Прохання до Ребе приїхати до Ерец-Ісраель

Багато разів Ребе просили приїхати до Ерец-Ісраель — як з візитом, так і на постійне проживання. Прохання надходили як від анаш, хасидів Хабаду, так і від різних діячів в Ерец-Ісраель.
Відповіді Ребе тим, хто звертався, були різноманітними й захопливими і різнилися залежно від того, хто звертався і про що було прохання.
Передісторія[1]
Загальний підхід Ребе
Унаслідок його великої залученості в те, що відбувалося в Ерец-Ісраель, багато діячів, які відвідували Ребе, не могли втриматися від запитання, чому він не переїжджає до Країни. Ребе знав про це запитання і відповідав на нього тим, хто питав.
З його відповідей можна зрозуміти, що Ребе бачив єврейство діаспори кораблем, що тоне, а Ерец-Ісраель — рятувальною шлюпкою. Він вважав, що його завдання — врятувати єврейство діаспори від розчинення й асиміляції, перш ніж він матиме право переїхати до Ерец-Ісраель.
Тим, хто питав, він відповідав, що, якби жив у Країні, його вплив на єврейство діаспори, яке вдвічі переважає за чисельністю єврейство Ерец-Ісраель, був би обмеженим. Ребе також підкреслював, що в Країні існують політичні та суспільні впливи, які звужують можливість підтримувати зв'язки. Водночас у Нью-Йорку в його розпорядженні більше засобів, щоб допомагати своїм людям по всьому світу й керувати ними, а тиск ЗМІ порівняно невеликий.
Ребе зазначав, що він мусить перебувати там, де його слухатимуть, а слухатимуть його лише в Сполучених Штатах. В Ерец-Ісраель його слухати не будуть. Країна насичена розбіжностями, і впливати в ній важче, стверджував Ребе. Ще одним моментом він вказував, що в Країні відбуваються речі, проти яких його присутність у Країні зобов'язала б його протестувати, а займатися цим він не хоче.
Іншим він відповідав, що, якщо приїде до Країни, то за галахою вже не зможе з неї виїхати. У такому разі він залишить понад три мільйони євреїв, які живуть у Сполучених Штатах, а коли він їх покине, ймовірність того, що вони слухатимуть його з Ерец-Ісраель, буде нижчою.
Відповіді на запитання, чому Ребе не переїжджає до Країни, він давав в особистих розмовах або в листах і майже не торкався цього публічно. Одного разу, коли він закликав хасидів переїхати з Брукліна до Ізраїлю («Щаслива доля всіх тих, хто поїде з-за кордону, з Брукліна, щоб оселитися в Кфар-Хабаді та його околицях»), під час фарбрейнгену 5719 року (1959) він торкнувся питання, чому сам не переїжджає до Країни[2]: «Є такі, хто питає, чому я сам не їду оселитися там. Так от, це справа, яка не залежить від мене, і поки що я не можу цього зробити, але це не має жодного стосунку до всіх інших, крім мене. Не знаю, чи уявляють вони собі, що мене затримує, і чи важливо, щоб вони це знали чи ні, і в усякому разі, не про це зараз мова».
Однією з більш внутрішніх причин, з яких Ребе не переїхав до Країни, була його душевна потреба бути поруч із «ціоном» свого тестя, Ребе Раяца, і з місцем, яке той обрав для своєї діяльності.
Хасиди в Ерец-Ісраель, зі свого боку, очікували й прагнули переїзду Ребе або хоча б його візиту до Країни. Протягом років було здійснено й кілька ініціатив, у яких Ребе просили й запрошували відвідати їх в Ерец-Ісраель.
Одного разу Ребе зазначив, що він приїде до Ерец-Ісраель одразу, щойно прийде Мошіах[3].
Ребе також одного разу висловився, що внутрішнє місце Ребе — в Ерец-Ісраель, навіть якщо зовні він перебуває в іншому місці[4].
Переїзд духовних лідерів до Ерец-Ісраель
Так само, як Ребе вважав, що його завдання і діяльність заради світового єврейства не дозволяють йому залишити Сполучені Штати й переїхати до Ізраїлю, він вимагав від рабинів і керівників громад за межами Країни ставити благо своєї пастви вище за особисте прагнення переїхати до Святої Землі. Його думка була категоричною: рабин і керівник громади не має права залишити свою громаду й переїхати до Ерец-Ісраель, поки на місці немає того, хто може посісти його місце і стати замість нього. Він побоювався посилення асиміляції та ослаблення єврейської віри в єврействі діаспори, якщо духовні наставники його покинуть.
Коли рав Рефаель-Барух Толедано, один із найвизначніших рабинів Марокко, переселився до Англії, а потім, 5723 року, 1963, переїхав до Ерец-Ісраель, Ребе висловив певне занепокоєння, написавши: «І відповідно до становища в його місті [Мекнесі] і в його країні [Марокко]… вплив його честі, величі його геніальності, там украй необхідний». Одночасно він закликав рава Толедано «впливати також на решту сефардських рабинів у Марокко, щоб вони стояли на сторожі, дбаючи про добробут своїх братів і пасучи своє стадо… якому потрібні охорона й сторожа для охорони святині». Один із рабинів Південної Африки, рав Нахман-Меїр Бернгард, хотів залишити свою посаду рабина громади Оксфорда і переїхати до Країни. Ребе наполягав на тому, що він має продовжувати служіння і не покидати громаду. Під час зустрічі з ним він висловився: «Хіба ти не думаєш, що і я хочу бути там, у місці святості? Але на нас лежить відповідальність». Його позиція щодо переїзду рабинів і керівників єврейських громад за межами Країни була принциповою. Так він висловився 5730 року (1970): «Той, хто має вплив і здатний рятувати душі євреїв у своїх чотирьох ліктях, — це рятування життів. Він має провести справжній звіт душі й з'ясувати, чи справді він хоче переїхати до Ерец-Ісраель, чи ж він хоче втекти від виконання свого завдання і своєї місії».
Протягом багатьох років існувала суперечність між поглядом Ребе і концепцією, прийнятою урядами Ізраїлю. Ізраїльська політика несла єврейству діаспори одне послання — переїжджайте до Ізраїлю. Держава багато вкладала в заохочення алії та в абсорбцію в Країні, але в минулому виступала проти спрямування коштів на цілі освіти євреїв діаспори. Вкладення в зміцнення єврейського життя в галуті, здавалося б, суперечили прагненню Держави Ізраїль спонукати євреїв залишити місця їхнього проживання.
Ребе вважав, що зосередженість на заклику до алії залишає напризволяще більшу частину єврейського народу, яка, найімовірніше, на цей заклик не відгукнеться. Його думка була протилежна політиці Держави Ізраїль: що більше євреїв з розвиненою єврейською самосвідомістю переїжджатимуть до Ізраїлю, то більше єврейські громади будуть віддані напризволяще хвилям розчинення й асиміляції. Він вважав, що передусім треба посилити єврейську самосвідомість за допомогою єврейської освіти та діяльності з поглиблення зв'язку з єврейством. І само собою, що більше євреї усвідомлюватимуть своє єврейство, то більше зросте й потенціал алії цих громад. Ребе прагнув просувати розуміння того, що за відсутності ґрунту єврейської освіти зменшується й інтерес, який євреї діаспори виявляють до Ізраїлю.
Адмори Хабаду
Фактично, крім Ребе Раяца, який відвідав Країну лише один раз, 5689 року (1928/1929)[5], жоден із Ребе Хабаду не відвідував Святу Землю[6].
Ребе торкнувся цього в публічній сіхі, виголошеній у Шабат тижневої глави «Ваякгель» 5752 року (1991/1992), у якій сказано: «Бачимо в останні роки, як «ваякгель» відбувається в прямому сенсі — збирання вигнанців синів Ізраїлю з усього світу, які переїжджають до Святої Землі, і ця алія незрівнянна з хвилями алії, що бували колись у попередніх поколіннях. [І слід зазначити, що наші Ребе, провідники поколінь, не бували у Святій Землі, навіть з візитом, і поїздка його святості Адмора, мого тестя, також була тому, що йому не давали відвідати «могили батьків» у Ростові-на-Дону, і Любавичі, і таке інше]»[7].
Пропозиція про візит
5694 року (1933/1934) Ребе Раяц у листі до своєї доньки, ребецн Хаї-Мушки, запропонував, щоб вона та її чоловік, Ребе, приїхали разом із ним з візитом до Ерец-Ісраель. Ребе Раяц зазначив, що цей візит триватиме довго, на відміну від його попереднього візиту 5689 року (1928/1929). Зрештою з різних причин візит не відбувся[8]. 5715 року (1954/1955) Ребе планував здійснити таємний візит до Ерец-Ісраель, але зрештою його було скасовано[9].
Прохання від анаш, хасидів Хабаду в Країні
Улітку 5713 року (1952/1953) анаш у Святій Землі і у Франції звернулися до Ребе із запрошенням, проханням і благанням, щоб Ребе приїхав з візитом побачитися з анаш, адже багато хто бажає його побачити, але не може сам приїхати з візитом до «Бейт хаєйну» в Нью-Йорку.
Це запрошення підписали рабини Хабаду, видатні хасиди, анаш і тмімім зі Святої Землі та з Франції. Загалом на сьогодні задокументовано близько 300 підписів під цим запрошенням і проханням.
Лист із проханням і запрошенням від анаш в Єрусалимі:
Від імені громади анаш у святому місті Єрусалимі, хай буде він відбудований і утверджений незабаром, у наші дні, амінь, і в решті міст і містечок «Ізраїлю» ми звертаємося до Ребе шліта (Адмора шліта) зі схвильованим закликом із глибини наших сердець, у щирій надії, що наш заклик буде почуто і наше прохання буде виконано.
«Ми хочемо бачити нашого Царя» — такий наш заклик.
Живий і міцний зв'язок існував споконвіку між нашими святими Ребе і вчителями, душі їхні в Едені, і десятками тисяч анаш, пов'язаних із ними й огорнутих ними. Їхніми вустами — їхніми вустами буквально! — вони жили, і в їхньому світлі — світлі лиця Царя! — вони йшли. У встановлені загальні часи і в особливі приватні часи кожен з анаш мав святий обов'язок їздити до місця перебування наших Ребе і бачитися віч-на-віч, на єхідуті та в товаристві, з провідником покоління, що стояв на чолі в ті дні, і ця поїздка слугувала йому стовпом світла і стовпом вогню. Цей вплив і цей зв'язок між Ребе і хасидом добре роз'яснено також у кількох святих сіхот його святості Адмора, хай перебуває душа його в раю, і це справа давня.
І тепер, коли обставини часу призвели до того, що великі відстані відокремлюють анаш у Святій Землі від Ребе шліта (Адмора шліта), і лише обрані одиниці можуть дозволити собі поїздку за море, щоб узріти світло лиця його святості шліта, а широкий загал анаш не має жодної можливості для цього, і з іншого боку, є зараз, благословенний Всевишній, у Святій Землі, хай буде вона відбудована й утверджена, в усіх містах і поселеннях громада анаш із кількома важливими установами Тори Хабаду — в Єрусалимі, Тель-Авіві, Лоді, Сафрії та інших місцях, — і дуже необхідно вдихнути дух життя в загальному і в частковому, в людей і в установи, — тому ми дійшли рішення просити його святість шліта, щоб він зволив з великої своєї милості приїхати до Святої Землі з візитом на певний час. Немає сумніву, що цим буде велике освячення Імені через піднесення рогу Тори і хасидуту не лише серед анаш, пов'язаних із ним, а й серед усіх наших братів, синів Ізраїлю, що тремтять перед словом Б-га.
«І будуть очі твої бачити наставників твоїх»! — таке наше палке бажання, і ми сподіваємося, що його святість шліта виконає наше прохання. Ми очікуємо найближчим часом згоди його святості, і тоді, з допомогою Всевишнього, негайно приступимо до належного влаштування необхідних приготувань.
Після листа йшли підписи анаш з Єрусалима та околиць.
У листі анаш з Тель-Авіва текст подібний до тексту листа анаш Єрусалима, і лише замість «у святому місті Єрусалимі» написано: «від імені громади анаш у місті — матері Ізраїлю Тель-Авіві». Після листа йшли підписи анаш Тель-Авіва і центру країни загалом.
Ще один лист надіслав рав Олександр-Сендер Юдасін разом із габаями синагог Хабаду в Тель-Авіві:
Усім серцем, усією душею і всією істотою ми благаємо його величність, Ребе шліта (Адмора шліта), відвідати нашу святу землю, хоча покоління й недостойне, але ж це лише в аспекті покоління і часу — минулого, теперішнього і майбутнього, однак місце — це Свята Земля, «а земля навіки стоїть», вона завжди в аспекті «повна вся земля славою Його», і в заслугу нашої землі ми звертаємося до його величності, сяйва і величі, приїхати й відвідати, осяяти і зробити гідним також і час, і ми завершуємо словами наших мудреців, благословенна їхня пам'ять (Сангедрін, 14а): «Великий у народі своєму, провідник племені свого, світильник світла, благословенний прихід твій з миром», і Раші пояснив: «великий у народі своєму» — «голова в народі своєму», «благословенний прихід твій з миром» — «благословенний прихід твій» з миром.
Після листа йшли підписи рава Юдасіна і габаїв синагог Хабаду в Тель-Авіві.
Того самого періоду анаш, хасиди Хабаду у Франції, надіслали Ребе листа того самого змісту з проханням і запрошенням, щоб він зволив відвідати їх у Франції. На полях підписів, отриманих від анаш у Франції, Ребе записав своєю святою рукою: «Отримано 12 Т. [12 тамуза] 5713».
Відповідь на ці запрошення надруковано в «Ігрот кодеш»[11]:
Підтверджую цим отримання їхнього листа з пропозицією приїхати відвідати місця їхніх поселень, щоб побачити й показатися тощо. Але що мені робити, і, на мій жаль, є низка приховувань і утаювань, перешкод і затримок, як у матеріальному, так і в духовному, для виконання цієї гідної й доброї справи. І хто дасть, щоб Всевишній, хай буде Він благословенний, усунув приховування й утаювання загалом і вищезгадані приховування й утаювання зокрема, і ми побачимося в повноті радощів...
Під час Сімхат Тора 5726 року (1965/1966) хасиди, які приїхали з Ерец-Ісраель, звернулися до р. Хаїма-Мордехая-Айзика Ходакова, щоб він передав Ребе від їхнього імені, що вони просять Ребе приїхати з візитом до Єрусалима. Ребе відіслав їх до Гемари в трактаті «Хулін», де написано, що не слід упрошувати людину[12].
12 сівана 5727 року (1967), після перемоги в Шестиденній війні, керівники хасидських установ в Ерец-Ісраель об'єдналися і звернулися до Ребе чи то з пропозицією, чи то з проханням приїхати з візитом до Країни з огляду на велике пробудження, що виникло після чудес війни, оскільки «зараз найслушніший час для поглиблення пробудження і втілення його в реальну дію».
«Ми звертаємося з проханням, щоб Адмор шліта зволив якнайшвидше відвідати Святу Землю, на радість сердець усіх громад і кіл у Святій Землі, і щоб ми удостоїлися повного Визволення через нашого праведного Мошіаха якнайшвидше. Ми готові влаштувати всі необхідні для цього приготування»[14].
Рав Товія Плес і рав Зуше Рівкін через кілька днів після виголошення «Відомої сіхи» надіслали Ребе авіаквиток до Ерец-Ісраель і запропонували організувати екстрене зібрання всіх адморів біля Західної стіни, які вимагали б приходу Геули[15]. Ребе у відповідь звелів їм повернути авіаквитки і написав: «бо мова зовсім не про це, і це цілком просто»[16].
Прохання від рабинів в Ерец-Ісраель
Рав Шломо Горен[17]
Рав Шломо Горен кілька разів зустрічався з Ребе на єхідуті і чотири рази порушував перед Ребе питання, чому той не відвідує Країну. Першого разу Ребе відповів, що не відвідує Країну тому, що відтоді, як прийняв провід, не виїжджав з Любавичів, і додав та пообіцяв, що якщо вирішить виїхати з Любавичів, то першим місцем, куди він поїде, буде Ерец-Ісраель. Рав Горен запитав: адже Ребе живе в Нью-Йорку, а не в Любавичах, що в Росії. Ребе відповів, що Любавичі перенесли сюди і ми не живемо в Нью-Йорку. Рав Горен знову запитав Ребе, як же тоді Ребе їздить до Огелю Ребе Раяца, і Ребе відповів, що люди Хабаду створили щось на кшталт коридору Любавичів від бейт-мідрашу до ціону на могилі його тестя...
Наступного разу Ребе відповів, що вже був готовий відвідати Країну, але тоді за галахою він не зможе з неї виїхати, і хасиди залишаться без лідера і без керівника.
Утретє, коли той порушив це питання, Ребе відповів, що, по суті, він готовий відвідати Країну і почав робити до цього приготування, але під час приготувань до поїздки згадав, що жоден із попередніх провідників Хабаду не приїжджав до Країни, і він не хоче відступати від їхнього звичаю. Рав Горен заперечив, що не можна вчитися в попередніх провідників, оскільки тоді не існувало Держави і в Країні не було мільйонів євреїв, тепер же на нього чекають у Країні його хасиди і його візит спричинить хвилю алії до Країни. Ребе відповів, що якби візит до Країни був важливим з погляду світогляду хасидуту, то провідники до нього приїхали б до Країни із самопожертвою, а якщо вони так не вчинили, це знак, що є затримки згори для приїзду провідників Хабаду до Країни.
Коли рав Горен приїхав до Кфар-Хабада на фарбрейнген 19 кислева і розповів присутнім слова Ребе, після закінчення фарбрейнгену рав Шнеур-Залман Гарелік запитав його: не може бути, щоб Ребе так сказав, адже Ребе Раяц відвідав Країну.
Наступного разу, коли він приїхав до Ребе, Ребе стояв біля входу до свого кабінету, щоб його зустріти, і ще перш ніж той щось сказав, Ребе сказав йому, що в нього, безсумнівно, виникло питання, як він сказав, що провідники Хабаду не приїжджали до Країни, адже Ребе Раяц справді відвідав Країну. Ребе сказав, що справжня причина в тому, що святе служіння провідників Хабаду пов'язане з місцем упокоєння попередніх провідників Хабаду, куди вони приносять отримані ними прохання. За днів Ребе Раяца в нього не було ціону й могили, щоб виливати над ними свої молитви і прохання, оскільки всі вони перебували під владою Радянського Союзу, що заборонив йому туди в'їзд. Тому Ребе Раяц був змушений поїхати до Країни і виливати отримані ним прохання на могилах праотців у Хевроні. Але в нас є ціон мого тестя, що перебуває тут. На ньому ми можемо виливати прохання і молитви, і тому нам немає потреби відвідувати Країну.
Розповідаючи цю історію, рав Горен додавав: «Мене охоплює подив: як Ребе дізнався про питання, яке гніздилося в моєму серці і не давало мені спокою, і вважав за потрібне заспокоїти нас одразу, щойно я ввійшов до його кабінету».[18]
Рав Шеар-Яшув га-Коген
Головний рабин Хайфи рав Шеар-Яшув Коген розповідав, що під час зустрічі з Ребе він теж порушив питання, чому Ребе не переїжджає до Ерец-Ісраель. Ребе вказав дві причини: «а) Ми знаємо дорогу туди, але не дорогу назад [мабуть, він мав на увазі заборону виїзду з Ерец-Ісраель за кордон], а свою роботу тут ми ще не закінчили. б) Я взяв на себе не виїжджати з місця, звідки я не зможу дістатися того самого дня до ціону мого тестя». Рав Шеар-Яшув додає й розповідає: «Я набрався зухвалості й сказав: адже на це є порада — «І взяв Моше кістки Йосефа із собою». Ребе мовчав. Раптом його очі наповнилися сльозами, і на мене напав страшний страх, і я тут-таки попросив пробачення й вибачення, якщо, не дай Б-г, завдав якогось засмучення, бо я мав на увазі тільки заради Небес, і хто я такий, щоб казати Ребе, що робити. Ребе усміхнувся, і ми одразу перейшли на іншу тему»[19].
Рав Мордехай Свицький
5748 року (1987/1988) рав Мордехай Свицький приїхав з візитом до Ребе; під час візиту він запитав Ребе, чому той не переїжджає до Країни, і Ребе відповів йому: «Через «маасе рав» його святості, мого тестя, який не поїхав: хоча в нього було кілька можливостей, проте він не поїхав. А проста причина цього в тому, що провідник Ізраїлю не залишить свою паству»[20].
Прохання від громадських діячів і політиків
Менахем Бегін
12 тамуза 5727 року (20 липня 1967) відбулося закладання наріжного каменя Шикун Хабаду в Лоді за участі близько тисячі людей. Опис урочистості наводиться в листах рава Ефраїма Вольфа до Ребе[21]: «...Потім виступив міністр Менахем Бегін, який висловив побажання, щоб Ребе шліта (Адмор шліта) переїхав до Святої Землі».
Свою відкриту позицію Ребе роз'яснює в довгому листі, який він написав панові Менахему Бегіну[22]; серед іншого Ребе торкається питання «що це за справа — перебувати за кордоном і страждати та зітхати» і висловлюється, що, попри виняткове пробудження під час Шестиденної війни і після неї, «оскільки ми не удостоїлися, ми залишилися у вигнанні».
Аріель Шарон
Генерал-майор запасу Аріель Шарон, який зустрічався з Ребе після Війни Судного дня, запитав його, чому він не вчинить як командир, що йде на чолі своїх людей, і не приїде до Країни. Ребе відповів, що буває становище, в якому командирові заборонено йти першим, як, наприклад, капітанові корабля, що тоне. Спочатку він має врятувати всіх пасажирів і членів екіпажу, і тільки тоді він має право стрибнути в рятувальну шлюпку. Порівняння, яким він скористався, показує, що Ребе бачив єврейство діаспори кораблем, що тоне, а Ерец-Ісраель — рятувальною шлюпкою. Він вважав, що його завдання — врятувати єврейство діаспори від розчинення й асиміляції, перш ніж він матиме право переїхати до Ерец-Ісраель.
Ран Пекер
Ран Пекер, один зі старших пілотів військово-повітряних сил, був у Ребе на єхідуті після Війни Судного дня і розповів, що поставив Ребе таке запитання: «Адже людина такого масштабу, як він, може сильно впливати на все, що там відбувається, принаймні в духовному відношенні. Я сказав, що чув на цей рахунок пояснення і що це питання цікавить багатьох у Країні. Я також зазначив, що не збирався ставити це запитання заздалегідь, але оскільки ми сидимо вже близько двох годин і розмова стала дружньою, я наважуюся і дуже хотів би почути пояснення безпосередньо від нього. Він трохи подумав і сказав, що, хоча це нічого не додає до нашої розмови, він дасть пояснення».
Відповідь Ребе була така: якби він жив у Країні, його вплив на єврейство діаспори, яке вдвічі переважає за чисельністю єврейство Ерец-Ісраель, був би обмеженим. Він навів технічний приклад: з Ізраїлю в ті дні не можна було навіть вільно поговорити телефоном з Тель-Авіва з Москвою. Ребе також підкреслив, що в Країні існують політичні та суспільні впливи, які звужують можливість підтримувати зв'язки, як, наприклад, цей його зв'язок із високопоставленим офіцером військово-повітряних сил. Водночас у Нью-Йорку в його розпорядженні більше засобів, щоб допомагати своїм людям по всьому світу й керувати ними, а тиск ЗМІ на подібні зустрічі порівняно невеликий.
Геула Коген
Депутатка Кнесету Геула Коген розповідає, що Ребе дав їй схожу відповідь ще в середині 5720-х років, коли вона прославилася як провідна постать серед прихильників Ерец-Ісраель. За її словами, Ребе зазначив, що він мусить перебувати там, де його слухатимуть, а слухатимуть його лише тут, у Сполучених Штатах. В Ерец-Ісраель його слухати не будуть. Країна насичена розбіжностями, і впливати в ній важче, стверджував Ребе.
Шломо Сне
5730 року (1970) він відповів журналістові Шломо Сне, що атмосфера в Країні вимагає втручання. «Приїхати й мовчати про атмосферу в Ерец-Ісраель — я не можу. Приїхати й протестувати — я не хочу».
Алтер Вальнер
5718 року (1958) журналіст Алтер Вальнер запитав Ребе, чи правдива чутка, що він збирається відвідати Країну. Ребе повідомив, що не має наміру приїжджати з візитом, але, за його словами, не виключив такої можливості повністю.
Йосеф Кларман
12 сівана 5719 року (18 червня 1959) відбувся загальнонаціональний з'їзд хасидів Хабаду в Ерец-Ісраель. На з'їзд прибув Йосеф Кларман, один із керівників руху «Херут», який розповів про свої численні зв'язки з Ребе. Коли публіка запитала його, чи відома йому причина, з якої Ребе не переїжджає до Ерец-Ісраель, він відповів заперечно. У відповідь рав Шнеур-Залман Гарелік попросив його з'ясувати це під час наступного візиту до Ребе. І справді, під час візиту, який Йосеф Кларман здійснив після цього, він вказав Ребе на той факт, що той не відвідував Країну, на що Ребе обмовився: «Так, у мене є переказ...»[23].
Еліезер Штейнман
5727 року (1966/1967), за кілька тижнів до Шестиденної війни, письменник і мислитель Еліезер Штейнман увійшов на довгий єхідут до Ребе; під час єхідуту він запитав Ребе: коли Ребе приїде до Ерец-Ісраель? Ребе відповів йому: «Лікар не залишає своїх хворих»[24].
Прохання від простих євреїв
Єврею, який під час роздавання доларів попросив Ребе, щоб він поїхав до Країни, Ребе сказав: «Мені треба з'ясувати, чи є в мене квиток». Коли єврей сказав, що в Ребе є квиток, Ребе відповів: «Але не купуй мені квитка на завтра»[потрібне джерело].
Єврею зі Скоттсдейла, Аризона, який запитав Ребе 5743 року (1982/1983), Ребе відповів[25]:
Відповідаю на твій лист, у якому ти пишеш, що ти стурбований і розгублений, і терміново просиш відповіді на запитання, чому я не їду до Ерец-Ісраель.
З усією належною повагою, я зовсім не розумію, чого ти досягнеш тим, що матимеш відповідь на це запитання, яке у твоїх очах має найвищий пріоритет.
Більше того, оскільки Всевишній створив кожну річ згідно зі Своїм задумом, і коли знають, що ніщо не зайве, було б марною тратою часу і зусиль людини, якби їх не використовували якнайповніше.
З іншого боку, головна місія єврея в його житті, як висловлюють її наші мудреці, — «Я створений, щоб служити моєму Творцеві» (Кідушин, 82а), і це служіння здійснюється через зміцнення і поширення юдаїзму, передусім в особистому житті людини, а потім в оточенні людини, пам'ятаючи, що «Люби ближнього свого, як самого себе» — великий принцип Тори (Ваїкра, 19:18; Берешит раба, 24:7). Тому, якщо людина розтрачує свій час і енергію на сторонні справи, замість того щоб використовувати їх для виконання місії свого життя, це буде явним марнотратством і порушенням усього Б-жественного порядку.
Згідно з відомостями, які я маю, місто, в якому ти живеш, — це місто, де є дуже велике поле для роботи заради зміцнення юдаїзму в усьому, що стосується євреїв, а також заради поширення так званих «семи моральних законів» з усіма їхніми подробицями в усьому, що стосується неєвреїв, оскільки їх дано Святим, благословенний Він, синам Ноаха, тобто всьому людству. І тому я ще більше здивований твоїм запитанням.
Оскільки ти пишеш, що ти дуже розгублений і просиш відповіді негайно, я не ухилюся від відповіді тобі — тим паче що відповідь дуже проста. Правду кажучи, це вже мається на увазі в сказаному вище щодо першочергового обов'язку єврея, і будь-якої людини, — виконувати свою місію в тому місці, де вона живе, і лише після того, як вона зробила все, чого від неї очікують у цьому місці, є сенс зважити, чи має вона вирушити в інше місце і продовжувати свою місію там. Звісно, людина не повинна залишати «фронт», перш ніж переконається, що все гаразд.
Я вживаю вислів «фронт» обдумано. Ти, безсумнівно, знаєш, що відбувається навколо тебе — точнісінько те саме, що відбувається скрізь, де живуть євреї, і особливо в місцях, де вони становлять невелику меншість, — у плані відчуження від юдаїзму, втрати єврейської самосвідомості, змішаних шлюбів і повної асиміляції. Обов'язок кожного єврея — зробити все можливе, він чи вона, щоб боротися із силами, що загрожують самим основам нашого народу, — передусім коли він знаходить їх у своєму найближчому оточенні.
Іншому єврею Ребе написав[потрібне джерело]: «Коли корабель тоне, капітан зобов'язаний спустити в рятувальну шлюпку всіх пасажирів, і лише після цього він має право сам стрибнути в неї».
Єврею на ім'я Асаф Абрамович[26], який, будучи 13-річним хлопчиком, запитав Ребе в листі, чому той не переїжджає до Країни, Ребе відповів[27]:
...На те, що він пише про місце проживання людини, — визначальним тут є не те, де йому буде приємніше й краще, а те, де він зможе зробити більше добрих справ і де більше потребують його допомоги.
І подібно до лікаря в прямому сенсі — який має оселитися там, де більше потребують його допомоги, а не там, де він сподівається, що його життя буде зручнішим.
І справді — адже кожна людина має «зцілювати» своє оточення, вносити в нього більше «світла» і святості, а що стосується євреїв — кожного з них і кожної з них, їхнє першочергове й головне завдання — вносити у своє оточення більше юдаїзму...
Додаткова література
- «Гейхал Менахем», том 2, с. 117.
- «Мікдаш мелех», том 2, с. 440–442.
- «Гіткашрут», випуски 400 (с. 8–10), 412 (с. 15), 421 (с. 12).
- Сіха Шабату тижневої глави «Дварім» 5730 року (1969/1970) (невідредагована).
Зовнішні посилання
- Ребе відповідає: чому він не переїжджає до Країни?

- Чому Ребе не переїхав до Країни на сайті «Бейт Хабад».
- Рав Шнеур Ашкеназі, Чому Моше Рабейну не ввійшов до Країни? І чому Любавицький Ребе не зробив цього? — тижнева глава «Хукат», 3 тамуза 5776 (9 липня 2016), на сайті «Ягадут TV»
- Рав Єгуда Гінзбург, «Чому Ребе не переїхав до Країни?»

- Д-р Єхіель Гарарі, Ставлення Любавицького Ребе до сіонізму і до Держави Ізраїль
- Рав Мордехай-Менаше Лауфер, «Країна, на якій завжди», «Гіткашрут», випуск 421
- Рав Мордехай-Менаше Лауфер, Капітан — останнім залишає корабель, у випуску «Гіткашрут»
- Рав Мордехай-Менаше Лауфер, Не залишати «фронт», «Гіткашрут», випуск 1138
- Ребе відповідає: чому він не переїжджає до Країни? ● Спеціально з тижневика «Бейт Мошіах», на сайті

- Три листи Ребе, в яких він пояснює, чому не переїжджає до Ерец-Ісраель, додаток до збірки «Ваад ганахот бе-лашон га-кодеш», тижнева глава «Корах» 5783
Примітки
- ^ Частини цього абзацу та інших абзаців ґрунтуються на дослідженні д-ра Єхіеля Гарарі в його книжці «Содо шель га-Ребе»
- ^ Сіха неділі тижневої глави «Пінхас», 13 тамуза 5719 (19 липня 1959)
- ^ Роздавання доларів, 28 іяра 5751 (12 травня 1991).
- ^ «Торат Менахем — Гітваадуйот», с. 211, сіха Шабату тижневих глав «Ваякгель — Пкудей», глави «Пара», благословення місяця нісан 5724 (березень–квітень 1964)
- ^ Візит Ребе Раяца до Святої Землі
- ^ Оригінальне дослідження д-ра Альфасі: любавицькі адмори виступали проти самого переїзду до Ерец-Ісраель
- ^ «Двар малхут» — «Ваякгель»
- ^ Залман Рудерман, «Хад бе-дара», с. 183.
- ^ Біньямін Ліпкін і Йосі Елітов, «Бе-холь бейті нееман гу», с. 248–249.
- ^ Матеріал цього абзацу взято з «Мі-бейт га-гназім»
- ^ «Ігрот кодеш», том 7, лист 2229, надруковано також у додатках до «Лікутей сіхот», том 14, с. 352
- ^ Рав Ашкеназі, с. 255. Тшура Палтіель — Стаун, сторінка 7 (і там — що це було в місяці елул 5725 (серпень–вересень 1965)). Див. також у тшурі Гоата תשפ"U, сторінка 48.
- ^ Події, що охоплюють увесь світ, і все ж розчарування! «Гіткашрут», випуск 1205
- ^ «Ємей тмімім», том 3, с. 473–474. І там наводяться ті, хто підписав: «Колель і Шикун Хабад та його установи в Єрусалимі; синагоги Хабаду у Святій Землі; «Торат емет», Єрусалим; Агудат Хабад у Святій Землі; Кфар-Хабад; «Томхей Тмімім Любавич» Кфар-Хабад — Лод; «Цеірей Хабад» у Святій Землі; мережа «Огалей Йосеф-Іцхак» у Святій Землі; ремісничі училища Кфар-Хабада; «Ахей Тмімім», Рішон-ле-Ціон; семінарія «Бейт Рівка»; «Нешей у-внот Хабад»; хедери «Тора ор»; «Томхей Тмімім Любавич», Кір'ят-Гат; колель аврехів, Лод; рав Гарелік; рав Зевін».
- ^ Газета «Хадашот», 5 іяра 5751 (19 квітня 1991), сторінка 12.
- ^ «Лікут маанот кодеш» — 5751, відповідь 326.
- ^ Сказане в цьому абзаці взято з книжки рава Горена «Мішнат га-Горен» (видавництво «Єдіот сфарім»). Наведено на сайті
- ^ Зі слів рава Шимона Айзенбаха, шаліаха Ребе в Ейлаті, який чув це від самого рава Горена, коли той зупинявся в його готелі в Ейлаті 5750 року (1989/1990), — «Чому Ребе утримувався від переїзду до Країни»
- ^ «Я сказав Ребе, щоб він перевіз «кістки Йосефа», і його очі наповнилися сльозами» — інтерв'ю з равом Шеар-Яшувом
- ^ Зв'язки рава Свицького з Ребе на сайті «Ор торат га-хасидут»
- ^ «Ємей тмімім», том 3, с. 487
- ^ Уперше опубліковано з архіву рава Нісана Мінделя у «Кфар-Хабаді», випуск 915, сторінки 32–34
- ^ «Га-Тамім га-рішон», с. 216–217.
- ^ Пан Штейнман розповів це р. Меїру Банаї; надруковано в книжці Банаї «Тамціт га-халомот».
- ^ Надруковано в «Море ле-дор навох»
- ^ Коли 13-річний хлопчик спитав: «Чому Ребе не переїжджає до Країни» — і отримав відповідь
- ^ З листа від 8 тевета 5744 (14 грудня 1983), надруковано в додатках до «Лікутей сіхот», том 23, с. 450