Перейти до вмісту

Стародубський процес

קישור לקטגורית ערכים מובחרים
Посилання на категорію вибраних статей
Матеріал з Хабадпедії
Розташування Чернігівської області в Україні

Стародубський процес — назва справи, що включала донос на хасидів Ребе Магараша, які жили в місті Стародуб, і суд, що відбувся внаслідок нього.

Справа почалася в 5641 році (1881), коли єврей-маскіль, мешканець міста на ім'я Дов Лазаров, доніс владі, що в місті існує «секта» хасидів на чолі з равом Залманом Неймарком (рабином містечка), які підривають закон про військову повинність і добувають звільнення для членів своєї громади, причому для цього дають хабарі, підробляють документи і неправдиво присягають.

Унаслідок доносу рабина громади рава Неймарка було заарештовано разом з іще 80 хасидами, і почалися інтенсивні розслідування, які велися в містечку Любавичі. На боротьбу з наклепом було мобілізовано найкращі сили в Росії, причому й неєвреї, мешканці міста, з натхненням підтримували громаду хасидів. Два роки підозрювані сиділи в ув'язненні, а після їх закінчення проти них було висунуто тяжкий обвинувальний висновок.

На суді, що відбувся через два роки, рава Неймарка було виправдано за всіма звинуваченнями, а решту ув'язнених було обвинувачено в дуже легких провинах. Попри виправдання на суді, члени громади насилу оговтувалися від цієї події, рав Неймарк залишив місто, як і інші хасиди, і лише через 10 років до міста призначили нового рабина.

Наклеп

У 5641 році (1881) пан Шимон Дов Лазаров доніс владі, що рабин хасидської громади в місті Стародуб рав Залман Неймарк разом із членами громади займаються серйозною підробкою документів і глибоким злочинним підриванням закону про призов. Унаслідок доносу було заарештовано рава Неймарка і його сина Йосефа-Єхезкеля разом з іще 80 членами громади, а загроза ув'язнення нависла над іншими людьми, яким удалося сховатися.

Вихідна історія

Давид Боман, уродженець міста Вітебськ, був одним із членів хасидської громади в Стародубі, але страждав на божевілля. Після того як його було призвано до армії і він не з'явився, проти нього було видано ордер на арешт, і один із хасидів у місті запропонував його батькові надіслати до армії повідомлення, що його син помер у Погарі[1], і в такий спосіб позбутися обов'язку з'явитися.

На урядовця міста Погар було покладено з'ясувати, чи справді Давид Боман помер, і для цього він прийшов до бейт-мідрашу, де присутні присягнули перед ним, що незадовго до того до міста прибув чоловік на ім'я Боман і що він помер невдовзі після свого прибуття.

Через десять місяців, коли Дов Лазаров у гніві вийшов із зібрання «Ваад га-кагаль», він доніс урядові, що Давид Боман не помер і що він перебуває в селі Халеєвичі.

Хасиди справді ухилялися від військової служби і робили все, що могли, щоб звільнити юнаків, і всі ці дії відбувалися з благословення і під керівництвом Ребе Магараша, однак причина цього корінилася в указі про кантоністів, який було скасовано лише за двадцять п'ять років до того, у 5616 році (1856), але слід його ще залишався міцним. У російській армії не було жодної можливості дотримуватися повноцінного життя за Торою і заповідями, а тисячі дітей, викрадених у ніжному віці й поневолених військовою службою, причому багато з них забули про те, що вони євреї, викликали глибокий жах у богобоязних — що й спонукало їх робити все, що в їхніх силах, щоб ухилитися від закону про призов.

Цікаво, що й російське, і християнське населення в окрузі одностайно стало на захист ув'язнених і хасидської громади. Усі добре пам'ятали страшні крики розбитого серця, коли кантоністів викрадали з обіймів їхніх матерів посеред ночі, які відлунювали всього 25 років тому. Пам'ять про той час привела до взаєморозуміння між групами населення.

Поліцейські розслідування

Одразу після доносу влада перевірила урядові книги і виявила, що сотні євреїв, викликаних з'явитися до армії, були звільнені з різних і дивних причин, і жоден не був призваний! Військовий міністр видав таємний наказ заарештувати всіх, хто ухилився; 80 було заарештовано, а решті вдалося втекти.

Унаслідок цього було видано негайний наказ про закриття місцевої хабадської єшиви через підозру, що там дають притулок ухильникам і активно беруть участь у злочинах проти закону про армію.

Для розслідування «злочинів» було призначено слідчого Тегенчова, а головним обвинувачем був Семенов. Більшу частину матеріалу для справи приніс Шимон Лазаров, який, на нещастя, жив у квартирі над кабінетом слідчого Тегенчова, тож був із ним у постійному зв'язку на всіх етапах розслідування, спонукаючи його до поглибленого розслідування і зриваючи будь-яку спробу пом'якшення вироку з боку хасидів. Лазаров перекладав критичні документи проти учення хасидуту і представляв їх слідчому та прокуророві, щоб показати, що й самі євреї критикують шляхи хасидизму і бажають, щоб його не було. Він знову і знову наголошував, що «секта» хасидів силою панує над усіма євреями і керує життям єврейської громади на свій розсуд — проти волі громади.

Розслідування були інтенсивними, під час них допитували рава і вісімдесятьох ув'язнених, проводилися обшуки в будинках і в будівлях громади, і дійшли до Любавичів для обшуку в домі Ребе Магараша. Спочатку була навіть думка взяти Ребе на допит до Стародуба.

У в'язниці

Частина листа рава Єгошуа-Натана Гнесіна Ребе Магарашу

Один із тутешніх балебатім ходив минулого четверга до адвоката, н[е]є[врея] Петрова, просити найняти його захисником у справі р. М[ешулама]-З[алмана], який усе ще затриманий і за якого не приймають жодної поруки. Відповів йому адвокат, що, оскільки він бачив донос, він не зможе взяти на себе бути адвокатом.

І розповів, що так почався донос, перебуває тут, у Старод[убі], секта, що називається хасидами, у цій секті до сорока осіб, на чолі їх р. М[ешулам]-З[алман], тримачі тутешньої секти — Якобсон, і її чоловік Дубравський, він (гласний у тутешній Думі [член міської ради]), і Яаков-Моше Менделеєв, і Гершон-Бен-Ціон Гінзбург, а на чолі їх і т. д., і т. д., і т. д. [згідно з розповіддю в книзі «Коха шель снегорья», певно, мається на увазі Ребе Магараш], і вся їхня справа і задум — переховувати і т. д., і всі гроші, що є в коробочній ізбі [коробковий збір], вони отримують у свої руки, щоб давати хабарі, і присягаються неправдивою присягою..

Кілька людей готові бути викликаними на звіт [дін ве-хешбон = допит] щодо їхньої поїздки [до Любавичів]. І вони мають намір відповісти правду, що їздять молитися на початку року на Огелі і т. д..

З великими труднощами ми домоглися через прохання до справника [начальника поліції] зробити для Рамаза, щоб не міняли його одягу [коли він в ув'язненні], і дали йому добру кімнату, і залишили ще його потреби.

Адреса сюди [адреса для надсилання відповіді], Яаков Аароновський, а всередині запечатаний конверт [ще один конверт], і написати на ньому стерти передати Єгошуа-Натанові, і не іншому, і він дійде прямо до рук Єгошуа-Натана, і він вчинить з ним і т. д. [спалить, остерігаючись, що його перехоплять]..

Спочатку рава Неймарка помістили під посилену охорону і заборонили йому будь-який зв'язок із зовнішнім світом. Коли рав увійшов до тюремної камери, він почав молитву з виливом душі, що супроводжувалася хабадськими нігунами, які пробуджують душу, що справило величезне враження на начальника в'язниці.

Рава Неймарка помістили в камеру з небезпечним убивцею, і коли рав почав молитву, убивця почав заливатися сльозами, що здивувало всіх. Невдовзі в'язницею поширилася чутка про святого рава, що через кілька днів допомогло переведенню рава до просторої і чистої камери, зі святими книгами і можливістю отримувати кошерну їжу ззовні.

На свято Сукот йому дозволили збудувати суку на подвір'ї в'язниці, де він сидів увесь тиждень, занурений у вивчення Тори.

Під час одного з візитів членів його родини його дворічний правнук (Аврагам-Яаков Неймарк) проніс на дні кавової чашки записку від Ребе Магараша:

Щодо його суду йому зовсім нічого боятися, адже він сам чув від його святості мого пана, батька, учителя і наставника, хай буде пам'ять праведника благословенна для життя у світі прийдешньому, хай захистить нас його заслуга (Ребе Цемах Цедека)[потрібне уточнення], і правильно, щоб він вивчав увесь рік Мішну трактату Брахот, і Гемару трактату Брахот, і Всевишній, благословенний Він, благословить його всяким благом, села, як бажає душа його

На допитах намагалися вирвати в рава Неймарка і хасидів зізнання, що їхні часті поїздки до Любавичів пов'язані з підтримкою Ребе їхньої незаконної діяльності в Стародубі. Хасиди, звісно, заперечували це і постаралися негайно повідомити Ребе про підозри. Поїздку до Ребе вони пояснювали тим, що їздять молитися на могилі Ребе «Цемах Цедека».

Частина змісту третього листа, який хасиди Стародуба надіслали Ребе Магарашу

Полонені сидять затримані під сильною охороною, також р. Мешулам-Залман, хай живе він, і майже ніхто не клопочеться, бо на всіх напав страх перед люттю гнобителя, ворога-ненависника, який язиками хвалиться, що ще рука його простягнута заповнити в'язницю цілком людьми Стародуба, що звуться хасидами, і, говорячи на ринках і вулицях, кричить і каже: поверніться, поверніться з лихих путей ваших, і навіщо і т. д., бо я винищу все місто. А ворог-ненависник, що веде дізнання і розслідування, приймає його слова і вельми лиходіє, тримаючи полонених марно, і щодня до нього викликають людей на дізнання і розслідування про різні справи, загальні й приватні, примножилися багато високих справ, які припинилися і були скасовані, а Рамаз волає і стогне з розбитими стегнами і з занепалим серцем... примножилися плачі та стогони на вулицях міста, а того, хто клопочеться, немає

Відтоді почалося широке листування з Ребе, яке велося натяками, у якому повідомляли Ребе про розвиток подій, і водночас Ребе вказує їм, як чинити. В архіві Бібліотеки Хабад Любавич зберігаються три листи, які, найімовірніше, написав рав Гнесін Ребе Магарашу. Перший лист — від тижневої глави «Шмот» того року, у ньому хасиди розповіли Ребе, що влада не готова звільнити рава навіть під поруку, а також про невдалу спробу найняти адвоката на прізвище Петров, який, за його твердженням, бачив донос і тому не може взяти на себе захист рава. Другий лист без дати, лише із зазначенням дня середи, а третій лист — від 14 швата. У листі розповіли Ребе про пропозицію взяти адвоката Куперніка, але немає грошей на такого досвідченого адвоката. У листі хасиди оплакують становище, що немає достатньої допомоги від міст і містечок в окрузі, і брак грошей заважає всьому, немає бюджету, щоб допомагати родинам ув'язнених і на судові витрати. Ще одне, чого їм бракує, — правильні й корисні поради, як упоратися зі становищем. У листі автор висловлює свою тривогу, що досі не прийшло жодної відповіді від Ребе щодо перших листів.

Листи було написано натяками, без адресата, і підписано ім'ям «Єгошуа-Натан». У першому листі рав Гнесін зазначив погоджений усіма спосіб відповіді: лист буде надіслано на адресу Яакова Аароновського, а всередині конверта буде ще один запечатаний лист для Єгошуа-Натана.

Дії захисту

Діяльність захисту була сильною і сміливою, і все єврейство Росії об'єдналося на допомогу євреям Стародуба. Для суду було найнято найкращих адвокатів: пана Лева Куперніка і пана Успенського. Купернік був євреєм з Києва, досвідченим адвокатом, одним із найвпливовіших людей того часу. Він був близький до влади, і найзнатніші вельможі шукали його прихильності. Успенський був християнином, який жив у Стародубі й узяв на себе роль захисника обвинувачених. Готовність обох виступити на суді на боці обвинувачених членів громади вдихнула дух надії в хасидів і викликала позитивний і співчутливий відгук також в інших частин населення.

Паралельно з енергійними зусиллями природним шляхом хасиди в Росії загалом і в місті Стародуб зокрема зміцнювалися в духовних діях і молитвах-благаннях про скасування указу. Страшний указ, що навис над усіма хасидами Хабаду по всій царській Росії, об'єднав усіх і пробудив серця до служіння Всевишньому і тшуви.

Іще до того, як було найнято адвокатів і почалися дії з порятунку, Ребе Магараш послав свого секретаря, р. Леві-Іцхака Іделевича, щоб допомогти в зусиллях заради ув'язнених. Через короткий час, у вівторок тижня глави «Їтро», секретар повідомив про становище: слідчий поїхав до інших міст розслідувати цю справу, увесь час на допити викликають багатьох інших людей, і нікому їм допомогти, і грошей теж немає.

Через тиждень після надсилання першого листа Ребе Магарашу зібралися кілька громадських діячів з Риги, Веліжа, Стародуба і Києва, щоб зібрати кошти на залучення досвідчених адвокатів з Києва. У листі одного з громадських діячів з Риги громадському діячеві Гецлу Якобсону зі Стародуба він просить надіслати йому копії доносу та обвинувачення, щоб вони могли вивчити матеріал і підготувати зустрічний матеріал.

Додаткова допомога прийшла з Петербурга і з Вільни, звідки прибули громадські діячі та адвокати, щоб вивчити справу і порадити головам громади, як упоратися з нею юридично.

Секретар тим часом повернувся до Любавичів і звідти написав листа громадським діячам у Стародубі, щоб вони з'ясували в Гецла Якобсона, чи законна поїздка слідчого за межі губернії і чи законна також поїздка до Любавичів.

Захист намагався звільнити рава Неймарка під високу грошову заставу, але це прохання було відхилено в суді через побоювання, що він утече.

Часто рада голів громади і громадських діячів проводила засідання і наради з фахівцями з цього питання. Час від часу до вельмож і до верхівки влади їздили делегації громадських діячів, щоб вплинути на них стати на бік обвинуваченої громади. Завдяки добрим торговельним стосункам із місцевими євреями їх приймали тепло, однак слідчий і прокурор зробили запеклим своє серце і не хотіли приймати нікого.

Позитивний вплив поступово завойовував великі частини неєврейського населення, і найзнатніші вельможі намагалися вплинути на прокурора в справі доносу. Але що більшими ставали зусилля його близьких друзів вплинути на його настрій, то більше він робив запеклим своє серце. Хоча симпатія, якої удостоїлися хасиди, була Лазарову на шкоду, він знаходив розраду в тому, що саме внаслідок цього Семенов робить запеклим своє серце.

Обвинувальний висновок

Документи обвинувачення готувалися протягом двох років прокурором Семеновим, слідчим Тегенчовим і донощиком Шимоном Лазаровим.

У доносі було написано, що в місті Стародуб існує «секта» хасидів, яка налічує до сорока осіб, на чолі якої рав Неймарк, Гецл Якобсон, Дубравський (член міської ради), Яаков-Моше Менделеєв і Гершон-Бен-Ціон Гінзбург, а на чолі їх стоїть Ребе Магараш, і вся їхня справа — дбати про звільнення від армії для членів своєї громади, і заради цього вони готові підробляти документи, давати хабарі і неправдиво присягати. Обвинувачення було проти всієї громади хасидів, причому найтяжчі з них — рав Неймарк, «рушійна сила», і Ребе Магараш, керівник і той, хто стоїть на чолі.

Ще одна подробиця в доносі була та, що про звільнення від армії вони дбають тільки для членів своєї громади, тоді як інших вони відкидають.

Суд

" У місті Стародуб постав перед окружним судом рав гаон Г. Неймарк, обвинувачений у безлічі злочинів за доносом одного із синів нашого народу (як відомо з «Га-Магіда»), і вийшов виправданим на своєму суді, і з ним вийшло на світло правосуддя всіх обвинувачених разом із ним, наших братів, синів Ізраїлю, які наситилися поневіряннями у в'язниці три роки. Усі довколишні міста святкували велике свято, і місто Стародуб тріумфувало і раділо "

– «Га-Магід»

У місяці тішрей 5644 (жовтень, 1883), після понад двох років розслідувань, почався вирішальний суд, що тривав майже місяць.

Зала суду була повна сотнями євреїв і неєвреїв, які прийшли висловити свою підтримку обвинуваченим. Сам рав глибоко вплинув на присяжних і тих, хто сидів у залі, які відчували, що перед ними сидить свята людина.

" Не тільки судді, які бачили його вперше, а навіть євреї, наші люди, дивилися на нього з подивом, майже не впізнаючи його.. На його блідому і світлому обличчі спочивав спокій внутрішнього піднесення, пройнятий стриманим хабадським натхненням, ніжним і гострим водночас. Якийсь потаємний трепет відречення від матеріальності відчувався в усій його істоті, в усіх його рухах... "

– кунтрес «Діврей зікарон»[2].

Суд відкрився зачитуванням обвинувального висновку, що описував злочини, які протягом років чинили обвинувачені «організовано». Спочатку говорив Семенов, прокурор, докладно викладаючи кримінальні обвинувачення, якими хасиди займалися протягом років. Свої слова під час суду він вивергав отруйно, не гребуючи лайливими словами на адресу обвинувачених.

Перший день суду завершився коротким діалогом між равом Неймарком і прокурором, коли той намагався вирвати в нього зізнання в обвинуваченнях проти нього. Рав Неймарк усе заперечив.

Наступні дні суду було присвячено допиту свідків обома сторонами, захистом і обвинуваченням, перед суддями. Допити були перехресними, причому кожна сторона намагалася знайти суперечності в словах іншої, а суперечки, що час від часу виникали між сторонами, розв'язував голова суду. Успенський більше займався допитом свідків, тоді як Купернік вкладав свій час у підготовку промови захисту.

Спочатку Лазаров дав свої свідчення про організовані злочини хасидів проти військової влади. Він розповів про підробку документів равом Неймарком, щоб звільнити свого сина, і про неправдиву присягу хасидів у Погарі про смерть Давида Бомана. Після закінчення промови прокурор поставив йому кілька запитань, і в його відповідях Успенський знайшов суперечності.

Після закінчення днів допиту свідків у суддів склалася заплутана картина справи, причому подробиці суперечили одна одній. Захистові вдалося довести, що свідки, які підписалися про смерть Бомана, взагалі не вміють читати російською, але залишилося питання — чому вони підписалися під тим, чого не знають.

Останній день суду, на початку місяця хешван, було присвячено промовам обвинувачення і захисту. Спочатку кілька годин говорив прокурор з невеликими перервами посередині, і його промова була сповнена ненависницьких слів проти громади хасидів. Але його крайні слова викликали в багатьох присутніх неприйняття його слів. Після нього говорив Купернік, який незаперечними доказами показав, що вся історія наклепу вигадана і сфабрикована.

Після закінчення його слів присяжні вийшли на нараду, що тривала близько години, наприкінці якої оголосили вирок, причому рава Неймарка було очищено від будь-якої провини, а решта обвинувачених отримала легкі покарання за незначний відступ від закону.

Після суду

Попри виправдання рава Неймарка на суді, він був не в силі залишитися в місті, яке стало для нього місцем лиха, і приблизно в 5646 році (1885/1886) переїхав жити до Вітебська, де прийняв пропозицію рабинської посади. Через три роки переїхав до міста Невель за вказівкою Ребе Рашаба, який обрав його наступником рава Шмуеля-Залмана Яхісона, що помер незадовго до того.

Згідно з дослідженням Фішла Шнеєрсона у книзі «Коха шель снегорья», громаді знадобилося багато часу, щоб оговтатися від наклепу, що спіткав її, і попри майже повне виправдання на суді, їм було важко повернутися до впорядкованого життя. Лише через двадцять років замість рава Неймарка призначили іншого рабина — рава Шнеура-Залмана Шнеєрсона, який до того був рабином у містечку Ріпки (Чернігівська губернія). Натомість, згідно з розповіддю в книзі «Сіпурей ітгалут хасідіїм», видно, що одразу після від'їзду рава Неймарка обрали рава Шнеєрсона, який узяв на себе рабинську посаду за вказівкою Ребе Рашаба[3].

Через кілька років після закінчення суду Лазаров захворів на злоякісну хворобу і раптово помер. Семенов же, навпаки, попросив пробачення в хасидської громади і визнав, що не знав як слід громади хасидів та їхніх звичаїв. Через кілька днів після того, як він покаявся перед громадою, він теж захворів на злоякісну хворобу і невдовзі помер.

Висвітлення наклепу

Титульний аркуш книги «Коха шель снегорья»

Історію наклепу майже не було задокументовано в ті роки, і, певно, літописці того часу доклали особливих зусиль, щоб приховати і віддати забуттю цю справу. У газетних публікаціях того часу трапляються невеликі й маргінальні замітки, з пропуском і спотворенням подробиць з метою применшити масштаб події і тим самим віддати історію забуттю.

Так, наприклад, у газеті «Га-Меліц», що виходила під час суду, 26 хешвана 5644 (26 листопада 1883) було опубліковано малозначну замітку про те, що 12 євреїв (а не 80, як було насправді) було обвинувачено в неправдивій присязі та неправдивому підписі про смерть Бомана, призваного до армії. За їхнім твердженням, вони заявили, що не розмовляють російською мовою, і їм сказали, що вони мають підписати, що Боман незаможний, і після короткого суду їхню невинуватість було доведено, і їх було покарано за легку провину підписання свідчення про те, чого не бачили.

Найімовірніше, причина полягала в розкритті тяжких і сумнівних речей у житті євреїв, речей, про які краще мовчати, інакше це могло б пробудити ненависть до євреїв, особливо в період царської Росії.

Події, що сталися в ті роки, почав досліджувати Фішл Шнеєрсон, уродженець міста. Його дослідження почалося в бібліотекаря Хаїма Лібермана з Нью-Йорка, у якого він виявив, що правнук рава Неймарка живе в Тель-Авіві і в передмові до своєї книги «Ешель Аврагам» наводить свої спогади про події тих днів. Своє дослідження в стилі драматичної оповіді він опублікував у 5717 році (1956/1957) частинами з продовженням під назвою «Малшінут ве-снегорья» в газеті «Га-Цофе». У 5727 році (1966/1967) історію наклепу було надруковано в книзі під назвою «Коха шель снегорья».

Після відходу з життя р. Еммануеля Зіскіна, одного з хасидів Ребе Магараша, який жив у Стародубі і був одним з активістів у боротьбі за успіх на суді. Було знайдено його особистий щоденник, написаний його рукою, що описував дні ув'язнення, суд і атмосферу на єврейській вулиці в ті дні. Щоденник вийшов друком під назвою «Кунтрес Діврей зікарон».

Висловлювання Ребе на цю тему

У листі[4] Ребе відповідає тому, хто запитує, що в нього немає матеріалу на цю тему, але, можливо, він є серед записів його тестя Ребе Раяца. Ребе згадує те, що чув від Ребе Раяца, — що після цієї справи рав Неймарк визнав справедливість вироку і взяв на себе провину, бо одного разу завдав Ребе Магарашу втрати часу в одну годину...

У святій сіхі, яку виголосив Ребе[5], він говорив про те, що тема ув'язнення була в усіх наших Ребе, провідників поколінь, а в Ребе Магараша це було в такий спосіб, що замінили іншим — одним із рабинів, який сидів замість нього[6].

Додаткова література

  • Фішл Шнеєрсон, «Коха шель снегорья», Тель-Авів 5727. Нове видання з передмовою і доповненнями рава Еліягу-Йоханана Гурарі, видавництво «Огалей Шем Любавич» 5771.
  • Еммануель Зіскін, кунтрес «Діврей зікарон».
  • Аврагам-Яаков Неймарк, «Ешель Аврагам», 5692.

Примітки

  1. ^ Містечко неподалік від Стародуба.
  2. ^ Ці слова наводяться в книзі «Коха шель снегорья» Фішла Шнеєрсона.
  3. ^ Хасиди в Стародубі послали делегацію до Ріпок просити рава Шнеєрсона, щоб він узяв на себе тягар рабинської посади в їхній громаді. Члени громади в Ріпках виступили проти, і хасиди зі Стародуба надіслали листа Ребе Рашабу, щоб він вказав йому перейти до них. Ребе Рашаб відгукнувся на їхнє прохання і надіслав листа: «Чотири роки ти здійснював духовний і матеріальний вплив у Ріпках, справедливо, щоб тепер ти прийшов до громади Стародуба і не залишав громаду хасидів, як овець без пастиря».
  4. ^ Т. 11, с. 329.
  5. ^ Сіха Шабату тижневої глави «Шмот» 5722, пункт 11.
  6. ^ Маніахім, які підготували сіху до друку, додали в примітці посилання на місце, де йдеться про арешт рава Неймарка.

Повідомити про помилку на цій сторінці