Перейти до вмісту

Гзерот 5408 (1647/1648) і 5409 років (1648/1649)

Матеріал з Хабадпедії
Картина, що зображує вступ погромників до Києва; на чолі їх їде верхи провідник повстання Богдан Хмельницький, хай зітреться ім'я його

Гзерот 5408 (1647/1648) і 5409 років (1648/1649) (звані також погромами Хмельницького) — серія жорстоких погромів, учинених над євреями України в ході загального повстання козаків проти утискання обіцяних їм прав, коли євреїв, утягнутих у чужу для них війну, вирізали й піддавали тортурам різні воюючі сторони. Хоча більшість погромів була зосереджена в період від свята Пурим 5408 року (8 березня 1648) до місяця ав 5409 року (липень–серпень 1649), погроми тривали й після цього, і аж до 5417 року (1656/1657) кожні кілька місяців ще відбувалися погроми й грабежі в єврейських громадах по всій Україні та Польщі.

У ході погромів сотні тисяч євреїв були вбиті страшними смертями або померли від епідемій, а інші, яким удалося врятуватися, залишилися без заробітку і без майна. Тих, кого було схоплено, примушували змінити віру або продавали в рабство.

Передумови погромів

Приблизно за сімдесят років до початку погромів Литва об'єдналася з Польщею, і польська шляхта заволоділа великими землями в Україні та в Литві й поневолила українських селян, користуючись відносинами підпорядкування і поводячись із ними як із рабами, що викликало загальне озлоблення українських підданих.

Польська шляхта, яка лінувалася керувати своїми маєтками самостійно, наймала євреїв управителями маєтків, через що народне озлоблення обернулося і проти євреїв, які були виконавцями волі шляхти.

Озлоблення вилилося в українців в акти заколоту, які очолювали загони козаків. Після кількох років набігів на маєтки польської шляхти польський уряд спробував привернути козаків на свій бік і уклав із козаками військову угоду, основним змістом якої було включення їх до польської армії як регулярних частин, а натомість їм надавали невеликі земельні наділи і звільнення від сплати податків, проте ці порядки проіснували недовго через неодноразові порушення угод.

Перебіг подій

У 5408 році (1647/1648) Богдан Хмельницький, який був реєстровим козаком у польській армії, вирішив підняти повстання проти польської шляхти та уряду Польщі; він зустрівся з козаками з дніпровських степів, які не були записані до армії царя, і почав організовувати збройне повстання. У середині місяця шват йому вдалося об'єднати реєстрових козаків із їхніми суперниками — нереєстровими — заради спільної мети повалення польської шляхти, і 16 швата вони атакували частину польської армії, що стояла на острові Хортиця, і змусили її відступити.

Після першої перемоги Хмельницький розіслав по всій Україні грамоти, у яких закликав козаків, що служили в польській армії, приєднатися до лав повсталих, які налічували на той час 8000 осіб, за підтримки 4000 татарських вершників.

Польський уряд, дізнавшись про організацію сил Хмельницького, направив свою армію в район, де перебували козаки, щоб придушити повстання, однак польську армію застало зненацька козацьке військо під проводом Хмельницького і розбило: головнокомандувача було поранено й узято в полон, а багато солдатів перебігли до табору Хмельницького.

На цьому етапі почали поширюватися звістки про перемоги козаків, і спалахнуло широке українське повстання. Озлоблені селяни повстали проти шляхтичів-землевласників, підпалювали їхні замки й поля і знущалися з усіх, хто потрапляв їм до рук, причому ненависним їм євреям діставалося вдвічі. Історичні свідчення того часу повідомляють, що «із землевласників здирали шкіру, їх спалювали, осліплювали і розпилювали навпіл. Кожна садиба і кожен відлюдний замок обернулися на попіл.. Євреїв рубали на шматки, і їхнє м'ясо продавали м'ясники», і наводять інші приголомшливі описи, що включають убивство десятків тисяч євреїв страшними способами, спалення і тортури, а також грабіж майна у величезних масштабах.

Коли погромники намагалися виявити «милосердя» до євреїв і залишити їх живими за умови, що вони змінять віру, євреї виявляли душевну мужність і не погоджувалися хреститися, даючи спалити себе живцем в ім'я освячення Імені Всевишнього.

У 5411 році (1650/1651) поляки почали здобувати перемоги в низці битв і розбивати козаків, що призвело до підписання угоди про припинення вогню між ворогуючими сторонами, за якою козаки отримували самоврядування на всій території України, але Хмельницький не був задоволений цією угодою і в 5414 році (1653/1654) уклав союз із Росією і разом із нею захопив великі частини Польщі, так що Литва, Білорусь і навіть важливі міста в самій Польщі, такі як Вільна і Львів, були приєднані до території Росії.

Ставлення наших Ребе, провідників поколінь

У «Шаарей тшува»[1] Мітлер Ребе наводиться від імені Арізаля, що в наші дні «скасовано всі гоніння і винищення, і більше їх не буде». Коли Ребе запитали, як це висловлювання узгоджується зі страшними подіями, що сталися під час погромів Хмельницького, він відповів, що цей вислів говорить про такий рід гонінь, які прийшли виправити гріхи синів Ізраїлю за часів Першого Храму, що служили ідолам, і ці гоніння справді скасувалися, оскільки всі душі, що віддали життя за освячення Імені Всевишнього в Середні віки, були з цих душ, і справу було виправлено, а гоніння 5408 (1647/1648) і 5409 років (1648/1649) були гоніннями іншого роду[2].

Ребе Рашаб пише, що душа Бааль-Шем-Това зійшла у світ саме після цих гонінь, щоб пробудити душі Ізраїлю від їхнього безпам'ятства[3], а Ребе Раяц сказав, що чув з уст свого меламеда, рава Ханоха-Гендла Когеля, від імені р. Залмана Зезмера, що «Бааль-Шем-Тов народився і розкрився в країні, просякнутій єврейською кров'ю самопожертви»[4].

У «Сефер га-толдот»[5] наводиться, що під час погромів рабі Йоель Бааль-Шем урятував багато громад від знищення. Одна з єврейських громад, що жила поблизу річки, почула, що погромники наближаються до її меж, і поспішила зійти на корабель, однак корабель не зміг відплисти, а погромники наблизилися до нього і мало не винищили пасажирів. Раптом з'явився рабі Йоель, прошепотів святе Ім'я, і євреям на кораблі вдалося відплисти, і тим самим їхнє життя було врятоване в останню мить.

У сіхі, виголошеній Ребе перед групою єврейських студентів у 5720 році (1959/1960)[6], Ребе порівняв становище нашого покоління після гонінь Голокосту зі становищем покоління Бааль-Шем-Това і зробив із цього висновок, що на кожному і кожній із синів Ізраїлю лежить особистий обов'язок підносити дух євреїв у своєму оточенні й дбати про те, щоб вони отримали кошерне єврейське виховання.

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Ч. 1, кінець гл. 5.
  2. ^ «Ігрот кодеш», т. 10, лист 3133.
  3. ^ «Сефер га-маамарім 5663», с. 142.
  4. ^ Сіха 2 кислева 5694 (20 листопада 1933), «Лікутей дібурім» у перекладі на лашон га-кодеш, с. 45.
  5. ^ «Сефер га-толдот» Бааль-Шем-Това, ч. 1, с. 270.
  6. ^ Із сіхи 8 адара 5720 року (7 березня 1960) перед групою студентів з організації «Гілель» на єхідуті в його кімнаті.

Повідомити про помилку на цій сторінці