Вавилон
Вавилон або Шінар — давня країна і місто, що існували від часу після Потопу, коли вона називалася Шінар, і там збудували Вавилонську вежу з метою воювати зі Святим, благословенним Він.
У пізніший період туди були вигнані сини Ізраїлю після зруйнування Першого Храму. Протягом 1000 років євреї жили у Вавилоні, там же було написано Гемару — Вавилонський Талмуд.
Вавилонська вежа
Основна стаття – Вавилонська вежа
Вавилонська вежа — вежа, яку збудувало покоління розсіяння на світанку людства після Потопу. Люди оселилися в землі Шінар, заснували там місто і збудували в ньому високу вежу. Всевишній не схвалив будівництва міста і вежі, змішав їхню мову і тим самим спричинив їхнє розсіяння по всьому світу. Унаслідок цього люди перестали говорити святою мовою, і виникли різні мови. Через змішання мов місто назвали «Бавель».
Обітниця про зруйнування Вавилона
У пророків Єшаягу[1] та Ірміягу[2] є пророцтво, що місто Вавилон буде зруйноване і ніколи більше не буде відбудоване.
Руїни міста розташовані в Іраку, приблизно за 110 кілометрів на південь від міста Багдад.
Назва країни та її мова
Значення назви святою мовою — змішання мови, в оповіді про Вавилонську вежу: «Тому дано йому ім'я Бавель, бо там змішав Г-сподь мову всієї землі»[3].
У Торі він називається також Шінар, бо в ньому були «струшені» загиблі в Потопі: оскільки він є долиною, у ньому осіли потонулі в Потопі[4]. У Пророках і Писаннях він називається також Шешах (Бавель в Атбаші).
Мовою країни була арамейська, і нею ж написано Вавилонський Талмуд.
Її близькість до Землі Ізраїлю
Пророки встановили відокремлювати трумот і маасрот у Вавилоні[5], бо він близький до Землі Ізраїлю і багато хто з Ізраїлю ходить туди й назад[6]. Є думка, що в період Гемари обов'язок відокремлення трумот і маасрот у діаспорі було скасовано[7].
Її природа
Вавилон глибший за інші країни, як написано[8]: «і знайшли долину в землі Шінар». Оскільки він глибокий, усі загиблі в Потопі опустилися туди, і тому мудреці постановили і сказали, що кожен, хто їсть із праху Вавилона, ніби їсть гадів і плазунів[9].
У Вавилоні вода є в достатку, і тому один з амораїв вважає, що там не дозволили набирати в Шабат воду з колодязів за допомогою брусів, які ставлять навколо колодязя, щоб усе вважалося приватним володінням, бо це дозволили лише в місці, де відчувається нестача води[10].
Вавилон стоїть у низині й занурений у болота, тому змінився закон щодо того, хто отримує поле від товариша, щоб засіяти його зерном: закон такий, що він не може змінити і засіяти його бобовими[11], проте цей закон сказано лише про Землю Ізраїлю, яка є місцем гір, і бобові виснажують там ґрунт, але у Вавилоні, що в низині, йому дозволено, якщо він хоче, замінити зерно бобовими[12].
І з тієї ж причини у Вавилоні змінився час, коли починають казати «Ве-тен таль у-матар» у благословенні років, і його відклали до шістдесятого дня після текуфи тішрея, оскільки він розташований у низькому місці і не так потребує дощової води[13].
У Вавилоні бувають повені, і тому у Вавилоні не діє закон про бургенін, тобто курені, які роблять міські сторожі для ночівлі: як правило, закон такий, що якщо ці курені стоять поза містом у межах сімдесяти амот із залишком, вони включаються в місто, і тхум Шабату відміряють від них і далі, але у Вавилоні, оскільки їх може змити водою, вони нічого не важать, і відміряють тільки від самого міста[14].
- Роз'яснення хасидуту
Ребе Раяц пояснює[15], що глибина Вавилона — це низькість протилежної сторони (кліпот). І це коли людина їсть і жадає речей, які нижчі за її щабель (рослинного і неживого), і тим самим принижує себе.
Різні царі Вавилона
Протягом тисяч років над Вавилоном панували багато царів із різних народів. Багатьох із них згадано в Торі:
- Навуходоносор, цар Вавилона, який заново відбудував місто, зруйнував Храм і вигнав синів Ізраїлю до Вавилона.
- Евіль-Меродах — син Навуходоносора.
- Валтасар.
Вавилонське вигнання
Основна стаття – Вавилонське вигнання
Після зруйнування Першого Храму Навуходоносор вигнав синів Ізраїлю до Вавилона. Вигнання до Вавилона відбувалося поетапно:
- Вигнання Єгояхіна, яке називають також «вигнанням хараш ве-га-масгер» (мудреців Тори)[16], відбулося за одинадцять років до зруйнування Храму внаслідок тривалого заколоту царів Юдеї проти Вавилона. Замість Єгояхіна на царство поставили його сина Цідкіягу[17].
- Вигнання після зруйнування: після зруйнування відбулося основне виселення синів Ізраїлю до Вавилона, і від нього ведеться відлік сімдесяти років вавилонського вигнання. У цьому вигнанні до Вавилона було вигнано переважну більшість синів Ізраїлю.
Провідники євреїв у Вавилоні
Після зруйнування Першого Храму ще були пророки, які керували євреями у Вавилоні.
Пізніше, після зруйнування Другого Храму, було призначено провідників, яких називали «Реш галута» (голова вигнання), що мали офіційні повноваження від вавилонської влади судити, ув'язнювати й обкладати євреїв податками.
Серед провідників:
Пророки
Голови вигнання
- Рав Кахана.
- Рав Гуна, брат рава Кахани.
- Гуна Мар бар рав Кахана, зять голови єшиви на ім'я рав Ханіна.
- Рав Пахра (або рав Пахда), зять Гуни.
- Мар Зутра, син Гуни та онук рава Ханіни, який його виростив.
Після того як його було скасовано, звання голови вигнання повернулося лише на початку періоду гаонів.
- Бустанай бен Ханінай.
- Хасдай бен Бустанай.
- Шломо бен Хасдай, помер бездітним.
- Давид бен Хасдай, брат Шломо.
- Ханінай (або Хананья) бен Давид.
Центр Тори у Вавилоні
У період амораїв Вавилон був найбільшим центром Тори; там діяли єшиви в багатьох містах (серед них: Сура, Пумбедіта, Негардеа, Кафрі та інші), і там було написано Вавилонський Талмуд, який є записом усіх проповідей, уроків і обговорень галахи, виголошених у єшивах.
Нахотей
Рабинів, які приходили із Землі Ізраїлю до Вавилона, називали нахотей — «ті, що спускаються» арамейською, бо вони спускалися із Землі Ізраїлю, яка вища за всі країни, до низинного Вавилона.
Нахотей приносили з собою галахи і роз'яснення на труднощі амораїв Вавилона. У Гемарі поширений вираз «Кі ата рав ... амар» = коли прийшов такий-то рав із Землі Ізраїлю, він сказав так.
Серед нахотей:
Титул «рав»
Вавилонський амора називається «рав», на відміну від амори із Землі Ізраїлю, якого називають «рабі».
У хасидуті[18] пояснюється різниця між титулами:
Ім'я «рав» указує на множинність і все ж сказане в однині, що показує, що й множинність перебуває в єдності.
Літера йуд — це аспект самоскасування.
Тому в Землі Ізраїлю, де світло Всевишнього більше розкрите, казали «рабі» з додаванням йуд, бо там у всій множинності частковостей світу відчувається аспект йуд — самоскасування перед Всевишнім.
Але у Вавилоні, оскільки там менше розкрите світло Всевишнього, «рав» менше самоскасовується, і звідси походить цей титул. Але все ж є певний щабель самоскасування, і тому кажуть «рав» в однині.
Додаткова література
- Відмінності у звичаях між Вавилоном і Землею Ізраїлю — Єрусалим, 5730
- Ребе, сіха Шабату глави «Ре'е» 5713
Див. також
Примітки
- ^ Єшаягу 51, 19-20
- ^ Ірміягу 51, 26
- ^ Берешит 11, 9
- ^ Коментар Раші, Берешит 6, 17
- ^ Мішна, Ядаїм 4, 3; Рамбам, Закони трумот 1, 1.
- ^ Рамбам, там само
- ^ Див. Єрусалимський Талмуд, Хала, розд. 4, галаха 4; Тосафот, Кідушин, 36б.
- ^ Берешит 11, 12
- ^ Шабат, 113б.
- ^ Ерувін, 21а.
- ^ Мішна, Бава меція, 106б
- ^ Гемара, там само, 107а, і Раші.
- ^ Тааніт, 4б, і Раші та Ран там.
- ^ Ерувін, там само.
- ^ «Сефер га-маамарім» 5702, сторінка 55
- ^ «Седер га-дорот» скорочений
- ^ У цьому вигнанні Ахашверош помилився в розрахунку сімдесяти років вавилонського вигнання і через це влаштував свій славетний бенкет
- ^ «Тора ор», доповнення до Мегілат Естер (Сувою Естер), 117в