Огель Ребе Цемах Цедека і Ребе Магараша
Цю статтю слід переписати. Причина: оформлена у вигляді газетної статті.
| ||
| Цю статтю слід переписати. Причина: оформлена у вигляді газетної статті. | |

Огель Ребе Цемах Цедека і Ребе Магараша розташований у містечку Любавичі, де вони відійшли з цього світу і були поховані. Огель розташований усередині єврейського кладовища, яке впродовж років руйнувалося і кілька разів відновлювалося. Останніми роками його оновив і відновив рав Гавріель Гордон під керівництвом рабинів Хабаду.
Відвідини наших Ребе
Ребе Рашаб відвідував Огель безліч разів.
Також і учні єшиви «Томхей Тмімім» постійно приходили молитися біля Огелю[потрібне джерело].
Напередодні Рош ходешу елула 5682 року (серпень–вересень 1922) Ребе Раяц поїхав до Любавичів, щоб помолитися біля огелів наших Ребе. Перебуваючи там, він повторив маамар хасидуту в синагозі, що була в кам'яному домі[потрібне уточнення]. Це був єдиний раз, коли він відвідав Любавичі після прийняття проводу Хабадом.
Руйнування Огелю за часів Голокосту

Улітку 5701 року (1940/1941), у період Голокосту, німці захопили містечко. 14 хешвана 5702 року (4 листопада 1941) вони вбили всіх 483 євреїв, які в ньому були, і зруйнували також святий Огель.
У той час, коли було зруйновано двір, було зруйновано й Огель. Зруйновано було й бейт-мідраш, що прилягав до Огелю, а іновірці вкрали стіни огорожі. Коли росіяни почали відтісняти нацистів із Росії, містечко Любавичі дуже постраждало від боїв і здебільшого було зруйноване, а надгробки в Огелі були пошкоджені й упали.
У 5684 році (1924) Ребе Раяц докладав зусиль, щоб полагодити Огель, однак загальне становище з роками дедалі погіршувалося.
Відновлення надгробків

Переслідування комуністів і відстань між важливими громадами Хабаду в Ташкенті, Самарканді, а також у Москві призвели до відсутності тих, хто молився б біля могил наших Ребе, і, найімовірніше, приходили лише одиниці.
У 5726 році (1965/1966) виникла ініціатива з відновлення надгробків; заради цього рав Аба-Давид Гуревич поїхав із далекого Ташкента до Любавичів і відновив там зруйновані надгробки Ребе Цемах Цедека і Ребе Магараша та збудував довкола них огорожу.
Минуло багато років, і в 5726 році (1965/1966) двоє з хасидів, що залишилися в Росії, — р. Мотл Козлінер і р. Аба-Давид Гуревич — вирішили подбати про ремонт і будівництво Огелю, зруйнованого років за п'ятдесят до того: відремонтувати його, очистити й прибрати великі руйнування, що були на цьому місці, і позначити його огорожею, яка буде честю і дороговказом для хасидів, що прийдуть молитися на це місце.
Тоді в Росії ще правила радянська влада, і завдання ремонту святого Огелю було з царини мрій, але ці двоє відважних хасидів не збентежилися й вирішили зробити цю роботу за будь-яку ціну. Після багатьох зусиль вони здобули потрібну суму грошей, і тоді р. Давид-Аба вирушив продовжувати роботу.
Р. Давид-Аба, що жив тоді в Ташкенті, узяв свого дев'ятирічного сина й рушив у бік містечка Любавичі. Однією із зупинок на довгому шляху було містечко Харків, де р. Давид-Аба зустрів старого хасида р. Шнеура-Залмана Скобло, який у юності навчався в містечку Любавичі. Р. Давид-Аба думав узяти Скобло з собою в подорож, але його велика неміч цього не дозволила. Скобло порадив узяти в подорож замість себе свою сусідку пані Сару-Пасю, яка в минулому жила в містечку Рудня, близькому до Любавичів, але й вона відмовилася від пропозиції через неміч; Сара-Пася передала Давидові-Абі ім'я родича, що жив у містечку Рудня, — р. Нахума Лебковського.
Уже наступного дня Давид-Аба із сином прибули до містечка Рудня, близького до Любавичів, і, на свій подив, зустріли в центрі містечка р. Нахума. Після короткого обміну враженнями р. Нахум почув про мету їхнього приїзду і з радістю дав їм потрібні відомості та допомогу, включно зі скеруванням до фахівців, що розуміються на виготовленні огорожі, її перевезенні та належному встановленні. Звідти вони поїхали до Любавичів, щоб відшукати місце поховання.
У Любавичах вони зустріли місцевого неєврея, який разом зі своєю дружиною привів їх у середину лісу, де дружина неєврея відсунула кілька кущів, і тоді їхнім очам відкрилися два надгробки: один — адмора Цемах Цедека, а другий — адмора Магараша. На цьому етапі Давид-Аба попросив неєвреїв повернутися до себе додому й залишити його самого, щоб він міг помолитися на могилах своїх батьків. Коли неєвреї пішли, він і його син почали очищати надгробки та підрізати рослинність довкола. Після напруженої роботи місце було чистим і придатним для встановлення огорожі. Р. Давид-Аба накреслив схему влаштування огорожі, яка могла б підійти до місця і не впиралася б у навколишні дерева.
Закінчивши, Давид-Аба повернувся до Рудні й зумів переконати один із заводів виготовити для нього огорожу. Оскільки виготовлення огорожі тривало близько тижня, Давид-Аба був змушений поїхати й чекати у великому місті — Москві, щоб його не схопили. Коли огорожа була готова, виникла нова проблема: власники заводу, які зрозуміли, для чого піде огорожа, не погодилися самі виконувати встановлення, що означало б їхню участь у єврейському підприємстві, яке суперечить законам комунізму. Після довгих старань знайшовся робітник, який погодився відвезти огорожу на місце, де він працював разом із р. Давидом-Абою (який відчував чудесну заслугу брати участь у самому будівництві), і вони встановили огорожу.
Історія встановлення залишалася таємницею до виїзду родини Гуревичів із Росії в 5731 році (1970/1971). У тішреї 5732 року (1971/1972) — через кілька місяців після їхнього виїзду — Давид-Аба прибув до Ребе Мелех га-Мошіаха, де написав докладний звіт з усіма подробицями встановлення. Через деякий час йому стало відомо, що Ребе не отримав звіту, і він сів писати ще один звіт, на який Ребе відповів: «Тшуот хен».
Приблизно двадцять років потому, після розпаду Радянського Союзу, р. Давид-Аба повернувся до Любавичів, де побачив чудовий Огель, який збудували р. Давид Нахшон і р. Аві Тауб у 5751 році (1990/1991), як личить могилам наших Ребе[1].
Відновлення Огелю

У 5749 році (1988/1989) за вказівкою Ребе рав Давид Нахшон і р. Аві Тауб заново відбудували Огель[2].
Після падіння комуністичної влади аншей шломейну почали їздити до Любавичів, відвідувати двір наших Ребе й молитися біля їхніх могил.
Огель сьогодні

Останніми роками кладовище в Любавичах пройшло масштабний ремонт, основну частину робіт якого зосереджено на Огелі.
З Огелю прибрали дах[3].
Синагогу Акеди було відновлено[4]
І особливу дорогу було прокладено від двору наших Ребе до Огелю.
| Огелі наших ребеїм | |
|---|---|
|
| Любавичі | ||
|---|---|---|
| Містечко | Любавичі • «Томхей Тмімім» у Любавичах • Любавичі — Росія — святі місця | |
| Об'єкти містечка | Цвинтар у Любавичах • Огель Ребе Цемах Цедека і Магараша • Огель ребецн • Великий зал • Дім Шнеєрсонів • Синагога Акеди • Братська єврейська могила в Любавичах • Музей Любавичів | |
| Події в містечку | Велика пожежа • Любавичі під час Голокосту | |
| Книги про містечко | Любавичі — містечко Хабаду • Любавичі та їхні воїни | |
Див. також
Зовнішні посилання
- Шнеур Бергер, Будівництво огелю наших Ребе в Любавичах, інтерв'ю з равом Давидом Нахшоном, тижневик «Бейт Мошіах», випуск 1018, с. 33
- Шнеур Бергер, Встановлення огорожі надгробків наших Ребе, інтерв'ю з равом Давидом-Абою Гуревичем, тижневик «Бейт Мошіах», випуск від 8 тевета 5763 (13 грудня 2002), с. 24
- Оголіав Абутбуль, Рішення рабинського суду Хабаду про кладовище в Любавичах, у складі «Містечко Любавичі прокидається», тижневик «Бейт Мошіах», випуск 944, с. 76