Перейти до вмісту

Шломо Матусов

Матеріал з Хабадпедії
Шломо Матусов
Шаліах Ребе
Основна інформація
Дата народження5677
Місце народженняВітебськ
Дата смертіРош ходеш кислев 5768 (листопад–грудень 2007)
КраїнаМарокко, Франція
Місце проживанняВітебськ, Самарканд, Покінг, Касабланка, Краун-Гайтс, та інші
Місце діяльностіСамарканд, Покінг, Марсель, Касабланка, Марокко
Рід діяльностішаліах, керівник установ Хабаду
Освіта«Томхей Тмімім» у Вітебську, у Могильові, у Кутаїсі, у Малахівці, у Самарканді, у Покінгу, у Брюнуа
Посададиректор установ мережі «Огалей Йосеф-Іцхак» у Марокко, заступник директора єшив «Томхей Тмімім» у Самарканді та Покінгу, магід шіур єшиви «Томхей Тмімім» у Брюнуа
УчителіНісан Неменов
Сім'я
БатькоІцхак-Айзик Матусов
МатиБейла Матусова
ДружинаПеся Матусова, дочка Єгуда-Лейб Красик
ДітиЙосеф-Іцхак Матусов, Єгуда-Лейб Матусов, Еліягу Матусов, Йона Матусов, Реувен Матусов, Шмар'ягу Матусов, Менахем-Мендл Матусов, Ейдла, та інші
Родовід

Рав Шломо Матусов (5677 — Рош ходеш кислев 5768 (листопад–грудень 2007)) був шаліахом Ребе і директором закладів Хабаду в Марокко. У юності служив заступником директора єшив «Томхей Тмімім» у Самарканді та Покінгу. Був першим шаліахом, посланим безпосередньо Ребе. Діяв за шліхутом «Мерказ ле-іньоней хінух» у Марселі, Франція, а потім був посланий Ребе до Касабланки в Марокко, де діяв близько п'ятдесяти років. Створив хабадські заклади приблизно в сімдесяти містах і селах по всьому Марокко[1].

Біографія

Рав Матусов у Ребе

Народився у Вітебську на Білій Русі, у Йом Кіпур 5677 року (7 жовтня 1916), у рава Іцхака-Айзіка (народився у Велижі, 5 нісана 5635 року (10 квітня 1875) у р. Моше та Елки) і в Бейли, уродженої Карацкін.

У юності, у роки з 5687 по 5710, навчався в єшивах «Томхей Тмімім» у Вітебську, Могильові, Кутаїсі, Малахівці, Самарканді, Покінгу та Брюнуа.

У 5693 році (1932/1933) був заарештований у Кутаїсі за спробу виїхати з Радянської Росії. У 5695 році (1934/1935) був заарештований у Москві за належність до любавицького хасидизму і засланий до Казахстану. До 5704 року (1943/1944) перебував в ув'язненні та засланні й зумів утекти, а щоб переховуватися, дістав польські документи.

Перебував у Ташкенті і переїхав до Самарканда, де був правою рукою рава Нісана Неменова в керівництві «Томхей Тмімім» Самарканд.

За допомогою польських документів у 5706 році (1945/1946) виїхав з Росії в межах «Великої втечі» через Львів[2].

Одружився зі своєю дружиною пані Песею[3], дочкою машпіа рава Єгуди-Лейба Красика.

У 5711 році (1950/1951) був посланий Ребе до Марокко і керував там закладами мережі «Огалей Йосеф-Іцхак» до 5751 року (1990/1991). В останні роки життя через хворобу переїхав до Краун-Гайтс.

І після 3 тамуза 5754 року (12 червня 1994) він щосили продовжував поширювати звістку про Визволення Ребе Мелех га-Мошіаха і навіть брав участь у з'їзді для зустрічі Мошіаха, що відбувався в Лінкольн-центрі.

Помер у Рош ходеш кислева 5768 року (листопад–грудень 2007), під час з'їзду шлухім, і всі шлухім брали участь у його похороні.

Навчання в підпіллі

Рав Шломо Матусов народився в Йом Кіпур 5677 року (7 жовтня 1916) у Вітебську в Білорусі у своїх батьків р. Іцхака-Айзіка і Бейли Матусових, обоє хасиди Хабаду протягом кількох поколінь[4].

Навчався в «хедері» та в приватних меламедів. У 10 років відкрилася єшива «Томхей Тмімім» у його місті – Вітебську, і відтоді він навчався в ній протягом двох років. З Вітебська перейшов навчатися до єшиви «Томхей Тмімім» у Могильові, а про страждання тих днів натяками написав своїм братам, які були у Святій Землі. А в той самий період Ребе Раяц перебував у Святій Землі під час свого відомого візиту. Брати Матусови увійшли на «єхідут» і показали листівку, і Ребе Раяц попросив, щоб вони залишили її в нього. У наступні роки навчався в інших єшивах «Томхей Тмімім», і серед них у Кутаїсі[5].

Арешти і спроби виїзду

Під час його навчання в єшиві «Томхей Тмімім» у Кутаїсі зорганізувалася група, яка хотіла таємно перейти кордон з Грузії до Туреччини й так вибратися з Радянської Росії, де хасиди страждали від переслідувань комуністів, і тамім Шломо Матусов приєднався до цієї групи, однак спроба провалилася, і членів групи та ще кількох хасидів Хабаду було заарештовано, причому рав Матусов був наймолодшим заарештованим – у віці 16 років. Після трьох місяців допитів молодих заарештованих, і серед них рава Матусова, було звільнено, а літніх хасидів було заслано[6].

Після звільнення переїхав до Малахівки під Москвою, де жила група хасидів Хабаду, і серед них рав Нісан Неменов, і тамім Шломо Матусов навчався в нього хасидуту і брав участь у його фарбрейнгенах, і відтоді вони були у зв'язку понад півстоліття поспіль[7].

Прагненням молодого таміма було вибратися з Радянської Росії, щоб жити єврейсько-хасидським життям, без страху й переслідувань. У цей період йому вдалося отримати сертифікат (дозвіл на в'їзд до Святої Землі), який дістали його брати з єшиви рава Аврагама-Іцхака га-Когена Кука, і вони також переслали йому квиток на пароплав. Але радянська влада не дозволила йому виїхати, і на всі його прохання відповіла відмовою[8].

Рав Матусов у юності

Улітку 5695 року (1934/1935) був заарештований удруге, під час хвилі арештів у Москві та області, тоді заарештували сімох, і серед них шістьох хасидів Хабаду і таміма Шломо Матусова, якого довго допитували, але він зумів не дати інформації про інших. Після півтора місяця ув'язнення був звинувачений у належності до організації Дризіна, тобто рава Аврагама Дризіна, директора єшив «Томхей Тмімім» у Радянському Союзі. І був засуджений до трьох років заслання[9]. Шломо було заслано до Казахстану, а в період заслання його знову судили і засудили до десяти років заслання та заслали разом із равом Еліезером Нанесом до трудового табору «Волга-Лаг», де він не порушував Шабату, що було пов'язано із самопожертвою. У наступні роки його переводили з табору до табору, а в період Другої світової війни його послали працювати для армії у вугільних шахтах, однак через кілька днів, коли наблизився Шабат і він зрозумів, що у вугільних шахтах буде важко дотримуватися Шабату, утік до іншого містечка, дістав фальшивий польський паспорт на ім'я «Давид Бірнбойм», а потім поїхав до Ташкента, де приєднався до численних хасидів, що прибули туди під час війни[10].

Заступник директора єшив «Томхей Тмімім»

У Самарканді

У Ташкенті деякий час гостював у рава Бенціона Шемтова і навчав його дітей. Через деякий час переїхав жити до рава Шмуеля Пруса. У 5704 році (1943/1944) рав Нісан Неменов готувався переїхати з Ташкента, де жив, до Самарканда, щоб керувати єшивою «Томхей Тмімім» Самарканд, і це на прохання керівників у Самарканді. І перш ніж переїхати до Самарканда, взяв із собою таміма Шломо Матусова, щоб той був йому на допомогу, але юнак поставив умову, що зможе пів дня навчатися і пів дня працювати заступником рава Неменова, і так і сталося на ділі — рав Матусов служив заступником директора єшиви «Томхей Тмімім» у Самарканді, яка через війну стала центральною єшивою «Томхей Тмімім» у Радянському Союзі, і, як було домовлено в той період, навчався з кількома тмімім, і серед них з равом Гілелем Певзнером і равом Нісаном Пінсоном, і відтоді був з ними в близькій дружбі протягом десятків років[11].

Посилки від Ребе доПокінга

Після війни виїхав з Радянського Союзу через місто Львів з документами польського громадянина на ім'я «Давид Бірнбойм», і це ще до того, як почався виїзд із Росії хасидів Хабаду, і прибув до табору переміщених осіб у Покінгу, де служив заступником директора єшиви «Томхей Тмімім», при тому що директором був рав Нісан Неменов.

У період Покінга Ребе надсилав через рава Матусова книги й предмети святості хасидам і тмімім у таборах переміщених осіб, і так почався зв'язок рава Матусова з Ребе за допомогою листів[12].

У наступні роки прибув до Франції, навчався в єшиві «Томхей Тмімім» Брюнуа, а в наступний період служив магід шіуром в єшиві[13].

Архів Матусова, справа про виїзд із Росії (col)

Рав Шломо Матусов на своїй посаді заступника директора єшиви «Томхей Тмімім» у Покінгу зберігав документи й фотографії, що документують період виїзду з Росії і головним чином хабадське життя в Покінгу.

В архіві є зошит, у якому було записано подорожній щоденник хасидів Хабаду в таборі переміщених осіб Покінг, і в ньому рав Матусов заносив на папір кожне пересування в Покінгу з того періоду, коли почали виїжджати до Франції, і впродовж понад року. У щоденнику задокументовано багато тем, як-от:

  • Хасиди, що прибули до Покінга
  • Хасиди, що виїхали з Покінга в інші місця
  • Бюджети «Джойнту»
  • Пожертви
  • Листи, надіслані Ребе Раяцові, послання від Ребе Раяца
  • Листи, надіслані Ребе
  • Маанот Ребе
  • Посилки книжок і предметів релігійного вжитку, що надійшли від Ребе як директора «Мерказ ле-іньоней хінух».

Імовірно, цей зошит призначався переважно для поточного звіту Ребе Раяцу та його зятеві, Ребе, про кожну деталь під час облаштування хасидів після їхнього виїзду з Росії. Розшифровку і фотографії подорожнього щоденника опубліковано в книзі «Виїзд із Росії», у якій задокументовано життя хасидів у період виїзду з Росії та таборів переміщених осіб. У книзі опубліковано близько 200 рідкісних фотографій, що документують життя хасидів під час утечі та під час їхнього перебування в таборах. Книгу уклали його син рав Еліягу Матусов разом із равом Шнеуром-Залманом Бергером.

Шліхут у Марсель

У цей період він прагнув піднятися до Святої Землі, але на початку 5710 року (1949/1950) рав Біньямін Городецький попросив його, щоб перед поїздкою до Святої Землі він попрацював «лише два місяці» в поширенні Тори серед біженців з Єгипту, Марокко, Тунісу та Алжиру, які перебували в дев'яти транзитних таборах у Марселі перед їхньою алією до Святої Землі. У місяці теветі 5710 року (1949/1950) рав Матусов почав діяти, удостоївся великого успіху і за короткий час створив талмуд-тори в усіх дев'яти таборах. Сотні дітей навчалися в них. Тим часом відійшов із життя його святість Ребе Раяц. На початку місяця адара, коли два місяці скінчилися, рав Матусов повідомив р. Біньяміну Городецькому, що час минув і тепер йому слід знайти заміну. Рав Матусов повернувся до Парижа і почав приготування до поїздки в Ерец-Ісраель.

Через кілька тижнів до нього прийшов р. Біньямін Городецький і сказав йому вибачливим тоном: я був змушений повідомити про це нового Ребе, — і показав йому відповідь, у якій було висловлено подив з приводу залишення посади. Рав Матусов відповів Ребе листом з вибаченнями і через короткий час отримав від Ребе лист-відповідь[14]: «Поїхав до Марселя і досяг там успіху надприродним чином у духовному... Коли я дізнався, що він твердо вирішив, що його благо саме в поїздці до Святої Землі... І хай буде воля, щоб він ухвалив рішення і влаштувався найвідповіднішим для нього чином у матеріальному й духовному і повідомив добрі вісті про те, що відбувається з ним і що він робить з іншими». Цей лист дуже вплинув на рава Матусова, який був знайомий з Ребе вже кілька років через листи і був з перших, хто писав Ребе «його святість», як пишуть Ребе. І тому він вирішив продовжити роботу, попри велику складність відмовитися від рішення і численних приготувань. І так на ділі вийшло, що шаліахом, якого Ребе послав із власної ініціативи від початку свого проводу, був рабі Шломо Матусов, посланий спершу до Марселя, а потім до Марокко[15]. У той період рав Матусов заручився зі своєю дружиною, пані Песею, дочкою машпіа рава Лейба Красика — він і його дружина померли в дні Другої світової війни, а його дочки вижили, прибули до табору переміщених осіб Покінг і за вказівкою Ребе Раяца переїхали до Франції, щоб там узяти шлюб [16].

Потім отримав від Ребе додаткові листи, у яких той вказав йому почати діяльність у Франції, і рав Матусов у період після заручин прибув до Марселя для діяльності, але це був лише початок.

Рав Шломо Матусов і рав Лейбл Раскін вручають портрет Ребе і книгу «Танія» прем'єр-міністрові Марокко

Шліхут уМарокко

У розпал діяльності в Марселі надійшла вказівка Ребе поїхати з його шліхутом до Марокко разом із його майбутньою дружиною, і так Ребе розпочав справу шліхуту, причому рав Матусов і його дружина були першими шлухім, чий шліхут Ребе ініціював від часу відходу Ребе Раяца.

Так написано в листі від 26 менахем-ава: «Хай візьме на себе роботу в галузі виховання в наших закладах там, і хоча поки що важко визначити деталі роботи там, бо це справа нова, усе ж слід сподіватися на широке поле у сфері підтримки Тори та юдаїзму і, отже, на видатний успіх силами нашого провідника, його святості мого тестя, Адмора, хай буду я спокутою за його ложе, і щаслива доля всіх тих, вос велн зайн оф зайн ваген [-які будуть на його колісниці]. І само собою зрозуміло, що я маю на увазі, що ця справа правильна також для його блага і блага його нареченої, хай живе вона, і для влаштування в щасливому житті».

Отримання документів тривало довгий час, до місяця швата 5711 року (січень–лютий 1951), коли він отримав візу і виїхав до Касабланки, великого міста, у якому жили на той час близько ста тисяч євреїв і яке є центральним містом Марокко взагалі та єврейства зокрема. Одразу після прибуття рав Матусов почав створювати талмуд-тори та єшиви для тисяч учнів. Початок був у Касабланці, а звідти він продовжив в навколишні села й містечка, і так створив за вказівками Ребе велику інфраструктуру мережі «Огалей Йосеф-Іцхак Любавич» приблизно в сімдесяти містах і селах, причому в цих закладах щороку навчалися тисячі учнів.

Директор закладів Хабаду в Марокко

Завершення вивчення Рамбама в «Бейт га-Рамбам». Шлухім Ребе: рав Єгуда-Лейб Раскін, рав Шломо Матусов, рав Шалом Ейдельман

За вказівкою Ребе рав Матусов служив директором закладів «Огалей Йосеф-Іцхак Любавич» (Марокко).

У межах цих закладів у містах Марокко поруч із равом Матусовим діяли багато шлухім, і серед них: рав Міхаель Ліпскер, рав Нісан Пінсон, рав Шолом Ейдельман, рав Єгуда-Лейб Раскін, рав Азріель Хайкін, рав Саадья Ліберов та інші.

Коли протягом років були ті, хто оскаржував його повноваження як одноосібного директора всіх закладів Хабаду в Марокко, Ребе роз'яснив у листах і відповідях, що рав Матусов є єдиним директором і немає двох царів в одній короні. Рав Матусов був головним директором, і в кожному місті й селі були директори закладів, і рав Матусов керував усім як у матеріальному, так і в духовному аспекті. Крім того що він був директором усіх закладів у Марокко, він керував імперією центральних закладів у Касабланці, де жила більшість євреїв Марокко і де в кожному хабадському закладі навчалися сотні учнів.

Створив хабадські заклади більш ніж у сімдесяти містах містечках і селах по всьому Марокко[1].

Рав Матусов з учнями єшиви Хабаду в Касабланці. Шлухім Ребе в Марокко, на передньому плані фотографії зліва направо: рав Раскін, рав Матусов, рав Ейдельман

Він керував закладами твердою рукою відповідно до вказівок, які постійно отримував від Ребе. Як директор він виконував безліч завдань, серед них:

  • Заснування закладів Хабаду по всьому Марокко
  • Залучення коштів і спрямування коштів до закладів
  • Купівля та оренда будівель
  • Надсилання підручників і предметів святості
  • Педагогічне керівництво
  • Зв'язок із рабинами, керівниками громад і закладами

Ребе знову і знову вказував рабинам, шлухім, директорам закладів і наближеним звертатися у справах закладів до директора, рава Матусова.

З огляду на те що він був директором, він найсуворіше дотримувався порядку й ретельності в усьому. Так він вів докладне листування з усіма шлухім і директорами закладів. А суть звітів надсилав Ребе, а отримані відповіді передавав за призначенням. І так протягом десятків років[17].

Заповідь, яку він виконував з особливою ретельністю, — керівництво закладами

Ребе написав раву Матусову, що його заповідь, у якій він має бути «загір тфей», тобто та, що для нього найважливіша: керівництво закладами, «яких він удостоївся і в яких досяг успіху та за особливим провидінням був призначений і керує ними з самовідданістю і відданістю»[18].

Заклади Касабланки

Заклади Хабаду, створені равом Матусовим і шлухім у Касабланці: Єшива «Огалей Йосеф-Іцхак» Касабланка — у ній навчалися учні від юного віку й до весілля. Частина випускників перейшла навчатися до єшиви «Томхей Тмімім» у Брюнуа. Інші влилися до педагогічного персоналу закладів Хабаду в Марокко. Колель «Огалей Йосеф-Іцхак» — синагоги, щоденні уроки Тори за участю євреїв з Касабланки, мікви, бібліотека «Хая-Мушка». «Бейт Рівка» — початкова школа, середня школа і семінар. Рабинська семінарія — у ній вивчали рабинство і даянут.

Дружба з рабинами та лідерами Марокко

Особливий зв'язок створив рав Матусов з рабинами та лідерами єврейства Марокко, і серед них: рабини-гаони: Баба Салі, Баба Меїр, рав Шалом Машаш і багато інших. А також з президентами єврейства Марокко паном Давидом Амаром і паном Сержем Бердуго.

Дружній зв'язок виявлявся в повній співпраці під час створення закладів, а протягом років у діяльності задля розвитку закладів Хабаду в Марокко та в діяльності в усіх галузях шлухім Ребе в Марокко.

Рав Матусов усі роки діяв, щоб пов'язати рабинів і лідерів Марокко з Ребе, за допомогою листів і також зустрічей. З Марокко надсилали листи Ребе, і Ребе відповідав листами, деякі з них довгі й докладні[19].

Тісний зв'язок утворився між равом Матусовим і Баба Салі та Баба Меїром. Зв'язок сягає самого початку створення закладів у місті Ерфуд, де Баба Салі служив рабином і головою рабинського суду міста. І коли рав Матусов прибув до Ерфуда, щоб створити там єшиву, Баба Салі був повним і активним партнером у створенні закладів.

А в період, коли було засновано єшиву, рав Матусов діяв задля створення зв'язку між Баба Салі та Ребе. І в наступні роки рав Матусов був у тісному зв'язку з Баба Салі, його сином Баба Меїром та іншими членами родини[20].

Відхід з життя

В останні роки життя рав Матусов захворів і переїхав жити до Краун-Гайтс. В останній період хвороба загострилася, і в Рош ходеш кислев 5768 року (листопад–грудень 2007), під час Всесвітнього з'їзду шлухім, він помер у віці 91 року. Похорон відбувся в неділю 1 кислева, коли тисячі шлухім проводжали першого прямого шаліаха Ребе[21]

Його книга: «Решмей біурім»

У 5758 році (1997/1998) видав книгу «Решмей біурім», що містить пілпулім і пояснення до Гемари, мідрашів, Рамбама, галахи та друшу поряд із поясненнями учення Ребе. До його книги з Тори є доповнення — розділи спогадів про період навчання й арештів у Радянській Росії, про період виїзду з Росії, про його посаду заступника директора єшиви в Покінгу і про переїзд до Франції. На початку книги є схвалення голови єшиви «Томхей Тмімім» у 770 рава Мордехая Ментліка, рабина Монреаля рава Пінхаса Гіршпрунга, Рішон ле-Ціона рава Мордехая Еліягу. голови рабинського суду громади Унгвара рава Менаше га-Катана і рабина Марокко та Єрусалима рава Шалома Машаша[22].

Родина

Брати:

Його сини:

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ 1 2 В історії Хабаду в Марокко, с. 375, є список 69 міст, містечок і сіл у Марокко, у яких є заклади Хабаду; до списку слід додати головні міста — у яких шлухім керували закладами з численними учнями, — що не ввійшли до цього списку: Касабланку і Мекнес
  2. ^ Шломо Матусов, «Решмей біурім», розділи спогадів
  3. ^ Народилася в місті Ленінграді (Петербурзі), і померла 3 хешвана 5771 року (11 жовтня 2010).
  4. ^ Рав Шломо Матусов, «Решмей біурім», частина «Афікей шем», 5758, с. 1
  5. ^ «Хабад у Марокко», 5777, с. 353
  6. ^ Рав Шломо Матусов, «Решмей біурім», частина «Афікей шем», 5758, розділ п'ятий
  7. ^ Рав Шломо Матусов, «Решмей біурім», частина спогадів, 5758, розділ шостий
  8. ^ Рав Шломо Матусов, «Решмей біурім», частина спогадів, 5758, розділ шостий. «Хабад у Марокко», розділ 54
  9. ^ Справу опубліковано в «Решмей біурім», с. 57
  10. ^ Шломо Матусов, «Решмей біурім», розділи спогадів, розділ шостий
  11. ^ «Решмей біурім», розділи спогадів, розділ чотирнадцятий
  12. ^ «Виїзд із Росії» (книга), 5780
  13. ^ «Хабад у Марокко», с. 355
  14. ^ Від 25 нісана
  15. ^ «Решмей біурім», частина «Афікей шем», Бруклін, 5758. «Кфар-Хабад», випуск 632)
  16. ^ «Еле толдот Перец», с. 213
  17. ^ Шнеур-Залман Бергер, «Хабад у Марокко», розділ 2
  18. ^ «Хабад у Марокко», с. 25
  19. ^ Р. Шнеур-Залман Бергер, тижневик «Бейт Мошіах», випуск 1367 Ребе і рабини Марокко — таємниця зв'язку
  20. ^ «Бейт Мошіах» 1367
  21. ^ «Хабад у Марокко», с. 356
  22. ^ «Решмей біурім», у вступі
Шломо Матусов згадується ще в 69 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 8432599400

Повідомити про помилку на цій сторінці