Перейти до вмісту

Моше Вебер

Матеріал з Хабадпедії
Запит «Моше Вебер» перенаправляється сюди. Про статтю, присвячену генеральному директору колелю «Тора» та одному з шлухім Ребе в Україні, див. Моше Вебер (Україна).
Моше Вебер
Основна інформація
Дата народження5 кислева 5674 (1913)
Місце народженняЄрусалим
Дата смерті18 адара I 5760 (2000)
Місце похованняГар-га-Менухот
КраїнаІзраїль, Османська імперія[В]
Місце проживанняБатей-Унгарін, Єрусалим
Рід діяльностірабин, машпіа, голова єшиви
Освіта«Торат емет»
Посадамашпіа в єшиві «Торат емет», машпіа громади хасидів Хабаду в Єрусалимі, один із голів єшив «Хатам Софер» і «Огель Моше»
УчніІдо Вебер, Шломо Вайсберг, Давид Кан, та інші
Сім'я
БатькоПінхас-Лейбуш
МатиХава
ДружинаМір'ям

Рав Моше Вебер (5 кислева 5674, 1913 — 18 адара I 5760, 2000) був одним із голів єшив «Хатам Софер» і «Огель Моше», наближав до тшуви і був старійшиною машпіїм Хабаду в Землі Ізраїлю. Нащадок династії адморів і рабинів, на чолі якої — «Їсмах Моше» із Сатмара, родоначальник сатмарського хасидизму. Багато тих, хто повернувся до віри, бачили в ньому свого духовного батька.

Біографія

Проходить перед Ребе під час роздавання доларів, що відбулося після закладення наріжного каменя розширення «770»; поруч із ним видно його учня р. Ідо-Іцхака Ерліха-Вебера

Народився 5 кислева 5674 (4 грудня 1913) в Єрусалимі, у Старому місті, у батька, рабі Пінхаса-Лейбуша, учня рабі Хаїма з Бриська, і матері, пані Хави. Ім'я «Моше» йому дали на честь його предка, автора «Ісмах Моше» з Уйгеля, Угорщина. У дворічному віці він осиротів: батько захворів на тиф після того, як допомагав хворим, ураженим цією хворобою, і із самопожертвою дбав про всі їхні потреби. У юному віці вступив навчатися до єшиви «Торат емет» у кварталі Меа-Шеарім в Єрусалимі[1]. За вказівкою Адмора Раяца він ще в молоді роки був призначений на посаду машпіа в єшиві. До цього призначення, під час свого візиту до Землі Ізраїлю в 5689 році (1928/1929), Адмор Раяц зустрівся з равом Вебером і оцінив його чесноти. Відтоді душа р. Моше була пов'язана з Адмором Раяцем, він писав йому листи й отримував відповіді.

Його фарбрейнгени з учнями єшиви невдовзі стали знаменитими, і багато хто радився з ним. Він вирізнявся тим, що вів уроки за книгою «Танія». Він вимагав від своїх учнів духовної цілісності і виховав тисячі учнів цим особливим методом. Багато хасидів Хабаду бачили в ньому того, хто втілює у своєму духовному образі піднесений щабель бейноні, як його роз'яснено в книзі «Танія», а дехто стверджує, що Ребе прямо засвідчив про нього, що він бейноні.

Після відходу Адмора Раяца рабі Моше Вебер прийняв провід Ребе, який призначив його «машпіа» для громади хасидів Хабаду в Єрусалимі. Ребе багато разів висловлювався на похвалу раву Веберу, і під час його першого візиту до двору Ребе, у 5717 році (1956/1957), Любавицький Ребе послав свого особистого секретаря, рава Біньяміна Кляйна, щоб той зустрів його в аеропорту. Наступного разу він був у Ребе в 5741 році (1980/1981), а потім у 5744 (1983/1984), 5747 (1986/1987) і 5749 роках (1988/1989). Хоча він бував у Ребе нечасто, його зв'язок із Ребе був близьким і міцним.

Він постійно удостоювався отримувати від Ребе маанот з приватних і загальних питань. Коли він відвідав Ребе в 5741 році (1980/1981), він приніс Ребе свою книжку «Ярім Моше» на Тору. Ребе зацікавився книжкою, вона дуже йому сподобалася, і він навіть сказав: «Більше не треба сперечатися з міснагдім — просто покажи їм свою книжку».

На єхідуті рава Шимона Якубовича, який був одним із його близьких вихованців і служив машгіахом поруч із ним в єшиві «Торат емет» в Єрусалимі, Ребе сказав про р. Моше, що «навіть гвура в гвурі в нього — це хесед у хеседі».

Розповідають, що Ребе сказав одному євреєві на єхідуті: якщо в нього є один хасид в Єрусалимі, то це рав Вебер.

Оцінка

Рав Вебер, ліворуч від нього його учень р. Шломо Вайсберг, праворуч від нього його учень Ідо-Іцхак Ерліх-Вебер

Окрім своєї величі в Торі, рав Вебер був близький до гаонів і адморів Єрусалима свого покоління, які виявляли до нього глибоку повагу. Коли він замолоду тяжко захворів на запалення легень, рабин «Еда гаредіт» в Єрусалимі, рабі Йосеф-Цві Душинський, оголосив піст в очолюваному ним «колелі» і додав йому ім'я «Хаїм». Особливу прихильність відчував до нього адмор рабі Шломо зі Звягеля, який навіть посилав своїх онуків учитися з ним у хеврусі. Багато років ніхто не знав, що «колель» для аврехім, яким керував рабі Моше Вебер, фінансується безпосередньо Ребе зі Звягеля.

Рав Вебер підтримував близькі особисті зв'язки з керівниками харедимного єврейства всіх течій, серед них адмор рабі Йоель із Сатмара, литовський законовчитель рав Шломо-Залман Ойербах, керівник «Еда гаредіт» рав Іцхак-Яаков Вайс, даян рав Моше Гальберштам. Адмор із «Толдот Агарон», рав Давид Кан, був його учнем у вивченні вчення хасидуту.

Діяльність

Рав Вебер вирізнявся і прославився завдяки властивості хесед, яка його характеризувала. Усього себе він віддавав іншим. Його двокімнатний дім у кварталі Батей-Унгарін в Єрусалимі, що дістав прізвисько «готель Вебера», був відомий як широко відкритий для бездомних і для людей з гіркою душею. І його дружина, ребецн Мір'ям, була йому опорою і готувала їжу для численних гостей. Рабі Моше Вебер вирушав пішки в далекі краї, щоб допомогти людям у біді.

На початку 5720-х років рав Вебер разом із равом Єгудою Дейчем з Єрусалима заснував «Центр уроків Тори для молоді й дорослих». У межах цієї мережі, яка була однією з першопрохідців світу тшуви в Ізраїлі, група рабинів з усієї країни проводила уроки для молоді й дорослих у периферійних містах, у маабарот і мошавот. Сам рав Вебер щодня вирушав до провінційних міст, щоб провести частину уроків[2].

Після Шестиденної війни, коли Західна стіна повернулася в єврейські руки, рав Вебер за вказівкою Ребе заснував стійку для накладання тфілін, що діє відтоді й донині на площі біля Західної стіни, де сотні євреїв щодня накладають тфілін. Сам рав Вебер зазвичай присвячував багато годин протягом дня тому, щоб накладати тфілін з тими, хто приходить до Стіни, і навіть підтримував із ними зв'язок. Багато хто з них звертався до нього, щоб отримати від нього постійне керівництво у своїх особистих справах.

Коли різні кола почали заохочувати сходження на Храмову гору, рав Вебер стояв на сторожі, прагнучи зупинити це явище, у якому він бачив осквернення святині. Він спирався на галахічні постанови, які вважають сходження на Храмову гору в наш час забороною, що карається каретом. Він встановив табличку, що попереджає про заборону сходження на гору, і навіть поставив сторожів, які стежили за цим, а фінансував їх також рав Шломо-Залман Ойербах[3].

Протягом кількох років, починаючи зі свята Песах 5729 року (3 квітня 1969), рав Вебер і з ним група хасидів Хабаду з Єрусалима відходили далеко від міста і поверталися пішки лише після настання свята, і це згідно з вказівкою, отриманою від Ребе: оскільки є можливість принести пасхальну жертву, є побоювання карету за перебування в Єрусалимі напередодні Песаху[4].

Його спадщина

Рав Вебер був бездітним. Проте багато його учнів бачать у ньому свого роду духовного батька.

Серед учнів, повернутих ним до віри, — відомі в харедимному та ізраїльському суспільстві постаті.

Його старшим братом був рав Елімелех Вебер, один із засновників ПАГІ, його племінник — рав Єшаягу Вебер. Ще одним братом був рав Залман Вебер, голова єшиви Пресбурга. Його зятем (чоловіком сестри) був рав Амрам Блой, керівник «Нетурей карта», який був одружений із сестрою рава Вебера.

Один з його учнів — рав Ідо Вебер-Ерліх, який додав до свого прізвища ім'я Вебер на знак пошани до його пам'яті. Його син — журналіст Ар'є Ерліх, заступник редактора журналу «Мішпаха».

Узимку 5760 року (1999/2000) рав Моше Вебер захворів. Попри це, він намагався неухильно дотримуватися свого розпорядку дня, який охоплював насичений прийом людей, накладання тфілін із близькими на площі Західної стіни і проведення уроків в єшивах, які він очолював. Він усіма силами намагався приховати своє страждання від очей тих, хто приходив до його дому, навіть якщо це коштувало йому великих зусиль.

18 адара 5760 року (24 лютого або 25 березня 2000) він повернув свою душу, під плач безлічі його учнів. Його поховали поруч із матір'ю, біля «ділянки рабинів» на Гар-га-Менухот в Єрусалимі.

Його книги

  • «Ярім Моше» — на п'ять книг П'ятикнижжя і трактати Шасу.
  • «Ялкут емуна у-вітахон» — розділи про основи єврейської віри.
  • «Шім'у у-тхі нафшехем» — збірник практичних вказівок за порядком тижневих глав.

Додаткова література

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Це при тому, що інші його брати виховувалися в єшиві «Ец хаїм» у кварталі Махане-Єгуда.
  2. ^ Один із рабинів, залучених ним до проведення уроків, — рав Реувен Альбаз, який згодом заснував єшиву «Ор га-Хаїм», призначену для тих, хто повернувся до віри.
  3. ^ За свідченням його зятя, рава Залмана-Нехемьї Гольдберга, в інтерв'ю Ар'є Ерліху, газета «Мішпаха», 18 менахем-ава 5777 (10 серпня 2017).
  4. ^ У 5735 році (1974/1975) Ребе сказав, що робити так немає потреби, і справді в наступні роки цього не робили. Див. докладно в статті «Пасхальна жертва»
Моше Вебер згадується ще в 39 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 6160345700

Повідомити про помилку на цій сторінці