Меджибіж


Меджибіж (українською: Меджибіж (Меджибіж); польською: Międzybóż (Мендзибуж); на їдиш: Межбіж) — єврейське містечко на півночі Поділля[1], яке багато років було центром Тори і хасидизму. В устах євреїв воно називалося Сіоном Поділля[2] і «Ді клейне Ерец Ісраель» (= мала Земля Ізраїлю[3]).
Історія
Містечко вважається одним з найдавніших містечок Східної Європи, і воно існує понад тисячу років. Спочатку Меджибіж був під владою татар. У 5122 році Литовське князівство захопило містечко. А в наступні роки Меджибіж переходив з рук у руки — від Польщі до Литви й назад.
У 5202 році місто перейшло під владу Польського королівства. Через десятиліття жителі Галичини захопили Меджибіж і правили в ньому десятки років. Через кілька років турки захопили місто і правили в ньому двадцять сім років.
У 5460 році (1699/1700) Польське королівство захопило місто[4]. А в 5506 році (1745/1746) Волинське князівство захопило місто.

Назва містечка
Назва містечка — поєднання слова «мжи» — між, «біж» — прізвиська річки Буг-Божок, що оточує його.
Його розташування
Меджибіж розташований між двома рукавами річки «Буг» — північним і південним. Щоб потрапити до містечка, треба перетнути міст, над яким височіє фортеця, з якої солдати охороняли міст. У містечку існувала також розгалужена система підземних тунелів до кожної ближньої точки в Україні.
Пурим 12 тевета
Меджибізький Пурим, який називають також Пурим 12 тевета, або Мордехай Пурим, або Пурим Естер і Мордехая, — це диво, що сталося в Меджибожі через подружню пару, де чоловіка звали Мордехай, а його дружину — Естер. Його відзначають і сьогодні серед частини хасидів Хабаду, які належать до нащадків меджибізької громади[5].
Євреї
Близько 5260 року в ньому оселилися євреї, які втекли з інших містечок через погроми й переслідування і воліли оселитися в Меджибожі через те, що він був укріпленим містом[6].
У 5262 році було збудовано велику й розкішну синагогу міста.
Приблизно в 5360 році (1599/1600) у Меджибожі оселився гаон рабі Йоель Сіркіс — (якого називають «Бах»), який розвинув його і перетворив на місце світла. Він заснував у ньому єшиву, до якої стікалися учні з усієї Польщі. Громада здобула славу в усіх розсіяннях Ізраїлю і називалася «громадою світла Тори»[7].
Бах молився у великій синагозі міста[8]. Його постанови щодо справ синагоги передавалися в переказах євреїв Меджибожа з покоління в покоління[9].
Приблизно в 5370 році (1609/1610) Бах залишив місто[10].
Після цього в ньому служив гаон р. Моше Кац, автор книг «Пней Моше», «Керен ор» та інших книг[11].
Погроми 5408 (1647/1648) і 5409 років (1648/1649) спричинили руйнування серед єврейських жителів Меджибожа. У 5408 році (1647/1648) козацькі загони на чолі з Богданом Хмельницьким напали на місто і вбили безліч євреїв. У місяці тамуз 5409 року (червень–липень 1649) козаки повернулися до міста, винищили більшість євреїв і спалили будинки міста[12].
Через кілька років євреї знову почали селитися в місті. На чолі громади стояв рабі Цві Афкац[13], а море цедеком служив рабі Яаков-Єгуда-Лейб з Меджибожа.
Бааль-Шем-Тов

У 5500 році (1739/1740) Бааль-Шем-Тов шукав, де оселитися. Його учень р. Нахман з Городенки написав про це своєму братові, море цедеку містечка р. Яакову-Єгуді-Лейбу, і той поспішив запропонувати, щоб Бешт приїхав до Меджибожа. Він негайно написав про це Бааль-Шем-Тову. До його листа було додано також лист від неєврейської влади містечка, яка бажала піднести престиж Меджибожа і знала, що якщо Бешт оселиться там, престиж містечка зросте.
Бешт почув про пропозицію і погодився, сказавши: «Я міг би оселитися в місті Немирів[14], де було вбито безліч євреїв на освячення Імені[15], однак я віддаю перевагу Меджибожу, оскільки поруч із ним є річка, і буде в мене риба вдосталь на честь Шабату»[16].
І справді, того ж року[17] Бешт оселився в цьому місці разом зі своєю донькою пані Адель, своїм зятем равом Єхіелем-Міхлом Ашкеназі[18], своїм помічником і писарем р. Цві Софером і своїм учнем-супутником р. Зеевом-Вольфом Кіцесом. Згідно з документами, як «доктор» і «бааль шем» він отримав безплатне житло біля старого бейт-мідрашу, в якому молився, і повне звільнення від податків.
Під час проживання Бешта в місті місто здобуло величезну славу. В усі дні року воно кишіло євреями й неєвреями, які приходили сховатися в тіні Бешта й отримати його благословення.
У той час бейт-мідраш Бешта був Храмом того покоління[19], і духовний аспект Скрижалей Завіту перебував у ньому[20].
6 сівана 5520 (21 травня 1760) пішов зі світу Бешт[21], і спочиває він у центрі кладовища містечка[22]. Його син, рабі Цві, продовжував очолювати хасидський рух у містечку до 7 сівана 5521 (9 червня 1761), коли передав провід хасидизмом Магідові з Межиріча за вказівкою свого батька уві сні. Магід переніс своє місцеперебування і центр хасидського руху до Межиріча, р. Цві продовжував жити в містечку близько двох років, а після цього[23] переніс своє місцеперебування до Пінська. У Меджибожі залишилися р. Зеев-Вольф Кіцес, зять Бешта р. Єхіель Ашкеназі, його дружина пані Адель і кілька хасидів, що залишилися в містечку. Між 5527 (1766/1767) і 5532 роками (1771/1772) у містечку перебував також праведник р. Залман з Луцька, з учнів Бешта, але, попри це, Меджибіж утратив свою центральність.
У 5530 році (1769/1770) померли р. Єхіель і р. Вольф, а в 5532 помер р. Залман, і Меджибіж залишився без хасидського провідника.
Доба онуків Бешта
Близько 5547 року (1786/1787) прибув до цього місця святий рав р. Моше-Хаїм-Ефраїм із Судилкова, автор «Дегель махане Ефраїм», онук Бааль-Шем-Това, який народився й виріс у містечку.
Р. Моше-Хаїм-Ефраїм служив рабином і магідом у містечку і був дуже шанований ними.
Однак, оскільки він не був адмором, навколо нього не виник хасидський двір, і він був провідником лише для жителів свого містечка. Меджибіж не повернувся до того центрального становища, яке в нього було.
Р. Ефраїм помер 17 іяра 5560 (12 травня 1800).
Після його відходу з життя жителі містечка звернулися до його брата, р. Баруха з Меджибожа, який служив тоді адмором у Тульчині, щоб він узяв на себе рабинство містечка. Р. Барух погодився на їхнє прохання і переніс свій двір до Меджибожа.
За часів проводу р. Баруха Меджибіж розквітнув: тисячі хасидів з усієї Волині приїжджали отримати благословення з уст р. Баруха, багато великих мужів Ізраїлю приїжджали до його двору, щоб зустрітися з ним, і багато десятків оселилися в містечку, щоб бути поруч із ним.
Розповідають[24], що за часів проводу р. Баруха хасиди Хабаду утримувалися від в'їзду до містечка через суперечку, яка була між р. Барухом і Алтер Ребе.
У 5571 році (1810/1811) пішов зі світу р. Барух[25].
Доба «Огев Ісраель» та його нащадків
Після відходу з життя р. Баруха люди громади звернулися до адмора р. Аврагама-Єгошуа-Гешеля з Апти, який перебував тоді в місті Ясси, з проханням приїхати служити рабином у їхній громаді[26]. Він погодився на їхнє прохання[27] і прибув служити рабином у місті.
Він очолював свій двір протягом тринадцяти років. Помер у 5585 році (1824/1825).
Його син р. Іцхак-Меїр очолював свою громаду в Зінькові поблизу Меджибожа; онук Ріма, Ребе р. Аврагам-Єгошуа-Гешель[28], повернувся до Меджибожа й очолював там свій хасидський двір; помер у 5648 році (1887/1888). Його місце посів його син, р. Шалом-Йосеф-Ісраель, а після нього його старший син р. Аврагам-Єгошуа з Меджибожа, який через короткий час перебрався до міста Тернопіль і там заснував свій двір. Його брат Ребе Іцхак-Меїр Гешель з Меджибожа очолював громаду після нього, причому його мати ребецн Бат-Шева також залишилася жити там. Він купив бейт-мідраш свого діда, святого рава з Апти, у своїх дядьків і самовіддано захищав синагогу від вилучення владою. Невдовзі надійшов наказ влади виселити всіх євреїв із синагоги, і Ребе Іцхак-Меїр перейшов очолювати своє адморство в Одесі підпільно. Він піднявся до Святої Землі і заснував там свій бейт-мідраш «Огев Ісраель» у Хайфі.
Протягом років династія родини Бік служила в рабинстві в Меджибожі[потрібне джерело].
Меджибіж під час Голокосту
У місяці менахем-ав 5701 (липень–серпень 1941) армія Росії залишила Меджибіж, і його захопила німецька армія. Українські націоналісти почали чинити свавілля над євреями містечка, і бейт-мідраш Бешта було зруйновано вщент. Бейт-мідраш, що стоїть сьогодні, — це відновлення оригінального.
Протягом тринадцяти місяців євреї Меджибожа зазнали невимовних страждань: їх було зібрано в гето, оточеному високими й густими дротяними загородженнями, в умовах проживання 15–20 душ у кімнаті. Молодь з євреїв міста було відправлено на примусові роботи, і багато хто з них помер.
На початку 5703 року (1942/1943) більшість євреїв міста було відправлено до таборів знищення, а тих, що залишилися й утекли, було спіймано і вбито. 4 нісана 5703 року (9 квітня 1943) більшість євреїв міста було вбито в таборах знищення, і серед них, на чолі, — адмор р. Аврагам-Єгошуа-Гешель з Тернополя.
Лише одиниці з євреїв містечка врятувалися.
Додаткова література
- Рав Шломо Авіш, «Ір мівцар», історія містечка Межбуж, видавництво «Мосдот Меджибіж», Нью-Йорк, елул 5769 (серпень–вересень 2009).
- Брошура «Ехад гая», додаток до газети «Га-Мевасер» на тему Бааль-Шем-Това, свято Шавуот 5770 (19 травня 2010).
Зовнішні посилання
- Галерея фотографій з Меджибожа

- Братська могила євреїв Меджибожа, убитих під час Голокосту, на сайті Google Карти: розташування
Примітки
- ^ Сьогодні він у Хмельницькому районі в Польщі.
- ^ За зразком вислову з вірша «Через гору Сіон, що спустіла, — лисиці ходять по ній» (Сувій Ейха, 5, 18) і вірша «Гора Сіон, край півночі, місто Царя великого» (Тегілім, 48, 3), які говорять про місто Єрусалим як про духовний центр єврейського народу. Про джерела, в яких цей вислів наводиться щодо Меджибожа, див. у книзі «Сарей га-меа», частина 3, розділ 1.
- ^ Див. у брошурі «Ехад гая ве-ахарав ло їге.», Шавуот 5770 (19 травня 2010), стор. 14.
- ^ Деякі хасидські перекази стверджують, що польське завоювання відбулося після поселення Бешта в місті, у 5500 році (1739/1740).
- ^ У суботній день 11 тевета 5409 року (26 грудня 1648) і назавтра, в неділю над ранком, громада євреїв Меджибожа була у великій небезпеці через війська лиходія Богдана Хмельницького, які намагалися їх винищити і стояли табором біля міста. Над ранком у неділю виїхала пара простих євреїв — «чоловік і дружина, Мордехай і Естер», яких за особливим провидінням звали іменами Мордехая га-Єгуді і цариці Естер, — і поскакали верхи на конях у бік міської стіни, де ночували польські солдати, і дуже сильно вдарили в барабани, які були при них; і від великого переполоху солдати Богдана подумали, що це польське військо прийшло їх знищити, і всі розбіглися, і так урятувалися євреї міста, і цей день було встановлено як день свята серед хасидів Меджибожа, вихідців із цієї громади (календар «Давар бе-іто»).
- ^ Серед євреїв воно називалося «місто-фортеця».
- ^ Докладно про цю добу див. у книзі «Сарей га-меа» Є.-Л. Фішмана-Маймона, частина 3, на її початку.
- ^ Вона називалася ще багато років потому «Дем Бахес шул».
- ^ Проживання Баха в місті було через сорок років причиною поселення там Бешта — брошура «Ор олам» — «Га-Модіа», Шавуот 5770, стор. 26.
- ^ Бах помер 2 адара 5401 (12 лютого 1641).
- ^ Племінник автора «Сміхат хахамім»
- ^ У книгах із загальної історії точиться бурхлива дискусія про те, хто був причиною падіння укріпленого міста. Були такі, хто висловлював припущення, що антисемітські вартові міста залишили міські фортеці через свою ненависть до євреїв.
- ^ Казенним рабином служив р. Беріш Бейлуойс.
- ^ Центральне й важливе місто.
- ^ Під час гзерот 5408 (1647/1648) і 5409 років (1648/1649), і на чолі їх — гаон рабі Єхіель-Міхл з Немирова.
- ^ Від імені р. Йосефа з Меджибожа, онука онука Бешта, автора «Дегель махане Ефраїм», розповідають іншу версію, пов'язану з будівництвом нового бейт-мідрашу в містечку замість старого бейт-мідрашу казенним рабином міста, талмід-хахамом і багатієм р. Берішем Бейлуойсом: і пробудилося звинувачення щодо містечка, і р. Беріш тяжко захворів, Бешт прибув зцілити його і, щоб скасувати звинувачення, оселився в містечку і встановив своє місцеперебування в старому бейт-мідраші. І тут не місце для цього. Див. докладно в книзі «Ір мівцар».
- ^ Є кілька версій року його поселення в цьому місці, але версія, записана в документах, — 5500 рік.
- ^ З роками там народилися їхні діти: р. Моше-Хаїм-Ефраїм, автор «Дегель махане Ефраїм», р. Барух з Меджибожа і донька Фейга, мати р. Нахмана з Брацлава.
- ^ Див. «Кунтрес Бейт рабейну ше-бе-Бавель», 5752.
- ^ Зі сну р. Зеева-Вольфа Кіцеса, наведено в книзі «Шмуот ве-сіпурім» хасида р. Рафаеля-Нахмана Кагана, ч. 2.
- ^ Див. докладно в «Сефер га-толдот Бааль-Шем-Тов» Аврагама-Ханоха Гліценштейна у розділі «Його відхід».
- ^ Останніми роками людина на ім'я Ісраель-Меїр Габай, що очолює організацію під назвою «Огалей цадиким», яка належить до сефардської течії в брацлавському хасидизмі, відремонтувала Огель і збудувала там велику й розкішну будівлю.
- ^ «Ехад гая — Га-Мевасер», стор. 32, і є ті, хто заперечує.
- ^ За переказом
- ^ Згідно з енциклопедією «Гдолей га-дорот».
- ^ Стосунки «Огев Ісраель» з хасидизмом Хабад були дещо напруженими.
- ^ Розповідають, що, коли він прибув до міста, він помітив, що обличчя людей громади дещо похмурніли; він припустив, що це тому, що вони побоювалися, що він не проживе довго — через його похилий вік. Він сказав їм: «Ось, я обіцяю вам, що служитиму тут рабином тринадцять років — достеменно як „Дегель махане Ефраїм“». І справді, так і було.
- ^ Зять р. Шалома-Йосефа Фрідмана із Садгори