Шітуф
Шітуф — це уявлення, ніби творіння, що впливають у світі, є «співучасниками» Б-га у створенні світу та в керуванні ним; у своїй простій формі це надання співучасникові значення носія вибору, у чиїй силі затримати шефа. Уявлення про шітуф у тонкій формі — це надання творінню значення необхідного й корисного вкладника у творіння. Суть помилки — у наданні творінню значення аж до молитви й поклоніння цьому творінню з бажання отримати або подякувати.
Проте євреям заповідано його заперечення, оскільки істина полягає в тому, що жодне творіння не має сили й вибору, і вони керуються лише волею Творця, і в них немає необхідності, оскільки їхнє існування потрібне лише для того, щоб керування світом ішло природним шляхом. Також вибір людини не суперечить цьому, оскільки сила її вибору не може визначати у творінні нічого, крім її власних вчинків.
Народи світу не отримали заповіді щодо шітуфу, оскільки за своєю природою вони не здатні усвідомити реальність Всевишнього як єдину й абсолютну реальність. І це тому, що світ створено так, що Творець прихований від творіння, і корінь їхньої душі є частиною кореня творіння, і вони не здатні осягнути розумом, що немає нічого, крім Нього, зовсім. На відміну від душі синів Ізраїлю, у якій світить Б-жественне світло, що перевищує межі світу, і яка усвідомлює єдність Всевишнього абсолютним чином.
У служінні Всевишньому його значення — належна зайнятість людини справою, торгівлею, щоб вона не скасовувала Тору й заповіді і була саме з упевненості у Всевишньому.
Метод
Шітуф, як випливає з його назви, — це поклоніння й подяка іншій реальності на додачу до Б-га і в співучасті з Ним; він походить із думки, що у творінні є додаткові співучасники. Тобто, хоча вони й вірять, що Творець світу керує світом і впливає на нього, проте, на їхню думку, вплив проходить через посередників, які мають вибір і можливість рішення щодо впливів, і в цьому вони — співучасники, оскільки мають силу вибору вирішувати, передавати вплив чи ні.
Шітуф відрізняється своєю концепцією від ідолопоклонства (хоча й при ідолопоклонстві вірять у реальність Творця) тим, що ідолопоклонство означає, що Б-г не керує світом і не впливає на нього, а лише зірки й тому подібне — керують і впливають у світі власною силою. Шітуф же означає, що життєвість світу — це Б-жественна життєвість Творця світу і його Правителя, однак через важливість посередників вони мають вибір щодо Б-жественного впливу — продовжувати його далі чи ні.
І тому, хоча вони й визнають керування Всевишнього творінням, водночас вони віддають подяку цим посередникам і служать їм, і з двох причин
- Як подяка — оскільки вважають, що фактичний вплив залежить від доброї волі посередників, і їм належить за це подяка.
- Як молитва й прохання — оскільки вважають, що в руках посередників є вибір і можливість додати у впливі (однак не тому, що вони — джерело впливу, а тому, що через них проходить вплив).[1]
Це вчення уподібнює служіння посередникам обов'язку сина шанувати батька й матір на подяку за те, що вони привели його у світ. Адже хоча за допомогою батька й матері було створено лише його тіло, а головну його сутність, тобто його життєвість і душу, створив Святий, благословенний Він, і більше того, саме його тіло було створене лише Б-жественною силою, яка оживляє й формує його тіло в утробі матері, і аж до того, що саме його виникнення як щось із нічого — лише силою Ейн Соф. Виходить, що батько й мати, здавалося б, зовсім не є співучасниками в його бутті, і проте він шанує їх і зобов'язаний до цього за Торою, і це тому, що за істиною виникнення його реальності зрештою залежить саме від вибору батька й матері, і якщо вони вирішать не приводити його — він не з'явиться(!), і тому він зобов'язаний шанувати їх за їхню співучасть у його появі (хоча вона другорядна, як сказано вище).
Так вони розуміють виникнення реальності світу та керування ним: хоча всі впливи й сили — від Володаря сил, Творця світу, проте посередники мають силу вирішувати, передавати вплив далі чи ні, і тому личить шанувати їх і служити їм, як сказано вище.
Причина помилки
Корінь погляду, що посередники мають вибір, починається з того, що сонце було створене так, що не помітний його бітуль перед Творцем, і спосіб його створення такий, що в ньому видно, ніби його впливи — результат його властивостей. І тому, коли людина бачить впливи сонця «плодами, вирощеними сонцем» — що воно випромінює тепло і вирощує рослини й тому подібне, — то, як видно зовні, ріст рослин залежить саме від сонця, оскільки саме властивості сонця підходять для росту рослин; і тому, хоча вона й вірить, що Творець світу — єдиний, хто керує і впливає у світі, проте сонце (або будь-який інший посередник) має також значущість, адже саме через нього вплив утілюється в матеріальності у світі.
І внаслідок цього (того, що людина надає якусь значущість посередникам) з цього випливає, що вона надає їм ще більшу значущість — що вони мають навіть розум і вибір.[1]
І так вийшло, що хоча на початку творіння всі визнавали Творця як єдиного Правителя, з роками люди почали надавати значущість і іншим творінням; спочатку це почалося у формі шітуфу творінь із Творцем, а звідси дійшли далі — до погляду, що Всевишній залишив землю, не дай Б-г, у руках зірок і сузір'їв.[2]
Його спростування
Проте заперечення шітуфу — це усвідомлення й знання того, що всі зірки, і сузір'я, і всі посередники впливатимуть лише з волі Творця, і вони не мають у цьому жодного вибору, і вони лише як сокира в руці того, хто рубає (бо як сокира не має розуму в обтесуванні каменю, і лише сила того, хто рубає, проходить через неї і б'є по каменю, і тому також нема за що дякувати й вихваляти сокиру, так і посередники не мають розуму, і лише сила Творця проходить через них, щоб впливати на світ, і не слід служити їм і вихваляти їх зовсім).
А повне його заперечення таке: усвідомлення того, що в посередниках немає жодної значущості, і те, що вплив проходить через них, — не тому, що Творець світу потребує, не дай Б-г, посередника, щоб впливати в матеріальності, а лише через волю Творця, щоб матеріальні впливи вбиралися в шати природи і не приходили чудесним чином; тому Він пов'язав впливи з матеріальними посередниками, і, отже, посередник не має жодної значущості, адже те, що вплив проходить через нього, — не через гідність і властивості посередника, а лише через волю Творця, а якщо так, то, звичайно ж, він не має вибору й рішення щодо впливів, що проходять через нього.[1] (І в цій деталі відрізняється наведена вище притча «сокира в руці того, хто рубає» від німшалю: адже сокирою той, хто рубає, змушений користуватися, і що гостріша буде сокира, то кориснішою вона буде для роботи того, хто рубає, і виходить, що зрештою сокира має значущість. Інакше з посередниками: Святий, благословенний Він, зовсім їх не потребує, і лише тому, що Його воля — впливати через посередників, а отже, вони не мають значущості, як сказано вище. [3][4])
Вибір людини — не шітуф
Те, що людина має вибір, не суперечить сказаному, бо вибір людини стосується лише її самої і не стосується його результату. Тобто сила вибору людини — лише в тому, чи зробить вона це чи ні, але не щодо падіння, яке виникає внаслідок цього в людині, що згрішила, або у світі. Також вона не визначає, чи отримає інша людина вплив, який мав пройти через неї, чи ні, бо це залежить лише від постанови Святого, благословенний Він.[5]
І хоча той, хто отримує благо, зобов'язаний дякувати своєму благодійникові, попри те що вибір благодійника анітрохи не змінює отримання блага тим, хто отримує (адже тому, хто отримує, це було постановлено згори), — це тому, що:
- Похвала — за добротність його вибору (а не за сам вплив. Подібно до обов'язку суду покарати того, хто вчинив недобре, — покарання за лихий вибір), і в цьому той, хто отримує, подібний до всього Ізраїлю, що вихваляє його добрий вибір. Однак цим обов'язком він зобов'язаний більше за інших: оскільки він отримав від нього благо, він має дякувати йому більше за решту.[потрібне уточнення]
- Можливо, що заслуга того, хто дає, додає у впливі (і не тому, що вибір у його руках, а подібно до праведника, за допомогою молитви й благословення якого можна додати у впливах у світі).[5]
А те, що сам вибір (навіть коли він нічого не змінює в тому чи іншому впливі) не вважається відокремленістю від єдності Всевишнього, — це тому, що вибір людини походить із сили її поєднаності з Ацмутом («оскільки їхній корінь — в Ацмуті»), і тому за Торою людині заповідано шанування батька й матері, оскільки їхній вибір — справжній вибір, і їм належить за це похвала; однак це не суперечить Його єдності, бо, оскільки вони євреї, їхня сила вибору походить із їхньої поєднаності з Ацмутом. На відміну від вибору нееврея, який не є справжнім вибором, і шанування батьків, яке заповідано їхнім синам, — лише для збереження облаштованості світу.[6]
Ті, кому заповідано його заперечення
Під забороною шітуфу — лише єврей, якому належить вірити в єдність Всевишнього, що немає нічого, крім Нього, і що зірки й сузір'я — лише як сокира в руці того, хто рубає — знаряддя без вибору, через яке Б-г передає вплив світові. Але народи світу не зобов'язані так вірити; хоча їм заповідано заборону ідолопоклонства — яка є однією із семи заповідей синів Ноаха, — це лише щодо справжнього ідолопоклонства, а не щодо шітуфу.(Так вважають багато з поскім, і так постановляє в галасі Рама[потрібне джерело: параграф 156?][7]) І пояснюється в хасидуті, що ця заповідь не була сказана народам світу, оскільки за своєю природою вони не здатні осягнути реальність Всевишнього повністю й абсолютно і помиляються в тому, що надають додаткову значущість, окрім реальності Всевишнього, і вважають себе та всі творіння існуючою реальністю — додатковою до реальності Творця, благословенний Він.
І це тому, що в душі синів Ізраїлю світить світло Ейн Соф Совев коль алмін — необмежене Б-жественне світло, світло, яке не зійшло і не вбралося, щоб оживляти творіння, тому в цьому світлі реальність творіння не займає місця; і це світло світить у їхній душі, і звідси походить віра єврея, тому ця віра — у те, що жодне творіння не є реальністю і жоден посередник не має значущості. І вони мають усвідомлення того, що хоча, як видно з погляду природи світу, вплив за природою належить саме сонцю, проте завдяки величі Даат, яке мають сини Ізраїлю (завдяки їхній вірі), вони усвідомлюють, що насправді сонце не має жодного стосунку до впливу — не більше, ніж будь-яка інша річ, і вже звісно вони не мають вибору.
Інакше в душі народів світу: у ній немає розкриття Б-жественного світла, як у душі синів Ізраїлю, а вона походить від Б-жественного світла, яке оживляє світи й убирається в них, —Мемале коль алмін — і в цьому світлі (оскільки воно вбирається у світи) світи вважаються реальністю (так би мовити); тому в народів світу, які отримують свою життєвість від цього світла, не абсурдно, щоб вони вважали світи реальністю і навіть вважали посередників носіями вибору
І крім того: життєвість народів світу проходить через 70 правителів де-нога, які — 70 правителів — повністю приховують і затаюють Б-жественний вплив, що виливається через них, і тому народи світу не відчувають, що вплив, який приходить до них, — від Б-га, і їм здається, що він лише природним шляхом, і тому в них не відчувається відсутність значущості посередників, адже вони зовсім не відчувають Б-жественного світла
(І хоча лише розумом і міркуванням можна дійти до того, що є Творець світу і Правитель його (тому вони зобов'язані вірити в Творця світу), оскільки їхня віра в Б-га — результат їхнього сприйняття й осягнення Б-жественності, і оскільки вона заснована на їхній реальності, тому їхня віра не заперечує іншої реальності і навіть іншої влади, адже вся віра заснована на реальності; інакше віра синів Ізраїлю заснована не на їхньому розумі й реальності, а лише на Б-жественному світлі, що перевищує творіння, як сказано вище[8])
Але сини Ізраїлю, душі яких — «справді частка Б-жества згори», віруючі, сини віруючих, зобов'язані відкидати шітуф, як написано: «Слухай, Ізраїлю тощо Г-сподь єдиний», і це через прищеплення усвідомлення істинної єдності Всевишнього — щоб ми відчували, що все творіння є не що інше, як розкриття сили Творця, поєднане з Ним, і не є окремою реальністю саме по собі, не дай Б-г.
У служінні людини
Суть помилки в шітуфі — у тому, що матеріальні речі вважають реальністю через їхній вибір або тому, що саме через них проходить вплив. А його заперечення — це відчуття того, що ділове заняття для заробітку не є, не дай Б-г, джерелом його прожитку[9], і що весь вплив — згори, від Всевишнього, а справа зовсім не є реальністю, і вона лише знаряддя, через яке пройде Б-жественний вплив природним шляхом. (Див. статтю Упевненість)
І практично важливо у справі, щоб головним у його житті було служіння Всевишньому: (і з кількох деталей у цьому)
- Оскільки весь вплив залежить лише від Святого, благословенний Він, тому головне — вивчення Тори і виконання заповідей[10]
А якщо він вкладатиметься лише у справу, це подібно до людини, яка йде до банку, стає поруч із клерком і робить усе, що від неї залежить, щоб банк видав їй гроші, тільки прийшла без чека, — вона нічого не отримає (хоча вона зробила всі необхідні дії, проте їй бракує головного — доказу її права власності на гроші вона до банку не принесла, і тому не отримає).[11]
- Оскільки справа — знаряддя для Б-жественного впливу, потрібно, щоб вона була відповідною і придатною для того, щоб через неї проходив вплив (щоб вона не заважала Торі й заповідям, які є джерелом впливу).[12]
У тоншій формі існує можливість, за якої людина вважає справу важливою не через власну важливість справи, а тому, що Святий, благословенний Він, установив, що через неї буде вилито вплив[13], і тому є можливість, що справа заважатиме виконанню заповідей, оскільки вона важлива в її очах.
А повне його заперечення — у тому, що справа не має жодної значущості, і все його заняття — через веління Всевишнього, і воно — частина служіння Всевишньому[14]
Джерела в Хазаль та в історії
«Вірить у Життя світів і сіє»
Гемара (Шабат, 31а) наводить, що шість розділів Мішни натяком указані у вірші «І буде віра часів твоїх, сила спасінь, мудрість і знання»; розділ Зраїм натяком указаний у слові «віра». І пояснюється в Тосафот, що причина цього в тому, «що (єврей) вірить у Життя світів і сіє»
Необхідність для єврея вірити, щоб сіяти, — результат того, що єврей не бачить у природі творіння реальності, і навіть користуючись природою, він відчуває, що вплив природи — це Б-жественність, і його сівба — лише через його віру у Святого, благословенний Він, який заповідав сіяти й створювати знаряддя природними шляхами.[14]
(І ще один аспект у цьому: поведінка єврея від початку вища за природу — див. статтю Упевненість)
«Мегілат Естер (Сувій Естер)»
Основна стаття – Мегілат Естер (Сувій Естер)
Гріх синів Ізраїлю за часів Ахашвероша полягав у тому, «що насолоджувалися трапезою Ахашвероша»; гріх у цьому полягав у тому, що вони надали значущості шляхам природи і вважали, що завдяки цьому удостояться милості в царя Ахашвероша. Виправлення гріха було саме через молитву й зойк (так, що Естер подбала, щоб не думали, що наша сестра — в домі цариці, а покладалися лише на Всевишнього), і сама Естер, коли їй треба було ввійти до царя і здобути його милість, перед тим постилася три дні, хоча це її ослабило, оскільки вона усвідомлювала одноосібне керування Святого, благословенний Він, творінням, а її дії — трапеза з царем тощо — усе було зроблено як знаряддя, у якому втілиться благословення від Святого, благословенний Він.[11]
Різне
У сіхі до тижневої глави «Берешит» 5729 Ребе говорив про те, що в силах синів Ізраїлю спричинити усвідомлення єдності Всевишнього у запереченні шітуфу навіть у неєвреїв (не лише в «неєврея, що всередині тебе» — тваринної душі), а й у народів світу в простому сенсі.
І навіть згідно з поглядом, що народи світу не отримали заповіді щодо шітуфу, зрештою вони не змушені до цього і можуть вірити, що немає більше жодної реальності зовсім, і тому є потреба поширювати цей погляд, і можна поширювати це, оскільки останнім часом народи світу відкритіші до сприйняття думки євреїв.
І це одна з причин — сказав Ребе — для видання «Шаар га-їхуд ве-га-емуна» англійською.
Див. також
Зовнішні посилання
- Цемах Цедек — «Дерех міцвотеха» Заповідь обрізання, аркуш 6а. Аркуш 59б і далі.
- Ребе Магараш — «Сефер га-маамарім» 5629 — маамар «Мі хамоха» 5629.
- Ребе — маамар «Баті ле-гані» 5713 розділ 3 4.
- Ребе — маамар, що починається словами «Маїм рабім» 5717 («Сефер га-маамарім — Мелукат» т. 1 с. 51 (нове видання т. 1 с. 320))
- Ребе — маамар, що починається словами «Ба-йом аштей асар» 5731 («Сефер га-маамарім — Мелукат» т. 3 с. 100 і далі).
- Рав Йоель Каган — «Сефер га-ерхім» частина 2 стаття «Народи світу».
Примітки
- ^ 1 2 3 маамар, що починається словами «Ба-йом аштей асар» 5731
- ^ Рамбам, початок «Гілхот авода зара», див. статтю Ідолопоклонство
- ^ Див. «Лікутей сіхот» т. 18 с. 295, що єврей, який вірить у Життя світів і сіє, вищий за того, хто вірить, що він як «сокира в руці того, хто рубає».
- ^ Див. маамар, що починається словами «У-сфартем лахем» 5736 пункт 6
- ^ 1 2 [ «Лікутей сіхот» т. 36 Ітро 2 пункт 4 і там само т. 7 с. 14 і там само в примітці 22
- ^ - «Сефер га-сіхот» 5751 т. 1 с. 69 і в примітці 75
- ^ Однак є незгодні [потрібне джерело: зазначено в примітках редакторів у книжках хасидуту] (є ті, хто виводить це з формулювання Рамбама. Однак у «Дерех міцвотеха», заповідь єдності Всевишнього вказує на уточнення в Рамбама, який вивів заборону шітуфу з вірша «Слухай, Ізраїлю», звідки випливає, що син Ноаха не застережений щодо цього, та ін.
- ^ «Лікутей сіхот» т. 36 Ітро 2
- ^ Коли він думає, що справа — джерело прожитку, це ідолопоклонство; однак коли він вважає справу чимось, у що слід вкладатися, оскільки зрештою саме її обрав Всевишній бути посередником для прожитку, — це шітуф; див. «Рабім» 5717 і див. нижче «вірить у Життя світів і сіє»
- ^ «Лікутей сіхот» т. 1 с. 188 і далі та ін.
- ^ 1 2 «Лікутей сіхот» т. 6 с. 193
- ^ «Маїм рабім» 5717
- ^ «Сіхот» т. 18 с. 295 і далі та в примітці 29
- ^ 1 2 Див. у «Лікутей сіхот» т. 18 там само докладно і т. 1 с. 188