Перейти до вмісту

Аврагам Паріз

Матеріал з Хабадпедії
Аврагам Паріз
Один із першопрохідців поширення джерел хасидуту в США
Основна інформація
Дата народження14 адара II 5649 (17 березня 1889)
Місце народженняБобруйськ
Дата смерті22 елула 5728 (15 вересня 1968)
Місце похованняПетах-Тіква
Сім'я
ДітиБарух Паріз
Гіта-Това Гліценштейн
Песя Вольф, Шалом-Бер Париз
Родовід

Рав Аврагам Паріз (14 адара II 5649 (17 березня 1889) – 22 елула 5728 (15 вересня 1968)) — один із першопрохідців поширення джерел хасидуту в США, уповноважений «Мерказ ле-іньоней хінух» і ревізор закладів Хабаду у Святій Землі. Хасид, пов'язаний серцем і душею з нашими Ребе, провідниками поколінь.

Біографія

Народився в Пурим 5649 року (17 березня 1889) у Бобруйську в Білій Русі в родині р. Баруха, сина р. Єгуди-Лейба, і Злати, доньки р. Песаха Паріза[1].

Він мав сильне прагнення до вивчення Тори поблизу Ребе; у 13 років, коли його батьки виїхали до США[2], він сам вирушив до Любавичів і почав навчатися в хедері, а подорослішавши, перейшов навчатися до єшиви, де був одним із «визначних тмімім» єшиви.

У 5674 році (1913/1914) одружився зі своєю дружиною Рівкою-Бейлою, донькою хасида р. Гершона Фейгіна, заможного хасидського торговця хутром із Вітебська; на місяць свят 5675 року (1914/1915) подружжя поїхало до Любавичів — це після початку Першої світової війни в Тіша бе-Ав того самого року.

Після одруження жив у Вітебську на утриманні тестя; дружина допомагала утримувати родину, а він був вільний для служіння Всевишньому і займався прищепленням цінностей хасидуту та його звичаїв мешканцям Вітебська, як увібрав їх у роки навчання в єшиві «Томхей Тмімім» Любавичі.

У 5686 році (1925/1926) переселився до Святої Землі і продовжував підтримувати зв'язок із домом Ребе та хасидами[потрібне уточнення]. Р. Аврагам жив у Петах-Тікві і заробляв на життя цитрусовими плантаціями. Коли він побачив, що справи не приносять достатнього прибутку, його дружина відкрила бакалійну крамницю для продажу молока та яєць, а коли економічне становище погіршилося, він виїхав до США у 5698 році (1937/1938) і прожив там десять років, зупинившись у домі рава Еліягу Сімпсона. У США він багато займався поширенням джерел: у межах своєї посади в бюро з поширення хасидуту розсилав по всьому світу сіхот Ребе Раяца, а також іншими справами. Упродовж кількох років він працював разом із Ребе в одній кімнаті, і відтоді мав особистий і особливий зв'язок із Ребе .

Р. Аврагам був відомий своїм особливим мистецьким талантом: він власноруч збудував модель Храму.

У 5709 році (1948/1949) Ребе Раяц послав його до Святої Землі уповноваженим «Мерказ ле-іньоней хінух» із сувоєм Тори для заснування Кфар-Хабада. Наступного року Ребе Раяц відійшов із життя, і р. Аврагам спонукав хасидів у Країні встановити гіткашрут серцем і душею з Ребе шліта Мелех га-Мошіахом.

Прийняття Ребе проводу

Лист Ребе до р. Аврагама від 9 швата 5711 (16 січня 1951): «Р. Аврагам, м'дарф цурік арапбрейнген дем Реб'н. Азой із цу швер — сей фар мір, сей фар айх. Ун вер гот ганое дерфун?» (=Р. Аврагам, треба «спустити» до нас назад Ребе, теперішнє становище надто тяжке, і для мене, і для вас, і кому з цього користь?)

Р. Аврагам Паріз був першим, хто публічно заговорив про прийняття проводу Ребе; у неділю ввечері, 11 швата 5710 (29 січня 1950), у зв'язку з відходом з життя Ребе Раяца, відбулися збори хасидів Хабаду, які прибули здалеку й з ближніх місць, у хабадській синагозі «Нахалат Біньямін» в Тель-Авіві, і там ішлося про прийняття проводу Ребе. Ще до цих зборів відбулася незапланована попередня зустріч у домі рабина громади рава Еліезера Красіка. У домі були присутні великі й визначні хасиди Тель-Авіва, які всі удостоїлися перебувати під покровом Ребе Рашаба і Ребе Раяца: рав Еліезер Красік, рав Шауль-Дов-Бер Зіслін, рав Александр-Сендер Юдасін, р. Шмерл Гурарі, р. Моше Гурарі і р. Піня Альтгойз. Під час зустрічі сльози лилися, як вода, але все ж почалися розмови про наступний крок, і всі одностайно дійшли рішення: необхідно коронувати «Рамаша» як Ребе.

З цим важливим рішенням усі вирушили до синагоги «Нахалат Біньямін», яка вже була переповнена скорботними хасидами Хабаду. Спершу здійснили обряд «крія» і сиділи на землі близько пів години. Після вечірньої молитви почалися надзвичайні збори за участю рабинів, машпіїм, членів «Агудат хасидей Хабад» і багатьох хасидів Хабаду з Тель-Авіва та околиць. Потрясіння було велике, тяжке почуття наповнювало повітря. Деякі з хасидів знали Рамаша, тобто Ребе, ще з часів, коли жили в Радянському Союзі, а інші зустрічалися з ним, коли в останні роки їздили до Нью-Йорка до Ребе Раяца. Однак у ці хвилини говорити було важко. Раптом р. Аврагам Паріз підвівся з публіки й привселюдно оголосив, що знає Ребе (з тих років, коли перебував у «Бейт хаєйну»), і всі мають установити з ним гіткашрут: ««Панове, я знаю Рамаша. Я працював разом із ним в одній кімнаті близько десяти років, стіл до столу. Я взагалі не працював, увесь час дивився на нього, щоб бачити, що він робить. І я кажу вам, що він приховує себе, він вводить в оману всіх нас, я кажу вам – що він Ребе!».» Цей заклик розійшовся серед анаш, хасидів Хабаду, по всій Країні. Ці збори стали відправною точкою численних і складних дій, ужитих у наступні місяці керівниками «Агудат хасидей Хабад» у Святій Землі, щоб привести всіх хасидів Хабаду у Святій Землі до гіткашруту з Ребе, і 18 елула 5710 (31 серпня 1950) «Агудат хасидей Хабад» на чолі з равом Красіком організувала з'їзд прийняття проводу в єшиві «Томхей Тмімім» Лод[3].

За кілька днів до прийняття проводу Ребе 10 швата 5711 (17 січня 1951) Ребе написав р. Аврагаму Парізу: «Р. Аврагам, м'дарф цурік арапбрейнген дем Реб'н. Азой із цу швер — сей фар мір, сей фар айх, ун вер гот ганое дерфун?» [-Р. Аврагам, треба «спустити» до нас назад Ребе, теперішнє становище — надто тяжке і для мене, і для вас, і кому з цього користь?».

Р. Аврагам Паріз установив гіткашрут із Ребе одразу після відходу з життя Ребе Раяца і був символом і прикладом справжнього мекушара, пов'язаного серцем і душею з Ребе.

У роки після прийняття проводу Ребе призначив його «ревізором» у кількох закладах Хабаду у Святій Землі. З огляду на цю посаду він постійно брав участь у зборах закладів і доповідав Ребе про те, що відбувається у Святій Землі.

Його гіткашрут із провідником покоління як із Мелех га-Мошіахом

Р. Аврагам Паріз (виголошує промову)

Сутнісний зв'язок р. Аврагама був унікальним не лише своєю глибиною, а й змістом. Р. Аврагам ставився до Ребе Раяца, а потім до Ребе як до Мелех га-Мошіаха, що в ті роки було не так поширено. Уже в перші роки проводу р. Аврагам починав кожен лист до Ребе словами: «Його святості Аадмору (=нашому батькові (!), панові, вчителеві й наставникові) Мошіаху, нашому праведникові, шліта»[4] . Так само він говорив про Ребе на кожному хасидському фарбрейнгені, у якому брав участь, і завжди з абсолютною впевненістю, яку неможливо було заперечити.

У сіхі, виголошеній до прийняття проводу, Ребе згадав -як загальновідомий факт, те, що р. Аврагам вважає Ребе Раяца Мелех га-Мошіахом[5].

Р. Аврагам вважав, що так само, як між 10 швата 5710 (28 січня 1950) і 10 швата 5711 (17 січня 1951) Ребе відмовлявся прийняти на себе провід, і лише після того, як усі анаш зі Святої Землі й з усього світу надіслали йому «листи гіткашрут», Ребе погодився взяти на себе тягар проводу, — так стоїть справа і з розкриттям Ребе як Мелех га-Мошіаха. Це має прийти через «ітаруту ді-лтата». Коли народ Ізраїлю загалом і анаш зокрема вимагатимуть від Ребе, щоб він розкрився як Мелех га-Мошіах, це приведе до повного Визволення.

Р. Аврагам також дотримувався думки, що треба пов'язати з Ребе якомога більше євреїв, подбати про те, щоб кожен єврей мав особистий зв'язок із Ребе, щоб писав йому, думав про нього.

Відозви, поширені равом Парізом у 5725 році (1964/1965)

У світлі цих міркувань р. Аврагам вирішив надрукувати відозву тисячами примірників і сповістити в ній світові, що Ребе — Мелех га-Мошіах. Ще до публікації відозви рав Паріз повідомив про це Ребе й отримав відповідь, що лист отримано. Рав Паріз надіслав Ребе лист після друку відозви, доклавши зразок, і написав знову після публікації, але відповіді не отримав. У місяці сіван 5725 року (1964/1965) р. Аврагам поширив відозву тисячами примірників. Він стояв у центрі великих міст і роздавав відозву перехожим. Після публікації відозви хтось поскаржився на це, і 24 сівана Ребе звелів секретаріату терміново надіслати р. Аврагаму телеграму з вимогою негайно припинити поширення відозви: «Ми були приголомшені його листом і просимо негайно припинити поширення листа й відозви, зібрати й надіслати до секретаріату всі, що залишилися, до одного. І просимо негайно підтвердити виконання цієї вказівки. Секретаріат»[6].

Одразу після отримання вказівки він почав швидко збирати всі відозви, що залишилися в нього або в його пунктах роздавання, і надіслав їх до секретаріату Ребе. Відтоді він торкався цієї теми лише на внутрішніх фарбрейнгенах.

Згодом його онук р. Леві Паріз розповідав: «Упродовж десятиліть мене мучило питання: як мій великий дід, той хасид, який нічого в житті не робив, не запитавши про це Ребе, пускається в такий проєкт, не написавши про це Ребе? Адже в його діда була приказка, що навіть про купівлю нових черевиків треба питати Ребе, і що ж сталося тут? І лише нещодавно мені відкрилася відповідь: мій дід усе-таки написав Ребе, за три тижні до того, як вийшов на цей революційний проєкт, і повідомив Ребе про запланований крок. І лише після того, як хасиди написали Ребе, що їм „соромно ходити вулицями Тель-Авіва“, Ребе зупинив публікацію»[7].

На фарбрейнгені Шабату тижневої глави «Бешалах» 5724 року (1963/1964) Ребе згадав у своїй сіхі той факт, що р. Аврагам писав Ребе Раяцу, що той — Мошіах[8].

Напередодні Йом Кіпуру 5728 року (1967/1968) рав Йоханан Гордон побажав Ребе, щоб він розкрився «так, як того хоче Аврагам Паріз», пояснюючи й розповідаючи, що, коли р. Аврагаму надали честь виголосити благословення, той сказав, що згоден за умови, що зможе сказати «(з дозволу) нашого пана, вчителя й наставника, Мелех га-Мошіаха», і Ребе засміявся, почувши це[9]. За іншою версією, Ребе відповів «Амен!»[10].

Відхід з життя

У Тіша бе-Ав 5728 року (1967/1968) р. Аврагам поїхав до Печери Махпела, хоча перед тим відчував слабкість і болі, і просив «пробудити велике милосердя для його святості Адмора Мелех га-Мошіаха шліта», а за себе не просив. Повернувшись із поїздки додому, він упав у повному знесиленні; р. Аврагама перевезли до лікарні «Асаф га-Рофе», півтора місяця він тяжко страждав, але просив не повідомляти Ребе про свій стан, щоб не завдавати Ребе прикрості. І в останні дні він займався «У-фарацта»: у статті в його пам'ять, написаній після його відходу з життя в газеті «Шеарім», автор розповідає: «Хворий, що лежав поруч із ним в „Асаф га-Рофе“, розповів мені, як той наклав із ним тфілін; цей хворий, який служить сержантом у поліції Бейт-Дагана, був вражений такою духовною силою». В останні дні він сказав своїй доньці Песі (мир праху її) Вольф, що шкодує, що, мабуть, не удостоїться побачити відбудову Храму, після того як удостоївся, дякувати Всевишньому, побачити Мошіаха[11]. У п'ятницю, напередодні Шабату Сліхот, 20 елула, його стан погіршився, і він знепритомнів. Звістку про його стан було надіслано телеграмою до США, щоб повідомити Ребе. Крім того, посеред фарбрейнгену рав-хасид Шмуель Левітін підійшов до Ребе й попросив благословення для р. Аврагама, однак Ребе не відреагував на його прохання. Під час фарбрейнгену в Нью-Йорку у Святій Землі вже закінчився Шабат, і тієї самої години він повернув душу своєму Творцеві.

Помер на виході Шабату Сліхот[12], у ніч на 22 елула 5728 (15 вересня 1968), похований на кладовищі «Сгула» в Петах-Тікві.

Родина

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Аврагам Паріз
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Родовідне дерево родини Лерер
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Ефраїм Вольф
 
Песя Вольф
 
Рахель Левін
 
?
 
Това
 
Ханох Гліценштейн
 
Барух Паріз
 
Хая Лерер
 
Ефраїм-Цві Лерер
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Родовідне дерево Вольф
 
 
 
 
Шнеур-Залман Левін
 
Агарон Паріз
 
 
 
 
 
 
Леві Паріз
 
 
 
Йосеф-Іцхак Паріз
 
Матія Гартман, (Родовідне дерево родини Гартман)
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
Родовід Левінів
 
 
 
 
Натан-Нета Паріз


Додаткова література

Обкладинка книги «Ехад гая Аврагам»

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Див. картку, яку він заповнив для «Сефер га-хасидім».
  2. ^ Його батько помер у Массачусетсі у віці 58 років 27 кислева 5681 (8 грудня 1920), а мати Злата (Лоті) померла у віці 72 років 25 тішрея 5696 (22 жовтня 1935).
  3. ^ «Ехад гая Аврагам». «Евед Аврагам анохі» 221-224
  4. ^ Уперше розкрито: «Єхі мелех га-Мошіах» у 5722 році (1961/1962)
  5. ^ Див. примітку 4 у «Сіхот кодеш» до прийняття проводу, с. 128.
  6. ^ Рав Моше Слонім, у своїй статті «Розділи історії» (надрукованій у книзі «Ве-гу їгалейну», с. 114). «Ехад гая Аврагам», с. 98. Рав Паріз написав потім р. Ісраелю Гордону, що «головне — дія, а якщо потім нам скажуть припинити, треба негайно припинити» (лист надруковано в «Кфар-Хабад», випуск 560).
  7. ^ Ці слова було сказано на «Шабаті, цілком присвяченому Мошіаху», 5771 рік
  8. ^ Цю частину сіхи надруковано в другому збірнику «Цадик ла-мелех», с. 68
  9. ^ Щоденник секретаря рава Єгуди-Лейба Гронера
  10. ^ «Хасидські історії», Ісраель Ельфенбейн, видавництво тижневика «Кфар-Хабад».
  11. ^ Можливо, можна сказати, що він мав на увазі, що удостоївся побачити обличчя Ребе.
  12. ^ Хасиди пов'язували це з виразом на початку тексту сліхот виходу Шабату: «Зник благочестивий із землі».
Аврагам Паріз згадується ще в 92 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 1457734700

Повідомити про помилку на цій сторінці