Меліка
Ця стаття потребує вичитки, оскільки написана AI
| ||
| Ця стаття потребує вичитки, оскільки написана AI | |
Меліка — одна зі служб жертвоприношень у Храмі, яка становить спосіб, яким забивають жертовного птаха надрізом нігтем когена з боку потилиці, на відміну від звичайної шхіти, що здійснюється з боку шиї. У вченні хасидуту меліка пояснюється як служіння усунення аспекту «потилиці», що виражає прийняття ярма і примус мідот, щоб прийти до служіння Всевишньому в аспекті «обличчя», аж до іхуду паним бе-паним.
Спосіб меліки
Меліка здійснюється при пташиній жертві всеспалення і при пташиній жертві за гріх, самим когеном і за допомогою його нігтя, без знаряддя забою. Коген починає надріз із боку потилиці, через шийні хребці, і лише після цього доходить до ознак – трахеї та стравоходу[1].
На відміну від звичайної шхіти, кошерної і при здійсненні сторонньою людиною, меліка кошерна саме при здійсненні когеном і в Храмі. Поза Храмом меліка не робить птаха дозволеним у їжу, і птах вважається невелою.
Її сенс у служінні Всевишньому
Ребе в листі 5703 року (1942/1943)[2] роз'яснює значення меліки в служінні людини. І у двох аспектах: 1. При звичайній шхіті необхідна «потилиця», доки не заб'ють тварину, і тому якщо здійснюють меліку ( — перерізають потилицю) до шхіти, тварина — невела. 2. У когена і всередині Храму заповідь — здійснювати меліку (перерізати потилицю) навіть і саме до шхіти.
Ребе пояснює це, попередивши розрізненням між аспектом «обличчя» й аспектом «потилиці».
Обличчя вказує на служіння згідно з розумом і знанням, за якого серце та його мідот поводяться відповідно до вказівки мозку. Натомість потилиця вказує на аспект «твердошийності», за якого потрібне служіння прийняття ярма і примусу мідот, навіть усупереч бажанню серця.
У вченні хасидуту пояснюється, що птах і худоба натякають на щаблі бейноні і нечестивця, а риби натякають на щабель праведника. Ці три аспекти існують і в самій людині, відповідно до Б-жественної душі, розумної душі, і тіла та тваринної душі.
Хоча бейноні не чинить провини, оскільки його мозок панує над серцем, зло в лівій порожнині його серця залишається в силі й навіть може посилитися з часом. Тому в нього потрібна сила прийняття ярма, що дає змогу примушувати свої мідот, не вступаючи в розсудливі перемовини з лихим началом. Особливо під час притуплення серця, коли світло розуму й душі не світить належним чином, потрібне служіння бітушу і подолання лихого начала[3].
У нечестивця, у якого зло тримається також в одіяннях думки, мовлення і дії, потрібне сильніше прийняття ярма, в аспекті «неживого в душі».
І згідно з цим зрозуміле роз'яснення галахи згідно з хасидутом, у духовному служінні, що тварина, у якої перерізана потилиця (меліка) до шхіти, стає трефою, адже припинення сили прийняття ярма (припинення потилиці – припинення і відсутність прийняття ярма) до бірура тваринної душі шкодить можливості її виправлення – тварина трефа[4].
Меліка в Храмі
Необхідність служіння «потилиці» — саме в служінні людини в образі «поза», у служінні поза Храмом. Натомість у служінні в образі «всередині» (внутрішній бік), усередині Храму, де було самоскасування душ перед Б-жественністю, як самоскасування свічки перед смолоскипом, аж до заперечення всякого власного бажання, тому саме там був аспект внутрішнього простягання ниць, ось там, усередині Храму, необхідне служіння людини в образі «обличчя»[5], і скасувати й усунути «потилицю» (меліка), і немає потреби в служінні «потилиці»[6].
Меліка когеном
Згідно з внутрішнім роз'ясненням, служіння в аспекті «обличчя» здійснює іхуд паним бе-паним між людиною і Б-жественністю. Тому меліка має здійснюватися саме самим когеном, а не через посланця, хоча когени вважаються «посланцями Милосердного».
Цим роз'яснюється й різниця між звичайною шхітою, кошерною навіть при здійсненні сторонньою людиною, і мелікою, кошерною лише при здійсненні когеном.
Під час вигнання
І після зруйнування Храму існує свого роду служіння меліки під час молитви і вивчення Тори, адже синагога і бейт-мідраш називаються «малим Храмом».
Як роз'яснюється в книзі «Танія», під час читання «Шма» і молитви в бейноні світять «мохін де-гадлут», і його любов до Всевишнього в цей час — свого роду служіння праведників. Тим самим і бейноні стає доступним служіння в аспекті «обличчя», подібно до самоскасування, яке було в Храмі[7].
Див. також
Примітки
- ^ Ваїкра 1, 15; коментар Раші там.
- ^ «Ігрот кодеш» том 1, лист 79.
- ^ «Танія», глави 12–13 і 29.
- ^ Хулін, 19б.
- ^ Адже служіння людини таке, що її служіння — ітарута ді-лтата, має бути подобою ітарути ді-лейла.
- ^ Це служіння стосується саме пташиної жертви, а не жертви з худоби, відповідно до правила «за верблюдом — і ноша» – вимога до кожного відповідає його силі та щаблю.
- ^ «Танія», глави 12–13; «Лікутей Тора», дібур га-матхіль «Мізмор шір ханукат га-байт», розділ 3.