Перейти до вмісту

Гафтара до тижневої глави «Шміні»

Матеріал з Хабадпедії

Гафтара до тижневої глави «Шміні» міститься в книзі Шмуель I, розділ 6. Вона розповідає про повернення Ковчега Завіту Ізраїлю і його піднесення до Єрусалима, і в ній відбувається історія Перец-Узи.

Зміст гафтари

Історія в гафтарі починається, коли цар Давид хоче доставити Ковчег до себе й вирішує везти його на возі, що було не за галахою. Всевишній звелів, щоб Ковчег несли коени на своїх плечах, а не худоба. Коли Ковчег везли на возі, воли, що його везли, спіткнулися, і виникло побоювання, що Ковчег упаде, і Уза простягнув руку, щоб підтримати його. І через це Всевишній покарав його й поспішив уразити його, і він помер на місці.

Гемара[1] пояснює, що коли сини Ізраїлю переходили Йордан, Ковчег ніс своїх носіїв, а тут Уза був покараний за те, що думав, ніби він повинен нести Ковчег, щоб той не впав.

Після цього випадку цар Давид, який був дуже засмучений тим, що сталося, не захотів доставляти Ковчег до себе, а повернув його в дім Овед-Едома, де Ковчег зберігався протягом трьох місяців. У цей час дім Овед-Едома удостоївся великого благословення. Унаслідок цього цар Давид зрозумів, що Всевишній справді благословляє того, хто поводиться з Ковчегом правильно, і вирішив повернути його до себе в Єрусалим.

Коли Ковчег було повернуто, цар Давид вийшов йому назустріч із радістю й великим торжеством, танцюючи й стрибаючи перед Всевишнім і приносячи із собою численні жертви. Міхаль, дочка Шауля, його дружина, не раділа цьому крокові й вважала, що це негідний учинок із боку Давида, але Давид продовжував свою нестримну радість. І він не соромився своєї радості задля Всевишнього.

Зв'язок із тижневою главою

Ця гафтара пов'язана з тижневою главою «Шміні», оскільки смерть Узи подібна до смерті Надава й Авігу. У главі «Шміні» Надав і Авігу — сини Агарона, принесли чужий вогонь перед Всевишнім і занадто наблизилися до Всевишнього, і тому померли. У гафтарі Уза також був покараний, коли занадто наблизився до Ковчега Завіту.

У хасидуті

Перевезення Ковчега на возі

В історії гафтари ми знаходимо цікаву річ: Ковчег Завіту Всевишнього везли на возі, не так, як заповідала Тора, що Ковчег слід носити на плечах «на плечі нехай несуть»[2].

Пояснюється про це в Гемарі[1], що це спіткало царя Давида в покарання за те, що він назвав Тору Всевишнього піснеспівами «Піснеспівами були для мене закони Твої»[3], що під час усіх своїх бід він насолоджувався Торою. І на це Святий, благословенний Він, сказав йому, що Тору, про яку сказано[4] «Чи спрямуєш ти погляд твій на неї — і немає її», як можна називати «піснеспівами»? І за це він отримав покарання — забув галаху, яку знають навіть маленькі діти, що Ковчег слід носити на плечах.

Алтер Ребе пояснює[5] внутрішній сенс того, за що цар Давид отримав покарання: це за те, що тим, що цар Давид виражає свою радість від Тори в пісні та наспіві — «піснеспіви», як мала тонкість у заповідях впливає на всі світи. Він стосується зовнішнього аспекту Тори, її дії у світі, «ніби зворотного боку» Тори, а не її внутрішньої суті – істинної гідності Тори, яка не лише в її впливі на світи, а в тому, що вона безпосередньо єдина зі світлом Ейн Соф, благословенний Він, і щодо цього всі світи — як ніщо й небуття.

І тому покарання, установлене Давидові за те, що він вихваляв Тору за зовнішнє в Торі, «зворотний бік», — це «забуття», тобто його знання або розуміння Тори не зможе бути повним. Забуття, згідно із цим поясненням, — покарання мірою за міру – цар Давид, який вихваляв Тору лише зовнішнім чином, був покараний забуттям, яке поширюється зсередини душі й пов'язане з областю «зворотного боку».

І саме у зв'язку з «несенням Ковчега, заповідь «несення Ковчега на плечі» містить також ідею з'єднання внутрішнього (Ковчег і Скрижалі Завіту) із зовнішнім (плече). У Ковчезі, у якому перебувають Скрижалі Завіту, – був лише лицьовий бік, бо письмо було написане в ньому з обох боків (дивовижним чином), і заповідь — нести його на плечі, яке представляє обов'язок з'єднувати внутрішнє й зовнішнє разом. І в цьому він був покараний, бо сприйняв Тору в її зовнішньому аспекті[6].

Причину того, що цар Давид вихваляв Тору таким чином, Ребе пояснює[7], що хоча всі світи скасовуються перед гідністю Тори, це лише щодо гідності Тори самої по собі; але щодо Тори, якою вона вкорінена в Його Ацмуті, благословенний Він, — що Він, благословенний Він, забажав, щоб у Нього була оселя в нижніх світах, і щоб оселя в нижніх світах була через Тору, — гідність Тори саме в її дії внизу, у нижніх світах, і цим цар Давид вихваляв Тору — щодо її кореня в Ацмуті.

І проте він був покараний, бо вихваляння стосуються розкриттів (а не стосуються Ацмуту), а щодо розкриттів усі світи скасовуються перед Торою.

Давид, підперезаний льняним ефодом, і його радість при доставці Ковчега

У гафтарі описується церемонія доставки Ковчега Всевишнього до Міста Давида царем Давидом. Перед його входом до міста Давид описаний як «підперезаний льняним ефодом» – шата, що має духовний сенс, символізує його підготовку до події перебування Шхіни й пророцтва. Згідно з переказом, сенс вбрання в ефод — підготовка до пророцтва, і як сказано «А Давид танцював з усієї сили перед Г-сподом» – бо пророцтво перебуває тільки в радості. Звідси випливає, що радість, яку проявив Давид, була вираженням глибокого духовного розкриття й об'явлення Шхіни.

Коли Давид увійшов до Міста Давида, сказано «А Давид стрибав і танцював» – подвійний вислів, що підкреслює глибину радості, яка дійшла до його ніг, аж до зовнішнього тілесного руху. Ця радість була безмежною, вищою за розум і розуміння, і відображала повний бітуль себе від двейкуту із Всевишнім.

Ця радість Давида викликала невдоволення Міхаль, дочки Шауля, яка побачила в цьому применшення царської гідності. У відповідь Давид сказав їй: «Перед Г-сподом, Який обрав мене замість батька твого», і підкреслив, що обрання його Всевишнім на царство випливало саме з його духовного служіння в прийнятті ярма і в самоскасуванні – на відміну від служіння Шауля, яке було згідно з розумом і розумінням. Бо досконалість служіння — коли воно випливає із самопожертви вище за розум, і тому Давид удостоївся вічного царства[8].

Рамбам наводить[9] «Радість, якою людина радіє при виконанні заповіді та в любові до Б-га, Який заповідав їх, — велике служіння . . І кожен, хто принижує себе й применшує своє тіло в цих місцях, — він великий, шанований, той, хто служить із любові. І так Давид, цар Ізраїлю, сказав: і принижуся ще більше за це, і буду низьким в очах своїх. І немає величі й пошани, крім як радіти перед Г-сподом, як сказано: і цар Давид стрибав і танцював перед Г-сподом тощо».

Ребе пробуджував і багато говорив про це.

І також пояснив свій звичай під час фарбрейнгену й радісних нігунів свистіти і вказувати іншим свистіти[10].

Звичаї читання гафтари

Читання гафтари до тижневої глави «Шміні» починається в Шмуель II, на початку розділу 6 «І зібрав знову Давид».

А закінчують гафтару за звичаєм сефардів, і такий звичай Хабаду, до кінця вірша 19 «І розійшовся весь народ, кожен у дім свій».

Італійці продовжують до розділу 7, кінця вірша 3.

Ашкеназі продовжують до розділу 7, кінця вірша 17.

Див. також

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ 1 2 Сота, 35а.
  2. ^ Бемідбар 7, 9.
  3. ^ Тегілім 119, 54.
  4. ^ Мішлей 23.
  5. ^ «Кунтрес ахарон» — розділ 6.
  6. ^ Див. також «Дерех міцвотеха» «Заповідь несення Ковчега на плечі».
  7. ^ Маамар, що починається словами «Ва-їкра ель Моше» 5732, «Сефер га-маамарім — Мелукат» (старе видання), частина 4.
  8. ^ «Лікутей сіхот», частина 1, кінець сіхи до глави «Шміні».
  9. ^ Кінець законів про лулав.
  10. ^ Див. сіху Пурима 5736 (16 березня 1976).

Повідомити про помилку на цій сторінці