Іцхак Шамір
| Іцхак Шамір | |
|---|---|
Сьомий голова уряду Ізраїлю | |
| Основна інформація | |
| Ім'я в оригіналі | יצחק שמיר[В] |
| Відомий як | Єзерницький |
| Дата народження | 7 хешвана 5676 (15 жовтня 1915) |
| Дата смерті | 10 тамуза 5772 (30 червня 2012) |
| Місце поховання | ділянка «Гдолей га-ума» цвинтаря на горі Герцля в Єрусалимі |
| Країна | Ізраїль[В] |
| Місце проживання | Тель-Авів |
| Рід діяльності | політик, дипломат[В] |
| Освіта | юридична освіта в університеті Варшави |
| Посада | глава уряду Ізраїлю, міністр закордонних справ, голова Кнесету, депутат Кнесету |
| Сім'я | |
| Батько | Шломо Єзерницький |
| Мати | Перла Єзерницька |
| Дружина | Шуламіт Шамір |
| Діти | Яїр Шамір, Гілада |
| Нагороди | |
| Премія Ізраїлю[В] почесний громадянин Єрусалима[В] | |
| Медіафайли у Вікісховищі | |
Іцхак (Єзерницький) Шамір (7 хешвана 5676 (15 жовтня 1915) — 10 тамуза 5772 (30 червня 2012)) — сьомий голова уряду Ізраїлю, міністр в урядах Ізраїлю від руху «Херут» і партії «Лікуд»; до створення держави був одним із високопосадовців Моссаду і одним із командирів організації «Лохамей херут Ісраель».
Протягом років він підтримував близькі зв'язки з Ребе, і Ребе навіть допомагав йому в низці політичних подій і вказував своїм хасидам підтримувати його, оскільки він твердо охороняв безпеку Землі Ізраїлю і рішуче виступав проти передачі територій арабам заради уявного миру.
Біографія

Народився в Білій Русі 7 хешвана 5676 року (15 жовтня 1915) у містечку Ружани Гродненської губернії в родині Шломо і Перли Єзерницьких. Його батько був головою місцевої єврейської громади, а в його дитинстві батьки переїхали до Вовковиська, де він провів дитячі роки в початковій школі.
Юридичну освіту, за якою він спеціалізувався, він здобував в університеті Варшави, і в ті роки вступив до єврейської молодіжної організації «Бейтар», а посеред навчання на юридичному, в 5695 році (1934/1935), здійснив алію до Країни, а через два роки вступив до організації ЕЦЕЛЬ, що належала до правих кіл у Країні, де діяв чотири роки, доки не перейшов до організації ЛЕХІ через претензії, які в нього були до способу дій командирів ЕЦЕЛЮ.
Унаслідок його підпільної діяльності в організації британська поліція вела на нього масштабне полювання, і він змінив прізвище на «Шамір», відростив бороду й пейси і почав ходити вулицями в рабинському костюмі та капелюсі.
У ці роки його кілька разів заарештовували, і йому вдавалося втекти й переховуватися, доки його не призначили членом керівництва ЛЕХІ, і він командував багатьма підпільними операціями, що завдавали шкоди британській системі в Країні.
Зі створенням держави і розпуском ЛЕХІ він перейшов до приватного життя і займався різною роботою, що включала керівництво економічними компаніями і компанією з прокладання доріг, доки в 5715 році (1954/1955) директор Моссаду Іссер Гарель не покликав його допомогти в підпільних операціях Моссаду і внести на благо держави свій військовий талант, набутий під час діяльності в ЛЕХІ. За роки роботи в Моссаді він швидко просувався службовими щаблями і досяг високого становища, але не отримав офіційної посади через свої праві погляди, і після десяти років оперативної діяльності пішов з Моссаду в 5725 році (1964/1965).
У політичному житті
Основна стаття – «Брудний трюк»
У 5730 році (1969/1970) він вступив до руху «Херут», був призначений організаційним директором руху і діяв для зміцнення різних його відділень по всій країні. Через три роки, на виборах, що відбулися в 5733 році (1972/1973), його обрали депутатом Кнесету від руху «Херут», що входив до списку «Лікуду», і він був членом Комісії із закордонних справ і оборони та Комісії з державного контролю.
У 5735 році (1974/1975) його обрали головою правління руху «Херут», а на виборах, що відбулися в 5737 році (1976/1977), на яких праві партії вперше отримали більшість голосів виборців, його призначили головою Кнесету, і протягом двох років він обіймав цю посаду, доки йому не запропонували пост міністра закордонних справ у зв'язку з відставкою попереднього міністра закордонних справ Моше Даяна.
У 5743 році (1982/1983) чинний голова уряду п. Менахем Бегін оголосив про свою відставку з посади голови уряду, і після суперництва з депутатом Кнесету Давидом Леві на внутрішніх виборах у «Лікуді» він був призначений наступником Менахема Бегіна і став сьомим головою уряду Держави Ізраїль. Під час перебування на посаді йому довелося долати важке економічне становище і складну ситуацію у сфері безпеки, коли багато солдатів ЦАХАЛу перебували в глибині Лівану (унаслідок провалів Першої ліванської війни).
Попри невдачі в керівництві, на виборах, що відбулися в 5744 році (1983/1984), рух «Лікуд» на чолі з ним досяг результату в 41 мандат, а після того як жодна з партій не змогла самостійно сформувати уряд, президент Хаїм Герцог виступив посередником між фракцією «Маарах» і фракцією «Лікуд», аж до угоди про ротацію, у ході якої Шамір протягом двох років обіймав посаду голови уряду національної єдності, що включав 97 депутатів Кнесету, що вважалося безпрецедентним рекордом у Державі Ізраїль.
У 5749 році (1988/1989) відбулися чергові вибори, на яких незначною більшістю перемогла партія «Лікуд» на чолі з Шаміром, і внаслідок надмірних вимог харедимних фракцій Шамір утримався від створення правого уряду і віддав перевагу створенню уряду єдності разом із Шимоном Пересом, який був головою «Маараху». Цей уряд продовжував існувати до голосування про недовіру, яке відбулося в місяці адар 5750 року (лютий–березень 1990) з ініціативи Шимона Переса, який планував повалити уряд і створити замість нього новий уряд разом із харедимними фракціями і партією ШАС (хід, що отримав назву «Брудний трюк»).
Попри попередні таємні домовленості, Перес не зміг створити вузький уряд через депутатів Кнесету Аврагама Вердігера та Еліезера Мізрахі, які утрималися від входження до уряду після того, як їм стало цілком ясно, що Ребе проти цього кроку, попри неодноразові вмовляння з боку Переса і фінансові та політичні обіцянки. Унаслідок невдачі Переса завдання формування уряду повернулося до Шаміра, який створив вузький правий уряд із релігійними фракціями.
Після війни в Перській затоці Сполучені Штати почали чинити тиск на Ізраїль, щоб той провів переговори з палестинцями; спочатку Шамір відмовлявся це обговорювати, але зрештою поступився і вирушив на Мадридську конференцію, унаслідок чого праві партії вийшли з уряду. Цей вихід призвів до дострокових виборів.
Відставка і відхід з життя
На виборах, що відбулися в 5752 році (1991/1992), Шамір програв посаду голови уряду Іцхаку Рабіну, який разом із фракцією ШАС створив вузький лівий уряд і повів крайні кроки мирних угод і поступок багатьох територій Держави Ізраїль. Унаслідок поразки на виборах він пішов з посади керівника «Лікуду», а після закінчення своїх повноважень депутата Кнесету 13-го скликання пішов з політичного життя.
Після відходу з політичного життя він оселився в Тель-Авіві і написав про себе біографічну книгу під назвою «Сікумо шель давар»; час від часу він давав інтерв'ю засобам масової інформації, висловлюючи розчарування різними політичними кроками, і був почесним членом різних організацій.
У 5761 році (2000/2001) він отримав Премію Ізраїлю за життєві досягнення, а 10 тамуза 5772 року (30 червня 2012) помер після того, як довгий час страждав на хворобу Альцгеймера, і був похований на ділянці «Великі люди нації» на кладовищі на горі Герцля в Єрусалимі.
Зв'язки з Ребе


Уперше він дізнався про діяльність Ребе в 5725 році (1964/1965), коли пішов зі своєї посади в Моссаді й почав займатися політичною діяльністю на користь євреїв Радянського Союзу; через короткий час після того, як він почав діяти в цій галузі, він виявив, що Ребе значно випередив його і через таємних посланців дбає про єврейство Радянського Союзу. Він був вражений масштабом діяльності Ребе, і відтоді в його серці утвердилося величезне захоплення.
Наступний етап його зближення з Ребе був після Шестиденної війни, коли Ребе рішуче протестував проти розмов про передачу територій і закликав до обов'язку зберігати цілісність Країни і про заборону передавати території в руки арабів в обмін на обіцянки миру. Шамір, який був людиною крайніх правих поглядів, побачив у Ребе однодумця, і це сприяло його зближенню з Ребе.
Після призначення головою уряду він підтримував зв'язок із Ребе через різних посланців, наприклад через керівника своєї канцелярії Йосі Бен-Агарона. До 11 нісана 5747 року (10 квітня 1987) він надіслав Ребе вітальний лист, у якому написав: «Дорогому Ребе. Для мене велика честь привітати його честь із довголіттям і добрим здоров'ям, щоб його честь Ребе міг служити народові Ізраїлю і Землі Ізраїлю з усією своєю силою і міццю. І завдяки його великим діянням ми всі удостоїмося повного Визволення з допомогою Всевишнього. З любов'ю, шануючий його, 27 адара 5747 (28 березня 1987), І. Шамір»[1].
Піком зв'язку між ним і Ребе був той час, коли Ребе стояв на його боці, коли Перес здійснив «Брудний трюк»; наприкінці місяця нісан 5750 року (березень–квітень 1990) він надіслав Ребе лист через шаліаха Ребе в Рамат-Гані рава Моті Гала, у якому написав: «Я дуже вдячний його честі за слова підбадьорення і підтримки, які він виголосив у зв'язку з подіями заради Землі Ізраїлю і народу Ізраїлю, і я впевнений, що слова Ребе вплинуть на краще на становище у Святій Землі та наблизять повне Визволення», за що удостоївся листа-відповіді від Ребе, наприкінці якого було дописано: «З повагою і з благословенням на успіх у його найвідповідальнішій посаді, особливо тому, що вона вимагає справжньої твердості, вбраної в шляхи приємності, шляхи нашої Тори, Тори життя»[2].
У період після трюку, коли в Ізраїлі ще не було сформовано уряду, Ребе у своїх словах журналістові Одеду Бен-Амі оприлюднив свою підтримку твердої лінії Шаміра[3], а іншого разу навіть висловився, що святою мовою значення імені «шамір» — сильний черв'як, який може розколоти навіть найтвердіший камінь, і це ім'я особливо пасує п. Шаміру, який знає, як твердо обстоювати інтереси Держави Ізраїль і протистояти тиску, що чиниться на нього, щоб передати території, які перебувають під суверенітетом Держави Ізраїль.
У період війни в Перській затоці Сполучені Штати зажадали від уряду Ізраїлю не втручатися у воєнні зусилля, щоб дати змогу урядам арабських країн приєднатися до війни проти Іраку. Громадський тиск в Ізраїлі був проти цього кроку і вимагав від уряду втрутитися у війну і захистити своїх громадян. Шамір перебував під пресом тиску, і він свідчив, що єдине, що допомогло йому вистояти у своєму рішенні й виконати прохання Сполучених Штатів, були пророчі обіцянки Ребе, що Земля Ізраїлю — найбезпечніше місце і євреям не загрожує небезпека.
10 швата 5752 року (15 січня 1992) у Ребе побував тодішній міністр транспорту п. Моше Кацав, і під час роздавання доларів Ребе попросив передати через нього Шаміру послання, щоб той не їхав на Мадридську конференцію, і сказав, серед іншого, так: «Я весь час боровся за те, щоб був уряд Шаміра, і так само як я зробив усе, що було в моїх силах, щоб було створено саме уряд, головою якого буде Шамір, так, якщо продовжуватимуть у цьому напрямку щодо таких розмов, то я, Менахем-Мендл, буду першим, хто боротиметься з усією твердістю і всіма своїми силами проти Шаміра, щоб уряд розпався! Якщо Шамір не може встояти перед тиском народів світу, хай відкрито оголосить, що не може встояти перед тиском і не може більше бути головою уряду!»[4].
У свої пізні роки він шкодував, що не послухався Ребе і все ж поїхав на Мадридську конференцію: «Президенти помиляються, голови урядів помиляються, міністри помиляються, навіть царі помиляються. Але Ребе, Ребе ніколи не помилявся! Він передбачав, що будь-яка автономія потягне за собою державу для палестинців, і, звісно, мав рацію — на відміну від усіх»[5].
У 5753 році (1992/1993) підписав разом іще з 60 депутатами Кнесету листа, в якому вони проголошують Ребе Царем Мошіахом і моляться про його одужання й розкриття[6].
У книзі «Бесіди з Іцхаком Шаміром» наводяться такі слова, які Шамір сказав журналістові та адвокатові Хаїму Мішгаву:
«Я залишився на своєму місці завдяки Любавицькому Ребе. Він дав вказівку двом депутатам Кнесету, Еліезеру Мізрахі та Аврагаму Вердігеру, голосувати за мій уряд. Це ті голоси, яких бракувало Пересу. Завдяки їм у нас було ще два дуже добрі роки. Відмінні — за моїми критеріями»[7]. «Я не зустрічався (= з Ребе).. але в мене було багаторічне листування з ним... ...У мене був тісний зв'язок із ним. З усіма людьми цієї школи. Я зустрічався з ними і бачив, що вони зробили по всьому світу, і передусім серед євреїв СРСР. Хасиди Хабаду були з перших, хто глибоко проник на території, що перебували під владою радянського режиму»[8].
Родина
Його дружина Шуламіт Шамір.
- Його син, Яїр Шамір.
- Його донька, Гілада.
Зовнішні посилання
- Винятковий чоловік, наділений здатністю бачити далеко — інтерв'ю з п. Шаміром на сайті «Хабад.орг»
- Рав Йосеф Герліцький у зворушливій колонці про свого друга Іцхака Шаміра

- Інтерв'ю з його сином, міністром Яїром Шаміром, про зв'язки його батька з Ребе на сайті col
- Мітка: Іцхак Шамір на сайті «Бейт Хабад» (англійською)
| Попередник: Менахем Бегін |
Голова уряду Ізраїлю 5743 — 5744 |
Наступний: Шимон Перес |
| Попередник: Шимон Перес |
Голова уряду Ізраїлю 5746 — 5752 |
Наступник: Іцхак Рабін |
| Прем'єр-міністри Ізраїлю | |
|---|---|
| |
| (у порядку єврейської абетки) |
Примітки
- ^ З фотокопії листа — газета «Хадашот», 3 нісана 5747 (2 квітня 1987)
- ^ Шамір написав Ребе: «Дуже вдячний його честі» за зрив трюку
- ^ Слова Ребе Одеду Бен-Амі
- ^ Огляд слів Ребе Моше Кацаву в тижневику «Бейт Мошіах» до десятиліття слів Ребе
- ^ Шамір сказав: царі й президенти помиляються — не Ребе! • Викриття
- ^ Преса повідомила: Любавицький Ребе — Мошіах
.
- ^ «Бесіди з Іцхаком Шаміром», «Сіфріят поалім», 5758, с. 171.
- ^ «Бесіди з Іцхаком Шаміром», «Сіфріят поалім», 5758, с. 190.
Код особи: № 5328845700