Перейти до вмісту

Завіт між розсіченими частинами

Матеріал з Хабадпедії
Земля Ізраїлю — була обіцяна Аврагамові в Завіті між розсіченими частинами

Завіт між розсіченими частинами — це завіт, який Святий, благословенний Він, уклав з праотцем Аврагамом, у якому йому було обіцяно, що його потомство успадкує Землю Ізраїлю, а до цього вони будуть у вигнанні. Назву завіту «між розсіченими частинами» дано за розсіченими частинами тварин, між якими пройшов Аврагам.

Опис у Торі

І сказав Він йому: Я — Г-сподь, який вивів тебе з Ур-Касдіма, щоб дати тобі цю землю в спадок: І сказав він: Ад-най Гаває, як мені дізнатися, що я успадкую її: І сказав Він йому: візьми Мені телицю трирічну, і козу трирічну, і барана трирічного, і горлицю, і голуб'я: І взяв він Йому всіх їх, і розсік їх навпіл, і поклав кожну частину навпроти іншої, а птахів не розсік: І спустився хижий птах на трупи, і відігнав їх Аврам:

І було, сонце схилялося до заходу, і глибокий сон напав на Аврама, і ось, жах, велика темрява нападає на нього: І сказав Він Аврамові: знай же, що чужинцем буде потомство твоє в землі не своїй, і служитимуть їм, і гнобитимуть їх чотириста років: І також народ, якому вони служитимуть, судитиму Я, а після того вийдуть вони з великим надбанням: А ти прийдеш до батьків твоїх у мирі, будеш похований у добрій старості: І четверте покоління повернеться сюди, бо не сповнилася ще провина амореїв досі:

І було, сонце зайшло, і настала темрява, і ось — піч, що димить, і смолоскип вогняний, що пройшов між цими частинами: Того дня уклав Г-сподь з Аврамом завіт, сказавши: потомству твоєму віддав Я цю землю, від річки єгипетської до річки великої, річки Прат: Кенеїв, і кенізеїв, і кадмонеїв: І хеттів, і перизеїв, і рефаїмів: І амореїв, і кнаанеїв, і гіргашеїв, і євусеїв:

— Лех леха 15, 7-21

Час завіту

Завіт відбувся 15 нісана, у день, коли народився праотець Іцхак, і в день, коли сини Ізраїлю вийшли з Єгипту.

Коли Тора розповідає про Вихід з Єгипту, вона підсумовує час перебування синів Ізраїлю в землі Єгипетській:

А перебування синів Ізраїлю, яке вони перебували в Єгипті, було тридцять років і чотириста років: І було по закінченні тридцяти років і чотирьохсот років, і було того самого дня, вийшли всі воїнства Г-спода з землі Єгипетської:

— Бо 12, 40-41

А оскільки сини Ізраїлю насправді не пробули в Єгипті навіть 400 років, і тим більше 430 років, усі коментатори пояснюють, що 400 років відлічуються від народження Іцхака, яке було в 2048 (2048) році від створення світу.

А щодо цих 30 років є дві думки:

У віці сімдесяти років

Завіт між розсіченими частинами відбувся, коли праотцеві Аврагамові було 70 років, і це було за 30 років до народження Іцхака. І тим самим не викликає труднощів сказане, що Вихід з Єгипту був через 430 років.

Той факт, що повеління «Лех леха» було, коли Аврагамові було 75 років[1], а завіт був, коли він перебував у Країні, кілька коментаторів пояснюють[2] так, що було 2 приходи Аврагама до Землі Ізраїлю: один, коли йому було 70 років, і тоді був Завіт між розсіченими частинами, а потім він повернувся до Харана, щоб повернути свого батька до тшуви; а після цього було друге повеління йти до Країни.

Сфорно[3] вважає, що завіт був після того, як він прийшов до Країни, але оскільки Святий, благословенний Він, згадав, що «Я — Г-сподь, який вивів тебе з Ур-Касдіма», — подію, що сталася, коли Аврагамові було 70 років, тому вважається, що завіт був, коли він був у цьому віці.

Після віку сімдесяти п'яти років

Рамбан пояснює[4], що за простим змістом Писання Завіт між розсіченими частинами був після повеління Лех леха, і після спуску до Єгипту, відокремлення Лота і війни царів. «І він не подбав повідомити про тридцять, бо сказав йому ще: і четверте покоління повернеться сюди, щоб повідомити йому, що не повернуться одразу по закінченні чотирьохсот років, до четвертого покоління, коли сповниться провина амореїв, — натякає на ці тридцять років».

«Паним яфот» пояснює, що насправді завіт був після того, як він прийшов до Країни в 75 років, але половини років поглинаються, оскільки вони відлічуються від тішрея, а не від нісана.

А деякі кажуть[5], що чотириста тридцять років — тому що вони працювали і вдень, і вночі, це подвоює «рду» (210), і так дійшли до 430.

Обітниця Землі

Перша частина завіту — це обіцянка Святого, благословенний Він, що Аврагам успадкує Країну, а коли він запитав Святого, благословенний Він, як він дізнається, що справді удостоїться успадкувати її, Святий, благословенний Він, звелів йому принести телицю трирічну, козу трирічну і барана трирічного, а також горлицю і голуб'я. І велить йому розсікти їх усіх, крім птаха. Коли Аврагам закінчив розсікати їх, прилетів хижий птах і намагався забрати трупи тварин, і Аврагам відігнав їх.

Раші пояснює, що хід подій був такий: Аврагам сказав перед Святим, благословенний Він: повідом мені, завдяки якій заслузі вони втримаються в ній? І Святий, благословенний Він, відповів, що завдяки заслузі жертвоприношень. І такий знак у тваринах, яких Він звелів йому принести: три телята — натяк на трьох биків: бика Йом Кіпуру, і бика за необізнаність громади, і еглу аруфу; коза трирічна — натяк на козла, що приноситься всередині, і козлів мусафів свята, і козла жертви за гріх окремої людини; і баран трирічний — ашам вадай, і ашам талуй, і вівця жертви за гріх окремої людини; і горлиця і голуб'я — горлиця і пташеня голуба. Святий, благословенний Він, звелів йому розсікти їх усіх, щоб проходили між розсіченими частинами, як заведено в тих, хто укладає завіт. Але він розсік усіх тварин, бо народи уподібнені бикам, баранам і козлам; а оскільки сини Ізраїлю уподібнені голубам, тому він її не розсік, що є натяком на те, що всі народи зникнуть, а Ізраїль існуватиме вічно. А хижий птах, який прилетів забрати трупи, — натяк на Давида, сина Ішая, який прийде, щоб знищити всі народи, але з Небес йому не дозволять, доки не прийде Мелех га-Мошіах.

Радак пояснює, що натяк був такий: Святий, благословенний Він, показав йому вигнання — телиця — це Єгипет; коза — це Греція і Рим, і вони названі в жіночому роді, оскільки це царства, що заподіяли зло синам Ізраїлю. А баран — це Мідія і Персія, і вони названі в чоловічому роді, оскільки вони зробили добро синам Ізраїлю. І всі народи воюють один з одним і розсікають один одного, чого не можна сказати про синів Ізраїлю: хоча Єгуда та Ізраїль воювали один з одним, їхня віра залишилася цілою. А коли прилетів хижий птах — це народи світу, що намагаються знищити Ізраїль, на трупи — горлиці і голуб'яти (адже не сказано розсічені частини, а трупи), він прогнав його — тобто Святий, благословенний Він, рятує Ізраїль від усіх народів.

אדמו"ר הזקן מסביר, שהסיבה שכאשר אברהם שאל את ה' במה הוא ידע שהוא יירש את הארץ, הוא השתמש בשני השמות אדנ"י והוי"ה, מכיוון ששני שמות אלו הרומזים על ספירת הבינה וספירת המלכות הם שורשם של ארצות החיים, ובכדי שיכנסו לארץ צריך שהבינה תושפע במלכות. דבר זה מרומז גם בפסוק[6] "כִּי כָאָרֶץ תּוֹצִיא צִמְחָהּ .. כֵּן אדנ"י הוי"ה יַצְמִיחַ צְדָקָה וּתְהִלָּה" - שבכדי שהארץ תצמיח צריך גילוי שם ב' שמות אלו, שהם ממשיכים את גילויים של י"ג מדות הרחמים למטה[7].

Вигнання і Геула

המדרש אומר[8]: ארבעה דברים הראה הקב"ה לאברהם בברית בין הבתרים - גיהנום ושיעבוד מלכויות, מתן תורה ובית המקדש. ואמר לו הקב"ה: כל זמן שבניך יהיו עוסקים בשתיים אלו, הם ניצולים מהשתיים הראשונים. ואם הם יפרשו מהן, הם יהיו נדונים בשתיים אלו. ומכיוון שעתיד בית המקדש להיחרב והקרבנות יבטלו, במה אתה רוצה - שירדו בניך לגיהנום או שילכו בגלות בין המלכויות? דעה אחת אומרת שאברהם ברר לו את השיעבוד מלכויות. והשנייה אומרת, שאברהם היה יושב ומתלבט כל אותו יום במה לבחור בגיהנום או בשיעבוד מלכויות, אמר לו הקב"ה, תחסוך את הצער מלבך - ברור לך את המלכויות. טעם הבחירה הוא - מכיוון שדווקא על ידי השיעבוד בני ישראל יגיעו למעלה העליונה ביותר - על ידי שיעבוד מצרים זכו למתן תורה, ועל ידי הגלות האחרונה יזכו לגילוי פנימיות התורה בתורתו של משיח (וראה בהמשך)[9].

Тоді Всевишній показав Аврагамові біди і тяготи вигнання і повідомив йому, що його потомство буде «в землі не своїй», «і служитимуть їм, і гнобитимуть їх» — що місцеві поневолять його синів упродовж чотирьохсот років. Сини Ізраїлю справді мали бути в Єгипті впродовж цього часу, але оскільки Йосеф-праведник спустився перед ними і зібрав усі іскри, що були там, це зайняло лише двісті десять років, а основне вигнання тривало лише вісімдесят шість років (відтоді як народилася пророчиця Мір'ям)[10].

Однак після цього Всевишній судитиме той народ — десятьма карами, а також і решту, які згодом поневолять синів Ізраїлю; і виведе його потомство звідти з великим надбанням.

А ти — Аврагаме — не побачиш усього цього, оскільки підеш зі світу раніше. Раші наводить до цієї обіцянки (А ти прийдеш до батьків твоїх) додаткове пояснення: Всевишній обіцяв Аврагамові, що його батько Терах здійснить тшуву.

Обіцяну Геулу було призначено ще через чотири покоління — тобто що четверте покоління тих, хто прийшов до Єгипту, увійде до Країни (Кегат, син Леві, який увійшов до Єгипту, потім його син Амрам, і його сини Моше і Аарон, і їхні сини увійшли до Країни). А причина цього в тому, що амореї — які були найсильнішим народом, ще недостатньо зіпсувалися, щоб Всевишній покарав їх.

Ребе Магараш пояснює, що причина того, що через вигнання сини Ізраїлю піднесуться, аж до того, що «вийдуть з великим надбанням», полягає в тому, що через укладення завіту ті, хто проходить, стають як дві половини, і так само тут: оскільки сини Ізраїлю стали одним цілим і спустилися очищати світ, «відокремлений» від Б-жественності («гори розділення»), завдяки цьому піднесення непорівнянне, як перевага світла над темрявою. І це піднесення — в аспекті запаху, тому Мелех га-Мошіах буде морах ве-даїн[11].

Ребе пояснює причину того, чому саме в Завіті між розсіченими частинами — який був часом розкриття любові Всевишнього до Аврагама — Він тоді сповістив йому про вигнання його синів: оскільки, правду кажучи, у внутрішній суті вигнання закладено намір привести до Геули і досягти більш піднесеного ступеня[12].

Завершення церемонії

Після заходу сонця, коли запанувала темрява, Аврагам побачив піч, що димить (натяк на те, що народи впадуть у Геїном), і смолоскип вогняний — що натякає на Шхіну (яка знищить народи), пройшов між трупами, за звичаєм тих, хто укладає завіт, — щоб показати, що обидва стають одним цілим.

באותו הזמן נכרתה ברית על ארץ ישראל - ארץ בעלת עשרה אומות: קיני, קניזי וקדמוני; חיתי, פריזי ורפאים (ארץ עוג); אמורי, כנעני, גרגשי ויבוסי. ברית זו לא הייתה (רק) הבטחה להבא, אלא "לזרעך נתתי" - שזה כבר נעשה, כיוון שדיבורו של הקב"ה הוא כמעשה. משמעותה של ברית זו, היא שגם באם חטאי בני ישראל לא יתנו להם את הזכות להכנס לארץ, בכל זאת הם יכנסו לארץ[13].

Див. також

Додаткова література

Примітки

  1. ^ Лех леха 12, 4.
  2. ^ Мідраш «Сехель тов» (Бубер), Шмот, тижнева глава «Бо», розділ 12, пункт 40. Рашбам там само. «Гур Ар'є» там само.
  3. ^ «Гур Ар'є» висловлює подив щодо Рамбана, наведеного нижче, і пише, що той міг би пояснити так. І, мабуть, така сама і думка Ібн Езри.
  4. ^ Тижнева глава «Бо», там само.
  5. ^ «Гадар зкеним» тосафістів, там само.
  6. ^ Книга Єшаягу 61, 11.
  7. ^ «Лікутей Тора» тижнева глава «Ваетханан» аркуш 3г.
  8. ^ «Берешит раба», розділ 44, 24/21. Наведено в «Ялкут Шимоні», Берешит, ремез 77.
  9. ^ Ребе Раяц у маамарі, що починається словами «Ве-їтен леха», 5692.
  10. ^ «Торат Шмуель» 5631 частина 1, с. 119. І там зазначено джерела.
  11. ^ «Торат Шмуель» маамар, що починається словами «Ба-йом га-шені ікрів», 5627.
  12. ^ «Лікутей сіхот», частина 2, сіха до тижневої глави «Дварім» пункт 3.
  13. ^ לקוטי תורה דרושים לשמיני עצרת דף פג, ג

Повідомити про помилку на цій сторінці