Перейти до вмісту

Еліезер Нанес

Матеріал з Хабадпедії
Еліезер Нанес
Основна інформація
Дата народження5 сівана, переддень свята Шавуот, 5657 (5 червня 1897)
Місце народженняХерсон
Дата смерті13 адара II, переддень Пуриму, 5757 (22 березня 1997)
Місце похованняЄврейське кладовище на Оливковій горі[В]
КраїнаСРСР, Ізраїль[В]
Місце проживанняЄрусалим
Освіта«Томхей Тмімім» Любавичі
Посадачлен керівництва Колель Хабад у Святій Землі
Сім'я
БатькоМордехай-Ар'є-Лейб Нанес
МатиХая-Рівка
ДружинаРейзл-Шошана

Рав р. Еліезер Нанес (якого називали Лейзер Нанес[1]) (5 сівана, переддень свята Шавуот, 5657 (5 червня 1897) — 13 адара II, переддень Пурима, 5757 (22 березня 1997)) був хасидом-хранителем переказів, який віддав свою душу за збереження єврейської жарини в Радянській Росії; був засланий до Сибіру на двадцять років ув'язнення і заслання в жахливих умовах і, попри все, зумів зберегти своє єврейство, включно з дотриманням заповідей і свят. Наприкінці своїх днів входив до керівництва Колель Хабад у Святій Землі і був серед учасників заснування синагоги в Шикун Хабад Єрусалим.

Біографія

Народився у святий Шабат, 5 сівана 5657 року (5 червня 1897), у Херсоні, що в Україні, у батьків своїх: батька рабі Мордехая-Ар'є-Лейба Нанеса (мир праху його) і матері пані Хаї-Рівки Нанес (мир праху її). Початкове прізвище його родини, як звали його діда р. Дов-Бера, було Гурарі, і, як відомо, він був пов'язаний із домом Ребе[2].

Коли йому було п'ять років, батько привіз його до Любавичів до Ребе Рашаба; Ребе сказав йому тоді: «Як над Моше Рабейну не мав влади меч фараона, так буде і в тебе — жоден меч не матиме над тобою влади».

Коли він намагався вступити до єшиви «Томхей Тмімім» Любавичі, він зіткнувся з труднощами, які поставили перед ним екзаменаційні комісії єшиви через те, що він був знайомий зі сторонніми книгами; Ребе Раяц, що обіймав посаду виконавчого директора, навіть відмовився прийняти протекцію з боку батька р. Еліезера; зрештою Ребе Раяц запитав р. Еліезера, чи готовий він присвятити себе хасидуту при вступі до «Томхей Тмімім» і повністю змінити своє життя; р. Еліезер відповів ствердно, Ребе Раяц прийняв його до єшиви і сказав йому (за тієї ж нагоди), щоб він не думав їхати до Парижа зараз, але в майбутньому складеться становище, за якого він там побуває. Через роки він справді отримав вказівку від Ребе відвідати свою сестру, яка перебувала в Парижі.

Удостоївся того, що Ребе Рашаб посилав його з особливими дорученнями до батька Ребе, р. Леві-Іцхака Шнеєрсона, і до р. Йосефа Розіна, Рогачовера[3].

Одружився з Рейзл, донькою рава Аврагама-Еліягу Неймарка.

Період його ув'язнення

На першому єхідуті, на який р. Лейзер увійшов до Ребе Раяца, Ребе говорив із ним про Мордехая га-Єгуді, про якого сказано: «не схилиться і не вклониться», — але коли сказано «і сповнився Гаман люті»? Лише після того, як він побачив, що «не встав і не зрушив перед ним». Ребе говорив із ним тоді про виклики, що стоять перед хасидами, і сказав йому, що єдиний шлях протистояти жорстокій комуністичній загрозі — це поведінка за зразком «не встав і не зрушив».

Перш ніж Ребе Раяц покинув Росію після ув'язнення, щоб не повертатися, Ребе проводжали безліч хасидів, які прийшли попрощатися з ним на залізничній станції. Безліч хасидів тіснилися на пероні; коли Ребе піднявся до поїзда, за ним піднявся р. Лейзер, який був молодим і спритним хлопцем, щоб отримати від Ребе його благословення, перш ніж той поїде. Ребе зупинився на сходинках, звернувся до р. Лейзера і запитав його: «Ти пам'ятаєш, про що ми говорили на першому єхідуті?» Р. Лейзер відповів ствердним кивком. «Якщо виконаєш те, про що ми говорили, удостоїшся дістатися до свого місця в Землі Ізраїлю», — благословив Ребе р. Лейзера особливим благословенням.

У ніч переддня Йом Кіпуру 5696 року (1935/1936) його заарештували в Ростові-на-Дону, де його помістили в шафу, у якій він простояв протягом усієї доби Йом Кіпуру, доки по виході Йом Кіпуру його не вивели на допит. Через кілька місяців його засудили за статтею 58 за вивчення Тори з дітьми і відкриття «хедерів» до десяти років каторжних робіт у Сибіру.

І там він також продовжував віддавати свою душу за дотримання Тори і заповідей, і навіть за свою бороду і пейси.

Наглядачі називали його на ім'я «Субота» за те, що він був упертим у дотриманні Шабату.

В одне зі свят Песах він не отримав маци, яку його дружина надсилала щороку. І внаслідок цього він нічого не їв усі дні свята. Дбав про те, щоб накладати тфілін і вчити Тору з іншими євреями, яких було заслано туди. Серед його численних справ він подбав про єврейський похорон для рава з Польщі, який помер там.

Коли він дійшов до кінця десяти років, його знову засудили до додаткових десяти років заслання — у покарання за всі релігійні справи, якими він займався, попри те що перебував на засланні... І знову протягом десяти років проходили над ним біди, смертельні небезпеки, сидіння серед злодіїв, злочинців і вбивць, карцер, побої і каторжна праця. «За моїм підрахунком, — сказав якось р. Лейзер, — я провів у карцері близько тисячі п'ятисот Шабатів і свят».

Те, що давало р. Лейзерові сили на всі ці страждання, була віра в слова Ребе Раяца, що він не потрапить до їхніх рук.

Його ув'язнили в 5696 році (1935/1936), у віці 40 років, і він повернувся із Сибіру в 5715 році (1954/1955) у віці 60 років.

Єрусалим

У 5726 році (1965/1966) здійснив алію до Святої Землі разом зі своєю дружиною, де вони оселилися в Єрусалимі.

Його дім був магнітом; він проводив фарбрейнгени і був хасидом для прикладу в очах багатьох; розповідав спогади про минулі дні свого життя — дні світла в Любавичах і дні темряви на тяжкому засланні в Сибіру.

Наблизив багатьох до хасидизму Хабад, серед них рава Йосефа-Аврагама Геллера.

Дружив із найстаршими хасидами, такими як р. Мендл Футерфас і рав Яаков Ланда.

Керував Колель Хабад в Ізраїлі разом із равом Шломо-Йосефом Зевіном.

І після 3 тамуза 5754 року (12 червня 1994) продовжував поширювати віру у вічність життя Ребе і в Бсорат га-Геула, і навіть стежив за тим, щоб у міньяні в нього вдома співали «Єхі адонейну морейну ве-рабейну Мелех га-Мошіах ле-олам ваед».

У Ребе

Лист Ребе р. Лейзерові

Удостоївся кілька разів увійти на єхідут до Ребе. Про перший єхідут, на якому він був у Ребе, розповідають: перед ним чекав єврей, вигляд обличчя якого свідчив, що він не з наближених. Без бороди, та й кипа виглядала радше даниною поваги до дому... Єврей увійшов, і р. Лейзер відчув тремтіння в колінах — ще кілька хвилин, і він удостоїться здійснення багаторічного очікування. Але хвилини затягуються, і єврей пробув у Ребе 40 хвилин, і лише після цього р. Еліезер увійшов на єхідут. Через 7–9 хвилин він відчув, що єхідут закінчено, і тоді звернувся до Ребе з питанням: людина, яка була переді мною, пробула так багато часу, а я, прочекавши в Сибіру 20 років, удостоююся такого короткого єхідуту?! Відповів йому Ребе: «Ер от гедарфт ойбн» — йому це було потрібно, щоб піднестися!

Ще розповідають, що одного разу він сказав Ребе, що читає в Тегілім (за числом своїх років) 70-й розділ, і на це Ребе відповів йому: «Роки, які ти просидів у таборах, у мене не рахуються; у мене це рахується 50-м розділом..»

Про один із них пише у своєму щоденнику рав Аврагам-Іцхак-Барух Герліцький, у ніч на п'ятницю, переддень Йом Кіпуру 5727 року (1966/1967):

«Учора входили євреї з Русланду [= нещодавно виїхали з Росії]. Також входив р. Еліезер Нанес, хай живе він, і рабі Менахем-Мендл Шнеєрсон (його святість Адмор шліта) звелів йому провести фарбрейнген . . Ребе шліта (Адмор шліта) сказав йому щодо того, про що той запитав стосовно поради для кількох євреїв у Росії — що робити, щоб вони звідти виїхали. І відповідь була така: «М'дарф гарніт тон, аз зей велен ді йор але аройсгейн, вібалд аз ді йор із дох шнат „Гакгель“, вет зайн Гакгель коль га-анашім ве-га-нашім ве-га-таф ве-ху. [= нічого не треба робити, напевно вони всі виїдуть цього року, оскільки цей рік — рік Гакгель, здійсниться «Гакгель — усіх чоловіків, і жінок, і дітей» і т. д.]. (Тобто Ребе висловив свою відому думку проти демонстрацій за вивезення євреїв із Росії, які, на думку Ребе, були шкідливими).

«Також Ребе побажав йому здоров'я і довголіття, і добрих років — дедалі більше й більше („бесер ун нох бесер“). Згаданий передав Ребе шліта (Адмору шліта) лист від його батька, р. Левіка, благословенної пам'яті, який передала йому одна людина з Росії».

Одного разу р. Лейзер проводив фарбрейнген у другій кімнаті Малого залу, і секретар р. Лейбл Гронер прийшов і дав йому записку, у якій було написано, щоб він припинив говорити; мабуть, це було тому, що в той період агенти КДБ ходили в 770[4].

Його книжка

Обкладинка книги «Га-іш ше-ло ніхна»

Коли він був на єхідуті, сказав Ребе, уперше після того, як він виїхав із Росії, Ребе вказав йому записати свої спогади.

Згодом р. Лейзер записав події свого життя в радянській Росії у шаліаха в Мілані, що в Італії, рава Єгуди Ельхарара. Протягом тривалого періоду — від часу його ув'язнення і заслання в радянських концентраційних таборах до його алії до Землі Ізраїлю. Ці записки вийшли друком на їдиш і називалися «Майне цванцик йор ін советіше турмес» під іменем автора Аврагам Нецах (через страх перед росіянами).

Через роки вийшли друком у перекладі івритом зусиллями «Гейхал Менахем», Єрусалим, за редакцією рава Нафталі-Цві Готліба і рава Мордехая Шейнера) у книзі (2 томи) «Га-іш ше-ло ніхна»; книгу було перекладено також англійською («Субота») та іншими мовами.

Перед друком книги він надіслав примірник Ребе; Ребе зауважив йому щодо кількох історій, що варто прибрати їх із книги, оскільки вони здаються дещо далекими від дійсності[2].

Є претензії до частини історій у книзі — що вони неточні або що він розповідав про себе те, що сталося з іншими. Коли запитали про це машпіа р. Мендла Футерфаса, р. Мендл (сам просидів 8 років в ув'язненні) відповів: коли людина сидить у карцері в тих жахливих умовах, які були в Сибіру, її розум може затьмаритися, і можливо, що р. Лейзер помилився в кількох місцях. Але про загальний зміст цих речей і про чудеса, які вони пережили в трудових таборах, р. Мендл сказав: я можу засвідчити, що це правда.

Відхід з життя

У роки його життя в Єрусалимі р. Біньямін Зільберштром дбав про всі його потреби і доглядав його, як рідного сина.

Крім того, у ці його роки, коли він не був при доброму здоров'ї, д-р р. Гдалья Мазаль надавав йому велику медичну допомогу[5].

Прожив майже сто років і помер у Шабат тижневої глави «Ваїкра», 13 адара II 5757 року (1996/1997).

Його похорон відбувся наступного дня, у день свята Пурим, і він був похований на кладовищі на Оливковій горі.

Особисте життя і родина

Одружився з Рейзл-Шошаною, донькою рава Аврагама-Еліягу Неймарка. У р. Лейзера та його дружини не було дітей. Вони присвятили своє майно «Гейхал Менахем — Єрусалим», що міститься в кварталі Геула на вулиці Єшаягу 22, поблизу центру міста. Його дружина Рейзл померла 10 сівана 5758 року (4 червня 1998).

Його надгробок

На надгробку р. Еліезера Нанеса написано: «Тут похований рав-хасид, тамім р. Еліезер Нанес, благословенної пам'яті, син р. Мордехая-Ар'є-Лейба і пані Хаї-Рівки, мир праху їхньому. Навчався в єшиві «Томхей Тмімім» у Любавичах і удостоївся діяти із самопожертвою за дорученням наших святих Ребе — його святості Ребе Рашаба (хай перебуває душа його в раю), його святості Ребе Раяца (хай перебуває душа його в раю) і його святості Любавицького Ребе, провідника нашого покоління. Займався поширенням святої Тори в радянській Росії і за це просидів у таборах Сибіру близько двадцяти років, і з піднесеною твердістю душі зберігав там кашрут, Шабат і свята. Виховав багатьох учнів на шляху Тори і хасидуту. Народився у святий Шабат, 5 сівана 5657 року (5 червня 1897), у місті Херсоні в Росії. Повернув душу свою в чистоті у святий Шабат, 13 адара II 5757 року (22 березня 1997), в Єрусалимі, хай буде він відбудований і утверджений»

Увічнення пам'яті

У хешвані 5765 року (2004/2005) зібралася «комісія з назв» у мерії Єрусалима, яка вирішила увічнити 31 людину, назвавши на їхню честь вулиці в місті. Серед списку людей, чиї імена було вирішено увічнити, був рав Еліезер Нанес — і це після багатьох зусиль і клопотань з боку р. Біньяміна Зільберштрома. В елулі 5767 року (2006/2007) відбулися відкриття і церемонія присвоєння імені сходовому переходу, що веде від Шикун Хабад і єшиви гдола до синагоги Хабаду та малої єшиви, що містяться на вулиці Хана, — «Маале га-Рав Нанес». На заході, влаштованому мерією, були присутні громадські діячі, рабини і багато мешканців околиць, які прийшли і згадали людину самопожертви.

Крім того, нижній зал «Гейхал Менахем — Єрусалим» на вулиці Єшаягу 22 названо його ім'ям.

Церемонія зняття покривала

Також зал бейт-мідрашу в синагозі Хабаду — 770 у Рамат-Шломо (на другому поверсі), що використовується також для урочистостей і фарбрейнгенів, названо його ім'ям та ім'ям його дружини: «Зал Нанес».

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ І якого називали «Субота», тобто людина Шабату, а додаткове його прізвисько в його книгах — Аврагам Нецах-Нецах
  2. ^ 1 2 Зі слів Єхезкеля Гольда
  3. ^ Див. також розповідь про доручення р. Е. Нанеса до Хафец Хаїма, надруковану в «Гаарот га-тмімім ве-анаш», Оушен-Парквей, випуск 91, 22 швата 5750 (17 лютого 1990), с. 14-12..
  4. ^ Зі слів рава Нахмана Шапіро, який був там присутній.
  5. ^ «Га-іш ше-ло ніхна», с. 10.
Еліезер Нанес згадується ще в 29 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 1627648000

Повідомити про помилку на цій сторінці