Перейти до вмісту

Синагога «Мерказ Хабад Тель-Авів» (Нахалат-Біньямін)

Матеріал з Хабадпедії
Вхід до синагоги, можна розгледіти дрібну вивіску «Синагога Мерказ Хабад». Фотографія приблизно 5730 року (1969/1970)

Синагога «Мерказ Хабад» Тель-Авів (більш відома за назвами вулиць, на яких розташовувалася синагога: Монтефіоре, Нахалат-Біньямін, а нині Явне) — одна з перших хабадських синагог у Тель-Авіві.

Синагога була центром хабадської громади Тель-Авіва, яка була однією з центральних громад[1] на Святій Землі в останні десять років шостого покоління і в перші дні сьомого покоління.

Історія

Фарбрейнген у синагозі «Нахалат Біньямін», і за переднім столом видно рава Шмар'ягу Сасонкіна, рава Шрагу-Мелеха Каплана, рава Еліезера Красіка

У Рош ходеш шват 5714 року (січень–лютий 1954) Ребе написав:

Габаям і молільникам синагоги «Мерказ Хабад» Тель-Авів

Всевишній над ними, хай живуть вони

Мир вам і благословення!

Мене засмутили чутки про те, що не щодня в їхній синагозі буває міньян для молитви в громаді, і більше того, в деякі дні синагога навіть зовсім зачинена.

Напевно, зайве зазначати, що якщо в усі часи і в усіх місцях синагоги та бейт-мідраші були «малим Храмом», з якого Тора виходить на всю округу, то тим паче потреба в цьому в багато разів більша в наш час, і особливо в нашій святій землі, хай буде вона відбудована і утверджена нашим праведним Мошіахом, на якій очі Г-спода, Б-га твого, від початку року і до кінця року.

І в ці дні місяця шват, у якому день гілули нашого провідника, мого тестя, його святості Адмора, хай буде пам'ять праведника і святого благословенна для життя у світі прийдешньому, хай перебуває душа його у вищих скарбницях, хай захистить нас його заслуга, і в Шабати перед ним і після нього — час благовоління та особливі дні, щоб зміцнитися і знайти відповідні шляхи виправити вищесказане так, щоб відтепер і надалі синагога і бейт-мідраш були відчинені щодня і щоночі, місцем молитви і Тори, Тори при багатьох, у відкритій Торі та у вченні хасидуту.

І відомий переказ нашого Алтер Ребе, автора «Танії» (що постановляє в ністарі) і «Шулхан аруху» (що постановляє в нігле), що «завдяки цьому самопожертвуванню заради вчення хасидуту постановили у Вищому суді, що в усякій справі Тори, трепету перед Небесами і добрих якостей рука пов'язаних із ним і тих, хто йде його слідами, буде зверху» («Кіцурім ве-гаарот ле-Сефер Лікутей амарим», кінець с. 122).

З благословенням успіху у вищезгаданій справі — це малий Храм — і в їхній святій діяльності загалом.

Той, хто чекає добрих звісток.

«Ігрот кодеш», т. 8, лист 2378

Монтефіоре

Велика група[2] хасидів, які вийшли з Росії в 5694-7 роках, репатріювалася до Землі Ізраїлю. Спочатку хасиди винайняли невелику квартиру під синагогу на вулиці Монтефіоре, 36, і в ній молилися, проводили фарбрейнгени і жили своїм хасидським життям. Рабином синагоги був рав Шломо-Йосеф Зевін до свого переїзду до Єрусалима, тоді на цю посаду було обрано рава Хаїма-Еліезера Красіка.

Нахалат-Біньямін

Хабадська громада в цьому місці зростала і розширювалася, і стара синагога на вулиці Монтефіоре стала тісною для молільників. У 5700 році (1939/1940) молільники перейшли молитися до синагоги, у приміщення, орендоване за ключові гроші[3], на вулиці Нахалат-Біньямін[4], 23. Синагога розташовувалася на першому поверсі, а на другому поверсі містився «штібл» хасидів Гура[5].

Будівельний комітет

Сувої Тори в синагозі були взяті в тимчасове користування, і з ініціативи молільників у 5702 році (1941/1942) почалося написання сувою Тори спеціально для синагоги, а 6 кислева 5703 року (15 листопада 1942) сувій було внесено. Рав Еліезер Красік, який служив рабином громади, болісно переживав той факт, що ще не збудовано синагоги, гідної цієї назви, адже й будівля синагоги на Нахалат-Біньямін була тісною для молільників синагоги і для хасидських фарбрейнгенів, які в ній проводилися. На тому багатолюдному урочистому внесенні сувою Тори він виступив на цю тему. Відкриваючи свою промову, він процитував лист Ребе Раяца щодо будівництва синагоги[6]. А потім говорив про гідність і важливість будівництва хабадської синагоги в Тель-Авіві: «Я думаю, що зайве пояснювати анаш, яка велика потреба в будівлі хабадської синагоги, у кожної організації тут є своє місце, а в нас, які справді є всією життєвою артерією в єврействі, немає місця, у йома де-пагра, як-от 19 кислева тощо, багато хто з анаш змушені йти додому, оскільки ніяк неможливо увійти, а якби в нас було постійне місце, кількість молільників збільшилася б протягом усього року».

Тут же з числа постійних молільників було обрано членів будівельного комітету: сам рав Еліезер Красік, р. Нахум-Єгошуа Аршлер, р. Пінхас Альтгойз, р. Моше Гурарі, р. Іцхак-Айзік Кривошей, р. Єшаягу Гінзбург, р. Нафталі Доліцький, р. Барух-Еліягу Шнеєрсон і р. Моше Фішкін.

Через тиждень відбулося перше засідання, під час якого рабина громади було призначено головою комітету. На засіданні було вирішено, що комітет має придбати ділянку для будівництва в центрі міста, яка підійде для будівлі великої синагоги з усіма деталями, яких вимагав Ребе Раяц у згаданому листі.

Як перший крок кожен із присутніх пожертвував грошову суму на будівництво синагоги. Приблизно через тиждень після засідання, 22 кислева, члени комітету написали Ребе Раяцу про створення комітету і про те, що вже розпочали реєстрацію комітету в уряді. Члени комітету також просили в Ребе благословення і фінансової допомоги.

Після багатьох труднощів діяльність зі створення синагоги було припинено. І в наступні роки робилися різні спроби організуватися для будівництва синагоги, гідної цієї назви, але безуспішно. Так хабадська громада Тель-Авіва протягом десятків років залишалася у порівняно тісній будівлі та на умовах ключових грошей.

З 5746 року (1985/1986) ділянка вулиці перед синагогою перетворилася напішохідну вулицю. Район «Нахалат Біньямін» сьогодні вважається престижним місцем художників, але протягом багатьох років це місце було простішим[7].

Ремонт і оновлення

Синагога була простою на вигляд, спочатку це були дві кімнати, а в пізніші роки в три етапи збудували жіноче відділення.

Рав Хаїм-Шмар'ягу Гурарі пожертвував арон кодеш, і йому було продано це право за шість із половиною тисяч доларів, суму, якої вистачило не лише на будівництво розкішного арон кодешу, а й на інші речі. Уздовж стін синагоги стояло багато книжкових шаф із книжками з нігле і хасидуту, і передусім — із книжками Ребе.

У 5740-ві роки єврей на ім'я Моше Гусров Ленчевікі, який наблизився до Тори і заповідей завдяки раву Шалому-Беру Бутману, пожертвував меблі та ремонт усієї синагоги. А також світильники, але таблички з присвятами на світильниках залишилися старі, пожертвувані найстаршими хасидами на пам'ять про своїх близьких. За вказівкою машпіа синагоги рава Бутмана залишилися два старі столи і лава як продовження поколінь: «бо за ними хасиди плакали в Йом Кіпур і танцювали в Сімхат Тора», за його словами.

У західній частині синагоги була маленька кухня, з якої протягом багатьох років виносили щедре частування для фарбрейнгенів і кідушів. На північній стіні синагоги висіла фотографія Ребе. А поруч — календар Колель Хабаду. У південно-східному куті є особливе місце для рабина синагоги. На покривалі стендера хазана згадується перший рабин синагоги рав Красік.

У пізніші роки на задньому дворі синагоги, на місці, де стояла сука, поставили великий намет, у якому проводилися кідуші та фарбрейнгени для жінок.

Атмосфера в синагозі

Родинне свято в «Нахалат Біньямін». На чолі столу сидять рав Шнеур-Залман Гарелік, рабин Кфар-Хабада, і рав Шауль-Дов-Бер Зіслін, позаду стоять р. Ісраель-Цві Габер і р. Яаков Плес

Про особливу атмосферу в синагозі в ті дні розповідав рав Іцхак (Іцке) Ганзбург[8]: «Синагога вирувала життям від ранніх ранкових годин до пізніх нічних. Рав Красік давав урок із Гемари; рав Шломо Томаркін давав урок з «Ейн Яаков», а рав Нахум Гольдшмід давав урок із хасидуту. «Був період, коли щосуботи вранці ходили до дому когось із анаш на урок хасидуту, щосуботи до іншого дому. То це було в домі рава Красіка, то в домі рава Моше Ярославського, а то в нашому домі. Ідея полягала в тому, щоб вдихнути життя в доми анаш. Лише після уроку всі разом ішли молитися до синагоги.»

Рав Хаїм Ашкеназі розповідав:

««Центр життя був у синагозі: фарбрейнгени, уроки і весь уклад життя були в синагозі. Завжди шукали «йома де-пагра» або інші причини, щоб прийти до синагоги, хто мав трохи вільного часу, приходив до синагоги, сидів і вчився, це те, що об'єднувало громаду, проводили фарбрейнгени, молилися разом, вивчали хасидут і нігле, сперечалися разом, обіймалися разом. Усе було в синагозі»

Фарбрейнгени

Центром життя в синагозі були фарбрейнгени.

У кожен «Шабат мевархім» і в суботи, близькі до йемей де-пагра, проводився хасидський фарбрейнген, і учасники фарбрейнгену, більшість із яких були випускниками єшиви «Томхей Тмімім Любавич», створювали особливу хасидську атмосферу.

У хасидські йемей де-пагра, такі як 19 кислева і 12 тамуза, проводилися також фарбрейнгени за участю широкої публіки, і виступали видатні хасиди: рав Еліезер Красік, рав Моше Гурарі, рав Шауль-Дов-Бер Зіслін, р. Нахум Гольдшмід та інші.

Рав Моше Гурарі і рав Красік були з-поміж головних промовців на суботніх фарбрейнгенах, тоді як співом нігунів на високому рівні керували р. Нахум Гольдшмід і р. Піня Альтгойз, обидва — дивовижні знавці нігунів. Коли вони співали, западала тиша. У них були постійні нігуни з улюблених ними, тож вони називалися «нігун Нахума» і «нігун Піні».

Фарбрейнгени в синагозі проводилися майже щосуботи і тривали приблизно до часу Мінхи, а після Мінхи було повторення хасидуту. Не завжди поверталися додому опівдні суботи, і частування відповідало тим дням: солона риба і трохи мезонот, «машке» і вода з-під крана. Навіть «легких напоїв» не було, і содової також. Уперше, коли принесли сифонні пляшки і содову. На них накинулися, і їх викинули зі столів. Принести содову на фарбрейнген?!, це було немислимо[9][10].

Зібрання в синагозі

Зібрання «Агудат хасидей Хабад» у «Нахалат Біньямін» у 5712 році (1951/1952). Справа наліво: р. Моше Гурарі, р. Цві Ганзбург, рав Еліезер Красік, рав Александр-Сендер Юдасін, р. Піня Альтгойз, р. Шмерл Гурарі, р. Шмуель Залманов. Фотографував р. Шалом Хаскінд

Багато важливих громадських зібрань проводилося в синагозі. Серед них — також частина зібрань «Агудат хасидей Хабад» у Святій Землі.

Зібрання з проголошення Ребе

Найважливіше зібрання відбулося в неділю ввечері, 11 швата 5710 року (29 січня 1950), після відходу Ребе Раяца.

Ще до цього зібрання відбулася незапланована попередня зустріч у домі рабина громади рава Красіка. У домі були присутні великі й видатні хасиди Тель-Авіва, які всі удостоїлися перебувати під покровом Ребе Рашаба і Ребе Раяца, рав Зіслін, рав Юдасін, р. Шмерл Гурарі, р. Моше Гурарі і р. Піня Альтгойз.

Сльози лилися як вода, і все ж почалися розмови про наступний етап, і всі одностайно дійшли рішення: необхідно проголосити «Рамаша» Ребе. З цим важливим рішенням усі вирушили до синагоги «Нахалат Біньямін», яка вже була повна скорботних хасидів Хабаду. Спочатку було проведено церемонію «кріа», і сиділи на землі близько пів години. Після молитви Арвіт почалося надзвичайне зібрання за участю рабинів, машпіїм, членів «Агудат хасидей Хабад» і багатьох хасидів Хабаду з Тель-Авіва та околиць. Потрясіння було велике, тяжке почуття наповнювало повітря. Деякі з хасидів знали Рамаша, тобто Ребе, ще з того періоду, коли жили в Радянському Союзі, а інші зустрічали його, коли в останні роки їздили до Нью-Йорка до Ребе Раяца. Однак у ці хвилини було важко говорити. Раптом р. Аврагам Паріз підвівся з публіки і проголосив привселюдно, що він знає Ребе і всі мають пов'язатися з ним: ««Панове, я знаю Рамаша. Я працював із ним разом в одній кімнаті близько десяти років, стіл до столу. Я зовсім не працював, увесь час дивився на нього, щоб бачити, що він робить. І я кажу вам, що він приховує себе, він вводить усіх нас в оману, я кажу вам — що він Ребе!».» Цей заклик рознісся серед анаш, хасидів Хабаду, по всій країні.

Це зібрання стало відправною точкою для багатьох складних дій, ужитих у наступні місяці «Агудат хасидей Хабад», щоб пов'язати всіх хасидів Хабаду у Святій Землі з Ребе, і в цих діях провідну роль відігравали видатні молільники хабадської синагоги на Нахалат-Біньямін[11].

Установче зібрання мережі

Услід за вказівкою Ребе створити у Святій Землі мережу «Огалей Йосеф-Іцхак» хасиди зібралися на зібрання в синагозі «Нахалат Біньямін» і почали виробляти план організації для створення мережі, і, попри труднощі, хасиди старалися щосили виконати прохання Ребе, і успіх відомий[12].

Зібрання зміцнення зі шлухім Ребе (5716)

Услід за убивством, що сталося в ремісничій школі в Кфар-Хабаді 1 іяра 5716 року (12 квітня 1956), групу шлухім до Святої Землі (5716) було послано Ребе, щоб зміцнити анаш у Святій Землі.

Шлухім здійснили поїздку зміцнення країною протягом трьох тижнів, і у вівторок, 16 менахем-ава 5716 року (24 липня 1956), у вечірні години всі шлухім зустрілися в синагозі «Нахалат Біньямін» і провели фарбрейнген з анаш. Виступили шлухім-тмімім Шмуель Фогельман, Єгуда Кринський і Шалом-Дов-Бер Шем-Тов.

Сімхат Тора в синагозі

Радість громади в Сімхат Тора починалася в домі одного з хасидів, виплескувалася на вулицю і сходилася в особливо радісній атмосфері в синагозі. Спочатку проводили фарбрейнген у ніч Сімхат Тора до пізньої години в домі р. Шмуеля Залманова, а в наступні роки — в домі рава Красіка. Після закінчення фарбрейнгену йшли процесією до синагоги, роблячи вздовж усієї вулиці Мазе «куле'с» і танцюючи. У такому вигляді приходили до синагоги в досить пізню годину і починали «Ата гореета». О цій годині молільники інших синагог уже закінчували гакафот і святкові трапези та приходили дивитися на гакафот хасидів Хабаду, і синагога була переповнена вщерть.

Справжня радість панувала там. Усі хасиди, які випили багато «машке», «виносили» назовні більше зі своєї внутрішньої суті, і було що послухати й подивитися.

І в прийманні «машке» був особливий порядок. Були хасиди, які пили «машке» в ніч Сімхат Тора, як р. Бен-Ціон Вонгровер та інші, а були ті, хто пив машке вдень Сімхат Тора (і ніколи не змінювали цього порядку!), як р. Юдл Шмоткін і р. Нісан Ебер. Це було не пиття заради пиття, а справді хасидське вираження почуття радості.

Наближення громадських діячів

Синагога була відома, серед іншого, як місце, де громадські діячі наблизилися до Хабаду. Пан Залман Шазар, згодом третій президент Держави Ізраїль, наблизився до хасидизму Хабад зокрема через ці фарбрейнгени на Нахалат-Біньямін.

Були й інші громадські діячі, які в якийсь спосіб наблизилися до юдаїзму і хасидизму через молитву або фарбрейнген, у яких вони брали участь у синагозі.

Рабини синагоги

Повторення маамарім хасидуту

Зазвичай було двоє, хто повторював хасидут у Шабат під час «раава де-раавін»: рав Красік і його свояк рав Моше Гурарі. Вони повторювали хасидут почергово. Молільники пам'ятають, що всі сиділи й слухали маамар, навіть коли Шабат уже давно закінчився.

Цей порядок тривав до відходу з життя рава Красіка в 5720 році (1959/1960), а після цього до тих, хто повторював маамарім, додалися ще кілька постійних молільників, і серед них: рав Ісраель-Цві Габер і рав Міхаель-Єгуда-Ар'є-Лейб Кахан.

Машпіїм синагоги

Фарбрейнген у синагозі. Справа наліво: р. Міхаель Дворкін, р. Шломо Орнштейн, р. Піня Альтгойз, р. Моше Ашкеназі і р. Цві Гінзбург

У синагозі було багато величних особистостей, одні — постійно, інші — як гості.

У перші роки машпіїм синагоги були видатні хасиди, які прибули в ті роки до Святої Землі, р. Залман-Моше га-Іцхакі і відомий машпіа р. Міхаель Дворкін.

Після того як р. Залмана-Моше розбив параліч, а р. Міхаель переселився до наших святих дворів, керівництво взяли на себе: машпіа служив відомий маскіль у хасидуті рав Моше Гурарі і їхній племінник, хасид рав Нахум Гольдшмід. Ці двоє доповнювали один одного, кожен зі своїм підходом, часом між ними бували навіть суперечки заради Небес, але хасидське братерство зрештою перемагало. Після їхнього відходу з життя залишилася порожнеча, оскільки люди попереднього покоління здебільшого померли, і нікому було посісти їхнє місце. Минуло кілька років, і на фарбрейнгені 19 кислева 5737 року (11 грудня 1976) Ребе вказав, що в кожній хабадській громаді необхідно призначити одного або двох машпіїм. Услід за цією вказівкою машпіїм було призначено в громадах Хабаду по всьому світу.

Унаслідок цього в хабадській громаді Тель-Авіва було вирішено призначити машпіїм громади рава Ісраеля-Цві Габера і рава Шалома-Бера Бутмана. Було домовлено, що рав Габер проводитиме фарбрейнгени на їдиші, а рав Бутман — на івриті, і так тягар не ляже на одного з них.

Близько чотирьох років служили обидва машпіа; вони проводили фарбрейнгени разом і допомагали новим, хто наближався, на початку їхнього шляху. Через чотири роки рав Габер поїхав до Румунії у шліхут Ребе, і відтоді рав Шалом-Бер Бутман служив машпіа хабадської громади Тель-Авіва. Крім того, рав Бутман служив бааль коре в синагозі.

Габаї синагоги

Синагога завжди вирізнялася порядком і чистотою, гідним частуванням на кідушах і фарбрейнгенах та впорядкованими викликами до Тори, і все це завдяки габаям, серед яких:

Відомі молільники

Синагога — притягальний магніт для людей з усіх кіл і стилів, які приходили спеціально, щоб насолодитися особливою атмосферою синагоги, нижче наводиться список постійних молільників або гостей, які становили або становлять частину особливої мозаїки синагоги.

Наведений нижче список не включає рабинів, машпіїм, габаїв тощо. (Які вказані в сусідніх списках).

Синагога сьогодні

Вулиця Явне

В останні роки власники будівлі оголосили, що хочуть відремонтувати все місце, а тим часом молільники перейшли до синагоги на вулиці Явне, і коли будівництво закінчиться, синагога повернеться на своє місце в просторішому вигляді. Будівлю, в якій містилася ностальгічна хабадська синагога на «Нахалат Біньямін» у Тель-Авіві і яка вписала славний розділ в історію Хабаду, було знесено вщент у 5779 році (2018/2019) за рішенням власників будівлі, щоб збудувати нову, більшу будівлю.

Коли на цьому місці буде збудовано нову будівлю, в ній буде виділено місце для синагоги.

Члени громади на чолі з равом Шломо Гальперном перейшли молитися до іншої синагоги на сусідній вулиці Явне.

Див. також

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ У той період великі хабадські громади були в Єрусалимі, Тель-Авіві, а в пізніші роки і в Кфар-Хабаді
  2. ^ Статтю засновано на статтях р. Шнеура-Залмана Бергера, особливо на статті в тижневику «Бейт Мошіах», випуск 696.
  3. ^ «Ключові гроші» — назва плати, яку вносять власникові нерухомості, як правило, мешканець, за право орендувати нерухомість на необмежений строк. Той, хто набуває прав на нерухомість за ключові гроші, платить власникові нерухомості ціну, що дорівнює зазвичай 60% вартості права власності на неї, і отримує ключ від нерухомості, звідси й назва угоди, орендна плата за такої угоди зазвичай дуже низька порівняно з прийнятою на ринку, і, як правило, її не можна підвищувати
  4. ^ Вулиця Нахалат-Біньямін відома сьогодні головним чином завдяки пішохідній вулиці в її північній частині, де діє ярмарок мистецтв. Також вона відома завдяки численним крамницям тканин, розташованим по всій її довжині.
  5. ^ Другий поверх пізніше було продано приватним особам.
  6. ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца
  7. ^ Частина наведеного нижче змісту — з За мить до знесення синагоги: рав Бутман згадує
  8. ^ У своїй книжці «Солдат на службі Ребе»
  9. ^ Зі слів рава Хаїма Ашкеназі, рабина синагоги
  10. ^ Менахем Зігельбойм, Палкі хасиди на Нахалат-Біньямін тижневик «Бейт Мошіах», випуск 699
  11. ^ «Евед Аврагам анохі», сторінка 220
  12. ^ «Оцар га-хасидім» Свята Земля — у розділі про Хабад у Тель-Авіві
  13. ^ Приходив на різні фарбрейнгени, такі як 19 кислева, і Сімхат Тора, та інші.

Повідомити про помилку на цій сторінці