Гіркота
Гіркота — це почуття людини щодо того становища, у якому вона перебуває. Перевага цього почуття над смутком — це рух життєвості, що приходить після гіркоти й веде до дії зі зміни становища[1].
Її суть, її перевага
Гіркота в служінні Всевишньому — це коли людина відчуває те, що вона далека від святості, і внаслідок цього перебуває в стані пригніченості душі. Хоча й у смутку є подібний рух пригніченості душі, між ними є сутнісна відмінність: тоді як смуток походить від стихії праху в людині, і тому вона стає важкою, як прах, і не береться зробити щось для поліпшення свого становища. На відміну від цього — гіркота сама собою містить у собі енергію позитивної дії для зміни становища.
Це ж і причина того, що за гіркотою йде радість, оскільки людина бачить майбутнє — що становище от-от зміниться (завдяки її майбутньому служінню)[2].
З цієї причини, хоча хасидут цілковито відкидає почуття смутку, він заохочує почуття гіркоти, як каже вислів Алтер Ребе: «Смуток і меланхолія — речі заборонені, гіркота ж — перевірений і випробуваний засіб для успіху в навчанні та на шляхах служіння Всевишньому»[3].
Як пояснюється в книзі «Танія»[4], почуття смутку з приводу справ цього світу або просто смуток слід «обернути» на почуття гіркоти — яке діє на людину і спонукає її до служіння — щодо її духовного стану, що заразом усуне її смуток з приводу справ цього світу і приведе її до радості.
Гіркота характеризується як малість і стиснення в служінні Всевишньому, на відміну від споглядання величі Всевишнього, яке характеризується як велич і розширення[5].
Поєднання гіркоти з радістю
Ребе пояснює в одній із сіхот[6], що є два способи служіння в гіркоті:
- У ніч на п'ятницю діяти з гіркотою, а в Шабат — з радістю.
- Діяти з обома началами разом.
У «Кунтрес га-авода» Ребе Рашаб писав, що є два види служіння — загальне служіння і часткове служіння. Суть загального служіння — радість, суть часткового служіння — гіркота. Загальне служіння — наприклад, споглядання загального образу, тобто без заглиблення в подробиці образу, а лише в загальний образ. Часткове служіння — споглядання подробиць образу.[потрібне уточнення]
Гіркота в хасидській історії
У багатьох хасидів служіння було в образі гіркоти, серед них можна знайти р. Гілеля з Паричів[потрібне джерело], р. Ісраеля-Ноаха Шнеєрсона [7] і рава Яакова-Мордехая Базеплова (рав із Полтави)[8].
Також серед нігунів Хабаду є нігуни, що містять рухи гіркоти й містять також радість, як-от: нігун двейкут, що приписується Ребе Цемах Цедеку, «Валах» р. Меїра-Шломо Яновського (перша частина якого — гіркота, а друга — радість) і нігун до Благословення когенів.
Є нігуни, що містять якраз лише гіркоту, як-от нігун із Землі Ізраїлю і нігун, що приписується хасидам Алтер Ребе.
Гіркота в наш час
У наш теперішній час, зазначає Ребе[9], «гіркота, яка в тшуві, не стосується нашого останнього покоління, покоління іквета ді-Мешиха, оскільки в нашому поколінні в нас немає сил на гіркоту тощо, і потрібні особливе зміцнення й підбадьорення тощо, і тому в нашому поколінні служіння тшуви — саме з радості, і зовсім не має бути гіркоти» .
Ребе підкреслює, що й у попередніх поколіннях гіркота була потрібна лише на коротку мить, а одразу після неї поверталися до служіння в образі радості. Але в нашому поколінні вона не така вже й потрібна: «І ось що ще: адже пояснюється в „Ігерет га-тшува“ там, що тшува з гіркоти — це нижня тшува, а тшува з радості — це вища тшува, і адже в нашому поколінні, в іквета ді-Мешиха, після всіх бід і страждань тощо... адже весь Ізраїль — у найвищому й найпіднесенішому стані і стосується саме вищої тшуви, яка — з радості» .
Ребе одного разу сказав, що Ребе Раяц свідчив про себе, що рух його душі — радість, і тому він працював над собою проти цієї якості, так що всім серцем ненавидить гульбу й глузування. І Ребе сказав, що в нього справа протилежна — рух його душі — гіркота, і оскільки він працював над собою, він ненавидить гіркоту і смуток [10].
Див. також
Зовнішні посилання
- Ребе в 5752 році (1991/1992): слід зміцнюватися в почутті гіркоти й пробуджувати до цього інших, на сайті «Лахлухіт геулатіт»

- Захопливий фарбрейнген Ребе Рашаба про заняття гіркотою у служінні Всевишньому, на сайті «Лахлухіт геулатіт»

Примітки
- ^ Див. «Танія», розділ 31
- ^ «Танія» — розділ 26.
- ^ «Ігрот кодеш» Ребе Раяца, лист 2992, від імені Ребе Цемах Цедека.
- ^ Розділ 31
- ^ «Маамарей Алтер Ребе» 5562, ч. 1, кінець с. 163 і далі; наведено також у маамарі Ребе від Шабату глави Мікец, мевархім тевета, 4-го [дня] Ханукі 5724 (11 грудня 1963).
- ^ Том 41, с. 293.
- ^ Розповідають, що в годину, коли пішов Цемах Цедек, влаштували багато міньянів, щоб усі сини Цемах Цедека могли пройти до амуду. Один із рабинів, онуків Цемах Цедека, описав молитву трьох його синів: рабі Єгуда-Лейб молився в аспекті насолоди. Рабі Хаїм Ш.-З. — в аспекті любові. Р. Ісраель-Ноах — в аспекті гіркоти. А Ребе Магараш не виявляв жодного двейкут і не затягував молитви (на погляд тих, хто молився), але звернули увагу на те, що Ребе ховається під талітом. Під час проголошення «У-ва ле-Ціон» один зазирнув під його таліт і побачив, як він міняє тфілін «Шимуша раба», і Ребе дав йому клацання по носі — «Бейт Рабі», ч. 3, розд. 8.
- ^ «Торат Менахем», том 4, с. 276.
- ^ Маамар, що починається словами «Маргла бе-фумей де-Рава», 5746
- ^ Наведено на початку ч. 1 серії книг «Пніней га-Танія» рава Хаїма-Леві-Іцхака Гінзбурга.