Перейти до вмісту

«Хаїм Грабіцер» (книга)

Матеріал з Хабадпедії
Титульна сторінка нового видання книги

Книга «Хаїм Грабіцер — історія занепалого» — це художня повість, написана д-ром Фішлом Шнеєрсоном, яка описує пошуки й сумніви хасида Хабаду в період Ребе «Цемах Цедека», який падає зі своїх духовних ступенів і мандрує дворами та іншими течіями харедимного єврейства, шукаючи спокою своїй душі. Книга не прийнята серед хасидів Хабаду (див. нижче в розділі Критика).

Видання

Першу частину книги було написано в Берліні мовою їдиш у 5682 році (1921/1922), а потім перекладено німецькою мовою видавництвом «Шокен». Другу і третю частини повісті було написано разом через чотири роки, у 5686 році (1925/1926),

Четверту частину автор написав лише після своєї алії до Країни, у 5697 році (1936/1937), і її публікували як щотижневу повість із продовженням у газеті «Алгемейнер журнал», що виходила в Нью-Йорку.

Під час її виходу багато хто стверджував, що книга описує душевні метання самого письменника Фішла Шнеєрсона, який пройшов подібний життєвий шлях, під час якого він кружляв різними осередками і намацував свій шлях, аж поки не утвердився. Ці твердження було спростовано як самим письменником, так і іншими читачами, які стверджували, що між цими твердженнями і реальністю немає жодного зв'язку.

Її переклад івритом

Переклад книги вперше почався в 5698 році (1937/1938) у щоденній газеті «Га-Цофе» письменником і поетом Аврагамом Шльонським, де щотижня в п'ятничному номері газети публікувався черговий розділ повісті. Після завершення перекладу в 5700 році (1939/1940) книга вийшла в чотирьох окремих томах у друкарні «Масада».

Протягом багатьох років книгу не перевидавали, вона вважалася рідкісною і навіть стала культовою книгою, яка переходила з рук у руки в глибокій таємниці, коли ходили різні чутки щодо заборони читати її або щодо користі від її читання.

У 5773 році (2012/2013) книга вийшла в новому виданні в одному томі у видавництві «Єдіот ахронот». У цьому виданні додано примітки, у яких упорядники порівняли переклад івритом з оригінальною повістю та з іншими паралельними джерелами в писаннях автора з різних пунктів по ходу оповіді. Крім того, до книги долучено додаток, що описує біографію автора та його психологічне вчення.

У 5782 році (2021/2022) книга вийшла в новому відредагованому виданні під назвою «Хаїм Грабіцер — гілгуль хасида», у виданні рава Аврагама Алашвілі і Менахема Бронфмана[1].

Сюжет книги

Частина 1 — Зі світу хасидів Хабаду

Перша частина книги відкривається описом образу Хаїма Грабіцера як хасидського машпіа, на голову вищого за всіх, що підіймається і підноситься ступенями хасидуту, якому вдається зв'язати свій розум і думку з Б-жественною єдністю і який захоплює за собою всіх мешканців села полум'яним нігуном і глибоким співом, що проголошує: «Немає нікого, крім Нього» і що немає жодної іншої реальності, крім Всевишнього.

Р. Хаїм виходить на чолі мешканців села в поля з радісним і захопливим співом, але посеред «ходи» надходить сумна звістка, що син Хаїма помер. Р. Хаїм не падає духом і продовжує з ходою в бік кладовища з метою «поховати смерть» і принести Геулу світові.

Спів і натхнення тривають, поки не закрито могилу, і тоді враз Хаїм «падає» з усіх своїх духовних ступенів і, не в змозі перетравити страшне лихо, що спіткало його, тікає від свіжої могили, не промовивши кадиш за сином, і залишає свою дружину агуною й самотньою.

Частина 2 — Боротьба занепалого зі світу хасидуту

У другій частині повісті Хаїм засинає на краю лісу і бачить страшні сни, у яких він здійснює із самим собою звіт душі про те, як він упав зі своїх ступенів і де він помилився на второваному шляху, яким ішов.

Отямившись від своїх видінь, він вирішує не повертатися до свого міста, а йти далі й шукати собі новий шлях, на якому він спокутує свої діяння. Він, щоправда, визнає чесноти хабадського учення хасидуту підносити людину на висоти, але саме тому він боїться впасти, кажучи собі: що вища і крутіша гора, то більша небезпека впасти з неї.

Р. Хаїм зрештою приходить до села хасидів Чорнобиля, де готуються до урочистості внесення сувою Тори. Бурхлива душа Хаїма заспокоюється у вивченні мішнайот для піднесення душі свого сина, а радісні й веселі чорнобильські хасиди не розуміють душі р. Хаїма, і він дедалі більше відокремлюється й усамітнюється і не знаходить спокою своїй душі.

Під час радості внесення сувою Тори р. Хаїм пускається в полум'яний хасидський танець, що дивує всіх мешканців села, включно з поміщиком, який випадково опинився на місці, а наступного дня старійшині чорнобильських хасидів вдається вмовити р. Хаїма увійти разом із ним на зустріч з Адмором.

Р. Хаїм, розчарований примітивною радістю польських хасидів і примітивним способом, у який вони ставляться до кожної справи й речі, коли навіть їхнє благоговіння перед своїм Ребе виражається в тому, що вони запрягають себе в голоблі воза, яким їде Адмор, входить до Адмора з Чорнобиля, але й Адмор не розуміє його душі, і Хаїм тікає, рятуючи свою душу, шукати собі інше місце.

Частина 3 — Занепалий на узбіччях доріг, зі світу маскілім

У третій частині книги описується відхід Хаїма зі світу хасидуту і продовження його мандрів до Воложинської єшиви, твердині «міснагдім». Але по ходу його шляху і мандрів, біля дороги, його зустрічає єврейський поміщик, «маскіль», який пропонує йому заночувати в його домі[2].

У домі поміщика відбувається святкування, і на якомусь етапі до цього святкування приєднується і р. Хаїм, і знову підноситься над самим собою, і пускається в полум'яний танець «Немає нікого, крім Нього», що захоплює за собою всіх, хто прийшов до садиби. Але й тут, як у «ході» в першій частині книги, натхнення р. Хаїма враз припиняється, і він повертається до своєї кімнати для продовження нічного відпочинку, і у своєму видінні він зустрічається і розмовляє з Бааль-Шем-Товом. Наступного дня він залишає садибу дорогою до Воложина.

Частина 4 — Кінець занепалого

У четвертій частині книги р. Хаїма прийнято як повноправного учня до Воложинської єшиви, де він певен, що прийшов до спокою і наділу і звідти він уже не зможе знову впасти, оскільки завжди зможе триматися за непорушні основи галахи і вивчення Тори, які не дають людині звернути з широкої царської дороги.

Але й там р. Хаїм дізнається про внутрішні війни між нащадками р. Хаїма з Воложина за керівництво єшивою і про сліпу ревність учнів єшиви оберігати честь єшиви навіть там, де вони можуть зачепити честь тих, хто вивчає Тору.

Наприкінці періоду перебування р. Хаїма в єшиві відбувається глибокий урок з однієї із заплутаних тем Гемари з найбільшим із гаонів покоління, який лихословив про учнів єшиви, а тепер прийшов «перевірити» учнів. На початку уроку гаон підкорює уми учнів, які сидять з роззявленими ротами й не можуть нічого відповісти на його слова, але далі учні збираються з силами дати відсіч і спростовують пілпуль гаона з юнацького запалу. Гаон цілком збитий з пантелику і не може відповісти на слова бахурім.

На цьому етапі в обговорення втручається р. Хаїм і, виявляючи величезну геніальність та ерудицію, йому вдається спростувати всі запитання учнів єшиви й пояснити тему ясно і зрозуміло для всіх.

На місці присутні двоє аврехів із сусіднього міста, які прийшли шукати голову єшиви для єшиви, що перебуває в їхньому місті, і, переконавшись у геніальності та силі пояснення Хаїма, — вони пропонують йому цю посаду, і він погоджується на їхнє прохання.

Після тривалого періоду, протягом якого він є головою єшиви в місті, сусідньому з Воложином, і бере під свою опіку сироту-ілуя, виникає суперечка між ним і головою громади, який вирішує помститися йому й викрасти сироту, якого той усиновив, як кантоніста до російської армії. Це тяжко впливає на р. Хаїма[3], і зрештою він залишає єшиву й повертається до Любавичів.

З приїздом його дружини до Любавичів він залишає Любавичі посеред повторення маамару[4], заново возз'єднується з родиною і проводить Грізні дні як бааль тфіла в одному з містечок біля дороги і дбає про приїзд своєї невістки[5]. Невістці вдається повернути Хаїмові Б-жественний спів «Немає нікого, крім Нього», і тим самим коло замикається.

Критика

Багато машпіїм у хасидизмі Хабад вважають читання книги неприпустимим[6] і забороняють своїм вихованцям читати цю книгу.

Серед причин цього:

  • Автор включив до книги багато висловів та історій, які є не чим іншим, як плодом його власної думки, і записав їх від імені адморів Хабаду.
  • Крім того, книга повна й переповнена запитаннями та суттєвими подивуваннями щодо шляхів Б-жественного управління і поведінки великих Ізраїлю.

Зовнішні посилання

Примітки

  1. ^ Нове (і відредаговане) видання видатного твору «Хаїм Грабіцер» — що і чому? на сайті «Алей сефер».
  2. ^ Під час поїздки возом між ними зав'язується глибока бесіда, коли поміщик порівнює себе з Адмором з Ружина, який теж їздить у розкішних каретах, а у відповідь р. Хаїм порівнює його з котом, що лежить на підвіконні й думає, що немає жодної різниці між ним і людьми, які сидять у домі, крім того, що вони їдять вершки, коли ті накриті, а він їсть їх, коли вони відкриті, а до решти «другорядних» занять людей кіт ставиться зневажливо. З цього анекдоту можна зрозуміти, що, хоча сам Хаїм залишив шлях хасидуту, це не тому, що він знайшов у ньому ваду самій по собі або дійшов висновку, що цей шлях хибний у своїй основі, а тому, що вважав, що він йому не підходить, через саму свою природу «занепалого», і коли хтось зневажливо відгукнувся про шлях хасидуту — Хаїм з усією енергією став на його захист.
  3. ^ Він стверджує, що насправді викрадачі дітей захищають єврейські громади від інших указів, а ті підтримують хасидут у Любавичах і Тору у Воложині, тож насправді низький указ про кантоністів — він необхідний для піднесеного. І неможливе піднесене без того, щоб воно не потягло за собою низького. У цьому уривку знову виражається світоглядна ідея письменника, що чим вище підіймається людина, тим нижче вона може впасти, і тому духовне піднесення в Любавичах Воложині неминуче пов'язане з низькими вчинками, такими як видача беззахисних дітей і перетворення їх на кантоністів.
  4. ^ Коли він кричить: «Яке місце Ацилуту нагорі, коли є кантоністи внизу?!»...
  5. ^ Дружина його сина, Йоселе, про відхід з життя якого розповідалося наприкінці першої частини повісті.
  6. ^ «Мітваадім» — рав Менахем-Мендл Гронер, частина 1, с. 105.

Повідомити про помилку на цій сторінці