Перейти до вмісту

«Акдамут»

Матеріал з Хабадпедії
Піют «Акдамот», віленський друк 5585 року (1824/1825)

Піют «Акдамут мілін» — молитовний фрагмент арамейською[1], який прийнято читати в ашкеназьких громадах у свято Шавуот перед читанням Тори, присвяченим даруванню Тори; він містить 45 строф, кожна з яких складається з двох рядків.

Піют склав рабі Меїр, син рабі Іцхака, шац Нехорай із Вормса, який жив в епоху Раші і навчався разом із ним[2], і він називається «Акдамут» за словами, якими відкривається: «Акдамут мілін ве-шарайут шута» (передмова до слів і початок бесіди).

Довгий піют поділено на чотири основні частини: він відкривається описом величі Всевишнього, яку зовсім неможливо описати, потім описуються ангели, і нарешті описується діалог між народом Ізраїлю та народами світу: народи запитують, чому народ Ізраїлю прилучився до Святого, благословенний Він, а народ Ізраїлю відповідає описом нагороди, обіцяної тим, хто служить Всевишньому, у прийдешньому майбутньому.

Історія

За часів мудреців було прийнято під час читання Тори перекладати кожен із віршів арамейською, щоб більшість громади, яка не розуміла як слід святої мови, могла зрозуміти. Частина перекладачів мала звичай користуватися «Таргум Єрушалмі» і подібними, що поєднують також різні тлумачення й розширення і не дотримуються віршів дослівно, а згодом, під час особливих читань, перекладачі почали додавати піюти, які включали до перекладу, і з цієї причини ці піюти теж були написані арамейською мовою.

Одним із піютів, написаних у продовження цієї традиції, є «Акдамут», складений рабі Меїром, шацем, як передмова до перекладу читання свята Шавуот: у ньому він просить у громади дозволу почати мову й продовжує вихвалянням Б-гу та народу Ізраїлю, і було прийнято промовляти його в розпал читання Тори, після благословення й читання першого вірша.

Хоча звичай перекладу припинився в абсолютній більшості громад Ізраїлю, зберігся звичай промовляти піют «Акдамут», і в галахі виникла дискусія про місце його промовляння в розпал читання Тори, хоча перекладати вже зовсім не прийнято, і чи не є це перервою в читанні[3], і зрештою думку Таза[4] було прийнято в більшості громад.

Алтер Ребе постановив, що хоча спочатку краще в місці, де немає звичаю, установити, щоб це промовляли перед читанням Тори, ті, хто має звичай промовляти це після благословення посеред читання, мають на кого спертися, і не слід їм перешкоджати[5].

Структура піюта

Піют написаний цілком арамейською мовою з єдиною римою - «та» в кінцях рядків. Строфи піюта складені акровіршем: у першій частині піюта — за порядком алфавіту, а потім — за іменем автора піюта: «Меїр, син рабі Іцхака, хай зросте в Торі й у добрих справах, амінь, і будь сильним і мужнім» («Меїр бір рабі Іцхак їгдаль ба-Тора у-ве-маасім товім амен ве-хазак ве-емац»).

Закінчення літерами «תא» натякає на Тору, на славу якої складено піют, якій немає межі й кінця, і оскільки людина завершила її вивчення й дійшла до літери ת, вона одразу повертається й вивчає з «Берешит» і починає з літери алеф[6].

Легенди

Про обставини складання піюта існує кілька легенд, причому згідно з однією думкою це було в 4121 році, коли євреям треба було відрядити особливу делегацію, щоб привести мудреця з десяти колін з-за річки Самбатіон, який, згідно з одкровенням, явленим мудрецям уві сні, був єдиним, хто мав силу боротися зі священником, що утискав їх, і рабі Меїра бар рабі Іцхака було обрано очолити делегацію, причому сам рабі Меїр залишився за річкою Самбатіон і не міг повернутися звідти, оскільки перетнути річку можливо лише в Шабат, а це було йому дозволено лише на шляху туди, коли йшлося про порятунок життя, який відсуває святість Шабату, але не на зворотному шляху. Оскільки рабі Меїр знав, що не зможе повернутися, він склав піют і вручив його єврейському старцеві перед його відходом.

Згідно з іншою версією, це сталося в 4471 році, і коли той старець із десяти колін зумів перемогти священника, був переддень свята Шавуот, і він написав піют «Акдамут», натякнувши в акровірші на посланця, який узяв на себе цю місію: «Рабі Меїр, син рабі Іцхака, хай зросте в Торі й у добрих справах, амінь, будь сильним і мужнім» («Рабі Меїр бар рабі Іцхак їгдаль ба-Тора у-ве-маасім товім амен хазак ве-емац»).

У «Шаар га-колель» наводиться ще одна версія — що піют було складено в 862 році[7].

Ці перекази суперечать іншим переказам, які стверджують, що місцем поховання рабі Меїра є Європа або Земля Ізраїлю — Гуш-Халав.

У «Сефер га-тодаа» наводиться ще один переказ, що син автора був убитий на освячення Імені Всевишнього під час хрестового походу 856 року, і сам він теж освятив Ім'я Небес у диспуті зі священниками, які примушували його, і після того як намагалися примусити його змінити віру, він відповів їм зухвало, анітрохи не бентежачись перед ними, і помер незабаром після диспуту, залишивши по собі піют «Акдамут»

Ще одна легенда, пов'язана з піютом, — про саму громаду Вормса, міста, де жив рабі Меїр, автор піюта, у якій не прийнято читати «Акдамут» унаслідок події, коли шаліах ціббур виливав душу приємним голосом під час читання «Акдамут», аж поки в нього не вийшла душа[8].

Звичай Хабаду

Піют «Акдамут» не було наведено в сидурі Алтер Ребе, але в хабадських сидурах, надрукованих у пізніші роки, його все ж включили.

У календарі «Гайом йом» на свято Шавуот наводиться, що не прийнято промовляти цей піют, і Ребе кілька разів торкався цього в бесідах, що відбувалися під час трапез у квартирі Ребе Раяца, але свідчив, що в його рідному місті Катеринославі все ж було прийнято його промовляти, і так чинив і його батько[9], і висловився, що не знає, чому його не промовляли в Любавичах, і можливо, що Ребе Рашаб хотів, щоб його промовляли, але він не мав звичаю втручатися у справи габайства синагоги[10].

На практиці, хоча Ребе встановив як вказівку для громади, що не прийнято промовляти «Акдамут»[11], і написав, що цьому не слід дивуватися, оскільки це подібно до слів Гемари, що річ, яка вийшла з уст учителя, — учні намагаються виконувати її з особливою ретельністю, і оскільки не бачили, щоб Ребе Раяц промовляв його, хасиди ретельно дотримуються звичаю не промовляти[12], сам Ребе має звичай промовляти «Акдамут» про себе тихо: він починає промовляти його під час виносу сувою Тори з арон кодешу та його перенесення до біми, а потім продовжує промовляти його між аліями[13].

У «Шаар га-колель» наводиться, що причина того, що в хабадських міньянах не було прийнято промовляти цей піют, у тому, що моляться тривало й зупиняються посеред молитви, щоб слухати читання Тори, і не хотіли затримувати тих, хто молиться, ще більше[7].

Подібні піюти

Хасидський піют «Акдамот» у журналі «Га-Кріа ве-га-Кдуша»
Основна стаття – «Маса га-гіткашрут»

За зразком піюта «Акдамут» протягом років було складено різні піюти, побудовані на структурі цього піюта.

У «Сефер га-толдот» Ребе Магараша наводиться піют «Маса га-гіткашрут», який написав рабі Менахем-Мендл Шнеєрсон, син Ребе Магараша, своєму батькові, коли йому було 13 років; у ньому він прославляє свого батька й вихваляє його.

Так само в 5702 році (1941/1942) у листку «Га-Кріа ве-га-кдуша» було опубліковано особливий піют-акдамут, присвячений звістці про Геулу Ребе Раяца «Негайно — до тшуви, негайно — до Геули», який звертається до рабинів із вимогою виконати своє завдання й поширювати звістку про Геулу[14].

Додаткова література

  • Моше-Айзік Блой, Пояснення, чому в хасидизмі Хабад не промовляють «Акдамут», 5774


Примітки

  1. ^ Про причину того, що він написаний саме арамейською, у «Сефер га-тодаа» наводиться, що це через його піднесеність — щоб його не зрозуміли ангели.
  2. ^ «Сефер га-тодаа», свято Шавуот, там же наводиться, що вони були в спорідненні. Наведено в коментарі Раші на Тегілім, розділ 73, вірш 12.
  3. ^ Див., наприклад, слова Таза в «Орах хаїм» 494, сеіф катан 1.
  4. ^ Що це не вважається перервою
  5. ^ «Шулхан арух», «Орах хаїм» 494, 7.
  6. ^ «Сефер га-тодаа».
  7. ^ 1 2 Розділ 40, вірш 17.
  8. ^ На противагу цьому в «Сефер га-тодаа» наводиться пояснення, що в самій громаді Вормса цей звичай спочатку не було прийнято через скорботу за автором піюта, якого дуже любили, а цей піют нагадував їм про його смерть, а також оскільки боялися цим розсердити своїх сусідів-християн, з якими в нього був диспут, а в цьому піюті містяться жорсткі переможні слова проти них.
  9. ^ Див., наприклад, рашей дварім під час трапез свята Шавуот, 5727 (14 червня 1967). А в сіхі свята Шавуот розповів, що спочатку і його батько не мав звичаю промовляти його, і лише в останні роки свого рабинства, перед своїм арештом, мав звичай стояти на бімі й промовляти його з натхненням і зі сльозами.
  10. ^ «Га-Мелех бі-мсібо» 1 сторінка 47.
  11. ^ «Сефер га-мінгагім», сторінка 44.
  12. ^ «Ігрот кодеш», частина 18, сторінка 427. «Решимот», брошура 8, сторінка 14.
  13. ^ «Оцар мінгагей Хабад» — Шавуот.
  14. ^ Збірник «Ваад хаялей Бейт Давид», свято Шавуот 5777 (31 травня 2017), з перекладом «Акдамут» святою мовою.

Повідомити про помилку на цій сторінці