Перейти до вмісту

Війна за незалежність

Матеріал з Хабадпедії
Рав Зуша Вілімовський («Партизан») на війні (третій праворуч)

Війна за визволення (яку називають також Війною за незалежність) — затяжна війна між арабськими солдатами і цивільними особами, жителями Ерец-Ісраель і сусідніх держав, та євреями, жителями Святої Землі, під час якої вони намагалися знищити (хай не буде такого) єврейське населення Ерец-Ісраель у відповідь на рішення ООН створити єврейську державу в Ерец-Ісраель.

Війна почалася одразу після оголошення ООН 16 кислева 5708 (29 листопада 1947) і закінчилася лише приблизно через півтора року, 23 тамуза 5709 (20 липня 1949).

Під час війни з-поміж арабських бійців загинуло близько 9000 осіб, було зруйновано десятки населених пунктів, і загинули за освячення Імені Всевишнього понад 6000 євреїв, що становили цілий відсоток усього єврейського населення Святої Землі під час війни.

Війна закінчилася перемогою євреїв, і слідом за нею десятки тисяч арабів покинули свої домівки й емігрували до арабських країн, а на їхніх руїнах було збудовано єврейські села і поселення, серед них Кфар-Хабад, заснований з ініціативи Ребе Раяца на руїнах арабського села Сафрія, яке спорожніло під час війни.

Історична довідка

Під час Першої світової війни Ерец-Ісраель була завойована британською армією, яка утримувала її до закінчення Другої світової війни.

У період між війнами посилився сіоністський рух, і його розвиток виражався як у збільшенні єврейського ішуву в Країні через нелегальну імміграцію та отримання сертифікатів на легальну алію, так і в збільшенні його політичної сили.

Упродовж усього періоду відбувалися сутички між єврейським і арабським населенням, причому в підпіллі сформувалися військові загони в різних структурах, як-от ЕЦЕЛЬ і ЛЕХІ, що поставили собі за мету охороняти безпеку єврейських жителів і змусити британську армію піти з Країни.

Поєднанням міжнародного тиску і цілеспрямованих нападів на британські об'єкти сіоністському рухові вдалося домогтися британського рішення про залишення території та вихід із меж Ерец-Ісраель, у місяці тішрей 5708 року (вересень–жовтень 1947).

Через два місяці, на історичному голосуванні в ООН, було ухвалено рішення про поділ території Ерец-Ісраель між євреями та арабами, проте політичний орган, що представляв арабських жителів Країни («Вищий арабський комітет»), відкинув рішення ООН, і внаслідок цього спалахнула Війна за незалежність, названа так через події, що спалахнули на тлі рішення ООН, і їх загострення з оголошенням «Декларації незалежності».

Перебіг війни

Перший період війни відбувався головним чином у містах зі змішаним населенням, таких як Єрусалим, Акко і Яффо; крім того, групи партизанів нападали на єврейські групи на дорогах по всій Країні й розташовувалися на головних магістралях з метою ізолювати віддалені поселення, позбавити їх постачання продовольства і зброї і тим легко змусити їх до здачі, а також вели цілеспрямовані атаки на віддалені єврейські поселення.

Єврейські бійці страждали від явної нерівності — нестачі зброї та навчених солдатів — через тривалі британські утиски в період, що передував війні.

З початком війни до бійців приєдналися близько 4000 солдатів з іноземних армій, більшість із яких не були євреями, але підтримували єврейське заселення; цих солдатів було розподілено головним чином до військово-повітряних сил, артилерійських і бронетанкових військ, де були потрібні військові знання і попередня підготовка.

Упродовж усього першого періоду війни євреї зосередилися на обороні та зміцненні єврейських поселень, і лише наприкінці місяця адара II почали заплановані наступи і зуміли повернути єврейський контроль над великими частинами Святої Землі. 5 іяра 5708 (14 травня 1948) офіційно закінчився британський мандат і було проголошено Декларацію незалежності. Наступного дня, у святий Шабат, 6 іяра, армії арабських країн із сусідніх держав вторглися в Країну. Вторгнення організованих сил на територію Ерец-Ісраель, з величезною чисельною перевагою і комбінованою атакою на багатьох фронтах, спричинило численні людські жертви, і єврейська армія була змушена зосередитися на стримуванні сил і досягла в цьому успіху явними чудесами.

19 іяра 5708 (28 травня 1948) жителі Єврейського кварталу в Єрусалимі здалися солдатам йорданської армії, які повністю знищили його під час облоги кварталу і після його здачі (ця територія повернулася під єврейський контроль тільки під час Шестиденної війни).

3 сівана 5708 (10 червня 1948) було оголошено припинення вогню між ЦАХАЛом і Арабським легіоном у Єрусалимі для перегрупування. У Рош ходеш тамуз бої відновилися, і після низки наступів ЦАХАЛу вдалося знову оволодіти частинами Нижньої Галілеї та прибережного району в центрі Країни.

12 тамуза 5708 (19 липня 1948) було оголошено ще одне припинення вогню, а слідом за ним відбулася низка додаткових боїв, що розтяглися на період ще одного року і завершилися перемогою євреїв явними чудесами та угодами про перемир'я із сусідніми арабськими державами, останню з яких було підписано 23 тамуза 5709 (20 липня 1949).

Ставлення наших Ребе, провідників поколінь

На фарбрейнгені, який Ребе провів у розпал війни, після відходу британської влади з Країни, Ребе відгукнувся про події в Країні і сказав: «Хоча це було явне чудо, що Англія пішла з Країни, і було розкриття, але м'от фарфелт» [= проґавили (можливість запрягти пробудження в додавання у справах Тори і заповідей)][1].

Пізніше, з іншої нагоди, Ребе під час фарбрейнгену ще раз відгукнувся про війну і події, що її супроводжували, і висловився: «Події, які були в Ерец-Ісраель, — не були згідно з розумом: як те, що англійці пішли, так і те, що сини Ізраїлю взяли владу і керують нею тощо. І доказ цьому — серед самих синів Ізраїлю були ті, хто стверджував, що не слід брати владу, оскільки не зможуть утриматися. А насправді — уже понад 3 роки держава керується, і до того ж не згідно з розумом, а чудесним шляхом»[2].

На тлі перемоги у війні та заснування держави в харедимних колах склалися різні думки щодо правильного ставлення до держави і до війни: з одного боку, кола релігійного сіонізму закликають встановити свято в День незалежності, читати в нього Галель і дякувати за чудеса, а з іншого боку — кола канаїм, які повністю відкидають державу, бачать у ній лихе нещастя і бажають її скасування і навіть стверджують, що неможливо стверджувати, ніби були вчинені чудеса для євреїв, які не дотримуються Тори і заповідей.

На запитання про те, як слід ставитися до цього дня, Ребе відповів у 5715 році (1954/1955):

У відповідь на його листа від 5 іяра: відомий вислів Бешта, який ми чули кілька разів від мого тестя, святішого Адмора, що з усякої речі, яку людина бачить або чує, вона може, а отже, і повинна винести вказівку у своєму служінні Всевишньому, благословенний Він, і тим паче — у події, що стосується дуже багатьох із синів Ізраїлю, і особливо якщо бачать, що Всевишній, благословенний Він, віддав багатьох у руки небагатьох чудесним чином, — це має пробудити додаткову силу служити Йому, благословенний Він, і не слід зовсім вражатися тим, що є такі, що чинять інакше і бажають пояснити свою поведінку розумом, що їх більшість; а згадане — це доказ протилежного: що більшість за кількістю зовсім не вирішує; і ті, хто поводиться інакше, теж знають про це, але зі своїм лихим началом не борються як слід і тому потрапляють під його владу; а це, на додачу до всіх інших речей, — поведінка невдячного в найжахливішій формі.

Притча: до чого це подібне? До царя великого й могутнього, який виявляє свою велику й величезну любов до простого, зневаженого, найнижчого з людей і т. д., і сходить до нього зі свого почесного місця з усіма своїми вельможами і т. д., і вводить його у свій чертог, чертог царя і т. д. (подібно до поясненого в «Танії», розділ 46). Чи можна сказати, що цей найнижчий з людей скаже цареві, що цей чертог належить не цареві, а простолюдинові, і тому він поводитиметься в ньому за своїм бажанням, а початок його поведінки — вигнати царя з його чертогу всіма можливими способами, тобто грубою поведінкою всупереч велінню царя на кожному кроці?! І зміст притчі зрозумілий

Поряд із цим Ребе різко відкинув думку, що існування єврейського суверенітету в Ерец-Ісраель і збирання євреїв з усього світу — це «ат'халта де-геула»[3].

Підсумки війни

Лише із закінченням війни єврейське заселення Ерец-Ісраель почало суттєво зростати: сотні тисяч біженців Голокосту разом із сотнями тисяч євреїв з усього світу здійснили своє бажання зробити алію до Ерец-Ісраель і знову заселили Країну.

Протягом півтора року єврейське населення Країни подвоїлося і налічувало понад мільйон триста тисяч жителів.

Багато поселень було засновано на руїнах арабських сіл, що спорожніли під час війни.

Унаслідок йорданської окупації кладовища на Оливковій горі під час війни в 5711 році (1950/1951) було засновано кладовище Гар-га-Менухот.

Наслідки для Хабаду

Унаслідок йорданської окупації Єврейського кварталу було закрито хабадську єшиву «Мідраш Шмуель».

Серед поселень, заснованих на руїнах арабських сіл, — Кфар-Хабад, заснований у межах села Сафрія, а також група з 13 хабадських родин, які оселилися в покинутих арабських будинках поблизу залізничної станції в Лоді, що стали основою для створення Шикун Хабад Лод.

Під час війни було повністю зруйновано синагогу «Цемах Цедек» у Цфаті, але синагога «Цемах Цедек» у Єрусалимі пережила бої і навіть вистояла в період, коли Єврейський квартал Єрусалима перебував під владою йорданців, і була однією з небагатьох будівель у кварталі, що залишилися неушкодженими.

Після війни почалася хабадська діяльність із дітьми біженців у межах «вечірньої єшиви», слідом за якою багато підлітків наблизилися до хасидуту і стали хасидами Хабаду[4]

Хасиди Хабаду на війні

Хасиди, які загинули під час обстрілів
Бійці та ті, хто допомагав у бойових діях

Див. також

Додаткова література

  • Бен-Ціон Гершоні, «Бі-маавак аль га-саф» – повість на історичному тлі про Війну за незалежність у Єрусалимі


Примітки

  1. ^ «Сіхот кодеш» до прийняття проводу, сіха другого дня Рош ходеш тамуз 5708 (липень–серпень 1948).
  2. ^ Сіха Шабату тижневої глави «Цав», Шушан Пурим 5714 (20 березня 1954).
  3. ^ «Бе-сод сіах» — видавництво «У-фарацта», 5751 (за єхідутом 28 адара 5728 (28 березня 1968))
  4. ^ Меїр Сегаль, «Порятунок біженців», тижневик «Кфар-Хабад», 17 швата 5776 (27 січня 2016).

Повідомити про помилку на цій сторінці