Хасидський словник:а хасидіше гнейве
А хасидіше гнейве (= хасидська крадіжка) — це переписування рукописів хасидуту без отримання дозволу їхніх власників. Є кілька історій про наших Ребе, які переписували слова хасидуту у своїх учителів, а також про хасидів, які переписували в наших Ребе.
Деякі хасиди стверджують, що Ребе скасував у наше покоління поняття хасидської крадіжки, тож немає дозволу на крадіжку його святих «Решимот». А деякі стверджують, що з того, що є багато святих сіхот, які роз'яснюють поняття хасидської крадіжки, зрозуміло, що це поняття не скасоване, і Ребе говорив лише про мінімальну людську поведінку.
Передісторія
Читання й переписування слів Тори і святих книг без дозволу — тема, яку обговорюють у Гемарі, рішонім і ахаронім, і є кілька підходів і певних способів дозволити це з погляду заборони крадіжки.
Ставлення до цієї теми можна знайти в словах Алтер Ребе у «Шулхан арух»[1] у зв'язку з ам га-арецом, який знайшов книжки або якому їх віддали на зберігання, що йому заборонено навчатися за ними й переписувати їх, «але якщо книжки віддали на зберігання знавцеві Тори, є такі, що дозволяють навчатися за ними й переписувати їх, якщо в нього немає подібних, бо, коли віддавали їх йому на зберігання, знали, що охоронець — знавець Тори і навчатиметься за ними й переписуватиме їх, і з цим розрахунком, імовірно, віддали їх йому на зберігання. Але якщо відомо, що він суворий у цьому, — заборонено».
Про вірш у Мішлей[2] «Не зневажають злодія, якщо він краде, щоб наситити свою душу, коли голодний» мудреці витлумачили[3], що Писання говорить про слова Тори: «Той, хто прокрадається за своїм товаришем і пішов вивчати слова Тори, хоча й називається злодієм, здобув для себе. Про нього сказано: не зневажають злодія, якщо він краде, — зрештою (виявляється) його призначають над громадою».
У наших Ребе відомо багато історій про те, як вони переписували слова хасидуту у своїх учителів[4]. Ребе пояснив, чому мав існувати такий порядок переписування без дозволу: бо піднесені речі мають приходити саме шляхом обману[5].
. . Роз'яснюється причина того, що благословення Іцхака Яакову мали бути саме шляхом обману (мудрістю його Тори, але так, що це називається «обманом»), як сказано: «Прийшов брат твій із хитрістю і взяв твоє благословення», — бо падіння іскор святості вниз через гріх Дерева пізнання відбулося шляхом обману, як сказано: «А змій був хитріший і т. д.», і тому й порядок їхнього піднесення Яаковом (який подібний до Адама га-Рішона), що бере благословення в Есава, має бути саме шляхом обману, як сказано: «А з лукавим — чини за його лукавством».
Бо коли треба взяти таку річ і з такого місця, яке вище за розум, вибір і волю того, хто дає, у того, хто отримує, теж має бути відповідна посудина — не розум, сенс і знання, а рух самопожертви, наражати себе на небезпеку .. Це вимагає самопожертви і приймається тільки саме самопожертвою, а не розрахунком за розумом і знанням.
І виходячи з цього зрозуміло також щодо Тори загалом, і особливо щодо внутрішньої сторони Тори, як у нашому випадку щодо переписування рукописів, — що є вищий шлях, до якого приходять шляхом обману святості, без відома того, хто дає, і з рухом самопожертви з боку того, хто отримує (ризикуючи накликати невдоволення Ребе тощо).
הרבי חזר פעם בשיחה על נקודה ממאמר של אדמו"ר הרש"ב שנכתב בגוף יד קדשו, ושם כתב "אין צריך להעתיק". בכל זאת לא נמנע הרבי לומר את נקודת המאמר והסביר שהיות שהגיע מאמר זה לידי, והרי ידועה תורת הבעש"ט שכל דבר הוא בהשגחה פרטית, בוודאי שהכוונה בזה שאעתיק ואפרסם זאת, אלא שהפרסום עצמו צריך להיות תוך הדגשה שעניין זה "אין צריך להעתיק". ולכן, ביקש הרבי, שכאשר ירשמו את הדברים יציינו שעניין זה "אין צריך להעתיק" כדי לצאת מכל עניין של אחריות.
הרבי ציין שמצאנו דוגמה לדבר בהנהגתם של גדולי ישראל: ידוע שהרח"ו ציווה לגנוז את כתבי האריז"ל, ואף על פי כן גילו ופירסמו גדולי ישראל את כתבי האריז"ל, ועל ידי הלימוד הכתבים אלו מזרזים את ביאת משיח צדקנו.
Також він вказує на історію з Ребе Цемах Цедеком, рукописи якого згоріли в одній із пожеж, і він сказав, що шкода, що не викрали й не переписали всі «біхлах», бо тоді й він сам мав би з цього користь.
Урок із цього в наше покоління, сказав Ребе, — не в тому, що треба красти біхлах хасидуту, бо друкують усі матеріали, і добре було б, якби вивчали всі книжки хасидуту, які вже надруковано[6].
У сіхі Шабату тижневої глави «Бемідбар» 5729 року (1968/1969) Ребе різко говорив про якогось бахура, який замість того, щоб використовувати час для старанного вивчення відкритої Тори та хасидуту, займався крадіжкою маамарім і різними хитрощами намагався побачити й почути те, що відбувалося в кімнаті Ребе, «що є безприкладним зухвальством, протилежним „Шулхан аруху“ і протилежним шляхам хасидів!». Ребе висловився, що речі на кшталт «крадені води солодкі» сказано про тих, хто служить Всевишньому на високих щаблях, хто вже вивчив і втілив усі маамарім, що були в них. І додав, що від крадіжки може бути живлення для лихого начала, тож ця крадіжка може призвести й до іншої крадіжки[7].
Історії про наших Ребе
Про Алтер Ребе розповідають[8], що коли р. Аврагам га-Малах вивчав із ним таємне вчення Тори, він переводив стрілки годинника назад, щоб Малах займався з ним довше, кажучи — про цей відтинок часу — «крадені води солодкі»[9].
У Мітлер Ребе був звичай переписувати рукописи свого батька, Алтер Ребе, без дозволу. І ось, згодом, спалахнула пожежа, яка знищила рукописи Рабейну га-Закена; коли він дізнався, що в його сина є копії рукописів, він покликав його і попросив показати йому рукописи, які є в його розпорядженні. Серед іншого він запитав: «А де „бух“ [книжка] така-то?» Мітлер Ребе відповів: «Я побоявся торкнутися до неї, бо на ній були написані застереження, хереми і покарання для того, хто зазирне в неї». Батько сказав йому: «Шміц волст хапн, абер волст дох вісн вос дортн штейт» [«Дістав би прочухана, але знав би, що там написано»][10].
У 5567 році (1806/1807), приблизно через три роки після весілля Ребе Цемах Цедека з ребецн Хаєю-Мушкою, якось дід, Алтер Ребе, попросив, щоб вона принесла (викрала) у свого чоловіка його рукописи, і вона зробила це, не спитавши дозволу (потай). Серед рукописів, які вона принесла, був маамар «Корінь заповіді молитви». Алтер Ребе був задоволений і навіть промовив благословення «Шегехеяну». Коли про це дізнався Цемах Цедек, він захотів розлучитися зі своєю дружиною. І протягом певного часу тривав довгий пілпуль з Алтер Ребе, чи треба через це розлучатися з дружиною чи ні, і зрештою Алтер Ребе пообіцяв навчати з ним двічі на тиждень нігле, а тричі на тиждень повторювати перед ним маамарім, які він виголошував у минулому, і роз'яснення вчень, отриманих ним від його учителів, і так його втихомирив.
Під час однієї з пожеж, що сталися в Любавичах, згоріли кілька «біхлах» хасидуту Цемах Цедека, і коли Цемах Цедек запитав і з'ясував, чи не викрав хтось ці біхлах, щоб їх переписати, з'ясувалося, що частину біхлах справді раніше було викрадено й переписано, але частину біхлах не встигли зберегти. Цемах Цедек озвався і сказав: шкода, що не викрали й не переписали всі біхлах, бо тоді й він (сам Цемах Цедек) мав би з цього користь[6].
Розповідають про Ребе Рашаба та його дружину, ребецн Стерну-Сару, що вони переписували рукописи Ребе Магараша. Оскільки Ребе Магараш був надзвичайно організований і вони точно знали його розпорядок дня, включно з часом, коли він виїжджав на прогулянку, — вони прокрадалися, коли він виїжджав на прогулянку (поставивши сторожа, щоб він заздалегідь повідомив про його повернення), і переписували рукописи хасидуту. У такий спосіб вони переписали безліч рукописів. Однією з переписувачок була, як сказано, праведна ребецн ребецн Стерна-Сара. Ці копії лежали в Ребе Раяца в одній теці разом із ганахот Ребе Рашаба[5].
אדמו"ר הריי"צ סיפר, שבאופן כזה התנהג אף הוא עם אביו אדמו"ר הרש"ב. פעם תפס אותו אביו שמעתיק כתבים, ואמר לו: גם אצלי בבית אינני כבר בעל-הבית?! מדברים אלה קיבל אדמו"ר הריי"צ שבירת-לב חזקה, וביקש תיקון על זה. לאחרי זמן נתן לו אביו אדמו"ר הרש"ב רישיון, גישה להכתבים, ובנסעו, היה משאיר לו את מפתחות הארונות[5].
Гемшех 5672
Основна стаття – «Бе-шаа ше-гікдіму» 5672
Гемшех «Бе-шаа ше-гікдіму» 5672 вийшов друком уперше в трьох частинах до 10 швата 5737 (29 січня 1977). Цьому передував фарбрейнген, який провів Ребе 20 кислева 5737 року (12 грудня 1976), на якому він розповів, що якось Ребе Раяц готувався до поїздки (до Святої Землі і до США, з літа 5689 до літа 5690), і йому треба було віддати рукопис Ребе Рашаба Гемшеху 5672 на зберігання надійній людині, і він віддав його на зберігання йому. Ребе розповів, що коли рукописи було віддано йому на зберігання, у нього відразу виникла думка сфотографувати рукопис, щоб він залишився в його розпорядженні й після того, як Ребе Раяц забере в нього рукопис назад, і пояснив, що хоча Ребе Раяц не давав йому дозволу фотографувати рукопис і ніколи цього не робив, проте — так само, як є галаха в «Шулхан арусі», що знавець Тори, якому віддано на зберігання книжки, має право зазирати в них і навчатися за ними, адже той, хто віддає на зберігання, звісно, знав, що знавець Тори не зможе встояти і навчатиметься за книжками, — так і в цьому випадку, оскільки з глибокого знайомства, яке було в Ребе Раяца з ним, він напевно знав, що якщо рукопис, який не було оприлюднено, віддадуть на зберігання Ребе, той його, звісно, перепише, і попри це віддав йому рукопис на зберігання, — то заднім числом з'ясувалося, що на це була згода Ребе Раяца.
Ребе продовжив і розповів, що протягом часу, коли фотокопія була в його розпорядженні, він думав про те, що провина в тому, що цей «Гемшех» не надруковано, — це його провина, а якщо так, то на ньому лежить відповідальність за те, що не здійснюється вислів Мошіаха, що коли пошириться вчення хасидуту, прийде Мошіах; але, з іншого боку, він також боявся оприлюднити Гемшех і тому затримував його публікацію, доки йому не спала на думку ідея зробити всіх хасидів співучасниками відповідальності за публікацію Гемшеху — тим, що кожен, хто цього побажає, зможе дати долар (а в інших країнах — суму місцевої валюти, рівну доларові) за себе і за кожного з членів своєї родини. З цієї нагоди Ребе сказав, що внаслідок цього побоювання в усій книжці не буде вміщено присвят і навіть імен коректорів і редакторів книжки[11].
Примітки Ребе Рашаба до «Патах Еліягу» в «Лікутей Тора»
Вислів Ребе
«Аврагам Паріз із гевейн а хасидішер ід» [був хасидським євреєм] — засвідчив про нього Ребе на фарбрейнгені Шабату тижневої глави «Бемідбар» 5729 року (1968/1969)[7] (у рік жалоби за р. Аврагамом) у зв'язку з його «хасидіше гнейве» в 5658 році (1897/1898), коли він узяв і переписав рукописи хасидуту, які Ребе Рашаб писав для себе. «Ер от гелернт хасидус, ун ер із гевейн а емесер хасидішер тамім, ун дер Ребе (хай перебуває душа його в раю) от ойф ім гезогт „аз тавой алав браха, ун алевай волтн ойх андере ганвенен“…» [Він вивчав хасидут, і він був справжнім хасидським тамімом, і Ребе (хай перебуває душа його в раю) сказав про нього: «Хай зійде на нього благословення, і добре було б, якби й інші крали»…].
Історії про хасидів
Розповідають, що коли Ребе почав упорядковувати картки «Гайом йом», частина друга, на 5704–5705 роки (1943–1945), у розпал роботи прокрався один із хасидів і сховав картки як «хасидську крадіжку». Коли Ребе це помітив, він вирішив припинити роботу. Пізніше, коли знову надрукували календар «Гайом йом» в оновленому вигляді, той хасид зрозумів свою помилку і подбав повернути картки через третю особу[12].
Див. також
Примітки
- ^ «Шулхан арух га-Рав», Хошен мішпат, Закони про знахідку та вклад, параграф 25 і далі.
- ^ Мішлей 6, 30.
- ^ «Мехілта», Шмот 22, 3.
- ^ Див. нижче в розділі «Історії про наших Ребе».
- ^ 1 2 3 Сіха Шабату тижневої глави «Бешалах», 13 швата 5711 (20 січня 1951). Подібним чином роз'яснено й у сіхі другого дня свята Шавуот 5713 (21 травня 1953).
- ^ 1 2 Сіха Шабату тижневої глави «Ре'е», благословення місяця елул 5742 (серпень–вересень 1982) (§ 9).
- ^ 1 2 Сіха Шабату тижневої глави «Бемідбар» 5729 (§ 19).
- ^ Див. «Бейт Рабі», частина 1, розділ 2, у примітці. «Ігрот кодеш» Адмора Магаріяца, частина 7, кінець с. 176 і далі.
- ^ Сіха другого дня свята Шавуот 5713 (21 травня 1953).
- ^ «Решимот сіпурім» — рав-хасид р. Хаїм-Еліягу Мішуловін (мир праху його), «тшура» Глуховський 5772.
- ^ Ребе розповідає про гемшех «Бе-шаа ше-ікдіму 5672»
. Надруковано в доповненнях до «Гемшех „Бе-шаа ше-ікдіму“ 5672», частина 3, видання 5753 року (1992/1993), с. 12.
- ^ Зі слів рава-хасида Нафталі Грінберга, «Мі-пі га-шмуа — Лекет сіпурей хасидім», «тшура» Дорон 5778.