Перейти до вмісту

Поминальна свічка

Матеріал з Хабадпедії
«Якщо можливо без труднощів — воскова свічка. Абревіатура: Пробудіться і співайте, спочаті у порóсі.» З листа Рош ходеш швата 5711 (січень–лютий 1951)

Поминальна свічка, або свічка пам'яті, — звичай запалювання свічки на вшанування пам'яті родича, який помер, або праведника, який відійшов, що прийнято як сгула для піднесення його душі.

Джерело й сенс звичаю

Звичай запалювати свічку на честь померлих існує вже тисячі років, і його джерело виводять із написаного в книзі Мішлей: «Світильник Г-сподній — душа людини[1]».

Звичай згадано в Мішні в трактаті «Брахот»[2]: «Не благословляють… на свічку… мертвих». Також Гемара розповідає про рабі Єгуду га-Насі, що він залишив своїм синам заповіт запалювати свічку після його відходу з життя: «Свічка хай буде запалена на його місці», — задля пошани[3].

У вченні каббали багато разів трапляється тема піднесення душі та її насолоди від свічки. Згідно з ученням хасидуту, свічка символізує різні шари зв'язку між євреєм і Святим, благословенний Він: «свічка» містить ґніт (тіло й тваринна душа), олію (Тора й заповіді) і вогонь (світло Всевишнього). Завдання душі у світі — запалити свічку, тобто: через виконання Тори й заповідей «ґніт» підноситься у світлі Всевишнього, доки не включається в нього.

Згідно з таємним ученням, краще запалювати олійну свічку[4], а дехто воліє запалювати свічку, зроблену з воску (бджолиного воску), — оскільки в слові «шаава» є натяк на вірш, що пророкує воскресіння мертвих: «Пробудіться й співайте, спочилі у поросі»[5]. Якщо свічки для запалювання немає, можна обійтися електричною лампочкою. Просте розуміння говорить, що джерело звичаю — у принесенні свічки до бейт-мідрашу на користь вивчення Тори, щоб заслуга заповіді принесла користь покійному, а не сама свічка. Виходячи з цього, дехто має звичай сплатити грошову суму на освітлення бейт-мідрашу на додачу до запалювання свічки, як заведено.

Час запалювання свічки

Мають звичай запалювати цю свічку головним чином у йорцайт (річницю), тобто в день пам'яті, що припадає на день відходу з життя родича. Свічку заведено запалювати вдома, а також біля його могили. Заведено також запалювати поминальну свічку в домі скорботного протягом семи днів жалоби, і мають звичай запалювати її весь перший рік після відходу з життя родича[6].

У «Шулхан арусі»[7] наведено, що напередодні Йом Кіпуру заведено запалювати поминальну свічку в синагозі за померлими батьком і матір'ю.

Дехто має звичай запалювати поминальну свічку в кожну дату, коли молитву «Ізкор» промовляють у синагогах (Йом Кіпур, Шміні Ацерет, сьомий день Песаху, Шавуот).

Мають звичай запалювати поминальну свічку в дні гілули праведників, а за вказівкою Ребе — особливо 10 швата, у день гілули Ребе Раяца. Під час припадання до могил наших Ребе, провідників поколінь, промовляють порядок «Маане лашон». І там наведено:

Текст того, що промовляють під час запалювання лампад:

הֲרֵינִי מַדְלִיק הַלָאמְפְּף שֶׁל שֶׁמֶן זַיִת לִכְבוֹד נִשְׁמַת אֲדוֹנֵנוּ מוֹרֵנוּ וְרַבֵּינוּ נִשְׁמָתוֹ בְּגִנְזֵי מְרוֹמִים זְכוּתוֹ יָגֵן עָלַי אָמֵן כֵּן יְהִי רָצוֹן. וּמְאוֹרוֹ יָאִיר עַל נֶפֶשׁ רוּחַ נְשָׁמָה חַיָּה יְחִידָה שֶׁל (פב"פ) בְּרוּחָנִיּוּת וּגַּשְׁמִיּוּת בִּבְנֵי חַיֵּי וּמְזוֹנֵי רְוִיחָא. / Гарейні мадлік га-ламп шель шемен заїт лі-хвод нішмат адонейну морейну ве-рабейну, нішмато бе-гінзей меромім, зхуто ягейн алай, амен, кен єгі рацон. У-меоро яїр аль нефеш руах нешама хая єхіда шель (плоні бен плоні) бе-руханіют у-гашміют бі-вней хаєй у-мзоней ревіха. / Ось я запалюю лампу з оливковою олією на честь душі нашого пана, вчителя й наставника, душа якого — у вищих скарбницях, хай захистить мене його заслуга, амен, хай буде так угодно. І хай світить його світло на нефеш, руах, нешаму, хаю та єхіду (такого-то сина такого-то) в духовному й матеріальному — у дітях, житті й щедрому прожитку.

Як правило, запалюють особливу свічку, час горіння якої трохи перевищує добу. Є свічки, які горять цілий тиждень, і їх заведено запалювати головним чином під час шиви, у домі скорботного.

Свічки молитовного амуду

Ребе проходить перед амудом, і перед ним горять п'ять свічок. 20 менахем-ава 5751 (31 липня 1991)

Мають звичай, що на кожній із молитов, на яких скорботний підходить до амуду[8], запалюють п'ять свічок перед амудом — відповідно до п'яти частин душі: нефеш, руах, нешама, хая та єхіда[9]. Свічки треба запалювати спеціально заради душі людини, за яку моляться перед амудом, і тому, коли двоє скорботних моляться біля одного й того самого амуду один за одним, другий має погасити свічки й запалити їх заново[10], і можна використати свічку, що постійно горить перед амудом, і зарахувати її до п'яти свічок[11].

Свічки мають горіти й на молитвах, на яких скорботний не підходить до амуду, наприклад у Шабати й свята, і він має подбати з переддня Шабату запалити свічки[10].

Див. також

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Мішлей 20, 27. Рабейну Бахья, Шмот 25, 31.
  2. ^ Брахот, 8, 6.
  3. ^ Ктубот, 103а.
  4. ^ «Гешер га-хаїм», 20.
  5. ^ Лист Рош ходеш швата 5711 (січень–лютий 1951).
  6. ^ «Шаарей галаха у-мінгаг», ч. 3, с. 383. Якщо це високосний рік, у якому жалоба завершується через 12 місяців, усе ж слід залишити свічку, яка горітиме аж до закінчення йорцайту. Див. кунтрес «Гакіцу ве-анахну шохней афар» рава Йосефа-Іцхака Гареліка, с. 227, від імені Рілага.
  7. ^ «Шулхан арух» Алтер Ребе, «Орах хаїм», 610, 5.
  8. ^ «Сефер га-мінгагім», сторінка 77.
  9. ^ «Шаарей галаха у-мінгаг», «Йоре деа», сторінка 379.
  10. ^ 1 2 Вказівки Ребе, зі слів рава Єгуди-Лейба Гронера. «Бейт Мошіах», 24 ава 5780 (14 серпня 2020), сторінка 28.
  11. ^ Постанова рабинів «Махон галаха — Хабад» на сайті «СМС ла-рав», згідно із «Сефер га-мінгагім», с. 79.

Повідомити про помилку на цій сторінці