Перейти до вмісту

Яаков-Йосеф Левківкер

Матеріал з Хабадпедії
Яаков-Йосеф Левківкер
Хасид Хабаду, мешканець Бней-Брака
Основна інформація
Дата народження12 сівана 5688 (31 травня 1928)
Дата смерті17 тевета 5775 (8 січня 2015)
Місце похованняЄрусалим
КраїнаРосія, Ізраїль
Місце проживанняКутаїсі, Ташкент, Бней-Брак
Місце діяльностіОр-Єгуда, Тель-Авів
Рід діяльностішаліах
Освіта«Томхей Тмімім» у Кутаїсі
Посадазаступник начальника технічного відділу в Ор-Єгуді, шаліах Ребе на центральній автостанції в Тель-Авіві (17 років)
Сім'я
Батькорав Азріель-Шалом-Хаїм-Барух Левківкер
Дід (по батькові)Шломо-Залман Левківкер
ДружинаСара-Естер, дочка р. Хаїм-Біньямін Брод (Меджибіж)
ДітиБарух Левківкер (Нью-Джерсі), Іцхак Левківкер, Менахем-Мендл Левківкер, Хаїм Левківкер, Шмуель Левківкер, Лея Раксін, Хана Крейман
Брати й сестриАврагам Левківкер
Родовід

Рав Яаков-Йосеф Левківкер (12 сівана 5688 (31 травня 1928) — 17 тевета 5775 (8 січня 2015)) — хасид Хабаду, мешканець Бней-Брака, який упродовж 17 років служив шаліахом Ребе на центральній автостанції в Тель-Авіві.

Біографія

Народився в Україні в місті Вознесенськ 12 сівана 5688 року (31 травня 1928) у батька, рава Азріеля-Шалома-Хаїма-Баруха Левківкера, який служив у місті шойхетом, моелем і хазаном.

Через переслідування НКВС його батько був змушений тікати в глуху місцину і після поневірянь оселився з родиною в місті Батумі в Грузії, де зустрів хасидів Хабаду і пов'язав себе з Ребе Раяцем. Його батькові, братам і сестрам вдалося виїхати з Росії до Польщі, а звідти до Німеччини. Батько з 2 доньками та їхніми чоловіками і незаміжньою донькою репатріювалися до Землі Ізраїлю.

Після смерті матері родина р. Яакова-Йосефа переїхала жити до Кутаїсі, і коли він досяг віку єшиви, вступив до відділення міської єшиви «Томхей Тмімім», і в єшиві до нього пристало прізвисько «Янкл дер Шварцер» [= Янкл Чорний] за кольором його волосся.

Під кінець Другої світової війни поїхав до Самарканда, звідки по закінченні війни вирушив до міста Чернівці з метою нелегально перейти звідти кордон.

Арешт і весілля

6 кислева 5709 року (8 грудня 1948) спробував нелегально перейти кордон разом із трьома іншими тмімім, але групу видали владі румунські контрабандисти, і протягом двох місяців юнаків допитували й катували у в'язницях Чернівців і Києва, столиці України, а 7 адара 5709 року (8 березня 1949) було винесено вирок — двадцять п'ять років каторжних робіт у Сибіру[1].

Тмімім було відправлено відбувати покарання засланням у трудовий табір поблизу містечка Омськ, а потім їх використовували на будівництві телевежі міста з величезним ризиком.

На їхню радість, після смерті Сталіна в 5713 році (1952/1953) пройшла велика хвиля реабілітації політичних в'язнів, звинувачених у зраді владі, і серед них було виправдано й тмімім, які звільнилися в зимові місяці 5714 року (1953/1954).

Після звільнення оселився в Ташкенті, де одружився зі своєю дружиною пані Сарою-Естер, донькою хасида р. Хаїма-Біньяміна Брода, який був одним із визначних брацлавських хасидів і наблизився до хасидизму Хабад у роки після Другої світової війни.

Виїзд з Росії

Попри його часті спроби отримати виїзну візу з Росії, йому раз у раз відмовляли, оскільки він був колишнім політв'язнем, і так тривало доти, доки одного разу, коли його свояк р. Залман-Лейб Астулін із дружиною ввійшли на єхідут до Ребе, його своячка стукнула по столу і палко зажадала від Ребе, щоб той пообіцяв благословення, що її сестрі та її чоловікові вдасться виїхати з Росії, і Ребе справді відгукнувся на вимогу і сказав, що коли Святий, благословенний Він, може творити маленькі чудеса, Він може творити й великі чудеса.

Крім того, упродовж періоду між наданням благословення і фактичним отриманням візи були й інші натяки від Ребе, і менш ніж через рік благословення Ребе здійснилося, і вони отримали виїзну візу всупереч усім шансам.

Навіть після отримання дозволу на виїзд родина не могла виїхати з Росії, бо в них не було грошей, щоб купити п'ять авіаквитків для всіх членів родини, і дивовижним чином вони отримали в подарунок п'ять авіаквитків від нідерландського посольства (яке в ті роки слугувало також представництвом ізраїльського посольства), і так їм вдалося виїхати з Росії в 5729 році (1968/1969).

У Святій Землі

Рав Левківкер на груповій фотографії шлухім Ребе в Тель-Авіві, хешван 5768 (жовтень–листопад 2007) (сидить, третій зліва)

Після недовгого перебування у Відні оселився в Бней-Браку і намагався знайти гідне джерело заробітку, але безуспішно. Лише через кілька років знайшов роботу заступника начальника технічного відділу в Ор-Єгуді, при цьому використовував свою посаду для поширення юдаїзму серед мешканців міста, а також подбав про будівництво мікви в місті та про заснування релігійної школи для репатріантів.

Після виходу на пенсію почав служити шаліахом на центральній автостанції в Тель-Авіві і протягом сімнадцяти років приходив туди щобудня і проводив багато годин у розмовах з перехожими про питання юдаїзму, у накладанні тфілін і в роздаванні сезонних матеріалів до свят.

В останні роки життя страждав від різних хвороб, помер у віці 86 років у четвер 17 тевета 5775 року (8 січня 2015) і похований на кладовищі на горі Гар-га-Менухот в Єрусалимі.

Родина

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ У вироку суддя написав: "На жаль, я не можу засудити вас до смертної кари, оскільки закон змінився, і тому я засуджую вас до двадцяти п'яти років ув'язнення і каторжних робіт у Сибіру.
Яаков-Йосеф Левківкер згадується ще в 13 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 5162544800

Повідомити про помилку на цій сторінці