Перейти до вмісту

Другий святковий день діаспори

Матеріал з Хабадпедії

Другий святковий день діаспори — додатковий день, який євреї, що живуть у країнах світу, за винятком жителів Ізраїлю, додають до кожного зі свят. Садукеї мали звичай не святкувати цього свята.

Галахічне пояснення

За часів Храму Синедріон освячував місяць за свідченням двох придатних свідків, які бачили місяць при його оновленні, а потім запалювали сигнальні вогнища на вершинах гір, щоб повідомити всім єврейським громадам про день настання новомісяччя.

Після того як кутії почали запалювати сигнальні вогнища в інші дати, щоб заплутати євреїв, запалювання вогнищ було скасовано, щоб уникнути плутанини, і повідомлення про новомісяччя в місяцях, у яких є свята (нісан, ав, елул, тішрей, кислев, адар та іяр), передавали посланці рабинського суду[1].

У місцях, віддалених від Єрусалима, існувало побоювання, що посланці не встигнуть прибути до «свята». Тому наші мудреці, благословенної пам'яті, постановили, щоб святкували додатковий день свята як «сфека де-йома» — сумнівний святковий день — і дотримувалися в ньому всіх законів «звичайного» свята. Додатковий день називається другим святковим днем діаспори; так, навіть якщо помилилися в дні, все одно виконають закони свята в їхній час[2].

Йом Кіпур — установлений як один день у всіх місцях, оскільки це день посту, а пікуах нефеш — постити два дні[3].

Рош га-Шана — оскільки він припадає на новомісяччя єврейського місяця, навіть жителі Землі Ізраїлю не могли отримати звістку про освячення місяця, і тому встановили, щоб свято святкували два дні в усіх місцях[4].

Шавуот — у це свято і за межами Країни не було сумніву, оскільки воно не має фіксованої дати, а святкується на п'ятдесятий день після свята Песах, тож посланці рабинського суду встигали дістатися й за межі Країни; а причина того, що його святкують два дні, — щоб не робити відмінності між святами[5].

Під час вигнання

І після скасування освячення місяця за спостереженням мудреці постановили святкувати другий святковий день у тих самих місцях, щоб не змінювати звичаю і практики наших батьків[6].

Пояснення хасидуту

У ученні хасидуту пояснюється, що ланцюг подій, який створив потребу в другому святковому дні, відбувся паралельно з духовним занепадом, що виник у вигнанні внаслідок зруйнування Першого Храму:

У кожне свято у світі перебуває високе духовне розкриття. За часів Першого Храму сини Ізраїлю мали високі душі, здатні вмістити одразу високе духовне розкриття. Коли Храм було зруйновано, це негативно вплинуло на духовні можливості душ, тож вони дійшли до стану, за якого єдиний шлях, яким вони здатні вмістити духовне розкриття кожного свята, — якщо воно розділиться на два дні. І це духовна причина того, що події розвивалися так, як розвивалися, аж поки не виник «другий святковий день діаспори».

Щоправда, у Землі Ізраїлю в усі часи, і у вигнанні теж, продовжували святкувати один день у кожне свято, але це через особливу атмосферу святості, що панує у Святій Землі, про яку сказано: «Завжди очі Г-спода, Б-га твого, на ній», — і вона дає змогу душам і нині вмістити високе духовне розкриття впродовж одного дня. Однак за межами Країни, де цієї святості немає, святкують два дні.

Закони дня

У «Шулхан арусі», друге видання, Алтер Ребе пише[7]: «Жителі Землі Ізраїлю, які прибувають за межі Країни, зобов'язані дотримуватися святості дня». Також Ребе пише[8]: «Наш звичай на ділі, і це також просто, — що він чинить за звичаєм місця, куди прибув, і особливо якщо прибув із домашніми; і те саме навпаки: житель діаспори, який поїхав із домашніми до Святої Землі, хай буде вона відбудована й утверджена, чинить за звичаєм Землі Ізраїлю; і зрозуміло, що вищесказане стосується навіть випадку, коли він має намір через деякий час повернутися до місця, звідки прибув (бо якщо він поїхав, щоб там оселитися, — що ж це нам повідомляє)».

З іншого боку, Ребе пише в кількох листах[9], що жителі Землі Ізраїлю, які прибувають за межі Країни, мають чинити як жителі Землі Ізраїлю, а жителі діаспори, які прибувають до Землі Ізраїлю, мають чинити як жителі діаспори, і так само вказував Ребе Рашаб[10].

Є ті, хто узгоджує це так: перший лист стосується лише випадку, коли людина прибуває з дружиною і домашніми[11], а решта листів — людей, які хочуть прибути без домашніх[12].

На практиці частина рабинів Хабаду[13] постановляють місцями, що жителі діаспори мають святкувати два дні і в Землі Ізраїлю.

Сьогодні поширився звичай[14] серед жителів Землі Ізраїлю, які їдуть до Ребе на місяць свят, святкувати два дні, оскільки вони приїжджають з волі Ребе[15]. Однак у «Га-Мелех бі-мсібо» наводиться, що одного разу Ребе сказали, що ті, хто прибуває до «святих дворів», дотримуються двох святкових днів, оскільки приїхали з волі Ребе, і Ребе відреагував на це, що треба перевірити, чи справді все, що тут роблять, робиться з волі Ребе.

За вказівкою Ребе хасиди Хабаду в місті Ейлат святкують другий святковий день діаспори скромно, тому що Ейлат не належить до місць, куди доходили посланці рабинського суду. А якщо так, то згідно з галахою, за якою в місці, куди не доходили посланці рабинського суду, дотримуються другого святкового дня через сумнів, так і в Ейлаті слід дотримуватися звичаїв другого святкового дня. Але через розбіжності Ребе попросив, щоб це було скромно.

У Геулі

«Хатам софер» пише[16], що й у дні Мошіаха весь Ізраїль святкуватиме Шавуот два дні. Ребе вказав на це місце «Хатам софера»[17]; з іншого боку, Ребе сказав раву Гавріелю Цінеру, автору «Нітей Гавріель», що, коли прийде Мошіах, не треба буде дотримуватися другого святкового дня [18].Що ж до Рош га-Шана, Ребе висловив сумнів щодо цього у двох сіхах і як протилежну сторону навів, що за загальним правилом святість не сходить зі свого місця, а за законом, згідно з яким два дні Рош га-Шана вважаються «йома арихта», можливо, що два дні святкуватимуть і в Геулу[19].

Див. також

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Мішна, Рош га-Шана, аркуш 22, сторона а. Рамбам, Закони освячення місяця, розділ 3, закони 8–9
  2. ^ Бейца, аркуш 4, сторона б, і в коментарі Раші. Рамбам, там само, закон 11
  3. ^ Див. Єрусалимський Талмуд, трактат Хала, розділ 1, закон 1. Там само, трактат Рош га-Шана, розділ 1, закон 4. «Тур», «Шулхан арух» і «Шулхан арух га-Рав», Орах хаїм, параграф 624, і в коментаторів там.
  4. ^ Див. Рамбам, там само, розділ 5, закони 7–8.
  5. ^ Респонси «Хатам софер», Орах хаїм, кінець параграфа 145. На підставі Рамбама, там само, розділ 3, закон 12
  6. ^ Рамбам, там само, розділ 5, закон 5. На підставі Бейца, аркуш 4, сторона б, Єрусалимський Талмуд, Ерувін, кінець розділу 3. У Гемарі там додано причину: якщо скасують звичай, може виникнути становище, за якого через гоніння сини Ізраїлю не вивчатимуть Тору, і виникне помилка в розрахунку, тож свято справлятимуть на день пізніше (наприклад, зроблять місяць адар повним замість неповного), і може статися перешкода — споживання хамецу на Песах тощо, а завдяки тому, що звичай продовжуватимуть, проблема розв'язується. Є ті, з чиїх слів видно, що потрібні обидві причини: збереження звичаю і побоювання псування (див. «Хідушей га-Ран» на Ріфа, трактат Сука, аркуш 21, сторона а за аркушами Ріфа; «Кесеф мішне» на Рамбама, Закони про непокірних, розділ 2, закон 2). А є ті, з чиїх слів видно, що кожна причина самостійна (див. «Тшувот га-геонім», Лік, параграф 1, наведено в «Оцар га-геонім» до трактату Бейца там само).
  7. ^ Параграф 1, пункт 8
  8. ^ «Лікутей сіхот», т. 11, с. 307.
  9. ^ «Ігрот кодеш», т. 4, с. 244, т. 7, с. 168, т. 10, с. 386.
  10. ^ Його «Ігрот кодеш», частина 2, с. 626.
  11. ^ А те, що написано «і особливо якщо прибув із домашніми», — не обов'язково, і мається на увазі, що саме коли він прибуває з домашніми, слід дотримуватися другого святкового дня.
  12. ^ Закон про жителя діаспори, який прибуває до Землі Ізраїлю, на сайті «Галаха».
  13. ^ Рав Айзик Ланда, рав Ісраель-Йосеф Гендель та інші.
  14. ^ Так само вказують рав Гендель, рав Моше Гавлін і багато інших рабинів Хабаду. Щоправда, є ті, хто вказує, що слід дотримуватися одного святкового дня, крім заборони роботи, якої слід остерігатися і в другий день (рав Йосеф-Єшаягу Браун). А є ті, хто розрізняє між юнаками, що прибувають із коротким візитом зі зворотним квитком до Землі Ізраїлю, які зобов'язані дотримуватися одного святкового дня, і тими, хто прибуває на тривалий термін (наприклад, юнаками «Квуци»), які мають святкувати другий святковий день (рав Леві-Іцхак Раскін)
  15. ^ Є свідчення, що в 5707 році (1946/1947) Ребе сказав, що юнаки мають святкувати два дні, оскільки вони приїжджають з волі Ребе. І рав Моше Слонім свідчить, що Ребе так йому вказав (тшура Фарст — 5779). Але див. «Рашей дварім» з трапези першого дня свята Сукот 5721 року (6 жовтня 1960), де Ребе відповів на запитання рабинів із цього приводу: «Адже вони мають намір повернутися». І в 5730 році (1969/1970) викликали до Тори рава Іцхака Ядгара (жителя Землі Ізраїлю) у другий святковий день, і Ребе одразу запитав про це, а той відповів, що він тут з волі Ребе, і Ребе показав знаком, що це гаразд (з його слів)
  16. ^ Респонси «Хатам софер», частина Орах хаїм, кінець параграфа 145.
  17. ^ «Діврей Мошіах» 5749, т. 1, с. 286. «Діврей Мошіах» 5750, т. 4, с. 92. Сіха в ніч другого дня свята Шавуот 5751 року (19 травня 1991) для публіки, яка повернулася з ходи, «Торат Менахем — Гітваадуйот», частина 3, с. 265.
  18. ^ У книзі «Нітей Гавріель», Закони святкового дня, частина 1, рав Гавріель Цінер пише в передмові, с. 8: «У моїй книзі я написав закони другого святкового дня, і відмінності від першого святкового дня, і закони жителя діаспори в Землі Ізраїлю та жителя Землі Ізраїлю в діаспорі, і виконав цим волю праведника, його святості Адмора з Любавичів: коли я приніс йому свою книгу про закони Песаху, частина 2, і коли він запитав мене, чи містить книга також закони другого святкового дня, я відповів, що в книзі написано закони лише до закінчення седеру пасхальної ночі, і він сказав мені: „Мабуть, ви не хочете робити книгу про другий святковий день, бо сподіваєтеся, що Мошіах прийде одразу, але постарайтеся домогтися того, щоб Мошіах прийшов негайно, щоб нам не довелося дотримуватися другого святкового дня“»
  19. ^ Сіха Шабату тижневої глави «Ніцавім-Ваєлех» 5750 року (1989/1990), «Діврей Мошіах», т. 5, с. 197; сіха в ніч на 23 менахем-ава 5749 року (24 серпня 1989), «Торат Менахем — Гітваадуйот», частина 4, с. 196, «Рашей дварім», «Короткий зміст».

Повідомити про помилку на цій сторінці