Гафтара до тижневої глави «Екев»
Гафтара до тижневої глави «Екев» наводиться в книзі Єшаягу, розділ 49 вірш 14 – розділ 51, вірш 3. Ця гафтара — друга із серії «Шева де-нехемта», що читаються в тижні після 9 ава.
Зміст гафтари
Утішення Ціону й обіцянка Геули (розділ 49, 14 — 26)
Гафтара відкривається скаргою Ціону, який думав, що Всевишній залишив і забув його, і Святий, благословенний Він, відповідає, що Його любов до Єрусалима більша навіть за любов матері до сина. Ще пророк обіцяє, що Єрусалим буде відбудовано, його сини повернуться до нього з усіх кінців землі, а народи світу допоможуть у збиранні вигнанців і повернуть синів Ізраїлю до їхньої землі. Наприкінці уривка Святий, благословенний Він, обіцяє врятувати Ізраїль від руки їхніх ворогів, так що всі народи світу дізнаються, що Він їхній Визволитель.
Вигнання прийшло через гріхи (розділ 50, 1 — 3)
Святий, благословенний Він, пояснює, що не відкинув народу Ізраїлю і не продав їх, але їхні гріхи стали причиною їхнього вигнання. Разом із тим пророк підкреслює, що як у владі Всевишнього керувати всім творінням – висушувати море і затьмарювати небеса – так у Його владі і визволити Свій народ будь-коли.
Підбадьорення тих, хто боїться Всевишнього, та обіцянка втішення Ціону (розділ 50, 4 — 51, 3)
Далі пророк зміцнює тих, хто боїться Всевишнього, і закликає їх уповати на Нього і в тяжкі години приховування й темряви. Потім він звертається до тих, хто шукає Всевишнього, і нагадує їм про Аврагама і Сару, від яких походить народ Ізраїлю, щоб навчити, що як Святий, благословенний Він, благословив їх і примножив їхнє потомство, так Він у майбутньому втішить Ціон, перетворить його спустошення на добре місце й оселить у ньому веселощі та радість, подяку й голос співу.
У вченні хасидизму
У продовження поясненого в Абудрагама, що сім гафтарот становлять свого роду діалог між народом Ізраїлю і Святим, благословенний Він, тижнева глава «Ваетханан» від виразу «безплатний дар» — розкриття згори, і тому її гафтара — «Утішайте, утішайте народ Мій», що є розкриттям згори — але лише у зовнішньому аспекті, і тому втішення відбувається через пророків. На відміну від цього тижнева глава «Екев» виражає служіння людини знизу, яке відбувається саме тоді, коли немає відчутного Б-жественного розкриття, і тому її гафтара — «Ціон: залишив мене Г-сподь» — претензія Кнесет Ісраель. І саме ця вимога Ізраїлю, які не задовольняються втішенням пророків, приводить до вищого втішення «Бідна, гнана бурею, невтішена» і «Я, Я Той, Хто втішає вас»[1]. І в цьому гідність Ізраїлю; хоча втішення, передане через пророків, є словом Всевишнього, Ізраїль вимагає зв'язку й утішення від Самого Святого, благословенний Він[2].
Ребе запитує, чому сини Ізраїлю не задовольняються втішенням, що приходить через пророків? Адже такий завжди був порядок, що Святий, благословенний Він, «відкрив таємницю Свою (і через) рабам Своїм, пророкам»[3], навіть у часи, коли була досконалість гідності. І пояснює, що у звичайний час справді можна отримати слово Всевишнього від пророків, але втішення за руйнування Храму, який лише Святий, благословенний Він, міг зруйнувати, — мусить бути через Нього, а інакше це не справжнє втішення. Але якщо так, чому Святий, благословенний Він, не сказав від самого початку «Я Той, Хто втішає вас»? Адже все відкрито й відомо перед Ним, і Він знає, що Кнесет Ісраель не прийме втішення від пророків. Але щоб прийти до цього втішення, потрібне служіння людини знизу: спочатку прийняття втішення пророків, а потім внутрішній лемент, який не задовольняється ним і бажає мети втішення, яке через Самого Святого, благословенний Він[4].
У маамарі, що починається словами «Ціон бе-мішпат тіпаде» 5736[5], Ребе пояснює, що поняття забуття («Ціон: залишив мене Гаває, і Ад-най забув мене»[6]) не лише відсутність пам'яті, а існує щось, що викликає забуття. І таке пояснення сказаного «залишив мене Гаває, і Ад-най забув мене»: Гаває — це навколишнє світло, яке вище за вбирання у світи, і до нього належить лише залишення («залишив мене Гаває»), а не забуття, і так само у вигнанні Святий, благословенний Він, лише забрав Своє світло нагору (-залишення), і воно не світить відкрито внизу (але не в категорії повного забуття, не дай Б-г). Але до Ад-най (Малхут), що є поняттям наповнювального світла, належить поняття забуття, через сходження Малхут, щоб оживляти кліпот — як у душі можливо, що вона буде в полоні у тваринної душі, і тому її гіркота і радість будуть пов'язані зі справами цього світу.
Зовнішні посилання
Примітки
- ^ «Лікутей сіхот» том 9, с. 79 (Екев 2)
- ^ «Торат Менахем — Гітваадуйот», том 3, с. 284 і далі
- ^ Амос 3, 7
- ^ «Торат Менахем — Гітваадуйот» том 40, с. 332 і далі
- ^ «Торат Менахем — Гітваадуйот» том 85, с. 115
- ^ Єшаягу 49, 14