Мідраш
Стаття без джерел
| ||
| Стаття без джерел | |
Ця стаття потребує хабадського контексту: на цій сторінці бракує інформації, що прояснює зв'язок або погляд хасидуту Хабад щодо теми чи предмета статті
| ||
| Ця стаття потребує хабадського контексту: на цій сторінці бракує інформації, що прояснює зв'язок або погляд хасидуту Хабад щодо теми чи предмета статті | |
Мідраш — це метод тлумачення біблійного вірша. У єврейській традиції тлумачення Писання поділяють на чотири основні методи: пшат (первинний зміст написаного), ремез (натяк), драш (розширене тлумачення) і сод (містика). Мідраш, як свідчить його назва, займається переважно драшем і почасти також ремезом.
Щоб виводити висновки з віршів, використовують різноманітні тлумачні прийоми. Ці прийоми називаються правилами, за якими тлумачать Тору. Існує 13 таких правил, що їх приписують танаєві рабі Ішмаелю, але є й додаткові правила. Згідно з ними в мідраші розглядаються також зайві слова або літери, порядок подій, описаних у вірші, літературні паралелі та інші труднощі як точка опори для тлумачень віршів. У багатьох випадках у мідраші наводиться довгий діалог або багатостороння бесіда, і небагато слів Писання розгортаються в широке умоглядне обговорення.
Галахічні мідраші
У галахічних мідрашах знаходять джерела в Письмовій Торі для законів, переданих у межах Усної Тори. Ці мідраші, як правило, давніші за Мішну. Мідраш пов'язує вірш із законом і тим самим дає доказ правильності закону; розуміння вірша певним чином слугує опорою для закону, а іноді є його первинним джерелом. Мідраш слугує також для створення нових законів — або як прямий висновок із вірша, або на підставі складних правил тлумачення. Основні збірки галахічних мідрашів, що збереглися до нас, — це «Мехілта» на книгу Шмот, «Сіфра» на книгу Ваїкра і «Сіфрей» на книги Бемідбар і Дварім. Багато галахічних мідрашів цитуються в Талмуді.
Галахічні мідраші, що збереглися до нас, загалом поділяються на дві групи: «Деве рабі Аківа» (школа рабі Аківи) і «Деве рабі Ішмаель» (школа рабі Ішмаеля), причому кожна школа має свої особливості щодо методів тлумачення, термінології та імен мудреців.
Щоб виводити висновки з віршів, використовують різноманітні тлумачні прийоми. У школі р. Ішмаеля використовують прийоми, що називаються правилами, за якими тлумачать Тору. Існують переліки правил, але ці переліки не вичерпують усіх використовуваних правил. У школі рабі Аківи вивчення ведеться шляхом локальних висновків, без інструментів порівняння, тобто без «правил».
Агадичний мідраш
Агадичні мідраші обертаються переважно навколо оповідних частин Писання. Вони відзначаються ширшою свободою тлумачення, ніж галахічні мідраші. В агадичних мідрашах виникають також філософські й містичні уявлення, що стосуються ангелів, демонів, Ган Едену і геїному тощо. Література агади охоплює безліч тем — від загальних оповідей, оповідей-похвал і притч, тлумачення Писання і до слів мудрості та мусару. Образна мова агади допомагала нашим мудрецям висловлювати складні ідеї та глибокі думки, що належать до засадничих принципів єврейської думки.
Агадот трапляються в усій літературі мудреців; є праці, присвячені переважно агаді, наприклад: «Мідраш Раба», «Мідраш Танхума» та інші. Поряд із ними є також безліч агадот, включених до галахічних книг: Мішни, Тосефти, Талмудів і галахічних мідрашів. Більшість агадот Талмуду зібрано в книзі «Ейн Яаков». У поширеному вжитку «агадот мудреців» — це весь матеріал літератури мудреців, що не є практичним законом: настанови мусару, роздуми й мудрість, оповіді та притчі. Однак мовою мудреців термін «агада» (або «гагада») стосується цілком певного жанру: вивчення віршів Писання, у яких немає практичного закону.
Приклади цього в мові мудреців: у Талмуді (Ніда 69, 2 – 70, 2) розповідається, що мешканці Александрії поставили рабі Єгошуа бен Хананьї кілька запитань, і серед них: «три слова агади, три слова дерех ерец». У переліку «агади» Талмуд наводить три запитання про вірші Писання, тоді як слова «дерех ерец» — окремий жанр і не є «агадою». Ще сказано (Вавилонський Талмуд, Сангедрін, 38, 2) про проповіді рабі Меїра, що вони містили (у перекладі на іврит) «третину законів, третину агадот і третину притч». У Тосефті (Сота 9, 7) сказано про проповідь рабі Елазара бен Азарьї: «Де була агада? „Збери народ — чоловіків, і жінок, і дітей“ (Дварім, 31, 12)». Запитання «Де була агада?» означає: про який вірш він говорив. І Пасхальна Агада називається так тому, що в її центрі стоять вірші Писання, які описують Вихід з Єгипту, а Агада розширює й тлумачить їх.
Тому книги «агади» впорядковано за книгами Писання. «Рабанан де-агадата» або «баалей агада» — це мудреці, які докладно займалися тлумаченням віршів Писання, і той, кому було важко зрозуміти якийсь вірш, звертався до них. Найвправніші з них виробили особливі правила розуміння Писання. Ті амораї, яких наводить Талмуд, уклали мідраш. Література агади — одне з найважливіших джерел єврейської думки, і на ній ґрунтуються праці великих мислителів Ізраїлю, таких як Рамбам, Магараль, Магарша, Раші. Є також галахічні звичаї, джерело яких — у літературі агади, наприклад проказування кадишу скорботними.
Водночас авторитет агадот мудреців вважається меншим порівняно з авторитетом галахічних слів, сказаних мудрецями. Це принципове ставлення виражене в словах багатьох гаонів і рішонім, у яких поширені твердження на кшталт: «Не ставлять запитань на підставі слів агади»[8], «Не покладаються на слова агади», «Не вникають у них дослівно», «Не заперечують на слова агади», «Не виводять закону зі слів агади» і «Не входить до закону нашої віри вірити в усі слова агади».
Однак, на думку Рабейну Тама, не слід відкидати слова агади, якщо вони не суперечать Талмуду, і такої ж думки більшість ахронім-законовчителів. Від часу написання Талмуду й мідрашів стало мало тих, хто займається тлумаченням агади. Більшість коментаторів Талмуду писали дуже мало про агадичні сугії, і багато хто з тих, хто вивчає, схилялися вивчати їх побіжно, а іноді й зовсім пропускати, роблячи наголос на царині галахи. У минулому багато хто розумів агадот мудреців буквально і не схилявся бачити в їхніх словах притчі про глибокі й потаємні ідеї. Рамбам описує, що більшість народу завжди розуміла агадот мудреців у буквальному значенні їхніх слів і що проповідники звикли проповідувати перед натовпом ці тлумачення буквально, слово в слово.Так само описав і рабі Іцхак Абарбанель шлях «ашкеназьких мудреців», які тлумачать агадот мудреців буквально.
На противагу цьому сам Рамбам писав, що це не правильний шлях розуміння агадот мудреців, що насправді агадот мудреців сказано як притчі про глибокі філософські ідеї. Водночас після Рамбама багато інших рішонім писали так само, що є агадот, зміст яких — не в буквальному значенні їхніх слів. Було написано безліч роз'яснень агадот мудреців як притч про різні ідеї, зокрема коментарі Гра і Магараля. Щоправда, серед тлумачів агадот цим шляхом є крайні відмінності: одні тлумачили їх як притчі про філософські ідеї, інші — про каббалістичні, і кожен у своєму стилі.
Книги агади
В юдаїзмі існує безліч книг агади, що містять повчання мусару, оповіді та інші негалахічні матеріали. Також є книги, що являють собою збірки агадот із Вавилонського Талмуду та Єрусалимського Талмуду. Мудреці надають великого значення агаді, і протягом єврейської історії було укладено сотні книг, покликаних тлумачити й роз'яснювати агадот мудреців, — деякі спрощено, а деякі глибше. Приклад цього — праця Магарші «Хідушей агадот», яка є всеосяжною працею з усіх трактатів Шасу і дає прості, а часто й глибокі пояснення агадот Вавилонського Талмуду.
До книг агади мудреців належать відомі книги мідрашу, а також інші відомі праці, зміст яких «агадичний»:
- Мідраш Раба — (у коментарі Раші до глави «Ваїгаш» він називається «Агадат Ерец-Ісраель») – мідраш на Тору і на п'ять сувоїв. Рішонім приписували мідраш рабі Ошаї Рабі, а дехто приписував його амораєві Рабі бар Нахмані. Сьогодні дослідники вважають, що збірки мідрашу було укладено в різний час, і різниця між ними може сягати сотень років. Мідраші впорядковано за главами (на Тору) та за главами й розділами (на Тору і на п'ять сувоїв).
- Мідраш Танхума — також агадичний мідраш із Ерец-Ісраель на Тору, укладений рабі Танхумою, амораєм п'ятого покоління амораїв, який жив в Ерец-Ісраель. Він також поділений за главами Тори. У цьому мідраші обговорення здебільшого починаються з галахічних запитань, а потім переходять до агадичного змісту. Існує мідраш під назвою «Єламдейну рабейну», який ґрунтується на «Мідраші Танхума», що зазвичай починається цими словами.
- Піркей / Барайта де-рабі Еліезер — – праця, яку приписують танаєві рабі Еліезеру бен Гуркеносу (звідси її назва), що у своїх вченнях присвячена створенню світу, оповідям Тори, діянням праотців і Виходу з Єгипту. Своєрідність стилю цього мідрашу в тому, що він не займається «тлумаченням» віршів, а їх описом і розширенням їхнього змісту.
- Мідраш Шохер тов — агадичний мідраш на Тегілім. Мідраш починається віршем «Шохер тов євакеш рацон» (Мішлей 11, 27), звідси його назва. Особа його укладача невідома.
- Ялкут Шимоні — – збірка мідрашів на книги Танаху, укладена на початку чотирнадцятого століття в Німеччині. Думки щодо особи укладача розходяться, і здебільшого вважають, що його уклав рабі Шімон Ашкеназі («голова проповідників») із Франкфурта. Книга вирізняється величезним зібранням з близько 50 книг, мовною точністю, а також зазначенням і цитуванням джерел.
- Мідраш га-гадоль — – збірка мідрашів з єменського єврейства, укладена рабі Давидом бар Амрамом із міста Аден у Ємені.
- Седер олам — книга хронології за Торою, яку приписують танаєві рабі Йосі бен Халафті.
- Псікта де-рав Кахана — збірка мідрашів на гафтарот, що їх читають у свята та в особливі суботи протягом року.
- Ейн Яаков — збірка слів агади з Вавилонського Талмуду разом з основними коментаторами — Раші і Тосафот. Укладена наприкінці XV століття рабі Яаковом бен Шломо Хавівом з міста Самора в Іспанії. Рав Аврагам-Іцхак га-Коген Кук заснував свою книгу про агадот, «Ейн Ая», на цій книзі.
Окрім згаданих вище праць агади, існують праці, зосереджені на питаннях мусару, наприклад: трактат «Авот», «Авот де-рабі Натан», трактат «Дерех ерец» («Дерех ерец раба» і «Дерех ерец зута»), «Тана деве Еліягу».
Поряд з оригінальними працями існує безліч сучасних зібрань агадичних збірок, укладених у новий час з метою зібрати агадот мудреців у певному порядку (за темами, за абеткою тощо).