Перейти до вмісту

Елі Візель

Матеріал з Хабадпедії
Елі Візель
Основна інформація
Відомий якЕлі
Дата народження16 тішрея 5689 (30 вересня 1928)
Дата смерті26 сівана 5776 (2 липня 2016)
Місце похованняКенсіко[В]
КраїнаСША, Королівство Румунія, Королівство Угорщина, Ізраїль, апатрид[В]
Місце проживанняНью-Йорк
Рід діяльностіписьменник, політичний активіст, юдаїст, романіст, автобіограф, викладач університету, перекладач, гуманіст, філософ, драматург, футболіст, архітектор, кореспондент[В]
ОсвітаСорбонна
Посадаголова Президентської комісії пам'яті Голокосту, професор Бостонського університету, голова консультативної ради «Алгемейнер журнал»
Сім'я
БатькоШломо-Еліша Візель
МатиСара Візель
ДружинаЕстер Маріон
ДітиЕліша-Шломо
Нагороди
Премія Рівароля[В]
премія Медічі[В]
премія Бордена[В]
книжкова премія «Inter»[В]
Велика літературна премія міста Парижа[В]
літературна премія Люсьєна Бар'єра[В]
Нобелівська премія миру[В]
Нагорода Чотирьох свобод за свободу віросповідання[В]
почесний доктор Університету Париж 1 Пантеон-Сорбонна[В]
почесний доктор Університету Маямі[В]
великий офіцер ордена Почесного легіону[В]
Президентська медаль Свободи[В]
почесний доктор Університету Бордо III[В]
почесний ступінь Спелманського коледжу[В]
почесний доктор Університету Пікардії[В]
почесний доктор Флоридського атлантичного університету[В]
кавалер Великого хреста ордена Почесного легіону[В]
почесний доктор Університету Париж IV Сорбонна[В]
премія «Світло правди»[В]
Великі іммігранти[В]
Національна гуманітарна медаль США[В]
премія Нормана Мейлера[В]
почесний громадянин Єрусалима[В]
лицар-командор ордена Британської імперії[В]
почесний доктор Інституту Вейцмана[В]
почесний доктор Хайфського університету[В]
почесний доктор Женевського університету[В]
медаль Свободи[В]
почесний доктор Тель-Авівського університету[В]
великий офіцер ордена Зірки Румунії[В]
почесний доктор Лувенського католицького університету[В]
почесний доктор Університету імені Бар-Ілана[В]
Великий офіцерський хрест ордена «За заслуги перед Федеративною Республікою Німеччина»[В]
Золота медаль Конгресу[В]
Медіафайли у Вікісховищі

Елієзер (Елі) Візель (англійською: Elie Wiesel; 16 тішрея 5689 (30 вересня 1928) — 26 сівана 5776; 30 вересня 1928 – 2 липня 2016) був видатним письменником і лектором, доктором філософії, лауреатом Нобелівської премії миру, який багато займався діяльністю з документування пам'яті про Голокост і політичною діяльністю по всьому світу для запобігання його повторенню. Був відомий під званням «письменник Голокосту». Народився і помер віруючим євреєм[1], який повною мірою дотримувався Тори і заповідей.

Біографія

У концтаборі Бухенвальд під час його визволення (у правому нижньому куті)
Рав Шалом-Дов-Бер Калменсон, шаліах Ребе в Цинциннаті, Огайо, у дружній бесіді з Елі Візелем

Народився 16 тішрея 5689 (30 вересня 1928) у містечку Сігет у Румунії, отримавши ім'я Елієзер, у р. Шломо-Еліші та Сари Візель — вижницьких хасидів, що тримали продуктову крамницю для заробітку. Як і інші діти містечка, був відданий навчатися до місцевого хедера, де вивчав святі предмети і заглиблювався у вивчення Гемари та хасидуту, а з допомогою батька опанував святу мову поряд з ідишем, яким розмовляли всі єврейські мешканці містечка, і місцеві мови — німецьку, румунську та угорську.

Під час Голокосту німці захопили його рідне місто Сігет, і після кількох місяців, проведених разом із родиною в гетто, його було відправлено в місяці нісан 5704 (березень–квітень 1944) до табору знищення в Освенцимі, де його використовували на тяжких каторжних роботах. Коли німці почали зазнавати поразок у війні проти армій союзників, його включили до маршу смерті, в якому він ішов пішки разом із тисячами інших євреїв у тяжких умовах углиб Німеччини, на відстань близько 220 кілометрів. Після закінчення маршу був поміщений до табору Бухенвальд, де вижив ще три місяці до визволення табору з рук нацистів 27 нісана 5705 (10 квітня 1945).

Після закінчення війни був відправлений до притулку у Франції, де опанував французьку мову, і після публікації в газеті статті про місце, де він перебував, у якій з'явилася його фотографія, відновився зв'язок із його сестрами, що пережили Голокост. У старшому віці вступив до Сорбонни, де вивчав філософію і викладав іврит.

Входження у світ літератури

З равом Воловиком, шаліахом Ребе в Беркширі, Піттсфілд

У роки перебування в Сорбонні почав займатися журналістикою в місцевих газетах, а також надсилав статті івритом до газет, що виходили в Ізраїлі. Увесь цей період він уникав теми Голокосту через свою велику чутливість до цієї болісної теми.

У 5708 році (1947/1948) був направлений на короткий час жити в Ерец-Ісраель, де служив кореспондентом французької газети L'Arche і паралельно допомагав діяльності організації ЕЦЕЛЬ та писав статті в газетах, які видавали її люди.

На фотографії 5747 року (1986/1987)

Лише в 5715 році (1954/1955) одному з його близьких друзів вдалося переконати його у важливості документування злодіянь, скоєних німцями під час Голокосту, і він почав писати свою книгу «І світ мовчав» («Ве-га-олам шатак»), що вийшла друком на ідиші й описувала події, пережиті ним у концтаборах, у яких він перебував. Потім цю книгу було відредаговано Візелем і перекладено французькою.

У 5716 році (1955/1956) переїхав жити до Сполучених Штатів, де продовжив займатися письменництвом і служив кореспондентом газети «Єдіот ахронот» в Нью-Йорку, водночас продовжуючи писати до різних газет на ідиші та французькою.

Перебуваючи в Нью-Йорку, почав займатися громадською діяльністю з увічнення діянь нацистів під час Голокосту, спонукав тих, хто пережив Голокост, документувати жахи і виголошував численні промови на різних форумах, у яких обговорював наслідки Голокосту для єврейського народу.

У 5720 році (1959/1960) повернувся жити до Єрусалима і удостоївся того, що Ребе спонукав його одружитися[2], а в 5729 році (1968/1969) одружився з Естер з родини Маріон, від якої в нього народився єдиний син, і в день свого весілля отримав від Ребе великий букет квітів до свого дому в Єрусалимі[3]. Після одруження його книги почали виходити в перекладі англійською, виконаному його дружиною.

У 5732 році (1971/1972) був призначений членом штату Університету міста Нью-Йорк і обіймав цю посаду чотири роки.

Популярність і зміцнення його становища в Сполучених Штатах

У 5738 році (1977/1978) був призначений президентом Сполучених Штатів очолити «Президентську комісію пам'яті Голокосту», і внаслідок його енергійної діяльності в цій галузі в 5746 році (1985/1986) отримав «Нобелівську премію миру» за свої лекції, покликані запобігти новому Голокосту, і багаторічну громадську діяльність, мета якої — донести до свідомості людства необхідність миру, справедливості й чесності та запобігання насильству, гнобленню і расизму. До вручення премії комітет написав про нього, що він: «посланець людства, який у своїй боротьбі за те, щоб примиритися зі своїм особистим досвідом повного приниження, у поєднанні з його практичною роботою в ім'я миру, передав потужне послання миру, спокути та людської гідності».

У 5752 році (1991/1992) отримав Президентську медаль Свободи від президента Сполучених Штатів, а протягом років отримав ще багато премій і нагород за свою літературну й гуманітарну діяльність. Своє почесне становище Елі Візель використовує, щоб стояти на боці Держави Ізраїль і допомагати їй у різних політичних і практичних галузях. У минулому він втручався також у внутрішні політичні справи самої Держави Ізраїль і стояв на боці людей руху ЕЦЕЛЬ, правого флангу політичної карти.

У 5770 році (2009/2010) Візель опублікував серію статей у «Нью-Йорк таймс», у якій підкреслив історичний зв'язок євреїв зі святим містом Єрусалимом і закликав главу уряду Сполучених Штатів Барака Обаму припинити тиск на главу уряду Ізраїлю Біньяміна Нетаньягу, щоб той домігся припинення будівництва в Єрусалимі.

Протягом років опублікував понад п'ятдесят книжок різними мовами, більшість із яких присвячені темам, близьким до Голокосту, як із документального, так і з філософського боку, а в частині з них опублікував свої хасидські спогади з дому діда, їхнього діда, що сплітав давні хасидські історії з долями хасидизму в наше покоління. Його книжки перекладено вісьмома мовами, і вони поширюються по всьому світу десятками мільйонів примірників, вважаються дуже популярними. Прибуток від продажу своїх книжок протягом років він використав для створення «Фонду Елі Візеля в ім'я людства», що розподіляє грошові гранти установам соціального забезпечення, які працюють з малозабезпеченими верствами населення.

В останні роки жив у Нью-Йорку й обіймав посаду професора і лектора гуманітарних наук у Бостонському університеті, почесного члена Румунської академії та голови консультативної ради хабадської газети «Альгемайнер журнал».

Помер у святий Шабат тижневої глави «Корах», 26 сівана 5776 (2 липня 2016), у віці 87 років.

Залишив після себе дружину Естер Маріон, сина Елішу-Шломо і двох онуків.

Зв'язки з Ребе

" Загальновідомо, що Хабад — це Любавичі, а Любавичі — це Ребе. Але Хабад означає також шліхут: від Ребе до хасида, від хасида до його товариша і від шаліаха до єврея в усі дні року.

Хабад означає також шлухім, тих чудових молодих людей, яких Любавицький Ребе посилає в місця близькі й далекі, місця, де живуть євреї, місця, де є потреба поширювати юдаїзм і запалювати вогонь віри, сподівання і прагнення до Геули.

Мені хочеться висловити їм публічне «яшер коах». Хай знає світ, що навіть у пустелі народів не овдовів Ізраїль, хай знає і єврейсько-хасидський «світ», що й у маленьких і закинутих містечках є хабадники, які шукають євреїв, щоб наблизити їх, нагадати їм про їхнє коріння і трохи зігріти їх — у прямому сенсі слова.

Я говорю як хабадник? Щоб мене не звинуватили в обмані, я завжди, на кожному хабадському зібранні, заздалегідь оголошую, що насправді я належу не до Любавичів, а до Вижниці; я походжу з вижницьких хасидів і так і залишуся прихильником Вижниці до кінця, однак же Любавичі посідають цілком особливе місце в хасидизмі наших днів. У сфері поширення Тори — ніхто не може зрівнятися й дорівнятися до Хабаду.

Сіетл і Детройт, Медісон і Бостон, Амгерст, Міннеаполіс і Чикаго. Ніхто не запрошував їх приїхати, ніхто не готував для них зв'язків чи квартир; ніхто не вмовляв їх приїхати — ніхто навіть не знав про їхній приїзд, — і ось вони з'являються одного ясного дня і починають ходити й шукати євреїв.

Через тиждень у них уже є картина становища: що треба робити, де, з ким і з якими силами. Через місяць-два вони вже моляться у власному бейт-мідраші й навчають молодь заповіді накладання тфілін. Через рік-два їхній бейт-мідраш перетворюється на центр...

Я захоплююся шлухім Ребе. Я бачу їх на фронті, на «полі бою». Я бачу, як вони виховують дітей, як говорять із далекими й віддаленими. Як можна стояти осторонь? Треба простягнути їм руку. Треба відповісти амінь.

Я знаю, що ви думаєте: ось любавицькі «впіймали» і мене. Ні. Я, як і раніше, вижницький. Хай вижницькі хасиди створять центри в коледжах, і я вихвалятиму їх у сто разів більше. А поки що це роблять лише Любавичі.

"

– Зі статті Елі Візеля з визнанням діяльності шлухім Хабаду. Повна стаття

Протягом усіх років Елі Візель підтримував теплі зв'язки з Ребе і удостоївся рідкісного наближення, теплих відгуків і довгих, насичених змістом філософських листів про книжки й листи, які він надсилав Ребе.

Після виходу однієї з його книжок, пов'язаних із Голокостом, у якій він висував претензії до Б-жественного управління під час Голокосту, Ребе написав йому, що лише найбільший віруючий, як Моше Рабейну, може висувати претензії до шляхів Б-жественного управління.

В іншому місці Елі Візель розповів[4], що запитав Ребе: «Як можна вірити після того, що сталося під час Голокосту?», і Ребе відповів йому: «Як можна не вірити». Візель розповів, що, почувши відповідь Ребе, відповів: «Якщо ти дав мені зараз ще одну відповідь — я не приймаю, але якщо ти дав мені ще одне запитання — я приймаю».

Коли Візель прийшов на фарбрейнген Сімхат Тора у Ребе в 5746 році (1985/1986), Ребе звелів йому тричі сказати лехаїм і благословив його благословенням на добрий рік, і того ж року він отримав Нобелівську премію миру, в чому він бачив здійснення благословення Ребе[5].

Унаслідок близьких зв'язків між ним і Ребе та величезної поваги, яку він плекає до діяльності Ребе і до створеної ним імперії шліхуту й виховання, Візеля запрошували як почесного гостя на багато престижних хабадських заходів.

Коли він отримав Нобелівську премію миру, Ребе написав йому довге й докладне послання про зміст промови, яку йому слід виголосити. І головне в ньому — всесвітній обов'язок віри в Б-га через виконання семи заповідей нащадків Ноаха.

Висловлювання Візеля з визнанням Ребе

  • «Я люблю його і сумую за ним».
  • «Очі Ребе проникають — але без болю»[6].
  • «Коли я вагаюся в особистих справах, я думаю, що сказав би мій батько. Коли я вагаюся в громадських справах, я думаю, що сказав би Ребе»[7].
  • «Коли Ребе усміхається, світ усміхається»[8].
  • «Ребе не потребує цієї медалі. Але, можливо, нам це потрібно для Ребе»[9].
  • «Якби не Ребе, ми втратили б так багато молодих людей, які звернулися б до наркотиків і християнства».
  • «Бородате обличчя Ребе. У ньому є сила, що лякає і заспокоює, пробуджує й утішає, і сталева воля є в ньому. Здається, що його погляд здатен наблизити кінець»[10].
  • «Шлях хасидизму приваблює молоде покоління в усьому світі до юдаїзму більше, ніж будь-який інший шлях»[11].

Хасидські історії з-під пера Елі Візеля

Додаткова література

  • «Від руйнування до творення», директор архіву Візеля пан Йоель Раппель розповідає про зв'язок Візеля з Ребе, тижневик «Кфар-Хабад», випуск 1867, сторінка 75
  • Стенограма свідчень Елі Візеля на «Суді над книгами», тижневик «Кфар-Хабад», випуск 1688 і випуск 1689
  • «Коль га-нехалім холхім ель га-ям», Елі Візель. Переклад з англійської: Наомі Кармель. Вид. «Єдіот ахронот», «Сіфрей Мішкаль», 2000. У книзі Візель присвячує кілька сторінок своєму зв'язку з Ребе.
  • «Ве-гаю месаперім», додаток «Бейт Мошіах» до свята Песах 5784 (23 квітня 2024), с. 39-47.

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Цитата його слів згідно зі свідченням рава Ісраеля Ейхлера на сайті «Ладаат».
  2. ^ У 5725 році (1964/1965) Ребе написав йому особливого листа, в якому квапив пана Візеля одружитися і створити єврейську родину: «Я дозволяю собі сказати з усією рішучістю.. ти маєш зробити все можливе, щоб відсторонитися на цьому етапі від тих подій і ввійти в упорядковане життя, єврейське життя, створити дім і єврейську родину». Надруковано в книзі «Ані маамін», сторінка 480.
  3. ^ Свідчення Елі Візеля на заході в Детройті, тамуз 5770 (червень–липень 2010).
  4. ^ Ребе запитав Елі Візеля: як можна не вірити? — з інтерв'ю з Візелем на сайті col.
  5. ^ Спогад про той вечір трохи туманний через виголошення «лехаїм» — свідчення Елі Візеля на сайті col.
  6. ^ Стаття на сайті col.
  7. ^ З його слів на заході 3 тамуза у Вашингтоні.
  8. ^ З його слів на зібранні 3 тамуза 5764 (22 червня 2004) у Філадельфії — сайт col.
  9. ^ Його слова на заході, що відбувся після 3 тамуза 5754 (12 червня 1994), на якому Ребе було вручено Золоту медаль Конгресу США.
  10. ^ Стаття, яку він написав для газети «Єдіот ахронот» після відвідин фарбрейнгену у Ребе в 5722 році (1961/1962). Надрукована в книзі «Іш га-емуна» видавництва «Аскіла», сторінка 278.
  11. ^ У його бесіді з белзьким адмором, сіван 5771 (червень–липень 2011).
Елі Візель згадується ще в 7 статтях Хабадпедії. Усі згадки

Код особи: № 1625355100

Повідомити про помилку на цій сторінці