Перейти до вмісту

«Ейн Яаков»

Матеріал з Хабадпедії
Зображення титульного аркуша «Ейн Яаков», віленське видання

«Ейн Яаков» — це праця, що збирає більшість агадот, які є у Вавилонському Талмуді та в Єрусалимському Талмуді. Укладена рабі Яаковом бен Хавівом, який устиг написати лише дві частини книги — на розділ Зраїм і розділ Моед — і помер посеред своєї роботи. Книгу завершив його син, рабі Леві бен Хавів, Ралбах.

Книга здобула дуже широке поширення в усіх громадах Ізраїлю, і в багатьох місцях за нею були встановлені уроки — завдяки агадот, що містяться в ній, які легкі для вивчення також і для простих євреїв. Наші Ребе, провідники поколінь, дуже заохочували вивчення цієї книги.

Структура праці

Автор упорядкував свою працю за порядком трактатів Талмуду, збираючи до своєї праці всі агадот, які є в Талмуді, і пропускаючи всі галахічні теми, що в ньому обговорювалися. У своїй праці автор навів мову Гемари та коментарі рішонім, які були перед ним, як-от: Раші, бааль га-Тосафот, рабейну Нісім, Рашба і Рітва. Поряд із ними автор додав також і свій власний коментар, який називається коментар «Га-Котев».

У пізніших виданнях до «Ейн Яакова» було додано також коментар Магарші — «Хідушей агадот», а також покажчики, відсилання й посилання на джерела в Танаху та в словах мудреців.

Видання книги

Книгу вперше надрукували після відходу з життя автора, у Салоніках, у друкарні дона Єгуди Гдальї, у 5276 році. А потім у Венеції в 5306 році. Унаслідок полеміки навколо Талмуду, що відбувалася в Італії близько 5316 року, інквізиція Венеції оголосила «Ейн Яаков» книгою, у якій є єретичні слова, і книгу було засуджено до спалення разом із примірниками Вавилонського та Єрусалимського Талмуду. Через десять років, у 5326 році, знову дозволили випустити книгу у світ, однак її назву було змінено на «Ейн Ісраель». Під цією назвою праця й далі виходила друком у кількох виданнях. Одне з цих видань — видання, що вийшло у світ у двох томах у Кракові в друкарні Іцхака, сина Агарона, з Простейова, між 5347 (1586/1587) і 5351 роками (1590/1591). Це видання фактично зробило творіння рабі Яакова бен Хавіва доступним для кола знавців, які жили в ашкеназько-польському просторі.

Протягом років праця виходила у світ у десятках видань, що здобули широке поширення як серед учнів єшив і знавців, так і серед «амха». У багатьох громадах засновували «товариство „Ейн Яаков“» — тих, хто вивчає цю книгу щоденним вивченням прилюдно.

Переклади

Працю «Ейн Яаков» переклав мовою їдиш Йосеф-Меїр Явец, і її надрукувало видавництво «Бейт місхар сфарим Єрушалаїм» у Нью-Йорку. Перший переклад англійською зробив рав Шмуель-Цві Глік, і його надруковано в 5676 році (1915/1916) у США. А згодом — і іншими мовами.

Вплив

«Ейн Яаков» вплинув на посилення занять агадот Талмуду. Можливо, унаслідок укладення цієї книги з'явилися ще книги, зосереджені на тлумаченні агадот Талмуду, як праця «Драш Моше» рабі Моше з Пізенца, що вийшла у світ приблизно в 5349 році (1588/1589), і праця рабі Шмуеля Ейдельса (Магарші) «Хідушей агадот» (Люблін, 5388).

Ставлення наших Ребе, провідників поколінь

Наші Ребе, провідники поколінь, дуже заохочували вивчення «Ейн Яакова». Починаючи з Алтер Ребе, який вказав багатьом: «Між мінхою і маарівом, в усі будні дні, вивчати вдесятьох внутрішню частину Тори, тобто агаду, що в книзі ЕЯ [= „Ейн Яаков“], бо більшість таємниць Тори прихована в ній[1]». І так само вказував Мітлер Ребе: «І нехай також встановлять особливий час .. окрім установлених уроків, для вивчення Танаху та мідрашів наших мудреців, благословенна їхня пам'ять, як-от „Ейн Яаков“[2]». Ребе Раяц казав, що його батько, Ребе Рашаб, розповідав йому, що «у хасидів давніх часів був установлений обов'язок у їхньому навчанні .. що на додачу до уроків з Мішни, сторінки Гемари і „Танії“ вони також вивчали уривок в „Ейн Яакові“»[3].

Ребе висловився про вивчення «Ейн Яакова»: «найвозвишеніше вивчення»[4], і звеличував перевагу «Ейн Яакова», який вивчає багато людей, і особливо люди прості, чия простота пов'язана з простотою Сутності, Нескінченного[5], і приватно заохочував хасидів, які займалися проведенням постійного уроку з «Ейн Яакова»[6].

Вивчення жінками

Коли Ребе говорив про вивчення Тори жінками, він закликав додати в уроках Тори — «як у законах, які їм необхідні, так і в інших питаннях Тори, і починаючи з тих питань, вивчення яких легше, як-от вивчення „Ейн Яаков“ — агадот у Торі, які притягують серце людини»[7].

Текст у цій праці

Текст Талмуду, що наводиться в «Ейн Яакові», іноді відрізняється від тексту в поширених виданнях Талмуду; є висловлювання мудреців, які трапляються лише в тексті Талмуду в «Ейн Яакові». У книзі «Дікдукей софрім» систематично вказано ці відмінності. Також і в тексті коментаря Раші й Тосафот, що міститься в цій книзі, є іноді відмінності від тексту коментаря Раші й Тосафот, надрукованого в Талмуді.

У сіхот Ребе ми знаходимо цитати з висловлювань мудреців, які не завжди містяться в Шасі, що перед нами, а у версії «Ейн Яакова»[8], а також обговорення та звернення до версій «Ейн Яакова»[9].

У багатьох сіхот зазначено: «Див. докладно в коментаторів (Шасу і) „Ейн Яакова“».

Ребе встановив, що в питанні агадти слід віддати перевагу версії «Ейн Яакова», а в галахічному питанні слід віддати перевагу версії Гемари[10].

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ «Ігерет га-кодеш», розділ 23.
  2. ^ Передмова до «Шулхан арух» Алтер Ребе
  3. ^ «Сефер га-сіхот» 5704, сторінка 101. А також (там само, сторінка 98) — що як вступ до вивчення «Танії» слід установити постійне вивчення «Ейн Яакова» щодня.
  4. ^ «Ігрот кодеш», том 23, сторінка 257.
  5. ^ Сіха 21 адара 5748 (10 березня 1988) — виголошена під час завершення тридцяти днів після відходу з життя праведної ребецн (хай перебуває душа її в раю), хай захистить нас її заслуга («Сефер га-сіхот» 5748, том 1, сторінка 307): «Вивчення „Ейн Яакова“ простими людьми, які не належать до вивчення „Даф йомі“, щоденної галахи тощо...», а в примітці 17: «...що простота Сутності розкривається в простоті простої людини».
  6. ^ Див., наприклад, лист р. Йоханану Гордону (і лист після нього) у додатку до кунтресу «Ваад ганахот бе-лашон га-кодеш», тижнева глава «Мішпатім» 5784.
  7. ^ Шабат тижневої глави «Емор» 5750 (пункт 7, «Сефер га-сіхот» 5750, том 2, сторінка 459)
  8. ^ Приклади:
    1. Брахот, 5, початок сторони а: [завжди нехай збуджує людина добре начало проти лихого начала] нехай нагадає йому про день смерті.
    2. Брахот, 10, кінець сторони а: що тобі до прихованого Милосердного.
    3. Шабат, 105а: Я Сам написав і дав.
    4. Бава батра, 16а: спускається і зводить, підіймається і звинувачує.
    5. Сота, 63а: злодій при вході в підкоп взиває до Милосердного.
  9. ^ У гадраним на трактати Тааніт і Макот («Гадраним аль га-Шас», том 1, сторінка 132 і далі; том 2, сторінка 338 і далі) та в багатьох інших сіхот (див., наприклад, «Лікутей сіхот», том 30, сторінка 223, примітка 3, та інші).
  10. ^ «Лікутей сіхот», том 24, сторінка 57, примітка 12; (джерело цих слів у розширеному вигляді — «Гітваадуйот» 5743, том 4, сторінка 1866): «І розумно сказати, що в питанні агадти слід віддати перевагу версії „Ейн Яакова“. Бо на додачу до тих, хто належить до вивчення всієї Гемари, додалися також ті, хто вивчає агаду, а оскільки більшість тих, хто вивчає агаду, вивчають її за „Ейн Яаковом“ (за звичаєм Ізраїлю), тексти в ньому вивіреніші — подібно до того, що написав Рашба (респонси, що приписуються Рамбану, розділ 96) щодо численних спотворень у текстах Єрусалимського Талмуду через „малу увагу тих, хто його вивчає“». Але в книзі «Гадраним аль га-Рамбам ве-Шас» (сторінка 7, примітка 31) сказано: «І згідно з відомим, що мідраш і Гемара — закон за Гемарою (див. „Талмудична енциклопедія“, стаття „галаха“, пункт 5, і зазначене там), слід сказати так само і щодо „Ейн Яакова“ (агади в Торі) та Гемари, що слід вирішувати за версією Гемари, — що хоровод для праведників буде для душ у тілах...» І джерело його — у сіхі 20 менахем-ава 5721 (2 серпня 1961) («Торат Менахем», том 31, сторінка 176)

Повідомити про помилку на цій сторінці