Перейти до вмісту

Алія хасидів

Матеріал з Хабадпедії

Алія хасидів або алія учнів Бааль-Шем-Това — це хвиля алій хасидів до Ерец-Ісраель групами й поодинці з 5507 року (1746/1747), серед яких багато хто був пов'язаний з Бааль-Шем-Товом. Цю алію особливо вирізняє масовий караван, що прибув 5537 року (1776/1777) і оселився в Галілеї, — це був перший значний караван хасидів, що прибув до Країни, і найбільший з груп, які прибули одночасно в той період.

Караван очолювали рабі Менахем-Мендл з Вітебська і рабі Аврагам з Каліська, учні Магіда з Межиріча, і він налічував близько 300 осіб, що становило близько 5 відсотків усіх євреїв в Ерец-Ісраель того часу. Для того щоб забезпечити прожиток репатріантів, у Білій Русі було створено касу грошей Святої Землі.

Ранні алії хасидів

Уже за життя Бааль-Шем-Това і в роки його основної діяльності, 5500 року (1739/1740), організовувалися алії хасидів — поодинці й групами, які оселилися в Галілеї, у Цфаті та в Тверії.

Рабі Аврагам-Гершон з Кут, шурин Бааль-Шем-Това, репатріювався, імовірно, 5507 року (1746/1747), оселився в Хевроні, потім перебрався до Єрусалима і там приєднався до єшиви кабалістів «Бейт-Ель», заснованої р. Гдальєю Хаюном 5497 року, на чолі якої стояв хахам-єменець р. Шалом Шарабі з 5510 року (1749/1750).

Рабі Нахман з Городенки, учень Бешта, репатріювався до Ерец-Ісраель ще до 5500 року (1739/1740) разом зі своїм сином рабі Шимшоном-Хаїмом, але повернувся в діаспору під впливом сну, що натякнув на перевагу шляху Бааль-Шем-Това в служінні Всевишньому не через самокатування. І знову репатріювався до Ерец-Ісраель в елулі 5524, напередодні Рош га-Шана 5525 (26 вересня 1764), з першою організованою групою учнів Бешта, разом із рабі Менахемом-Мендлом з Перемишлян, на кораблі паломників, що вирушав щороку в місяці елулі зі Стамбула в Туреччині до порту Яффо. Відтоді жив у місті Тверія. Через порівняно невелику кількість репатріантів цієї алії історики не вважають цю алію першою хасидською алією, а першою алією вважається алія хасидів 5537 року (1776/1777).

Хасидизм Карліна був активним в ішуві в Ерец-Ісраель від самого свого початку. Рабі Яаков, син рабі Агарона Великого з Карліна, репатріювався до Ерец-Ісраель близько 5530 року (1769/1770) і заснував перше хасидське ядро в Країні.

Алія учнів Магіда з Межиріча

Рабі Менахем-Мендл з Вітебська вважався до своєї алії до Країни ребе хасидів у Білорусі і в Литві[1]. 5537 року (1776/1777) він репатріювався до Ерец-Ісраель на чолі каравану, що налічував понад 300 осіб, ядром якого була група його хасидів, ця алія становила п'ять відсотків усіх (6000) євреїв в Ерец-Ісраель. Спочатку Алтер Ребе приєднався до них, але дорогою, біля річки Дніпро, рабі Менахем-Мендл і рабі Аврагам з Каліська переконали його залишитися, щоб керувати хасидами в Білій Русі та Литві[2], він залишився на один рік у місті[3], а потім повернувся до Росії.

Одна з груп каравану поспішила відплисти в сезон, який ще не був безпечним для плавання. Корабель, до якого вони приєдналися, затонув у районі Кримського півострова. Із 83 євреїв, що були на цьому кораблі, врятувалися лише близько 30; частина з них повернулася назад, а частина рішуче продовжила шлях до Ерец-Ісраель[4].

Ця алія застала в Країні ще одну алію — близько 130 євреїв з Північної Африки, імовірно з Тунісу; вони теж прибули в той самий період і оселилися в Галілеї.

Поселення

Коли вони прибули до Країни, вони отримали пропозиції від багатьох міст, зрештою вирішили оселитися в Цфаті[5]. Коли вони оселилися в Цфаті, їх продовжували переслідувати листи херемів міснагдім з Європи як частина полеміки проти хасидизму. Ці листи протидії підняли ашкеназів в Ерец-Ісраель на переслідування нових репатріантів, і до них приєдналися також сефарди Ерец-Ісраель. Разом з тим, попри розбіжність між «міснагдім», учнями Гра, яких називають також прушім, і хасидами, громади міснагдім у Литві не утримувалися від того, щоб надсилати гроші хасидам-репатріантам у Країні, перш ніж прушім самі репатріювалися туди приблизно через 40 років, крім того пізніше, в одній із суперечок щодо розподілу грошей, що була всередині громади прушім в Єрусалимі між ними самими, вони призначили для арбітражу й рішення в цьому питанні саме двох мудреців, які були з хасидів Хабаду в Хевроні.

Протидія їм і грошові борги призвели до того, що 5541 року (1780/1781) частина хасидів разом із рабі Менахемом-Мендлом переселилася з Цфата жити до Тверії[6], тоді як рабі Аврагам з Каліська залишився в Цфаті, доки 5545 року (1784/1785) через епідемію, що вразила Цфат, рабі Аврагам також переселився до Тверії, а решта хасидів — до Пкіїна[7], де епідемії не було. У Тверії хасиди удостоїлися великої пошани від євреїв-сефардів, уродженців міста. Через небезпеку для євреїв-ашкеназів жити в Єрусалимі внаслідок боргів, залишених рабі Єгудою га-Хасидом, ці репатріанти в ньому не оселилися.

Хасиди розширили життєвий простір єврейського ішуву в місті Тверія і навіть звели будівлю, у якій містилися синагога, квартира та міква (сьогодні будівля служить карлінському хасидизму).

5548 року помер р. Менахем-Мендл з Вітебська, і керівництво перейшло до р. Аврагама га-Коена з Каліська аж до його відходу з життя 5570 року (1809/1810). Хасиди щороку посилали до громад Ізраїлю в Росії та Литві посланців, і в руках у них були листи про становище в Ерец-Ісраель і про важливість її заселення, посланці збирали гроші на благо ішуву в Країні в рамках каси, яка зосереджувала пересилання грошей до Ізраїлю й називалася каса грошей Святої Землі[8], а також заохочували й настановляли тих, хто бажав репатріюватися до Ерец-Ісраель їхніми слідами. Серед тих, хто репатріювався слідом за хасидським ішувом, числиться група хасидів України та Польщі на чолі з р. Яаковом-Шимшоном із Шепетівки та іншими адморами, які репатріювалися 5554 року (1793/1794). До своєї алії р. Шимшон побував у євреїв східних країн з місією від хасидів, які перебували в Країні. 5558 року (1797/1798) репатріювався р. Зеєв-Вольф із Чорного Острова. І того самого року прибув до Країни онук Бааль-Шем-Това рабі Нахман з Брацлава, який пробув у Країні близько пів року, але знову повернувся до Білої Русі[9]. Алія цих видатних особистостей справила велике враження і набула широкого розголосу серед мешканців діаспори.

Наполеонівські війни і похід Наполеона в Ерец-Ісраель 5559 року (1798/1799) ускладнили євреям Європи алію до Країни.

5561 року спалахнула розбіжність думок у розумінні суті хасидизму між р. Аврагамом з Каліська та Алтер Ребе[10], ця суперечка призвела до створення окремої каси для хасидів Хабаду[11], до відходу групи хасидів з Тверії до Хеврона і до створення в ньому громади хасидів Хабаду[12]. Слідом за ними репатріювалися ще хасиди Хабаду і зробили внесок у значне зміцнення єврейського ішуву в Хевроні, який існував аж до заворушень 5689 року (1928/1929).

Додаткова література

Примітки

  1. ^ Див. сіху ночі Сімхат Тори 5748 (пункт 19), де Ребе вважає рабі Менахема-Мендла з Вітебська провідником хасидів від моменту відходу з життя рава Магіда до його відходу, і, отже, його теж слід включити до списку провідників Хабаду.
  2. ^ «Бейт Рабі», 7, 2.
  3. ^ У передмові синів автора до його «Шулхан аруха» пишеться, що цього року він повторив Шас у 16-й раз.
  4. ^ Шалом-Дов-Бер Левін, «Толдот Хабад бе-Ерец га-Кодеш», с. 1 на сайті HebrewBooks
  5. ^ Там само, с. 2.
  6. ^ Там само, с. 3.
  7. ^ Там само, с. 7.
  8. ^ Там само, розділ 2 Каса грошей Святої Землі, с. 8 і далі на сайті HebrewBooks
  9. ^ Під час свого візиту він намагався також установити мир в описаній нижче суперечці.
  10. ^ Про стосунки рабі Аврагама та Алтер Ребе див. там само, розділ 4, Рабі Аврагам з Каліська та Алтер Ребе на сайті HebrewBooks
  11. ^ Там само, розділ 5, Заснування окремого колелю для людей Хабаду, с. 29 на сайті HebrewBooks
  12. ^ Там само, розділ 6, Заснування хабадського ішуву в Хевроні, с. 33. на сайті HebrewBooks

Повідомити про помилку на цій сторінці