Різанина в ремісничій школі

Убивство «Яд га-Хаміша» сталося в ніч на четвер, напередодні 1 іяра 5716 року (11 квітня 1956): близько восьмої вечора бойовики-«федаїни» напали на зал навчання і молитви ремісничої школи в Кфар-Хабаді. У жорстокій різанині було вбито вихователя і п'ятьох учнів. На їхню пам'ять було засновано друкарню, названу на їхню честь: «Яд га-Хаміша».
Убивство в гаю
Цій події передувало інше вбивство. У четвер, 28 кислева 5715 року (23 грудня 1954), один з учнів єшиви «Томхей Тмімім» у Лоді, Ісраель-Ар'є Добрускін, вирушив до Кфар-Хабада, де служив «духовним машпіа» в ремісничій школі. Коли він ішов пішки від головного шосе — дорогою з Тель-Авіва — у бік селища, на нього напали арабські бойовики, затягли його до сусіднього етрогового гаю, прив'язали там до дерева і застрелили. Лише через три дні, в неділю, 1 тевета, було виявлено тіло.
Убивство в сільськогосподарській школі

Через півтора року після вбивства Ісраеля Добрускіна бойовики прийшли знову і вчинили теракт зі стріляниною. Близько восьмої вечора в залі синагоги сільськогосподарської школи, розташованої біля в'їзду до селища, близько п'ятдесяти учнів та їхніх вихователів стояли посеред молитви «Шмоне есре» Маарів. Шаліахом ціббур був вихователь р. Меїр Фрідман, мешканець селища.
Раптом згасло світло, і троє бойовиків увійшли через головний вхід і відкрили вогонь по тих, хто молився. Учні почали тікати через вікна. Учень Ашер Кадош, хай живе він, із Кфар-Хабада стояв біля вікна і «викидав» учнів назовні за допомогою директора закладу рава Єшаягу Гопіна. За кілька секунд бойовики зникли в нічній темряві через один із гаїв навколо селища.
Пізніше з'ясувалося, що на місце прибули троє бойовиків. Один чекав у машині, другий викрутив «запобіжники» з електричного щитка, а третій стояв біля входу до синагоги і дав кілька черг, після чого двоє швидко сіли в машину і зникли.
Коли світло знову ввімкнулося, виявилося, що вихователь Сімха Зільберштром і четверо учнів: Нісім Асіс, Моше Перец, Шломо Мізрахі та Альберт Адрі, — які молилися навпроти дверей, були вбиті пострілами і лежать у калюжах крові, а п'ятеро інших учнів поранені.
Згідно з іншою версією, зі слів уцілілого Моше Шапіро:
Бойовики увійшли і почали стріляти, коли міньян був посеред молитви «Шмоне есре», і відкрили вогонь. Учень Моше Шапіро, який побачив це і стояв біля електричного щитка, одразу викрутив запобіжники і вимкнув світло, і бойовики втекли, і так вдалося запобігти ще більшому лиху[1].
Лише через годину прибули сили безпеки та медики. Поранених доставили до найближчого медичного центру «Цріфін».
У похороні вихователя та учнів узяла участь величезна кількість людей. Зільберштрома, Асіса і Мізрахі поховали на Гар-га-Менухот. Двох інших поховали в Акко і в Тірат-Кармелі.
Невдовзі помер ще один учень, Амос Озен, який теж стояв навпроти дверей під час нападу і був дуже тяжко поранений. Амоса поховали в Тель-Авіві.
Хасиди Хабаду, і особливо мешканці селища, пережили тоді дуже тяжку кризу.


Через три дні після вбивства Кфар-Хабад відвідали (окремо) головні рабини Ізраїлю рав Іцхак-Айзік Герцог і рав Іцхак Нісім, щоб підтримати й підбадьорити мешканців.
Ставлення Ребе до події
Основна стаття – Посланці до Святої Землі (5716)

Великий страх охопив мешканців Кфар-Хабада, а також учнів єшиви в Лоді, однак Ребе звелів не залишати ні будівлі єшиви в Лоді, ні Кфар-Хабада, і так і було зроблено. Єдине, що підтримувало людей, — це недвозначні вказівки і благословення Ребе: ніхто не повинен рушати з місця. Ребе не залишив місця для сумнівів: «не тікати з поля бою», «розширити селище та його установи», бо «в місці, де відкрилася міра суду, — тепер відкриється міра милосердя».
Перший лист Ребе у зв'язку з подією було написано через кілька днів після різанини, 4 іяра[2]. І протягом багатьох тижнів мешканці Кфар-Хабада отримували від Ребе листи підбадьорення і настанови, і саме вони підбадьорили й загартували дух мешканців селища і привели до перелому, ставши відправною точкою в розвитку селища та його установ. Ці листи надруковано в томі «Ігрот кодеш» Ребе, частина 13.
У ті дні було висунуто пропозицію оголосити піст на кілька годин у четвер, коли завершиться «шива» за першими жертвами підлого вбивства. У неділю, 4 іяра, Ребе надіслав телеграму раву Шнеуру-Залману Гареліку, рабину Кфар-Хабада, із вказівками щодо посту на кілька годин:
«Піст у четвер — до пообідньої години, для дорослих здорових. І правильно, щоб так само вчинили й дорослі здорові в усіх навчальних закладах і єшивах Хабаду в Святій Землі, хай буде вона відбудована й утверджена незабаром, у наші дні, амінь».
Далі в телеграмі йдуть слова підбадьорення: «І Всевишній, благословенний Він, хай береже їх, кожного і кожну, за словами нашого Ребе, Алтер Ребе, мірою милосердя, яка більша за міру доброти, — доля без меж». («Ігрот кодеш», частина 13, с. 10).
Через три дні Ребе надіслав ще дві телеграми. Першу було адресовано: «кожному і кожній з анаш, мешканцям Кфар-Хабада, установам, що містяться там, і особливо ремісничій і сільськогосподарській школам, учням, учителям, директорам, громадським діячам і батькам». («Ігрот кодеш», частина 13, с. 30).
У цій телеграмі Ребе закликає розширювати установи і долати перешкоди.
Другу телеграму було адресовано «Єшива, Лод», і в ній Ребе звелить енергійно розпочати будівництво нової будівлі єшиви і водночас улаштувати так, щоб учні єшиви в Лоді й надалі ночували в «Пардесі (Лод)», але під охороною. («Ігрот кодеш», частина 13, с. 31).
З приводу перенесення єшиви з Лода Ребе надіслав листи керівникам «Агудат хасидей Хабад» у Святій Землі, серед них раву Еліезеру Красіку. В одному з них він писав:
«...Якщо в кожному місці не дрімає і не спить Сторож кожного і кожної з Ізраїлю, то тим паче в Кфар-Хабаді, заснованому моїм тестем, Ребе, главою Ізраїлю, який керує ним і нині. І те саме стосується єшиви «Томхей Тмімім» у Лоді... І ось, не в моїх правилах лякати, Б-же борони. Але найбільш оберігане нині місце в Святій Землі, хай буде вона відбудована й утверджена, — це Кфар-Хабад. І він має право оголосити цю мою ясну думку всім, кому вважатиме за потрібне. І анаш також». («Ігрот кодеш», частина 13, с. 31–34).
У відповідь на різанину Ребе попросив керівників Кфар-Хабада і громадських діячів розширити Кфар-Хабад і продовжувати його розвиток і будівництво.
І справді, по закінченні тридцяти днів після вбивства відбулися жалобні збори, поєднані із закладанням наріжного каменя друкарського корпусу, названого «Яд га-Хаміша», на пам'ять про п'ятьох убитих учнів і вихователя[3]. Щоб зібрати кошти на будівництво, було створено громадський комітет, до якого ввійшли видатні рабини та відомі громадські діячі.
Р. Ашер і р. Меїр Кадош, учні ремісничої школи в ті дні, зазначають, що слова Ребе дуже підбадьорили учнів і батьків, і зрештою переважна більшість учнів вирішила залишитися навчатися в Кфар-Хабаді.
Другого дня свята Шавуот Ребе вперше висловився на публічному фарбрейнгені про тих, хто пояснює, чому сталося вбивство:
«Не треба піддаватися жодним випробуванням, великим чи малим, і особливо останньому випробуванню. Є такі, хто хоче пояснити це за принципом «Через наближених до Мене освячуся», але насправді це не пояснення, і як написано там само: «І замовк Агарон». Розуміння «Через наближених до Мене освячуся» — цього теж не знають, а пояснювати одну незрозумілу справу через іншу незрозумілу справу — це марна втіха. І замовк Агарон.
«Безумовно, заборонено сумніватися в мірах Святого, благословенний Він, але це не означає, що сама справа зрозуміла розумом. Поки що я не знайшов цьому пояснення, але безсумнівно, що з цього буде подвійна користь».
На фарбрейнгені Ребе попросив, щоб кожен із хасидів, які перебувають за кордоном, брав участь у підтримці Кфар-Хабада своєю душею, своїм тілом і своїми статками — через додавання у вивченні хасидуту і поведінці шляхами хасидизму, а також брав участь своїми коштами в прямому сенсі.
Невдовзі після цього Ребе послав групу особливих шлухім до Ерец-Ісраель, завданням яких було зміцнити Кфар-Хабад і єшиву «Томхей Тмімім» у Лоді та загалом — підняти занепалий дух хасидів Хабаду в Святій Землі.
Також було засновано школу друкарської справи, названу на їхню честь «Яд га-Хаміша».
Додаткова література
- Менахем-Мендл Адлер, «Ігрот кодеш» і вказівки секретаріату Ребе — Місія втіхи і зміцнення, тижневик
1422
- Йосеф Лаві, Сорок років різанині в Кфар-Хабаді, тижневик «Кфар-Хабад», випуск 710, сторінка 16 (5756)

Зовнішні посилання
- Але що більше виснажували його, то більше він розмножувався і то більше розростався, сіхот і листи у зв'язку з трагедією в Кфар-Хабаді — іяр 5716 (квітень–травень 1956)
- Докладний огляд, зокрема інтерв'ю про вбивство

- Серія текстових та аудіоінтерв'ю про вбивство

- Преса про вбивство в Кфар-Хабаді
- «Різанина «Яд га-Хаміша»» — від р. Ашера Кадоша

- Роки потому: ті, хто вижив у теракті, згадують
(посилання не активне, 12 адара II 5784 (22 березня 2024)) - Рав Моше Мариновський, Перед очима вбивці на сайті
, опубліковано 1 іяра 5777 (27 квітня 2017).
- Нові подробиці про різанину в ремісничій школі: «Це я вимкнув світло»

- «З останніх сил я тягнув поранених»: рав Ашер Кадош згадує

- Будівництво і втіха в Кфар-Хабаді після різанини в ремісничій школі

- Що саме сталося тієї страшної ночі в Кфар-Хабаді?

- 70 років: різанина в Кфар-Хабаді та переворот, здійснений Ребе
(англійською)
| Терористичні напади в хабадському контексті |
|---|
Примітки
- ^ Згідно зі свідченням Моше Шапіро.
.
- ^ Одній людині, відповідь якій, вочевидь, затрималася в ті дні, Ребе пояснив причину, з якої не написав раніше, — це кал ва-хомер з Агарона-когена, про якого сказано (глава «Шміні» 10:3) після смерті двох його синів, Надава і Авігу: «І замовк Агарон». Але Ребе підкреслив, що це не пояснення того, що сталося, на зразок того, що написано (там само) про синів Агарона: «Через наближених до Мене освячуся», а лише гзера шава. Однак наслідок того, що сталося, ясний: має бути «то більше він розмножувався і то більше розростався». Як в основному тексті. («Ігрот кодеш», т. 13, с. 205 і с. 340)
- ^ Хоча було вбито шістьох людей, спочатку закралася технічна помилка і нарахували лише п'ятьох; так вийшло, що в планах вирішили назвати новий друкарський корпус «Яд га-Хаміша»; Ребе у своїх листах узагалі не згадував назви, яку дали мешканці селища. (Згідно зі свідченням р. Шломо Майданчика, опублікованим у дослідженні р. Шмуеля Крауса на цю тему в тижневику «Бейт Мошіах»).