Перейти до вмісту

Агадир

Матеріал з Хабадпедії
Учні єшиви Хабаду в Агадирі

Агадир — місто в Марокко на березі Атлантичного океану, у якому була блискуча єврейська громада. Шлухім Ребе заснували в ньому єшиву, школу «Бейт Рівка» і мікву. Єшива Хабаду в Агадирі була зруйнована землетрусом 5720 року (1959/1960), і десятки учнів загинули, Ребе особливо відгукнувся на це в листах і на фарбрейнгені Пуриму 5720 року (13 березня 1960). У пізніший період у місті Агадир, відбудованому наново, було створено нові хабадські заклади.

Місто Агадир

Агадир — центральне туристичне місто на південному заході Марокко, на березі Атлантичного океану, поблизу південно-західних підніж Атлаських гір, місто було зруйноване землетрусом 5720 року (1959/1960) і відбудоване наново в близькому місці, і знову стало центральним і туристичним, і в ньому сьогодні (5785) майже мільйон мешканців, і з них лише близько двадцяти єврейських родин.

Єшива Хабаду в Агадірі

Основна стаття – Єшива Хабаду в Агадирі

Хабадська єшива, що діяла в 5715 — 5720 роках (1954–1960) у місті Агадир-Марокко, тоді зруйнована землетрусом. Коли вийшла книжка «Хабад у Марокко», було опубліковано список тих, хто врятувався і загинув з єшиви-який відкрив членам родин зниклих учнів, що список підтверджує їхнє побоювання, що члена їхньої родини не було знайдено після землетрусу і, можливо, його було переправлено до іншої країни для всиновлення — що викликало широкий відгук у загальних і хабадських ЗМІ, поряд із практичними кроками в спробі знайти учнів єшиви Хабаду, про долю яких під час землетрусу нічого не відомо.

Заснування єшиви

5715 року (1954/1955) шлухім у Марокко розглядали створення єшиви в Агадирі, місті в Марокко на березі Атлантичного океану, у якому була давня й важлива єврейська громада. Шаліах Ребе в Касабланці рав Нісан Пінсон прибув до Агадира, щоб перевірити можливості створення єшиви, і внаслідок його візиту було вирішено разом із шаліахом Ребе равом Шломо Матусовим, директором закладів Хабаду в Марокко, створити єшиву, якою керуватиме Аврагам Бен-Шушан, учень єшиви Хабаду в Мекнесі. Через кілька місяців після створення єшиви рав Шломо Матусов поїхав до Ребе і передав Ребе особливий огляд про розвиток закладів Хабаду по всьому Марокко, і ось його опис єшиви в Агадирі:

«Агадир. Це можна назвати єшивою, і вона збирається розвиватися з допомогою Всевишнього, благословенний Він... Є два класи: один — Мішни і початку Гемари, близько двадцяти учнів, більшість із ближніх і далеких сіл. Другий — складання слів і молитви.

Навчальні кімнати є для двох класів. Становище учнів, і особливо з огляду на те, що їх стане більше, вимагає трьох класів. Також ще не влаштоване питання ночівлі учнів — ночують у навчальній кімнаті; для всього цього потрібне місце, і збираються винайняти.

Також є потреба винайняти окреме місце для їжі та облаштувати кухню, бо досі їдять у тісноті в господарів, а деяку їжу — також в єшиві. Намагаємося знайти для всього вищезазначеного відповідні місця»[1].

Голова єшиви рав Азріель Хайкін

На початку літа 5716 року (1955/1956) до Агадира прибув шаліах рав Азріель Хайкін, щоб перевірити, як розширити і зміцнити єшиву, і відтоді продовжував відвідувати це місце разом із Хаїмом Альбазом, випускником єшиви в Касабланці. І разом вони діяли, щоб перевести єшиву до нової та розкішної будівлі, яку називали «Дім губернатора» на ім'я губернатора, що жив там у раніші роки, будівля стояла на пагорбі навпроти берегів Атлантичного океану. У наступний період Хаїм Альбаз керував єшивою, кількість учнів якої дедалі зростала, але р. Ісраель Шиф, директор «Джойнта» в Марокко в ті дні, порекомендував, щоб рав Хайкін керував єшивою, щоб зміцнити її постійним і здібним директором, і так і було зроблено. І в цей період в Агадирі було збудовано мікву мегадрін за заохочення і з благословення Ребе [2].

Узимку 5716 року (1955/1956) рав Азріель Хайкін одружився з дочкою рава Міхаеля Ліпскера, шаліаха Ребе в Мекнесі, молоде подружжя оселилося в Агадирі для постійного шліхуту, і єшива продовжувала розширюватися і збільшувати кількість учнів.

Міква мегадрін

Перед весіллям рава Хайкіна його тесть рав Ліпскер прагнув збудувати в Агадирі мікву мегадрін, але в пустельному кліматі Агадира неможливо було наповнити мікву дощовою водою.

Рав Ліпскер написав про це Ребе, і Ребе відповів, що не може бути, щоб було місто, у якому неможливо збудувати мікву: «Дивна й чудна ця річ вельми і вкрай, що в місті, і до того ж у місті-матері в Ізраїлі, немає мікви... А те, що він пише, що важко зробити там мікву, то я дивуюся, як можна писати таке, адже відомо, що Тора вічна, і не лише в будь-який час, а й у будь-якому місці, і, отже, також і сини Ізраїлю в Агадирі зобов'язані виконувати всі її заповіді, і відомо, що Святий, благословенний Він, вимагає лише за їхніми силами, якщо так, то просто, що потрібно зробити там мікву, і справа залежить лише від діяльної людини, яка захоче цим зайнятися». Зрештою мікву було збудовано, і її наповнили за допомогою блоків льоду[3].

«Бейт Рівка»

Рав Хайкін і його дружина заснували в Агадирі школу «Бейт Рівка», у якій навчалися місцеві дівчата. На початку 5717 року (1956/1957) рав Хайкін написав Ребе про можливість створити навчальні класи для учениць, які навчалися б увесь день, а не лише на вечірніх уроках, і Ребе відповів позитивно й додав, що навіть якщо спочатку будуть труднощі, усе одно потрібно це зробити. Рав Хайкін і його дружина Сара заснували «Бейт Рівка» з 5 класами для місцевих дівчат і без інтернату. Паралельно пані Хайкін організувала діяльність і уроки Тори для учениць, які не навчалися в Хабаді[4].

Вказівки Ребе

У місяці нісан 5717 року (квітень–травень 1957) рав Хайкін був у Ребе, і на «єхідуті» Ребе говорив про постійне спільне навчання рава Хайкіна з рабином Агадира і другом Любавичів равом Єгудою Шитрітом, і говорив з ним про єшиву і «Бейт Рівка» в Агадирі, і про це рав Хайкін написав раву Шитріту:

«Удостоївся увійти у внутрішнє святилище, в особливу кімнату його святості Ребе шліта (Адмора шліта), передав йому всі записки підйон нефеш, а також список учнів, і його святість Ребе шліта (Адмор шліта) зволив поцікавитися всім цим і благословив усіх. І сказав мені, що якщо в нього буде час, він бажає надіслати кожному окремо своє благословення до свята. Також затримався, щоб запитати про постійне навчання, яке в нас є, — тобто в мене з Вашою честю, — і висловив свою думку, що воно має бути щонайменше двічі на тиждень. Багато говорив про справу «Бейт Рівка» і сказав, щоб у жодному разі не думати припиняти це, а тільки продовжувати, і само собою зрозуміло, що треба дбати про розширення справи як у кількості, так і в якості. Також запитав про р. Аврагама Бен-Шушана (вчителя, який заснував єшиву, а тим часом одружився і живе в Агадирі)»[5].

Вигнання

16 швата 5718 року (6 лютого 1958) американський консул повідомив раву Хайкіну, що марокканський уряд хоче вислати його через підозру в тому, що він займається справами алії, і тому вирішив, що найближчими днями прибуде до Касабланки, щоб зустрітися з равом Шломо Матусовим і з'ясувати цю справу. Рав Матусов, працівники американського консульства в Касабланці та американського посольства в Рабаті діяли, намагаючись скасувати указ, але невдовзі дійшли висновку, що марокканський уряд остаточно вирішив вислати рава Хайкіна.

Про всі вжиті заходи доповідали Ребе, і Ребе особисто надіслав телеграми послу Сполучених Штатів у Марокко і консулу Сполучених Штатів у Касабланці, щоб спробувати скасувати указ. У телеграмі консулу Ребе запевнив, що знає рава Хайкіна вже багато років і що його робота — лише в релігійному вихованні і що він виховує молоде законослухняне покоління. Протягом кількох тижнів тривало клопотання, і були великі побоювання за всю справу шліхуту в Марокко, але зрештою з'ясувалося, що влада вирішила вислати тільки рава Хайкіна, а решта шлухім, зокрема його тесть рав Ліпскер, залишаться на своїх посадах і місцях. І справді, рав Хайкін покинув Марокко.

Про висилку розповідає рав Хайкін у книзі «Хабад у Марокко»: «У районі Агадира був помітний вплив крайніх націоналістів, і тому було призначено крайнього губернатора округу, який хотів довести всім свої крайні погляди. У той час, коли він вислав мене, було вислано і консула Іспанії. Так йому вдалося приписати мені «злочин», ніби я допомагав алії до Святої Землі, а насправді всі знали, що я цим не займався. Члени громади в Агадирі хотіли мені допомогти і вирішили звернутися прямо до губернатора, і я пішов разом з ними до його дому. Але це надзвичайно його розгнівало: коли він побачив, що ми наближаємося, він вийшов з дому і закричав гнівним голосом: «Заради нього ви прийшли? Він шпигун! У них у школі вчать іврит, а арабську там не вчать». Ми покинули це місце в пригніченому настрої. Відтоді як мене запідозрили, усюди мене супроводжували співробітники служби безпеки. Так — доки я не піднявся в літак і не сів на своє місце, і тоді супровідники мене залишили»»[6].

Учень Хаїм Альбаз, який у той період працював в єшиві в Мекнесі, повернувся до Агадира і був призначений директором і главою єшиви замість рава Хайкіна. До Агадира було послано ще вчителя, випускника «Томхей Тмімім» у Брюнуа, на ім'я Моше Бен-Або, нині рабин кварталу Гіло в Єрусалимі. Коли рав Альбаз готувався до свого весілля, замість нього було послано учня єшиви Хабаду в Касабланці Масуда Какона (брата радіоведучого Нісіма Кейнана), і вони обіймали цю посаду разом тимчасово, причому тим часом Масуд Какон вважався машгіахом в єшиві. Від часу вигнання рав [[Шломо Матусов] часто відвідував Агадир, і всього за два тижні до землетрусу відвідав це місце[7].

Землетрус

На початку адара 5720 року (лютий–березень 1960) в Агадирі стався смертоносний землетрус, загинуло багато мешканців, серед них близько 1500 євреїв. Будівля єшиви обвалилася, 25 учнів загинули, і багато хто був поранений.

У ніч на вівторок, 2 адара 5720 (1 березня 1960), близько півночі в Агадирі стався сильний землетрус магнітудою 6,7 за шкалою Ріхтера. Тисячі жителів опинилися поховані під руїнами будинків, і рятувальні сили стояли безпорадні перед масштабами страшної катастрофи. Після десяти днів пошуків з'ясувалося, що загинули понад десять тисяч жителів, серед них багато євреїв, і серед них учні єшиви Хабаду. Точна кількість загиблих незрозуміла досі через масштаби катастрофи, велику кількість тих, хто опинився під завалами, і великі родини, що загинули під руїнами.

Землетрус добре відчувався і в єшиві Хабаду в домі губернатора на пагорбі навпроти моря, і відтоді поширилося безліч чуток про становище учнів і про кількість загиблих. Порятунок забрав час, і в частині випадків батьки, знайомі та інші витягали дітей і переправляли їх до медичних центрів або до членів їхніх родин.

Пошук і порятунок

Після землетрусу шаліах рав Шломо Матусов прибув до зруйнованого міста. Жахливі враження він записав через тиждень після землетрусу: «Я знайшов місце єшиви повністю зруйнованим і вкритим купою каміння й цегли. Ті, хто врятувався живими, втекли, рятуючи своє життя. Я зустрівся з равом Єгудою Шитритом, який урятувався з усією своєю родиною... У нас в єшиві – 61 учень, і Хаїм Альбаз і Масуд Какон (це машгіах, якого ми послали з Касабланки). Учитель Шломо Абу, цей останній урятувався з-під завалу, який придавив йому ногу, і був тут кілька днів у лікарні й уже вийшов здоровим, слава Б-гу. Хаїм Альбаз– мир праху його, ночував у конторі сам, про нього було багато чуток, але з'ясувалося, що він залишив життя всьому живому, і його поховали у вівторок в одній могилі з 46 людьми (кажуть, що лише євреї, серед них 12 учнів). Масуд Какон був в одній кімнаті зі Шломо Абу, і Шломо відчув, що він одразу помер.

Як з'ясувалося щодо учнів, 33 залишилися живими, багато з них зараз у Касабланці, а інші розсіялися по селах до своїх родин; ще про трьох є різні думки, і 13 майже напевно загинули, а решта ще під сумнівом, доки не з'ясується. 17–18 ночували в інших будинках у своїх батьків або родичів, з них шестеро напевно залишилися живими, а про інших ще не з'ясовано. Були з них урятовані, які тікали посеред ночі в цілковитій темряві й знайшли якісь діри, крізь які вийти, а потім, о десятій ранку, Моше Шітріт привів французьких солдатів, і вони врятували Шломо Або і всіх учнів, яких можна було врятувати, і, як я бачу за списком наших учнів у кожній кімнаті, вони рятували з кожної кімнати, а також винесли мертвих і поховали їх».

Рятувальні роботи тривали довгі місяці, і частину врятованих учнів було переведено до єшиви Хабаду в Касабланці, де їх прийняли як повноправних учнів. Повідомлення про землетрус загалом і про катастрофу в єшиві зокрема публікувалися в пресі у Святій Землі.

Ставлення Ребе до землетрусу

Унаслідок важкого землетрусу Ребе вказав шлухім у Марокко, щоб у піст Естер, що припав на ті дні, додали в молитві й цдаці. Водночас він надіслав спеціальну телеграму головному рабинові Марокко, раву Шаулю Данану:

«Разом з усіма нашими братами в Марокко, шліта, оплакуємо пожежу, яку запалив Всевишній, що творить діло творіння, у святій громаді Агадир, і наша молитва разом із громадою — щоб Всевишній загородив пролами Свого народу в усіх місцях, де вони перебувають, і відновив його руїни незабаром, воістину, і в спокої та достатку були збудовані громади й установи Тори і заповідей, аж до здійснення обітниці „і відбудую її, як за днів давніх“ із приходом нашого праведного Мошіаха. З вітанням миру нашим стражденним братам, з повагою і благословенням, Менахем Шнеєрсон»[8]

Через кілька днів після землетрусу, під час фарбрейнгену свята Пурим, Ребе згадав про катастрофу; під час своєї промови Ребе навіть плакав:

«Мабуть, усі читали про подію „те, що з ним сталося“ в Агадирі. Треба зміцнитися в надії та впевненості, що знайдуть живими ще багатьох, зокрема з тих, кого ще не перевезли в інші місця. І в усякому разі є такі, про яких відомо (що загинули в катастрофі), а адже навіть одна душа з Ізраїлю — це цілий світ (згідно з постановою Мішни). І на це є одна порада: попередивши висловом наших мудреців, благословенної пам'яті, який наводить Алтер Ребе в „Ігерет га-тшува“: якщо він звик читати один аркуш — нехай читає два аркуші, повторювати один розділ — нехай повторить два розділи тощо. І не лише двічі так, а багаторазово так […] І подібним чином щодо виправлення справи в тому, що стосується нас і наших дій, — щоб замість однієї установи заснували кілька установ, замість одного учня виховали багато й багато учнів і замість однієї учениці виховали багато й багато учениць»

Зниклі безвісти в Агадирі

Після виходу книжки «Хабад у Марокко» родинам учнів, про долю яких нічого не відомо, стало ясно, що в книжці опубліковано записи рава Шломо Матусова, в яких задокументовано учнів єшиви під час землетрусу, і про кожного докладно зазначено, що з ним сталося. І кілька родин відновили пошуки учнів на підставі відомостей, які вони зрозуміли з книжки. Мабуть, під час рятувальних робіт кілька дітей було передано на всиновлення за кордон разом із групами дітей, відправленими в ті дні на всиновлення до Бельгії.

Один із учнів — Масуд Оханона — якого від моменту землетрусу його родина докладала зусиль знайти, але марно, а його племінниця пані Яель Охана побачила у списку загиблих і врятованих у книжці, що поруч з ім'ям дядька немає жодної інформації, і це зміцнило її бажання шукати дядька. Про пошуки повідомили в ЗМІ та в соціальних мережах, і внаслідок цієї історії було вирішено в «Союзі вихідців з Агадира» присвятити церемонії пам'яті загиблих в Агадирі — що відбулися на початку місяця адара 5777 року (лютий–березень 2017) — учневі Масуду Оханоні. На церемоніях р. Шнеур-Залман Бергер, автор «Хабад у Марокко», представив листи Ребе, пов'язані із землетрусом.

Відгук у ЗМІ

Історія зниклих учнів єшиви Хабаду в Агадирі відгукнулася з величезною силою і була опублікована в багатьох ЗМІ:

Телебачення: «Канал 20». Радіо: «Коль Ісраель», «Радіо Морешет», «Радіо Даром», «Коль бе-Рама». Газети: «Ба-кегіла», «Йом ле-йом». Інтернет-сайти: сайт «Мако», «Гідбарут». Хабадські ЗМІ: тижневик «Бейт Мошіах», тижневик «Кфар-Хабад», інтернет-сайти «Хабад Інфо», «Хабад он-лайн» і «Штурем».

Медійний діяч Нісім Кейнан, брат якого, що служив машгіахом в єшиві, загинув, розповів в інтерв'ю в програмі «Га-йом ше-гая» з ведучим Аміром Івгі на «Каналі 20» про особливу пошукову експедицію, розпочату внаслідок знахідок у книжці, у якій беруть участь Кейнан, члени родин зниклих, редактор книжки і нащадки рава Шломо Матусова, шаліаха Любавицького Ребе в Марокко[9].

Нове місто нові заклади

Після землетрусу Агадир було відбудовано наново в близькому місці, і після візитів рава Матусова до Агадира і звітів, які він писав Ребе, було створено нові хабадські заклади, якими фактично керував учень Барух Ельхарар, випускник єшиви Хабаду в Касабланці, а потім рав Матусов посилав інших директорів, також випускників Хабаду Касабланки: учня Махлуфа Абутбуля й учня Давида Асіяга[10].

Персонал закладів Хабаду Агадир

  • Директор закладів Хабаду в Марокко: рав Шломо Матусов
  • Шаліах і директор єшиви та «Бейт Рівка»: рав Азріель Хайкін
  • Шаліха і директорка в «Бейт Рівка»: пані Сара Хайкін
  • Директор єшиви: тамім Аврагам Бен-Шушан
  • Директор єшиви: тамім Хаїм Альбаз
  • Директор єшиви: тамім Барух Ельхарар
  • Директор єшиви: тамім Махлуф Абутбуль
  • Директор єшиви: тамім Давид Асіяг
  • Машгіах в єшиві: тамім Масуд Какон
  • Учитель в єшиві: рав Єгуда Шитрит (був учителем у період створення єшиви, а через деякий час був призначений рабином Агадира)[11].
  • Учитель в єшиві: рав Моше Бен-Або — нині рабин кварталу Гіло Єрусалим
  • Учитель в єшиві: рав Амрам Мор-Йосеф
  • Учитель в єшиві: Нісім Івгі

Бейт Хабад Агадир

В Агадирі діє Бейт Хабад під керівництвом рава Єхіеля Реваха (сина рава Шнеура-Залмана Реваха).

У Бейт Хабаді приймають туристів на суботні трапези, а молитви проводять у сусідній синагозі.

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ «Хабад у Марокко», с. 177
  2. ^ «Хабад у Марокко»
  3. ^ «Тікатев зот», і «Толдот Хабад бе-Марокко» с. 182-183
  4. ^ «Толдот Хабад бе-Марокко» с. 185
  5. ^ «Хабад у Марокко», с. 184. І див. також р. Шнеур-Залман Бергер, тижневик «Бейт Мошіах», випуск 1367 Ребе і рабини Марокко — таємниця зв'язку
  6. ^ «Хабад у Марокко», сторінки 186-187
  7. ^ «Хабад у Марокко» с. 187
  8. ^ Мій брат задокументований у листі Ребе קישור לשבועון בית משיח
  9. ^ «Втрачені діти Агадира»: пошуки тих, хто врятувався від землетрусу
  10. ^ «Толдот Хабад бе-Марокко» розділ 28-Відродження
  11. ^ «Толдот Хабад бе-Марокко» с. 176
Агадир згадується ще в 2 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Повідомити про помилку на цій сторінці