Перейти до вмісту

Вогнище Лаг ба-Омера

Матеріал з Хабадпедії
Запалювання вогнища Лаг ба-Омера поруч із могилою Рашбі нинішнім Адмором із Бояна (5783)

Вогнище Лаг ба-Омера — звичай Ізраїлю, що поширився протягом поколінь, запалювати вогнища цього дня на честь Рашбі. Джерело звичаю неясне, і поширене пояснення таке: оскільки вся суть Рашбі була в тому, щоб освітлювати світ через розкриття внутрішньої частини Тори, і вся суть Рашбі була світло. Ще одне пояснення, яке було сказано про це, — що вогнище подібне до великої «поминальної свічки», згідно зі звичаєм запалювати свічку в день йорцайта.

Джерело звичаю та його пояснення

Найраніше свідчення про запалювання вогнищ у Лаг ба-Омер у Мероні належить до часу близько ста п'ятдесяти років тому. Рабі Ісраель Фрідман із Ружина купив у мешканців Цфата право запалювання і мав звичай щороку посилати шовкову хустку для запалювання. Згодом право перейшло до його нащадків, адморів боянського хасидизму[1].

Основний звичай — у Землі Ізраїлю, і адмор із Мукачева, автор респонсів «Мінхат Ельазар», навіть написав прямо[2], що не слід робити в діаспорі за звичаєм Землі Ізраїлю, і в того, хто робить це, це вважається зарозумілістю.

Наскільки нам відомо, хоча Ребе Рашаб дуже любив запалювання, яке роблять у Святій Землі, і вважав для себе заслугою брати в ньому участь, і купив собі право запалювання в Хевроні за повну ціну[3], проте — навіть коли виходили в поле, грали в лук і стріли й влаштовували фарбрейнген, ніколи не запалювали вогнища в Любавичах або на дворі Ребе в 770.

Разом із тим, в останні двадцять років звичай поширився і в діаспорі, і багато громад влаштовують вогнища Лаг ба-Омера, включно з хабадською громадою в Краун-Гайтс[4].

Обґрунтування звичаю

  • 1. Вогнища — на згадку про світло й вогонь, що супроводжували Рашбі під час його відходу, як розповідається в книзі «Зогар», що Рашбі покликав своїх учнів перед відходом із життя і розкрив їм піднесені й святі таємниці Тори, яких не розкривав усі свої дні, і коли дійшов до слова «життя»[5], не встиг сказати «життя», і його душа ввійшла в Життя життя — Святого, благословенний Він, і його учень р. Аба хотів поглянути на Рашбі, але не міг через велике світло, що виходило від нього, і зійшов вогонь із небес і палав навколо його ложа, і ніхто не міг підійти до нього, доки не минув день, і тоді вогонь ущух, і підійшли, щоб поховати його в печері в Мероні.
  • 2. Коли душа завершує свою місію у світі, вона піднімається вгору, а душа — це світло і свіча, як сказано «Свіча Г-сподня — душа людини», і завдяки цьому — велике світло вгорі, і особливо коли разом із душею піднімаються все її вчення і служіння й добрі справи, які людина чинила й робила всі свої дні, і також Тора й заповіді називаються світлом і свічею, як сказано «Заповідь — свіча, а Тора — світло». І оскільки щороку пробуджується заново те саме, як написано «І дні ці згадуються і здійснюються», ми згадуємо про це запалюванням вогнищ і смолоскипів вогню.
  • 3. Основна діяльність Рашбі була в розкритті внутрішньої частини Тори в книзі «Зогар», суть якої, згідно з її назвою, — «світло».
  • 4. Рашбі — іскра душі Моше, нашого вчителя, і іскра Мошіаха, і подібно до особистого йорцайта кожного єврея, коли запалюють маленьку свічку, коли йдеться про йорцайт загальної єхіди, яка є іскрою Мошіаха, запалюють саме вогнище — велике полум'я вогню, що поширює багато світла.

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Бецалель Ландау, збірка статей наприкінці «Маса Мерон» у його виданні, Єрусалим 5726, с. 119
  2. ^ Частина 4, розділ 60.
  3. ^ «Сефер га-сіхот» 5699, с. 330, «Ігрот кодеш» Адмора Магарашаба, т. 1, с. 15-16. Т. 3, с. 14 (і там — що він купив саме право запалювання в Хевроні й не захотів купувати право запалювання в Мероні).
  4. ^ Перший раз, коли було організовано центральне запалювання в Краун-Гайтс, був у 5772 році (2011/2012).
  5. ^ У вірші «Бо там заповідав Г-сподь благословення — життя».

Повідомити про помилку на цій сторінці