Перейти до вмісту

Йосеф-Єгуда Мартон

Матеріал з Хабадпедії
Йосеф-Єгуда Мартон
Основна інформація
Дата народження20 сівана 5693 (14 червня 1933)
Дата смерті29 кислева 5774 (2 грудня 2013)
Місце похованняГар-га-Менухот[В]
КраїнаІзраїль[В]
Місце проживанняБаїт ва-Ган, Єрусалим
Рід діяльностімузикант, композитор, хоровий диригент, директор школи, учитель музики, аранжувальник[В]
Освітаєшива Кфар-Гароє, Техніон у Хайфі (інженерний факультет), єшива «Томхей Тмімім» Лод
Посадаперший директор школи мережі «Огалей Йосеф-Іцхак» у Лоді, директор школи в маабарі Ір-Ганім
УчителіМоше-Цві Нерія, рав Цукерман, Шломо-Хаїм Кесельман та інші
Сім'я
Батькорав Яаков
МатиБейла-Малка
ДружинаХана-Гітл, дочка р. Єхіеля Гольдберга, Шейндл
ДітиУрі Мартон, Іцхак-Хаїм Мартон, Яаков Мартон, Пінхас Мартон та інші
Родовід

Рав Йосеф-Єгуда Мартон (20 сівана 5693 (14 червня 1933) — 29 кислева 5774 (2 грудня 2013)) — знавець нігунів з хасидів Хабаду, що жив у кварталі Баїт ва-Ган в Єрусалимі, один із засновників хору Хабаду і один із керівників видання платівок товариства «Ніхоах».

Біографія

Рав Мартон поруч зі своїм сином, р. Іцхаком-Хаїмом Мартоном
Рав Йосеф Мартон у юності
Рав Мартон (ліворуч) диригує хором хасидів під час «Ерев Хабад», що відбувався в Палаці культури в Тель-Авіві (адар II 5730 (березень–квітень 1970))

Народився в містечку Шесбург (Сігішоара) в області Трансильванія в Румунії у рава Яакова і Бейли-Малки. Обоє його батьків походили з рабинських родин. Його дід і бабуся обоє були онуками гаона рабі Зеєва-Вольфа га-Леві Розенбла, що прославився своєю книжкою «Хідушей га-Разе». Його мати — онука гаона рабі Моше-Гірша Фукса, автора «Яд рама», рабина Гросвардейна, а по материнській лінії вона онука автора «Маре Єхезкель» (рабі Єхезкеля Панета, одного з видатних рабинів Європи).

Його дід, рав Цві Мартон, і його дружина ребецн Ідл були центральними постатями в єврейській громаді Сігішоари. З початком Другої світової війни сусіди-антисеміти розграбували майно родини. Бабуся Ідл удостоїлася здійснити алію до Країни, а після відходу з життя її поховали на «ділянці рабинів» на Гар-га-Менухот у Гіват-Шаулі, Єрусалим.

У літні місяці 5707 року (1946/1947) Йосефа-Єгуду було включено до групи дітей, яку переправляли до Ерец-Ісраель на борту нелегального судна репатріантів «Пан-Йорк» (одного з трьох знаменитих «Панів»). Британський військово-морський флот затримав судно й ув'язнив усіх його пасажирів на Кіпрі. Після тримісячного перебування на Кіпрі він прибув до Країни і попросив прийняти його до єшиви; так він потрапив до Кфар-га-Рое й удостоївся батьківського ставлення та наближеності від голів єшиви рава Нерії і рава Цукермана.

Закінчивши навчання в єшиві та в середній школі, призвався до ЦАХАЛ і служив в інженерних військах; після демобілізації продовжив навчання в Техніоні в Хайфі на інженерному факультеті.

Упродовж усієї юності він цікавився музикою і виявив у цій галузі видатний талант. Зокрема, вивчав диригування і поряд із викладанням (математики та інших основних теоретичних предметів) займався організацією хорів. Прибувши до Хайфи, брав участь у діяльності «Камеріт» у Хайфі й диригував молодіжним хором «Бней Аківа» і хором Реальної школи в Хайфі. Серед іншого брав активну участь у вражаючих музичних виставах, поставлених у Хайфі з нагоди святкування десятиріччя Держави Ізраїль.

Його наближення до Хабаду

У 5717 році (1956/1957) познайомився в Хайфі з равом Реувеном Дуніним, який залучив його до вивчення хасидуту і вплинув на нього, щоб він наблизився до Хабаду. За підтримки і під впливом р. Реувена вирішив вирушити з візитом до єшиви «Томхей Тмімім» Лод — і навіть удостоївся отримати на це тепле благословення від Ребе. Він був зачарований єшивою і чистою та особливою атмосферою, що підкорила його серце, залишив усі свої заняття в Хайфі і залишився вивчати хасидут у машпіа рава Шломо-Хаїма Кесельмана, де також набув багатьох друзів, серед них брати з родини Ліпскер[потрібне уточнення], рав Іцхак-Цві Айзенбах, рав Іцхак-Єгуда Ярославський, рав Еліягу Ланда, рав Меїр-Цві Грузман і рав Моше Непрастек, брати Мізрахі[потрібне уточнення] та інші[1]. За вказівкою і з благословення Ребе почав використовувати свої музичні знання і здібності у винограднику Хабаду — відновлювати старовинні нігуни і поширювати їх серед хасидів, записувати нігуни з вуст найстаріших хасидів і всіляко допомагати діяльності товариства «Ніхоах», на чолі якого було поставлено його друга рава Шмуеля Залманова.

У 5718 році (1957/1958) поєднав слова «У-фарацта яма ва-негба» з дубровенським наспівом, який доти не був відомий серед хасидів. Нігун прийняв Ребе, і він став майже офіційним гімном усієї громадської діяльності хасидів Хабаду з поширення джерел у всьому світі.

У період навчання в єшиві час від часу їздив проводити Шабат у різних населених пунктах разом із кількома товаришами й залучав людей до хасидизму Хабад[2].

У 5719 році (1958/1959) керівництво мережі «Огалей Йосеф-Іцхак» попросило його взятися за освітню місію — і він став першим директором школи мережі «Огалей Йосеф-Іцхак» у Лоді. З прибуттям репатріантів із Румунії та Північної Африки його попросили заснувати й очолити школу в маабарі Ір-Ганім — навчальний заклад, що прикрашає донині квартал «Ір-Ганім» на заході Єрусалима.

Одружився з Ханою-Гітл, донькою р. Єхіеля Гольдберга (померла в розквіті років 2 тевета 5731 (30 грудня 1970)), і приєднався до ядра засновників хабадської громади в кварталі ПАГІ Сангедрія (на чолі з його другом равом Товією Блоєм). На великий жаль, через кілька років його дружина захворіла й померла в розквіті років. Через кілька років він вступив у другий шлюб із Шейндл і переїхав до кварталу «Баїт ва-Ган», де заснував разом зі своїми товаришами равом Ар'є-Шломо Єкунтом, равом Калманом Шмуелевичем, равом Аврагамом-Залманом Вайнером, равом Аврагамом-Шломо Певзнером та іншими хасидами хабадську синагогу, у якій наблизилися багато десятків учнів єшив у Баїт ва-Гані.

У 5726 році (1965/1966) на прохання рава Моше Сегаля і з благословення Ребе заснував перший хабадський хор, який складався з хасидів Хабаду з Кфар-Хабада і з Єрусалима (серед них: р. Залман Бронштейн, р. Аврагам Лісон та інші) і мав великий успіх у своїх виступах у Кейсарії та в інших місцях.

Упродовж багатьох років займався виданням платівок «Ніхоах» і нотним записом хабадських нігунів, а також був постійним кореспондентом розділу нігунів у «Бітаон Хабад».

У 5748 році (1987/1988), з нагоди року Гакгель, склав нігун на слова віршів, що говорять про заповідь «Гакгель», із книги Дварім: «Після закінчення семи років, під час року відпущення, у свято Сукот, коли прийде весь Ізраїль з'явитися перед Б-гом на місці, яке Він обере. Збери народ, чоловіків, і жінок, і дітей.. щоб вони слухали і щоб навчалися, і боялися Б-га, Всевишнього вашого, і старалися виконувати всі слова цього вчення». Нігун тоді не здобув великої відомості, а в рік Гакгель 5776 його було заново записано, і він набув широкої відомості.

Помер 29 кислева 5774 (2 грудня 2013), у п'яту свічку Хануки, після тяжкої хвороби.

Його праці

Дискографія

  • «Нігуней хасидей Хабад Любавич», «Ніхоах», 16 касет, 170 нігунів.
  • «Ерев Хабад Любавич», концертні альбоми, хор «Ніхоах», 2 частини.
  • Відеоуроки та різні окремі записи. Теамім, хазанут, нігуни, концерти та інше.

Родина

Додаткова література

  • «Сіпур іші» — Фреді Брод, с. 260, інтерв'ю з його донькою Дворою Маковецькою.
  • Тижневик «Кфар-Хабад» — випуск до свята Песах 5767 (3 квітня 2007), рав Мартон розповідає синові історію свого життя.

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Його фотографія в Лоді.
  2. ^ Серед результатів їхньої діяльності можна назвати візит до кібуцу Машуот-Іцхак, який привів до наближення рава Хаїма Біньяміні, голови єшиви Хабаду в Петрополісі в Бразилії.
Йосеф-Єгуда Мартон згадується ще в 31 статті Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 5295614900

Повідомити про помилку на цій сторінці