Шушвінім
Супровід і ведення нареченого й нареченої до хупи здійснюють їхні друзі та ті, хто їх любить, яких називають шушвінім.
Джерело звичаю
В епоху Мішни шушвінім були друзями нареченого або нареченої, які супроводжували їх до хупи і раділи з ними на їхній трапезі. Шушвінім надсилали нареченому подарунки в день хупи, а він, своєю чергою, надсилав подарунки рівної вартості, коли одружувався інший товариш із шушвінім. Це, що називається «шушвінут», вважалося позикою і грошовим зобов'язанням у всіх відношеннях[1].
Тосефта розповідає про відмінності звичаїв між Галілеєю і Юдеєю щодо шушвінім:
У Юдеї раніше ставили двох шушвінім: одного від дому нареченого й одного від нареченої, і при цьому ставили їх лише на весілля, а в Галілеї так не чинили. У Юдеї раніше шушвінім ночували в тому місці, де ночують наречений і наречена, так не чинили.
— Тосефта, Ктубот 1, 4
Звичай
Заведено[2] в кількох святих громадах Ізраїлю[3], що наречений і наречена не йдуть до хупи самі, а двоє чоловіків — один праворуч від нареченого й один ліворуч від нього — і дві їхні дружини — одна праворуч від нареченої й одна ліворуч від неї — вводять нареченого й наречену під хупу, і саме їх називають шушвінім.
Багато хто має звичай, що шушвінім — це батьки нареченого й нареченої[4]. І як сказано в книзі «Зогар»[5]: «„І привів її до людини“ — звідси навчилися ми, що мають батько і мати нареченої ввести її у володіння нареченого» (= звідси навчилися ми, що батьки нареченої повинні ввести її у володіння нареченого).
Є різні звичаї щодо того, хто веде нареченого й наречену: є такі, в яких обидва батьки ведуть нареченого, а обидві матері ведуть наречену. А є такі, в яких батьки нареченого (його батько й мати) ведуть нареченого, а батьки нареченої ведуть наречену. Однак відмінності звичаїв не стосуються головної дії шушвінім, яка відбувається під хупою і під час обходів навколо нареченої, бо там перебувають усі шушвінім разом[6].
Причина цього: щоб підбадьорити й укріпити нареченого й наречену, аби вони подолали сором і хвилювання, що бувають під час церемонії хупи. Як написав Алтер Ребе[7]: «Наречений і наречена потребують шушвіна, щоб іти з ними, бо неможливо їм іти самим через сором, і потрібна їм опора, щоб підтримати їх».
Тому шушвінім стають одружені чоловік і жінка, а не неодружені тощо. Бо лише подружня пара, яка живе разом у мирі та спокої, може підбадьорити нареченого й наречену, які приходять, щоб узяти шлюб[8].
У маане нареченій, у родині якої заведено, що нареченого ведуть його батько і тесть, а наречену — її мати і свекруха, але на її весіллі батьки її нареченого поведуть його, а вона — сирота без батька і бажає, щоб її повели її мати та її тітка (а не її дядько і тітка), Ребе написав, що її дядько та її тітка поведуть її разом із її матір'ю[9].
Згідно з хасидутом
акож і в цього звичаю, як і в усіх інших весільних звичаїв, є сутнісний і внутрішній зв'язок із дією весілля[10]:
Весілля зближує і з'єднує дві різні крайнощі — чоловіка і жінку — і дві половини душі, які відокремилися одна від одної. А шушвінім не лише підбадьорюють нареченого й наречену, а й допомагають їм зблизитися і з'єднатися одне з одним.
Зближення і з'єднання між чоловіком і жінкою — не проста й легка справа, а справа важка, що потребує особливих сил:
Адже чоловік і жінка за самою своєю природою мають протилежні й протиставлені одна одній властивості душі[11] [і також у їхньому духовному корені: у кабалі пояснюється, що «іш» представляє справи душі, а «іша» — справи тіла, і відстань між ними величезна й велика[12], аж до того, що сказали наші мудреці, благословенна їхня пам'ять[13]: «Важко поєднати їх, як розділення Червоного моря».
І близькість та з'єднання внутрішнього шару — душі — теж потребують особливих сил, бо, на перший погляд, набуття кідушин є матеріальною дією — даруванням каблучки, і в чому ж особлива сила матеріальної дії створити глибоку і внутрішню духовну близькість і злиття Б-жественної душі? У цих піднесених діях допомагають шушвінім — подружня пара, яка вже сама здійснила з'єднання і єднання між чоловіком і жінкою, — і тому є в них сили допомогти нареченому й нареченій здійснити дії єднання і з'єднання святої душі.
| Весілля | ||||
|---|---|---|---|---|
| Підготовка до весілля | Шлюбний вік · Шідух · Ворт (лехаїм) · Запрошення на весілля · Посаг · Ойфруф · Молитва Мінха перед хупою | |||
| Перебіг весілля | Шетар тнаїм · Ктуба · Кабалат паним · Хупа · Місадер кідушин · Шушвінім · Кідушин · Шева брахот · Шлюб · Кімната усамітнення · Трапеза для бідних | |||
| Шлюб і ведення дому | Перший рік · Святість єврейського дому · Мир у домі · Річниця весілля | |||
| Нігуни | «Меера ішама» · «Самеах тесамах» · «Ясіс алаїх» · «Мі адір» · «Ашер бара» · «Ва-єгі бі-Єшурун мелех» | |||
| Пов'язані статті | Розлучення · Другий шлюб · Весілля Ребе Рашаба · Весілля Ребе Раяца · Весілля Любавицького Ребе | |||
Подяка: частина відомостей у цій статті ґрунтується на статті рава Йосефа Красіка на сайті «Хабад — Ор ейн соф»
Примітки
- ^ Мішна Бава батра, 9, 4.
- ^ Про подальше див. у «Лікутей сіхот», ч. 22, с. 56.
- ^ Написав Рама, «Йоре деа», розділ 391, пункт 1: «Звичай нашої країни [Європи] — що двоє чоловіків вводять нареченого під хупу».
- ^ Див. «Га-нісуїн ке-гілхатан», ч. 1, с. 362.
- ^ Берешит, ч. 1, 49а.
- ^ Сіха 15 швата 5741 (20 січня 1981).
- ^ «Тора ор», с. 81, аркуш 1.
- ^ «Шулхан га-езер», ч. 2, аркуш 32. А в «Лікутей сіхот», ч. 22, там є обговорення, чи стає вагітна жінка шушвіною. І див. там у примітці 29.
- ^ «За вищесказаним її шушвінім будуть: її дядько та її тітка, хай живуть вони, а також її мати, хай живе вона». Маане з місяця елула 5740 року (серпень–вересень 1980), «Лікут маанот кодеш», доповнення, ч. 5, с. 376. Див. також збірник «Гаарот у-біурім у вченні його святості Адмора, шліта», примітка таміма Йосефа-Іцхака Воловського, «Мінгагей шушвінін», випуск 275, с. 19.
- ^ Див. «Тора ор» там.
- ^ «Лікутей Тора», Шир га-ширім, аркуш 48, сторінка 3: «дві протилежності, протиставлені одна одній тощо». І див. «Талмудичну енциклопедію», ч. 2, с. 255.
- ^ Див. Зогар, ч. 1, аркуш 78, кінець сторінки 2. І див. у «Решимот» його святості Адмора, зошит 10 (питання Песаху і Шавуот), с. 12.
- ^ Трактат Сота, аркуш 2, сторінка 1.