Угоди в Осло
Угоди в Осло були серією угод про капітуляцію, передачу територій та ізраїльські відступи, підписаних між Державою Ізраїль і терористичною організацією ОВП у 5753 році (1992/1993), і призвели до створення Палестинської адміністрації, до терактів і тисяч убитих євреїв, хай помститься Всевишній за їхню кров, протягом наступних років.
Передісторія
Протягом багатьох років Держава Ізраїль відмовлялася вести переговори з терористичною організацією ОВП, яка вважала себе представником арабів Землі Ізраїлю.
У межах угод у Кемп-Девіді Єгипет зажадав створення палестинської держави, і мирний договір з Єгиптом закликав до реалізації програми автономії, однак справа не просунулася.
Ще одним чинником, що спонукав частину суспільства бажати угоди, була перша інтифада, яка спалахнула в 5747 році (1986/1987).
У 5751 році (1990/1991), у межах Мадридської конференції, уперше зустрілися представники Держави Ізраїль з арабськими представниками з Юдеї і Самарії, однак проведені переговори не привели до реального просування.
У 5752 році (1991/1992) до влади прийшов Іцхак Рабін, який пообіцяв укласти мирну угоду протягом шести-дев'яти місяців.
Угода Осло-1
Першу угоду було підписано таємно в місті Осло в Норвегії (звідси їхня назва) 3 елула 5753 (20 серпня 1993) міністром закордонних справ Шимоном Пересом і Махмудом Аббасом, прозваним Абу Мазеном, помічником Арафата. Угоду було оприлюднено в ЗМІ через короткий час.
23 елула глава уряду Іцхак Рабін надіслав Арафату листа, у якому визнав організацію ОВП законним представником арабів Землі Ізраїлю і зобов'язався скасувати закон, що забороняє зустрічі з її людьми.
У відповідь Ясір Арафат, хай зітреться ім'я його, надіслав Іцхаку Рабіну листа, у якому визнав право Держави Ізраїль на існування в мирі й безпеці та зобов'язався припинити терор[1].
27 елула в Білому домі відбулася церемонія підписання угоди за участю президента Сполучених Штатів Білла Клінтона, глави уряду Іцхака Рабіна і Ясіра Арафата. Сам документ підписали від імені Держави Ізраїль Шимон Перес, а від імені ОВП Абу Мазен.
Угода Осло-2
4 тішрея 5755 (9 вересня 1994) у Вашингтоні було підписано угоду Осло-2, у межах якої було створено Палестинську адміністрацію, а території Юдеї і Самарії та сектора Гази було поділено на три категорії:
- Зона A: території під цивільним контролем і контролем безпеки Палестинської адміністрації.
- Зона B: території під цивільним контролем Палестинської адміністрації і контролем безпеки Держави Ізраїль.
- Зона C: території під цивільним контролем і контролем безпеки Держави Ізраїль.
Крім того, було створено палестинську поліцію, і її було забезпечено зброєю.
Угоду було затверджено в Кнесеті з перевагою в один голос: 61 «за» проти 59 «проти». Більшості було досягнуто завдяки голосам арабських депутатів Кнесету.
Боротьба проти угоди
Угода викликала демонстрації протесту по всій країні, головним чином через рішення надати зброю створеній палестинській поліції — з аргументом, що вона використовуватиметься для терактів проти євреїв.
У ході боротьби Ребе дозволив організації «Неші у-бнот Хабад» офіційно взяти участь у мітингу протесту, організованому низкою жіночих організацій релігійного сіонізму.
Пізніше рух «Зо арцейну» і низка інших організацій, серед них Цеірей Агудат Хабад, організували величезну демонстрацію проти угоди на Площі Царів Ізраїлю в Тель-Авіві.
Штаб за мир народу і землі
Основна стаття – Штаб за мир народу і землі
За часів угоди в Осло «Цеірей Хабад» запитали Ребе, чи діяти від імені Хабаду, і Ребе відповів діяти відкрито від імені Хабаду через Цеірей Агудат Хабад і Бейт Хабади.
У рамках боротьби з угодою було створено Штаб за мир народу і землі на чолі з равом Ісраелем Гальперіним, із представниками центральних організацій Хабаду у Святій Землі.
Головною діяльністю штабу була кампанія «Земля Ізраїлю в небезпеці», в рамках якої тисячі хасидів Хабаду вийшли протестувати проти угоди.
Штаб випускав газету «Коль га-арец» за редакцією рава Менахема Брода, і вона поширювалася по всій країні.
Йоганнесбурзька промова
Приблизно через пів року після підписання угоди, 13 сівана 5754 (23 травня 1994), Арафат, хай зітреться ім'я його, виголосив промову в місті Йоганнесбург у Південній Африці, у якій Арафат, хай зітреться ім'я його, рішуче висловився про Єрусалим як про вічну столицю Палестини, стверджував, що слід продовжувати джихад до завоювання Єрусалима.
Він додав і сказав, що угоди Осло нічого не варті і є частиною його «поетапної стратегії».
Теракти після угоди
Після підписання угоди терористична організація ХАМАС почала серію терактів проти євреїв[2].
Загалом від моменту підписання угоди і до падіння уряду Переса в 5756 році (1995/1996) було вбито 174 євреї і поранено близько 1700.
У 5761 році (2000/2001) спалахнула друга інтифада, під час якої було вбито понад тисячу євреїв.
Значну частину терактів другої інтифади було скоєно службовцями палестинської поліції за допомогою зброї, отриманої ними в межах угоди.
Хевронська угода і угода Уай
У 5756 році (1995/1996) главою уряду було обрано Біньяміна Нетаньягу. Під час передвиборчої кампанії Нетаньягу зобов'язався виконувати угоду, лише якщо припиняться теракти.
У 5757 році (1996/1997) Нетаньягу оголосив про відхід ЦАХАЛу з більшої частини території міста Хеврон.
У 5758 році (1997/1998) було підписано угоду Уай, яка встановила графік додаткових відступів. Унаслідок цієї угоди впав уряд Нетаньягу.