Узіель Хазанов
| Узіель Хазанов | |
|---|---|
Хабадський шойхет, випускник єшиви «Томхей Тмімім» у Любавичах | |
| Основна інформація | |
| Дата народження | 15 нісана 5662 (22 квітня 1902) |
| Дата смерті | 19 тевета 5759 (7 січня 1999) |
| Місце проживання | Любавичі, Самарканд, Париж, Краун-Гайтс та інші |
| Рід діяльності | шойхет |
| Освіта | «Томхей Тмімім» у Любавичах, підпільні єшиви в Кременчуці, Ростові-на-Дону, Полтаві, Воронежі та інших містах |
| Учителі | Шмуель-Лейб Левін, Єхезкель Фейгін |
| Сім'я | |
| Батько | Яаков-Моше Шміт |
| Мати | Хая Шміт |
| Дружина | Гінда, дочка р. Меїр-Сімха Хен |
| Діти | Меїр-Сімха Хазанов, Рівка Рубашкін, Батья Калменсон, Рахель Дахан, Мір'ям |
| Родовід | |
Хасид рав Узіель Хазанов (15 нісана 5662 (22 квітня 1902) – 19 тевета 5759 (7 січня 1999)) — хабадський шохет, випускник єшиви «Томхей Тмімім Любавич», один із найстаріших хасидів Хабаду в Краун-Гайтс. Удостоївся бути хасидом Ребе Рашаба, Ребе Раяца і Ребе.
Біографія

Народився в перший день свята Песах 5662 року (22 квітня 1902) — лише через чотири дні після народження Ребе — у містечку Новий Бихів у Російській імперії, у сім'ї рава Яакова-Моше та Хаї Шміт.
Хоча його батьки належали до нехасидської громади, він попросився навчатися в єшиві «Томхей Тмімім» у Любавичах. Деякі члени його родини були проти, проте мати сказала, що він і так сам піде з хабадської єшиви, оскільки дуже любить порядок і чистоту й не зможе витримати умов інтернату та харчування «тег», як було заведено в ті дні. Після віку бар-міцви Узіель прибув до єшиви в період Першої світової війни, через деякий час після того, як Ребе Рашаб виїхав із Любавичів до Ростова-на-Дону.
Попри хаос, що панував у світі навколо, р. Узіель занурився у вивчення відкритої частини Тори і хасидуту, не зважаючи на матеріальні умови та тяжку скруту тих днів. Уже тоді в ньому виявилися особливі здібності; він старанно навчався надзвичайним чином.
Його навчання в Любавичах тривало близько року, і за цей рік він увібрав особливу атмосферу, що панувала в єшиві «Томхей Тмімім». Одним із його близьких друзів у ті дні був рав Моше-Лейб Родштейн, згодом секретар Ребе Раяца і Ребе.
Із 5677 року (1916/1917) і далі поневірявся підпільними єшивами по всьому Радянському Союзу. У ті дні сиділи й навчалися в найтяжчих умовах — у синагозі на околиці міста чи в підвалі квартири одного з хасидів — і навчалися.
Сім років поневірявся р. Узіель підпільними єшивами, з 5677 року (1916/1917) до кінця 5684 року (1923/1924). У ці роки навчався в Кременчуці, Ростові-на-Дону, Полтаві, Воронежі та ін.
Коли йому треба було призиватися до армії, він написав про це Ребе Рашабу і попросив його благословення. Ребе звелів йому підробити документи так, щоб у них було записано, що він на 15 років старший за свій справжній вік, і тому немає можливості його призвати. (Це була загальна вказівка всім тмімім, яка врятувала їх від призову під час війни в 5701)
Попри всі поневіряння й труднощі, р. Узіель усі роки старанно навчався і у 18 років уже отримав сміху на рабинство.
Обшуки в єшиві
Деякий час навчався в єшиві в Полтаві, в Україні, під керівництвом рава Шмуеля-Лейба Левіна, під впливом знаменитого хасида рава Єхезкеля Фейгіна.
Узимку 5683 року (1922/1923) учні єшиви в Полтаві відчули, що таємна поліція стежить за ними, і тому тмімім остерігалися писати про єшиву в листах батькам. Попри це, кільце задушення дедалі стискалося навколо них, і в дні перед святом Песах ледь не настав кінець.
Одного разу прийшли люди з Євсекції та розшуку на чолі зі своїм жорстоким командиром Тейтелем, щоб провести обшук у синагозі. Вони перевірили кожен куток у єшиві й, на свою радість, виявили кошики, повні маци шмура, спеченої для учнів єшиви. Щоправда, вони не конфіскували мацу, але незабаром в усіх місцевих газетах з'явилося головне повідомлення про обшук у синагозі, причому особливо були згадані й кошики з мацою.
Після закінчення обшуку почався тяжкий перехресний допит. Р. Узіеля, якому за кілька днів мало виповнитися двадцять, теж допитали. Проте він і його брати-тмімім не зламалися; заздалегідь вони підготували власну версію того, чому перебувають разом: «Ми навчаємося самі, батьки надсилають нам гроші й продукти, і так ми їмо й купуємо одяг. У нас немає ні керівників, ні вчителів, і ніхто не просив нас приходити сюди». Тмімім знали, що одне недоречне слово може зашкодити, не дай Б-же, їм і главам єшиви.
Після закінчення обшуків і допитів люди з поліції оголосили, що тому, кому ще не виповнилося 18 років, за законом заборонено вчити Тору, і тому вони зобов'язані покинути місто протягом трьох днів. Лиходії пішли своєю дорогою, а тмімім зрозуміли, що їм треба якомога швидше піти з цього місця. До кінця місяця нісан усі тмімім покинули місто й розійшлися групами в різні місця. Сам р. Узіель продовжив поневіряння з метою продовжувати навчатися.
Однією із зупинок у його житті був Ростов-на-Дону — єшива, що перебувала під покровом Ребе Раяца. Проте й там він пробув недовго, і наприкінці зими 5684 року (1923/1924), після від'їзду Ребе Раяца з міста, єшива також покинула Ростов-на-Дону й перейшла до Харкова. Дві групи з учнів, що залишилися, було відправлено окремо вчитися ремесла шхіти. Р. Узіель приєднався до групи, яка вирушила до Воронежа, де до кінця літа 5684 року (1923/1924) завершив навчання шхіти.
Поневіряння
Досягнувши зрілості, одружився з Хіндою, донькою знаменитого хасида рава Меїра-Сімхи Хена, із хасидського містечка Невель. Весілля відбулося в Невелі на сьому свічку Ханукі 5686 року (17 грудня 1925).
Незабаром після цього Ребе Раяц звелів йому оселитися в Любавичах. Любавичі були вже не такими, якими він пам'ятав їх у дні юності, бо більшість хасидів покинули містечко. У Любавичах у нього народилися дві доньки: Рівка (згодом Рубашкіна) і Батья (Калменсон).
Р. Узіель служив шойхетом, проте заробітку з цього в Любавичах у нього не було. Тому родина Хазанових переїхала жити до містечка Стара Русса, де заробляла на життя продажем цукру. Р. Узіель продовжував таємно різати худобу, і це стало відомо комуністичній владі, яка почала переслідувати його за це. Він був змушений переїхати з родиною до містечка Єгор'євськ поблизу Москви, де кілька хасидських родин знайшли притулок.
Коли він переїхав до Єгор'євська, узимку 5696 року (1935/1936), Ребе Раяц надіслав йому лист із благословенням: «Мазл тов з нагоди переїзду на нове місце проживання, і хай дасть Б-г, благословенний Він, щоб це було на успіх у матеріальному й духовному, і Б-г, благословенний Він, хай пошле йому прожиток у достатку й спокої, щоб він міг встановити час для Тори і служіння, і хай виростять вони дітей своїх, хай живуть вони, для Тори, хупи й добрих справ».
Деякий час у його домі переховувався машпіа рав Мендл Футерфас, попри величезну небезпеку, пов'язану з цим.
Ледь не схоплений
Стеження за р. Узіелем дедалі посилювалося, і страх був жахливий. Бували періоди, коли він переховувався в підвалі будинку довгі місяці, доки не мине гнів. Тим часом його дружина Хінда була змушена продавати на ринку шпильки, щоб насилу прогодувати родину. «Тато ховався в підвалі довгий час, доки не зрозумів, що пошуки його послабли, але незабаром після цього йому знову довелося спуститися в підвал. Це були тяжкі дні для нього, для мами й для нас, маленьких доньок», — схвильовано розповідає пані Батья Калменсон.
У той тяжкий період він змінив прізвище, щоб спробувати приховати свою особу й не бути схопленим. Він змінив своє справжнє прізвище Шміт на «Хазанов».
Коли його старша донька Рівка досягла шкільного віку, він не віддавав її навчатися до «школи», щоб у неї не проникло комуністичне безбожне виховання. Проте коли рука комуністів ставала дедалі важчою, він відправив її до школи, але докладав усіх зусиль, щоб вона не ходила на заняття в Шабат.
Таємна поліція дедалі посилювала стеження за євреями, що дотримуються заповідей, загалом і за любавицькими хасидами зокрема. На жаль, були євреї, які не витримали тяжкого тиску, чиненого на них, і перетворилися на «донощиків». Одного разу й р. Узіель ледь не потрапив на гачок Іче-донощика. Розповідає донька Батья: «Я була тоді маленькою дівчинкою, і одного разу на вулиці біля нашого дому до мене підійшов єврей і запитав, де живуть батьки. Перш ніж я встигла йому відповісти, мій дядько рав Шмуель Штейнгарт з'явився назустріч і крикнув мені, щоб я не відповідала йому й відійшла від нього. Я не розуміла, чого він від мене хоче, але дядько не відступав і кричав: „Мама тебе кличе, біжи додому“. Я побігла, а „донощик“ біг за мною.
«За кілька днів прийшли люди з таємної поліції заарештувати тата, але вони помилилися адресою й прийшли до сусіда-неєврея. На нашу радість, той не видав, де ми живемо, і не тільки це — одразу після того, як вони покинули його дім, він поспішив повідомити татові, що його шукають. Тато зрозумів, що він під прицілом, і одразу ж виїхав разом із родиною в глухе містечко під назвою Крокол, де ми були єдиною єврейською родиною»...
Любавицький шойхет
Під час Другої світової війни р. Узіель утік із центральної Росії через жахи боїв. Разом із ним утекли також його дружина й дві доньки, Рівка і Батья, разом із його маленьким сином Меїром-Сімхою (нині в Краун-Гайтс). Після багатьох поневірянь вони дісталися до міста Самарканд в Узбекистані, де він знову почав працювати шойхетом.
Після війни таємно перейшов кордон під час «Великої втечі» разом із родиною та іншими хасидськими родинами — через Львів до Польщі, а звідти емігрував до Франції. Як і багато біженців, спершу жив у таборі біженців, доки не переїхав до Парижа.
У Франції заробляв на життя як шойхет і отримав на це благословення Ребе Раяца.
У США
У 5713 році (1952/1953) у його житті почався новий період: разом із родиною він емігрував до Сполучених Штатів і оселився в районі Краун-Гайтс. Оскільки в Краун-Гайтс йому було важко знайти джерело заробітку, він переїхав до Бостона, де йому запропонували посаду шойхета з чудовими умовами — високою зарплатнею, квартирою тощо. Р. Узіель запитав Ребе і, отримавши його святу згоду, прийняв пропозицію й почав працювати в Бостоні, проте вже через тиждень залишив це місце — і цього разу за згодою Ребе. Він не міг витримати того, що в Бостоні під час шхіти дотримуються послаблень, а до звичайної печатки кашруту додають «глат»...
Через те, що він був людиною правди, р. Узіель утратив джерело заробітку. Унаслідок цього родина Хазанових понад рік жила в тяжких умовах. Із сильного вийшло солодке. Приблизно через рік власники м'ясних крамниць у Краун-Гайтс організували «Любавицьку шхіту», і першими шойхетами були р. Узіель і р. Ісраель-Шимон Калменсон. Відтоді це давало йому заробіток упродовж багатьох років.
Коли йому виповнилося 65 років, він попросив вийти на пенсію. Як хасид і мекушар, він нічого не робив, не запитавши спершу Ребе, і відповідь була дуже несподіваною: «Адже ми одного віку; поки я працюю, і ти можеш працювати», — відповів Ребе. Р. Узіель, як дисциплінований солдат, продовжив роботу шойхета. Через деякий час він знову попросив піти з роботи, і Ребе сказав йому: я старший за тебе, і тобі можна мене послухатися.
Одного разу, коли йшлося про вихід на пенсію, Ребе сказав, що для здоров'я йому добре продовжувати працювати. Лише коли йому виповнилося сімдесят п'ять років і бойня, на якій він працював, закрилася, він перестав працювати.
Запрошення на єхідут
Як уже сказано, р. Узіель народився 15 нісана 5662 року (22 квітня 1902), через чотири дні після дня народження Любавицького Ребе Мелех га-Мошіаха. Ребе ставився до цього по-особливому, і впродовж багатьох років йому дзвонили із секретаріату в дні між 11 і 15 нісана й казали, що він запрошений увійти на єхідут!
Відхід з життя
Р. Узіель Хазанов удостоївся доброї старості, і розум його був ясний до останнього дня, коли йому було 96 років. «Він продовжував розповідати хасидські історії, як робив усі роки, і продовжував регулярно навчатися в колелі „Тіферет зкеним“», — розповідає донька. «За день до відходу з життя він ще навчався в колелі».
Уранці в четвер, 19 тевета 5759 року (7 січня 1999), він відчув себе погано й був терміново доставлений до лікарні, де через кілька годин повернув свою душу.
Родина
Його дружина Хінда Хазанова[1].
- Його син, р. Меїр Хазанов — Краун-Гайтс
- Його донька пані Рівка, дружина хасида р. Аврагама-Агарона Рубашкіна — одного з визначних хасидів Хабаду в Боро-Парку і засновника найбільшого у світі підприємства кошерного м'яса, померла 30 сівана 5786 року (15 червня 2026).
- Його донька пані Батья[2], дружина рава Шалома-Мендла Калменсона — був шаліахом Ребе і рабином громади «Шнеур» у місті Обервільє у Франції
- Його донька, пані Рахель Даган, дружина р. Давида Дагана — Нью-Гейвен, Коннектикут
- Його донька, дівчинка Мір'ям, померла в дитинстві[3]
Додаткова література
- Шнеур-Залман Бергер, «І ти можеш працювати», тижневик «Бейт Мошіах», випуск 412, сторінка 18 і далі.
Зовнішні посилання
Примітки
- ^ Померла 2 елула 5732 (12 серпня 1972).
- ^ Померла 25 менахем-ава 5785 (19 серпня 2025)
- ^ Фотографія її надгробка в: Скільки ти знаєш про хасидів Самарканда?, фото № 15
29 кислева 5784 December 11, 2023 (англійською)
Код особи: № 1551435300