Перейти до вмісту

Хізкіягу Кайков

Матеріал з Хабадпедії
Хізкіягу Кайков
Хасид Хабаду
Основна інформація
Дата смерті5726 (грудень 1965 – січень 1966)
Місце похованнякладовище в Самарканді
КраїнаРадянський Союз
Місце проживанняСамарканд
Рід діяльностірабин, софер стам, шохет
Освітаєшива «Томхей Тмімім» у Любавичах
Посадаголовний рабин Самарканда, рабин головної синагоги Самарканда «Гумбаз», керівник бухарської громади Самарканда
УчителіШломо-Єгуда-Лейб Еліезеров
Сім'я
БатькоАба-Меїр Кайков
МатиАвігайль
Дружинадочка р. Мордехая Пінхасова
ДітиМататьягу Кайков, Нісан Кайков, Ціон Кайков, Това Пінхасов, Барух Кайков

Рав Хаїм Хізкія Кайков (адар 5663 (лютий–березень 1903) — 10 тевета 5726, 1903 — 1966) був хасидом Хабаду, головним рабином Самарканда, видатним знавцем Тори.

Біографія

Народився в місяці адар 5663 у Самарканді в родині рава Аби-Меїра Кайкова і пані Авігайль.

У дитинстві навчався в «хедері» у рава Шломо-Єгуди-Лейба Еліезерова, який прибув із Хеврона до Самарканда в шліхут наших Ребе, провідників поколінь, і відтоді прилучився до нього і був серед його близьких учнів.

У юнацькі роки (весна 5676 — 5677) поїхав навчатися в єшиву «Томхей Тмімім» у Любавичах.

5680 року (1919/1920), коли рав Еліезеров завершив свій шліхут, він супроводжував його в дорозі; а коли вони дісталися кордону, рав Еліезеров не дав йому продовжувати з ним до Землі Ізраїлю і звелів йому повернутися до Самарканда й виконувати свою посаду рабина.

Досягнувши віку одруження, одружився з донькою р. Мордехая Пінхасова 5681 року (1920/1921), а протягом років удосконалився як сойфер стам (і писав за методом Алтер Ребе), як шойхет і як упорядник гітін і кідушин.

5686 року (1925/1926), коли Ребе Раяц був у Петербурзі (на вулиці Моховій, 22), увійшов до Ребе на єхідут. На тому єхідуті Ребе Раяц поклав на нього шліхут — зайнятися облаштуванням мікв.

Через труднощі дотримання Тори і заповідей за радянської влади 5687 року (1926/1927) спробував виїхати за межі країни разом зі своєю дружиною, але спроба не вдалася, і їх затримали на кордоні; а коли Сталін прийшов до влади і переслідування за дотримання Тори і заповідей дедалі посилювалися, 5693 року (1932/1933) він знову спробував виїхати з Радянського Союзу разом зі своєю матір'ю, і він вирушив у дорогу сам, з думкою, що якщо перехід вдасться, він зможе вивезти слідом за собою решту членів родини під приводом возз'єднання родин. Ще коли вони були на причалі, їх затримала прикордонна поліція; і після короткого ув'язнення матір відправили додому, а син залишився в ув'язненні пів року і вийшов з нього лише 7 кислева 5694 року (25 листопада 1933), заходами р. Іче дер Масміда, який задіяв політичні зв'язки за кордоном з метою звільнити єврейських в'язнів, ув'язнених у Росії[1].

Протягом років був призначений рабином головної синагоги міста Самарканда, «Гумбаз», рабином і керівником місцевої бухарської громади та рабином усього міста.

Окрім того, що був керівником бухарської громади, був одним із голів хабадської групи, давав постійні уроки для молоді з учення хасидуту і стояв серед головних промовців та організаторів хасидських фарбрейнгенів протягом багатьох років[2]. Він боровся з асиміляцією, спонукав євреїв дотримуватися Шабату, таємно поєднував шлюбом єврейські пари — за законом Моше та Ізраїлю, готував богобоязливих шойхетів, засновував підпільні хедери, облаштовував мікви за вказівкою Ребе Раяца, даною йому, тощо.

Після закінчення Другої світової війни інтенсивно займався діяльністю заради євреїв Європи, біженців війни, про яких дбав і спонукав членів своєї громади підтримувати їх і рятувати їх від смерті від голоду та хвороб.

На початку місяця хешван 5710 року (жовтень–листопад 1949) був заарештований співробітниками таємної поліції, і він був серед перших затриманих — і за належність до Хабаду, і за зміцнення всіх справ юдаїзму в місті; а слідом за ним було затримано ще багатьох хасидів, яких усіх було засуджено до двадцяти п'яти років заслання до Сибіру[3] (лише після смерті Сталіна всім скоротили покарання).

Помер у віці 63 років у піст Десятого тевета 5726 (грудень 1965 – січень 1966) і похований із честю на кладовищі в Самарканді.

Родина

  • Його син, рав Мататьягу Кайков
  • Його син, р. Нісан Кайков
  • Його син, р. Ціон Кайков
  • Його донька, пані Това Пінхасов
  • Його син, рав Барух Кайков

Додаткова література

  • Більший за своїх братів
  • «Адмурей Хабад ве-Ягадут Бухара»

Примітки

  1. ^ У листі своєму вчителеві раву Еліезерову він писав: «З Б-жою допомогою, 24 кислева 5694 (12 грудня 1933). Безмежного миру і безкраїх благословень його честі Адмору, шіла, шліта… У цей місяць, в який було вчинено чудеса нашим батькам і нашим Ребе і в який додався день спасіння 7-го числа його… Слава Б-гу, мене зовсім звільнили 7-го числа цього місяця, і я прийшов до доброго життя і до миру в моє місто. Але повною я пішла, а порожньою повернув мене Г-сподь. Мій збиток близький до 39 ударів батогом, і тому, хто розуміє, досить. А спасіння було через р. Іцхака га-Масміда, хай береже його Творець і спасе».
  2. ^ Зі спогадів р. Бецалеля Шифа
  3. ^ Спочатку був засуджений до смертної кари, і лише внаслідок тиску покарання було пом'якшено. «Шмуот ве-сіпурім», частина 2, сторінка 108.
Хізкіягу Кайков згадується ще в 2 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 4348424000

Повідомити про помилку на цій сторінці