Погроми 5689 року (1928/1929)



Погроми 5689 року (1928/1929) — серія терористичних подій, скоєних арабськими мешканцями Землі Ізраїлю, які тяжко вдарили по єврейському ішуву. Заворушення почалися в п'ятницю, 17 ава, і тривали, і тривали близько тижня. Під час погромів було вбито понад 120 євреїв і поранено ще кілька сотень, єврейському майну було завдано великої шкоди, а низку громад по всій Країні було зруйновано, і вони були змушені покинути свої місця.
Передісторія
У ніч Йом Кіпуру 5689 року (1928/1929) багато євреїв з мешканців Єрусалима зібралися молитися на площі біля Стіни Плачу, і під час молитви встановили перегородку між чоловіками і жінками, як того вимагає галаха; цей вчинок суперечив статус-кво між арабськими і єврейськими мешканцями Єрусалима, прийнятому за часів османського правління, і спричинив політичний конфлікт між євреями і губернатором Єрусалима від британського мандата.
Мусульманський муфтій Хадж Амін аль-Хусейні скористався нагодою для антиєврейської пропаганди серед арабів і розпалював у них дух протидії «єврейському захопленню Храмової гори і святих місць». Його проповіді, сповнені ненависті до Ізраїлю, знайшли відгук в арабів, і вони почали провокувати євреїв міста і дошкуляти їм. Муфтій послідовно посилював свої промови ненависті проти євреїв, доки в місяці, коли спалахнули погроми, не закликав своїх прихильників і не пообіцяв їм, що тому, хто вб'є єврея, забезпечена частка у світі прийдешньому.
Після напруженого півріччя члени сіоністського молодіжного руху «Бейтар» вирішили продемонструвати єврейське володіння Стіною Плачу і прийшли до Стіни з прапором Ізраїлю і вигуками «Стіна — наша Стіна», супроводжуючи свої слова вигуками зневаги на адресу уряду. У відповідь араби провели демонстрацію, яка призвела до спалаху заворушень приблизно через тиждень.
Тяжким наслідкам заворушень сприяв той факт, що британський верховний комісар у Країні поїхав на той час до Лондона, а керівники єврейського ішуву поїхали брати участь у Сіоністському конгресі в Цюриху, у Швейцарії, що спричинило брак керівництва, яке заспокоїло б погроми і заохотило б євреїв протистояти погромникам і рятувати своє життя.
Хід подій
Наступного дня після демонстрації біля Стіни Плачу, проведеної 9 ава членами «Бейтару», відбулася демонстрація арабів-мусульман, мешканців міста[1], і під час неї спалили святі книжки. Наступного дня, у святий Шабат тижневої глави «Ваетханан», араби почали жорстоку бійку з групою євреїв, що йшли вулицями Бухарського кварталу в Єрусалимі, і вбили одного з членів групи. У вівторок відбувся масовий похорон, що перетворився на єврейську демонстрацію із закликами до помсти.
Унаслідок розпалу пристрастей араби із сіл, сусідніх з Єрусалимом, прийшли і зібралися на території Храмової гори, і в п'ятничній проповіді (день, святий для мусульман) муфтій виголосив проповідь за участі безлічі людей. І цього разу його проповідь була сповнена злоби, і після закінчення проповіді почався масовий марш озброєних мусульман, що вийшов через Шхемську браму і продовжився в напрямку єврейських кварталів, при цьому вони різали євреїв, які їм траплялися, і палили приватні будинки та синагоги.
Коли процесія дійшла до кварталу Меа-Шеарім, рав Агарон Фішер став перед маршем і вистрілив з пістолета в бік тих, хто йшов на чолі, повернувши арабський натовп назад і тим самим зупинивши ходу смерті.
Наступного дня, у Шабат тижневої глави «Екев», 18 ава, погроми продовжилися в Хевроні: місцеві араби жорстоко вбивали більшість єврейських мешканців, повністю знищивши місцеву громаду. Лише невеликій кількості біженців вдалося врятуватися від масового вбивства з допомогою друзів з арабських родин, які захищали їх і допомагали їм утекти.
Коли араби в Тель-Авіві, в Яффо і в Хайфі намагалися влаштувати погроми, місцевим євреям (з допомогою озброєних активістів «Гагани») вдалося відбити напади, причому кількість убитих була невеликою порівняно з Хевроном і Єрусалимом. Наступними днями араби намагалися влаштувати погроми в багатьох інших поселеннях, але не досягли успіху завдяки допомозі британців.
22 ава погроми продовжилися в Цфаті: вони почалися о 5:30 пополудні з вторгнення арабських погромників до єврейського кварталу і тривали лише двадцять хвилин, до прибуття британських поліцейських, які зупинили погромників, але за цей короткий час погромники встигли вбити багатьох мешканців і підпалити їхні будинки.
Усього під час погромів було вбито понад сто двадцять євреїв: у Хевроні — 67 євреїв, в Єрусалимі — 19 євреїв, у Цфаті — 18, у Хайфі — 7, у Тель-Авіві — 6, і в інших місцях Країни було вбито ще близько двадцяти євреїв. З арабських погромників під час заворушень було вбито понад сто осіб.
Після того як погроми вщухли, британський уряд опублікував заяву із засудженням арабів, які скоїли погроми, призупинив випуск арабських газет, що брали участь у розпалюванні ненависті, і виділив 100 000 фунтів Землі Ізраїлю на компенсацію постраждалим під час заворушень євреям — суму, що покрила лише малу частину заподіяної матеріальної шкоди.
Ставлення наших Ребе, провідників поколінь
Приблизно за півтора тижня до початку заворушень Ребе Раяц відвідав святі місця в Землі Ізраїлю, і під час цього відвідав також Меарат га-Махпела і Стіну Плачу. Ребе Раяц відчув розпал пристрастей і тому утримався від відвідання Стіни Плачу в сам 9 ава, щоб не спричинити великого скупчення хасидів і мешканців Країни, які прийшли б молитися разом з ним на площі біля Стіни і розпалили б гнів місцевих мусульман.
Своїм далекосяжним пророчим баченням Ребе передбачив ці події, як він описав це у своєму листі:
Картини скорботи казало мені серце моє, і плями крові ввижалися мені, що ширяють у повітрі Землі Ізраїлю, і, на горе всього Ізраїлю і на горе серця мого, сталося, не про нас будь сказано, те, що сталося; і хай змилується Всевишній, благословенний Він, над народом Своїм і спадком Своїм, і хай пошле нам праведного визволителя, і хай збере вигнанців наших із чотирьох кінців землі незабаром, у наші дні, амінь
— Лист від 28 сівана 5690 (24 червня 1930)
Ребе Раяц почув про погроми, перебуваючи на кораблі на шляху назад до Риги, і зліг.
Використання компенсаційних грошей
Після подій 5689 року (1928/1929) Ребе Раяц з великим болем звернувся до судді Гада Фрумкіна і висловив йому своє засмучення тим, що компенсаційні гроші та пожертви, зібрані керівниками сіоністського ішуву на тлі тяжких подій, що сталися, не були передані за їхнім справжнім призначенням — членам родин постраждалих від різанини, — а були спрямовані на фінансування діяльності, яка велася тоді для просування сіоністської ідеї. Ребе висловився різкими словами і назвав людей, які спрямовують гроші на інші цілі, «грішником, що залишається у виграші»[2].
Суддя погодився зі словами Ребе і написав, що «тим, у чиїх руках ця справа, бракує розуміння, і вони не пройняті тим духом, який бажаний нам. Особливо слід побоюватися, що буде ущемлено право Хеврона, міста праотців. Я говорив з найкращими з керівників, з найгіршими з них не варто й пробувати, і є серед них люди піднесеного духу і моральні, які вміють цінувати значення Хеврона, але й вони з тих, хто волає, а їм не відповідають. Уповноважені, чи, вірніше, уповноважений тут, який, можливо, людина діла, далекий від питань юдаїзму і лише нещодавно до нас прибув, і він ухиляється, стверджуючи, що діє згідно з вказівками уповноважених у Лондоні та Америці»[3].
Хасиди Хабаду, убиті під час погромів
- Рав Моше Гольдшмід
- Рав Еліезер-Дан Слонім
- Рав Орлянський (тесть рава Слоніма)
Додаткова література
- Менахем-Мендл Адлер, «Я бачив плями крові, що ширяли», викриття: свідчення хасидів Хабаду про погроми 5689 року (1928/1929),
1422
Зовнішні посилання
- Газета «Га-Арец» поширила «лихослів'я про Країну» — газета «Мішпаха» у статті проти газети «Га-Арец», яка опублікувала статтю, де натякалося, що винуватець погромів 5689 року (1928/1929) — хай Б-г милує — Ребе Раяц, з додатком відгуку з газети «Бейт Мошіах», 16 елула 5764 (02.09.2004)

- 90 років різанині в Хевроні

| Терористичні напади в хабадському контексті |
|---|
Примітки
- ^ Того року 9 ава припало на четвер, а наступного дня, у п'ятницю, святу для мусульман, знову пролунали злобні заклики, які розпалили пристрасті і призвели до демонстрації.
- ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, том 13, сторінка 202. (Лист від 6 адара 5690 (6 березня 1930)).
- ^ Передруковано в «Пардес Хабад», випуск 19, сторінка 311 і далі.