війни анаш, хасиди Хабаду, почали тікати з Радянського Союзу через Львів, за допомогою підроблених польських паспортів (масова втеча тисяч хасидів згодом отримала назву «Виїзд із Росії 5706»). Багато хасидів Хабаду прибули до Львова, де чекали слушної нагоди для втечі.

Р. Йосеф зі своїми дітьми разом з іншими родичами також прибув до Львова, щоб спробувати втекти з Радянського Союзу.

Для організації втечі хасиди створили особливий комітет і при ньому рабинський суд, які організовували всі справи, пов'язані з утечею. Комітет оголосив, що кожен з анаш має віддати всі свої гроші комітетові, щоб вистачило грошей на величезні витрати, пов'язані з утечею. Р. Йосеф не роздумував і віддав комітетові всі гроші, які в нього були. Не допомогли прохання його дітей залишити трохи собі, щоб їм було що їсти. Він прагнув якомога більше сприяти рятуванню життів і допомагати хасидам вибратися з лиходійської держави.

У ті дні жаху всім хасидам було наказано залишатися в домівках і не виходити на вулиці, щоб їх не схопили, не катували і щоб вони не видали великої таємниці втечі. Попри тяжке становище, р. Йосеф не здався і влаштовував у себе вдома молитовні міньяни.

Побоювання були виправданими, оскільки на якомусь етапі стало відомо, що був донос.

Якоїсь миті до р. Єхіеля-Йосефа прийшов р. Лейбл Мочкін, член комітету з утечі, і сказав, що коли вони хочуть, є можливість виїхати з Росії через Золочів. Це місце розташоване на відстані 30 км від Львова.

Отримавши схвалення рабинів, він виїхав з усіма членами сім'ї вантажівками до Золочева. Там вони сіли на потяг, що прямував до Польщі. Його перша зупинка була у Львові, і це була також остання зупинка перед кордоном.

Коли вони прибули на кордон, їм звеліли вийти з вагонів для перевірки паспортів. Почалася перевірка паспортів, і це була найнебезпечніша частина цієї подорожі. Документи були підроблені, і підробка була, м'яко кажучи, не найвдалішою на світі. Раптом подув сильний вітер, і злива окотила членів сім'ї, серед яких були й немовлята. Прикордонники, побачивши сім'ю з малюками, зглянулися над ними і поквапили їх повернутися до закритого і захищеного вагона.

Одразу після того як потяг перетнув кордон, вони з величезним хвилюванням сказали «лехаїм».

У Польщі вони пробули кілька тижнів, а потім перебралися до Чехословаччини, і звідти в закритих вантажівках їх таємно переправили до Австрії, де їх розмістили в таборах для біженців. І це теж був лише перевалочний пункт, доки вони не дісталися до Парижа, де прожили близько двох років.

Після двох років у Франції сім'я Рівкін на чолі з р. Йосефом репатріювалася до Країни 14 тамуза 5709 року (11 липня 1949). Спочатку вони жили в таборі для репатріантів «Беер-Яаков», і лише потім він із сім'єю прибув до Кфар-Хабада, який у ті дні перебував на стадії створення.

Був одним із засновників і будівничих Кфар-Хабада.

Усі ці роки р. Йосеф заробляв на життя працею своїх рук. Як і інші мешканці, р. Йосеф вирощував у дворі свого дому помідори, але більшу їх частину роздавав нужденним сім'ям у Кфар-Хабаді.

У Рош ходеш менахем-ав 5721 року (липень–серпень 1961) р. Єхіель-Йосеф Рівкін раптово помер. Це була п'ятниця, коли його син, р. Зуша, помітив, що батько не прийшов на ранкову молитву, як щоранку. Він пішов до нього додому і знайшов його на ліжку бездиханним. Похований на кладовищі «Шомрей га-Шабат» у Бней-Браку[2].

Родина

  • Його дружина Шейна — померла 13 хешвана 5743 року (30 жовтня 1982).
  • Його брат, Барух. Помер у Продкосвой у 5717 році (1956/1957).
  • Його брат, Зусман. Його дружина Фрейда, донька р. Моше-Нісана Азімова.
  • Його брат, Шнеур-Залман.
  • Його брат, р. Меїр Рівкін — помер 19 елула 5735 року (26 серпня 1975) — один із засновників Кфар-Хабада.
  • Його брат, р. Цві-Гірш Рівкін.
  • Його брат, р. Моше — загинув у роки Голокосту. Його дружина, Рахель.
  • Його брат, р. Шмуель-Мендл — загинув у роки Голокосту. Його діти: Єкутіель-Зусман, Барух-Цадок, Єрахміель, Ельханан, Давид, Мордехай, Іцхак-Ноах і Доба, дружина р. Іссера Брікмана.
  • Його сестра, Альта. Дружина р. Йосефа Круглякова. Її син: Нахман.
  • Його донька, пані Фрейда (Левін), дружина рава Біньяміна Левіна — померла 3 швата 5780 року (29 січня 2020)[3].
  • Його син, р. Цві-Гірш Рівкін
  • Його донька, пані Гіта Цейтлін, дружина рава Єгуди-Лейба Цейтліна — одного із засновників громади Хабаду в Монреалі — померла 21 кислева 5772 року (17 грудня 2011).
  • Його син, р. Зуша Рівкін
  • Його донька, пані Браха-Ріша-Рахель, дружина р. Яакова-Іцхака Рейхмана (помер 18 кислева 5753 року (13 грудня 1992)) — померла 23 кислева 5742 року (19 грудня 1981).
  • Його син, р. Хаїм Рівкін

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

Єхіель-Йосеф Рівкін згадується ще в 17 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 5171784800

Повідомити про помилку на цій сторінці