Іцхак-Єдідья Френкель
| Рабі Іцхак-Єдідья Френкель | |
|---|---|
Головний рабин Тель-Авіва | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 26 тішрея 5674 (27 жовтня 1913) |
| Місце народження | Польща |
| Дата смерті | 4 елула 5746 (8 вересня 1986) |
| Місце смерті | Тель-Авів |
| Місце поховання | кладовище «Нахалат Іцхак» у Тель-Авіві |
| Країна | Ізраїль[В] |
| Місце діяльності | Рипін, Польща і Тель-Авів |
| Належність | Гурський хасидизм |
| Рід діяльності | рабин[В] |
| Освіта | єшива «Томхей Тмімім» у Варшаві |
| Посада | рабин міста Рипін, рабин кварталу Флорентін у Тель-Авіві, рабин синагоги «Агават хесед», член рабинського суду Тель-Авіва-Яффо, ашкеназький головний рабин і голова рабинських судів Тель-Авіва |
| Інші посади | Рабин синагоги «Агават хесед» |
| Учителі | Рабі Меїр-Дан Плоцький, рабі Менахем Земба і рабі Єхезкель з Островця |
| Праці | «Дерех єшара» |
| Сім'я | |
| Батько | Агарон Френкель |
| Дружина | Хана-Лея Бранд |
| Діти | Іссер Френкель, Єгуда-Ар'є-Лейб Френкель, Шимон-Менахем Френкель, Яаков-Еліягу Френкель, Хая-Іта Лау |
| Родовід | |
| Нагороди | |
| премія імені рава Кука за рабинську літературу (1984) премія імені рава Маймона почесний громадянин Тель-Авіва | |
Рабі Іцхак-Єдідья Френкель (26 тішрея 5674 (27 жовтня 1913) — 4 елула 5746 (8 вересня 1986)) був рабином міста Рипін у Польщі і головним рабином Тель-Авіва. Був другом Ребе і хасидизму Хабад.
Біографія
Народився 26 тішрея 5674 року (27 жовтня 1913) у містечку Ленчиця в Польщі в родині рава Агарона Френкеля, який був великим знавцем Тори[1], рабином у Польщі та онуком великих коцьких хасидів і вів свій рід від Магараля з Праги.
У юності навчався в рабі Меїра-Дана Плоцького, рабі Менахема Земби і рабі Єхезкеля з Островця і вже тоді прославився як ілуй і великий законовчитель. У 5688-5689 роках (1927–1929) слухав уроки в єшиві «Томхей Тмімім» у Варшаві і чув там сіхот і маамарім Ребе Раяца[2]. Отримав сміху на право ухвалювати галахічні рішення від своїх учителів, а також від рабі Шалома Перлова з Кодинова (автора книги «Мішмерет шалом»). Рав Френкель був також обізнаний у галузі друшу та в книгах великих учителів хасидизму.
5692 року (1931/1932) одружився з Ханою-Леєю Бранд, а через рік, 5693 року (1932/1933), у віці дев'ятнадцяти років був призначений рабином міста Рипін у Польщі. На посаді рабина міста Рипін прослужив близько двох років, доки його вчитель, адмор рабі Аврагам-Мордехай Альтер з Гура (автор «Імрей емет»), не звелів йому здійснити алію до Ерец-Ісраель.
У місяці шват 5695 року (січень–лютий 1935) прибув до Країни і отримав рабинську сміху від рава Аврагама-Іцхака га-Когена Кука. Оселився в кварталі Флорентін на півдні Тель-Авіва і почав викладати в талмуд-торі «Синай». Одразу після прибуття туди був обраний рабином кварталу — цю посаду він обіймав до дня свого відходу з життя. Також служив рабином синагоги «Агават хесед» у своєму кварталі. 5708 року (1947/1948) був призначений членом рабинського суду Тель-Авіва-Яффи під головуванням голови рабинських судів рава Толедано, а 5733 року (1972/1973) був обраний ашкеназьким рабином і головою рабинських судів міста Тель-Авів. Цю посаду він обіймав тринадцять років, до свого відходу з життя.
Рав Френкель був лауреатом премії імені рава Кука за рабинську літературу (1984) і премії імені рава Маймона за свою книгу «Дерех єшара». В останній рік життя був обраний «почесним громадянином» міста Тель-Авів.
Його нові тлумачення Тори зібрано в його книгах «Дерех єшара».
Помер 4 елула 5746 року (8 вересня 1986) і спочиває на кладовищі «Нахалат Іцхак» у Тель-Авіві.
5782 року (2021/2022) вийшла друком книга під назвою «Ламадті мімену», що об'єднує його нові тлумачення Тори.
Зв'язки з Ребе
Рав Френкель підтримував зв'язок з учнями єшиви Хабаду в Польщі. Після алії до Країни він установив зв'язок із хабадськими рабинами в Тель-Авіві: рабі Шаулем-Дов-Бером Зісліним, рабі Олександром Юдасіним, рабі Пінхасом Альтгойзом та іншими хасидами на місці. Рав Френкель постійно брав участь у фарбрейнгенах, що проводилися 19 кислева в Кфар-Хабаді. Одного разу він сказав: «Я відчував у цей день, що ноги самі несуть мене до Кфар-Хабаду, щоб бути в товаристві цієї дивовижної громади в день її свята».
5721 року (1960/1961) уперше відвідав Ребе і увійшов на єхідут, що тривав близько двох годин[3]. Після єхідуту він написав листа своїй родині: «Моїм дорогим і любим дітям. Зараз друга година ночі, четвер. Я повертаюся з єхідуту в Любавицького Адмора. Дві години він сидів зі мною. Він шляхетна особистість. Він дуже просив мене передати тобі (своєму синові раву Іссеру, шліта) вітання і сказав, щоб ти більше писав, і щоб ти знав, що він читає всі твої статті. Він говорив зі мною про рабинат Тель-Авіва і про становище рабинату взагалі». Після повернення до Країни рав Френкель описав своїй родині подробиці змісту бесіди з Ребе і захоплювався враженням, яке залишила в ньому сяйлива особистість Ребе[4]. 26 адара 5728 року (26 березня 1968) Ребе надіслав йому листа з благословенням до бар-міцви його онука Хаїма-Еліезера[5]. 5730 року (1969/1970) він знову відвідав Ребе на єхідуті, і серед іншого Ребе поцікавився в нього щодо призначення його головним рабином Тель-Авіва, коли рав Френкель ще й не думав про це. Через два роки, 5732 року (1971/1972), його справді було призначено головним рабином Тель-Авіва[6].
Коли один з його онуків віддав свої тфілін на перевірку і в їхній кошерності виявилася якась вада, його дід, рав Френкель, порадив йому написати про це Ребе[7].
Уривки з інтерв'ю з равом Френкелем після його візиту до Ребе
Ця зустріч із Ребе тиждень тому відбулася після того, як ми не бачилися чотирнадцять років. Це було в понеділок тижневої глави «Бехукотай». Я увійшов до бейт-мідрашу о 3:00 пополудні до молитви мінха. Цей день — один із днів посту БаГаБ, і Ребе постився. Уся публіка — старі, молоді чоловіки та юнаки — чекала приходу Ребе у святому трепеті. Літній рав Ходаков, шліта, стояв у тому ж серйозному бітулі, в якому я зустрів його тоді, 14 років тому. Раптом відчинилися двері кімнати Ребе, і він увійшов до бейт-мідрашу. Побачивши мене, він широко усміхнувся, підійшов до мене і привітно сказав: дяка Всевишньому, благословенний Він, що ми знову бачимося, за цей час ви святкували радісні події, онуки і правнуки, і сватання, хай допоможе Б-г, щоб усе було в радості, в достатку і з добрим серцем. Я сказав Ребе: ми хочемо зробити щось у Тель-Авіві, йдеться про будівлю для «Бейт Хабаду». І Ребе відповів: «Так, я отримав листа, ви маєте знати, що ви — опікун[8]. Я сказав, що будівля розташована в центрі світськості, біля площі Царів Ізраїлю, і Ребе сказав: «Головне — наповнити її змістом, який зможе впливати на все місто». «Потім Ребе сказав мені:.. хай допоможе Всевишній, благословенний Він, щоб усі твої справи були з благословенням і успіхом. Так Ребе говорив зі мною близько двадцяти хвилин у бейт-мідраші, коли вся публіка стояла і дивилася на нас із подивом. Потім Ребе обернувся, з широкою усмішкою, що сяяла на його обличчі, і звернувся до молитви мінха. Молитва закінчилася, і ось Ребе знову обернувся до мене, тримаючи сидур у своїй святій руці, і знову почав говорити зі мною: «Я бачив, що ви говорили на з'їзді про освячення Імені Всевишнього, і в середу ви теж говоритимете на цю тему. Освячення Імені Всевишнього — це самопожертва, а в хасидуті пояснюється, що самопожертва — це віддача волі, щоб наблизитися до Святого, благословенний Він, і тому немає благословення на освячення Імені Всевишнього, адже немає благословення на волю». Так ми розмовляли близько пів години, і все ще в синагозі, причому Ребе докладно пояснював поняття освячення Імені Всевишнього саме публічно тощо. І додав: «Можна виконувати освячення Імені Всевишнього і в спокої духу». Наприкінці бесіди він сказав: я роблю вас посланцем, щоб передати вітання анаш, а також іншим євреям у Святій Землі. Адже ваше ім'я Єдідья — друг Б-га, що вказує на мир». І завершив благословенням: «Благословляємо вас із дому Б-га». За кілька хвилин вийшов рав Гронер і сказав від імені Ребе, що малося на увазі ось що: хоча Ребе розмовляв зі мною в синагозі, а не у своїй кімнаті на єхідуті, честь прийому в домі Б-га більша, і благословення теж більше. «У середу мені телефонує рав Гронер і каже, що вважає приємним обов'язком повідомити мені, що, можливо, увечері Ребе проведе фарбрейнген з нагоди Песах шені. Але, як зазвичай, Ребе не повідомляє про це заздалегідь.. Ребе їде до Огелю, і лише ввечері, незадовго до часу фарбрейнгену, дізнаються.. Я поспішив поїхати до бейт-мідрашу і прибув до зали якраз тоді, коли Ребе почав говорити. Мене посадили позаду нього на особливу лаву, на якій сиділи всі почесні гості й найстаріші хасиди, що вслухалися у святому трепеті в кожне слово, яке виходило з уст Ребе. «Що вам сказати, на мій погляд, Ребе через 14 років після попереднього візиту виглядав молодшим на 20 років, ніж виглядав тоді. Досі я приголомшений і не можу осмислити це велике диво.. Справді важко описати це рідкісне і святе видовище, коли Ребе прогулюється садом і морем рішонім і ахаронім, коли кожен вислів наших мудреців він цитує з точним джерелом, і так само відповіді рішонім і ахаронім — усе в точній цитаті. Він зводить будівлю на будівлі з дивовижною глибиною і свіжістю. Досі я не можу заспокоїтися від свіжості та надприродної сили, що відкрилися моїм очам, довгі години без жодного відпочинку і без будь-яких ознак утоми, коли величезна багатотисячна публіка стоїть на ногах, не пропускаючи жодного слова. «Найдивовижніше — це сили Ребе. Коли людина говорить годинами, вона неодмінно трохи захрипне або відчує слабкість, але Ребе залишається свіжим, ясним і сповненим сил, справді неймовірно, якщо розповісти. Я чув багато проповідей великих людей, чув також маамарім хасидуту і роз'яснення хасидуту з уст великих тлумачів хасидуту нашого і попереднього поколінь. Але всі вони не сягають і малої частки глибокого і дивовижного пояснення Ребе. Коли він пояснює щось, навіть маленькі діти можуть зрозуміти. Він кладе предмет на стіл, як порцію на тарілку. Ясно, просто і світло. Свіжість і величезна життєва сила Ребе на фарбрейнгені — це щось неймовірне. Це величезне святе переживання, яке не забудеться і під враженням якого я весь час ще живу. «На завершення я не можу не висловити знову своє хвилювання і захоплення святим переживанням, яке не відпускає мене, — знову зустрітися з Ребе. Сьогодні я говорив з одним із найвидатніших і найстаріших голів рабинських судів у Святій Землі, і він теж висловився, як і я, що дуже шкода, що у Святій Землі ми не удостоїлися духовного лідера масштабу Ребе. Тому, хто не бачить, важко повірити, наскільки в Ребе немає матеріального життя взагалі, і що все його життя, 24 години на добу, віддане й присвячене всіма його душевними і тілесними силами всьому Ізраїлю. Чи можна знайти ще приклад праведника, який не виходив зі своїх чотирьох ліктів десятки років і цілковито, справді, присвячений усьому Ізраїлю, зі святим впливом, якому немає подібного. |
Рав Френкель багато листувався з Ребе на теми Тори і рабинського служіння. У листі, який Ребе пише йому 28 тевета 5736 (1 січня 1976), він дякує йому за зауваження до «Лікутей сіхот» на тижневу главу «Ваїгаш» і завершує побажанням: «З повагою і благословенням на успіх у його святій роботі, у святій громаді, для святого народу, у Святій Землі».
У місяці ав 5743 року (липень–серпень 1983), коли сатмарські хасиди напали на хасидів Хабаду, які викладали хасидут у Вільямсбурзі, рав Френкель опублікував листа протесту проти актів насильства: «Ми приєднуємося цими нашими словами до протесту великих знавців Тори і богобоязливості в Сполучених Штатах на чолі з великим гаоном рабі Моше Файнштейном, шліта, які протестували проти злочинного діяння, скоєного злими людьми, що брутально нападали і жорстоко били мудреців Тори і великих у богобоязливості та спотворювали їхні бороди, як чинять нечестивці, хай врятує нас Милосердний, і все це через поширення вчення хасидуту Хабаду, хасиди якого жертвували собою заради дотримання святинь Ізраїлю і поширення слова Б-га в усіх країнах світу».
12 іяра 5744 року (14 травня 1984) рав Френкель ще раз приїхав з візитом до 770. Це було перед молитвою мінха. Коли Ребе увійшов на молитву, він помітив рава Френкеля, який стояв осторонь, підійшов до нього і сказав «шалом алейхем», простягнувши обидві руки. Вони довго розмовляли, і він попросив його зачекати після молитви мінха[9]. За кілька днів він брав участь у фарбрейнгені Ребе Песах шені. Свої враження від бесіди з Ребе і від участі у фарбрейнгені він описав пізніше в інтерв'ю, яке дав тижневику «Кфар-Хабад»[10]. Коли він повернувся до Країни, його зустріла в аеропорту делегація хасидів Хабаду за вказівкою Ребе.
У книзі «Гейхал Менахем»[11] надруковано лист на тему Тори, який Ребе написав йому, про скасування херему[12].
У місяці елул 5744 року (серпень–вересень 1984) рав надіслав йому вітальну телеграму до нового року, в якій Ребе пише йому: «З повагою і благословенням, особливо на успіх у святій роботі». На полях листа Ребе додав подяку за рідкісну книгу, яку надіслав йому рав Френкель, і у відповідь він надсилає книгу «Мареї мекомот» до «Яд га-хазака», що вийшла друком зусиллями аврехім колелю в Нью-Йорку.
У неділю 21 адара I 5746 (2 березня 1986) рав Френкель знову прийшов відвідати Ребе. Щойно Ребе побачив його, підійшов до нього і сказав: «Шановний знавець Тори надрукував 5741 року (1980/1981) одну книгу, 5743 року (1982/1983) другу книгу, настав час видати третю книгу». Рав Френкель попросив благословення на здоров'я. Ребе відповів йому: «Якщо зміцнюють душу, це впливає на здоров'я тіла. Адже сказано: „Добра звістка живить кістки“, тобто добра звістка оздоровлює душу і також живить кістки, тобто зміцнюється не тільки плоть, а й кістка». Потім вони говорили про завершення вивчення Рамбама (у другому циклі), яке мало відбутися в Тель-Авіві невдовзі після цього.
Коли рав Френкель повернувся до Святої Землі, йому довелося перенести складну операцію, і ще до того, як він одужав після операції, він попросив відвезти його на завершення вивчення Рамбама. Стан не дозволив цього, і лише після вмовлянь лікарів він погодився відмовитися від поїздки. На виході свята Шавуот, коли рав Йосеф Герліцький, шаліах Ребе в Тель-Авіві, проходив на «кос шель браха», Ребе дав йому пляшку машке для рава Френкеля.
20 менахем-ава 5746 року (25 серпня 1986) відбувся останній публічний виступ рава Френкеля. Це було на святі завершення сувою Тори дітей Ізраїлю біля Західної стіни в Єрусалимі. Під час заходу він сказав: «Піднесімо благословення і вічну хвалу на честь святості нашого пана, Любавицького Адмора, шліта, який не шкодує жодних зусиль, який присвячує все своє життя, вдень і вночі, поширенню Тори і утвердженню віри в усій її повноті та наближенню всіх розсіяних Ізраїлю до нашого Небесного Отця. Хай зміцнить Всевишній, благословенний Він, його силу і силу всього народу Ізраїлю, і незабаром удостоїмося нового світла, яке засяє над Сіоном, і удостоїмося всі ми незабаром його світла з розкриттям нашого праведного Мошіаха». Дорогою назад зі свята він сказав своєму синові: «Той, хто перебуває у височині, — свідок мені, що в мене більше немає тілесних сил нести цей тягар. Те, що я роблю, я роблю не силою тіла, а силою душі і з почуття відповідальності за те, що я несу на собі. Цього разу мене покликали діти Ізраїлю, я встав і піднявся!»
Після його відходу з життя Ребе надіслав листа зі співчуттями його родині[13].
Цитати про Ребе
У книзі «Квода шель Тора»[14] рав Френкель надрукував статтю на тему Тори і в передмові до неї написав: «Приєднуюся до благословення багатьох і багатьох його святості, Любавицькому Адмору, шліта, який досяг вісімдесяти років. Хай дасть йому Всевишній, благословенний Він, силу і міць наближати Ізраїль до їхнього Небесного Отця, і хай піде він із цією силою рятувати Ізраїль.»
Рав Френкель передав нові тлумачення Тори для публікації в книзі «Сіюмей га-Рамбам 5749» і в її кінці написав: «Надсилаю благословення від усього серця Ребе, який перейшов від 83 років до року «даф», і так хай удостоїмося почати новий «даф», сторінку, на якій примножиться знання і наблизиться Геула, незабаром, у наші дні.»
На титульному аркуші своєї книги «Дерех єшара», яку він надіслав Ребе 5741 року (1980/1981), написав: «Величі слави святості Адмора, шліта, з Любавичів, до досягнення ним вісімдесяти років, точно в день виходу книги. Підношу з усією повагою і шаною. Іцхак-Єдідья, син Леї»
5743 року (1982/1983) надіслав другу частину книги «Дерех єшара» і написав у ній: «Його святості, світочу Ізраїлю, Адмору, шліта, з Любавичів. Друга частина моєї книги, що вийшла лише сьогодні. Іцхак-Єдідья, син Леї, Френкель.»
Родина
- Його дружина: пані Хана-Лея Френкель.
- Рав Іссер Френкель — рабин кварталу «Бавлі» в Тель-Авіві.
- Рав Єгуда-Ар'є-Лейб Френкель — даян у рабинському суді в Петах-Тікві.
- Рав Шимон-Менахем Френкель — рабин у Тель-Авіві.
- Рав Яаков-Еліягу Френкель.
- Хая-Іта Лау — дружина рава Ісраеля-Меїра Лау.
Додаткова література
- Шалом-Дов-Бер Вольпо, «Шемен сасон ме-хаверейха», частина 4, сторінки 97–102.
Примітки
- ^ Про велич його батька в Торі свідчив його син, рав Іцхак-Єдідья: «Його ерудиція була така велика, що навіть книга „Еглей таль“ була в нього на вустах».
- ^ За його карткою в «Сефер га-хасидім», опубліковано в менахем-аві 5780.
- ^ Ця зустріч була пов'язана з діяльністю рава Френкеля у справі Йоселе Шухмахера
- ^ Зі слів його сина р. Іссера Френкеля.
- ^ На полях листа Ребе пише: «Щира дяка за добрі вісті щодо юнака.. І напевно, як було сказано під час візиту шановного знавця Тори тут, — цікавиться також щодо сестри згаданого». З цього уривка можна побачити, наскільки Ребе підтримував із ним актуальний зв'язок у тому, що стосувалося його громадської діяльності в Тель-Авіві.
- ^ За описом самого рава Френкеля: «Я пам'ятаю, коли я увійшов до Ребе на єхідут 5730 року (1969/1970), він підвівся зі свого місця і тепло підійшов до мене, і його першим запитанням було: „Що з рабинатом у Тель-Авіві?“ Я був приголомшений і вражений, тоді мені й на думку не спадало обійняти посаду головного рабина Тель-Авіва. Я сказав йому, що не думаю про це. Коли він не відступав, я сказав йому, що це ж залежить від партій, а в них же є свій рабин. Тоді Ребе сказав мені: „Це я знаю, але що каже сам Тель-Авів?!“ Я був справді вражений, я побачив його рішення, що я буду рабином Тель-Авіва, і все! Кінець ви знаєте: через два роки я був обраний головним рабином Тель-Авіва, він уже тоді це бачив. «Я дуже захоплювався тоді, коли він докладно розмовляв зі мною про багато тем, пов'язаних зі світом рабинату і Святою Землею, з дивовижною обізнаністю, так що я переконався, що йому ясні шляхи Святої Землі так само, як йому ясні шляхи небозводу.
- ^ Відповідь Ребе надійшла 12 адара 5734 (6 березня 1974): «Хай постарається бути обізнаним у необхідних законах тфілін, а також у змісті 2-3 маамарім хасидуту, що говорять про тфілін. Напевно бере участь (і братиме участь із ще більшим піднесенням) у мівцо тфілін, і хай дасть їм Б-г успіх. Напевно дотримується трьох уроків, рівних для кожної душі, з Хумашу, Тегілім і «Танії», і в усякому разі хай робить так відтепер і надалі»
- ^ Мається на увазі, що рав був опікуном будівлі, яка належала покійному на прізвище Бідерман, і він передав частину будівлі для використання «Бейт Хабадом.
- ^ Їхню бесіду надруковано в книзі «Бе-цель га-хохма», с. 281.
- ^ Випуск номер 146. Вибрані уривки з нього цитуються у врізці ліворуч. Під час інтерв'ю рав Френкель сказав про одну з тем, про які Ребе говорив на фарбрейнгені, що з Песах шені треба вчитися того, що «немає нічого втраченого», і вказівка в тому, що ми маємо просити у Святого, благословенний Він: «Чому ми маємо бути обділені? Ми хочемо Геули!»; рав Френкель додав: «Можливо, намір Ребе, коли він доручив мені передати вітання анаш і євреям у Святій Землі, був пробудити до обов'язку вимагати Геули». Коли редактор, рав Агарон-Дов Гальперін, написав про це Ребе, Ребе викреслив слово «можливо» і додав: «І як відомий вислів: ес із ніто кейн фарфалн (= немає нічого втраченого), і особливо що, як він пише, він (рав Френкель) робить це на ділі, а адже навіть одна думка одного єврея може схилити шальку тощо. Тим паче і тим паче тощо, і заслуга багатьох допоможе йому».
- ^ Сторінки 62-63
- ^ Лист від 5 сівана 5744 (5 червня 1984). Присвячений роз'ясненню слів Рамбама в «Законах вивчення Тори», розділ 7, закон 7. Фотокопію листа надруковано у збірнику «Бейт хаєйну», № 116.
- ^ Фотокопія листа
- ^ Тель-Авів, 5743
Код особи: № 5328735300